Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №320/17091/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/17091/26 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.03.2026 №28 «Про результати службового розслідування щодо зайвих виплат додаткової винагороди» в частині притягнення до повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1 у розмірі 341 825,82 грн.

Від представника позивача через підсистему «Електронний суд» до суду першої інстанції 27 квітня 2026 року надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд зупинити дію індивідуального акта - наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.03.2026 №28 «Про результати службового розслідування щодо зайвих виплат додаткової винагороди» в частині притягнення до повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1 у розмірі 341 825,82 грн до завершення розгляду цієї справи судом та набрання рішенням суду законної сили.

Так, в обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що у зв`язку з притягненням його до відповідальності, з його грошового забезпечення здійснюється утримання коштів у розмірі 20% від щомісячного грошового забезпечення відповідно до оспорюваного наказу.

Заявник наголошує на тому, що загальновідомою є інформація про надмірне навантаження на суддів Київського окружного адміністративного суду і відповідно досить тривалий розгляд справ суддями цього суду. Відтак, якщо не зупинити дію відповідного наказу, то станом на момент ухвалення рішення у справі з позивача по факту може бути стягнута сума у розмірі 341 825,82 грн.

Заявник стверджує, що означене стягнення буде надмірним фінансовим тягарем на нього, протиправний характер наказу та його виконання буде здійснювати невиправданий психологічний тиск на ОСОБА_1 . Крім того, у разі позитивного рішення на користь заявника порушені права тривалий час не будуть відновлені, оскільки відповідач ймовірно скористається своїм правом оскарження судового рішення, що призведе до значного відтягнення ефективного захисту прав військовослужбовця.

Заявник зазначив, що на сьогодні він перебуває у поважному віці (1966 р.н.), що фактично відповідає передпенсійному або пенсійному віку, враховуючи специфіку військової служби. Його стан здоров`я є вкрай складним: згідно з довідкою ВЛК, у нього діагностовано низку хронічних захворювань, а тому подальше стягнення коштів у поєднанні з необхідністю дороговартісного лікування та підтримки життєдіяльності сім`ї.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 150 Кодексу адміністративного судочинства України. Апелянт вважає, що зупинення дії наказу в частині стягнення коштів є найбільш адекватним засобом захисту, не скасовує наказ по суті, а лише призупиняє його виконання до кінцевого рішення, що забезпечує баланс інтересів: держава не втрачає право на стягнення у майбутньому (якщо позов відхилять), а військовослужбовець не позбавляється засобів до існування зараз.

Крім того апелянт наголошує, що суд не дав належної оцінки ризику неможливості ефективного захисту, хоча такий ризик був детально обґрунтований у поданій заяві. На думку апелянта, судом не враховано принципу «належного урядування».

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2026 та від 11.09.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Від позивача до суду 01.06.2026 надійшло клопотання про долучення доказів, яке просить прийняти та долучити до матеріалів справи.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що заявником не обґрунтовано жодними доводами та не підтверджено доказами необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Суд розглянувши мотиви поданої заяви, з урахуванням того, що заявник не надав доказів в обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову вказаним в заяві шляхом, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви.

Судом зазначено, що сам собою факт прийняття суб`єктом владних повноважень рішень, які стосуються прав та інтересів заявника не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

За приписами частини першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою та шостою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування:

або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 640/6315/19.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких заходів мати незворотні наслідки.

Так, колегією суддів встановлено, що предметом розгляду в даній справі є визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.03.2026 №28 «Про результати службового розслідування щодо зайвих виплат додаткової винагороди» в частині притягнення до повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1 у розмірі 341 825,82 грн.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі по тексту також Закон №160-IX).

Приписами частин першої, другої статті 10 Закону №160-IX встановлено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ.

Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону №160-IX стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 14 Закону №160-IX наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника), а у передбачених законом випадках у судовому порядку, зокрема, шляхом стягнення щомісяця із грошового забезпечення особи до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення у разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. При цьому, наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством та у випадку його скасування не потребує подання військовослужбовцем окремого позову про стягнення відповідних коштів, оскільки у цьому випадку кошти такій особі повертаються на підставі відповідного наказу.

Колегія суддів зауважує, що за приписами частини першої статті 13 Закону № 160-ІХ стягнення сум завданої шкоди не потребує подання окремого позову військовою частиною, така дія відбувається щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, судом першої інстанції проігноровано ризик неможливості відновлення майнового стану, оскільки повернення коштів у разі скасування наказу прямо залежить від наявності відповідного бюджетного фінансування військової частини, що змусить позивача ініціювати новий судовий процес проти держави.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі позивачем зазначено уникнення можливого порушення в майбутньому своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а також можливість реального виконання рішення суду, разом з цим, приписами Закону № 160-ІХ врегульовано питання повернення особі коштів, які були стягнені з такої особи, у випадку скасування наказу про притягнення до матеріальної відповідальності.

Посилання позивача на обставини можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову у спірних правовідносинах.

Щодо доводів апелянта про те, що факт безпосереднього щомісячного стягнення коштів у бюджетні фонди підтверджує ризик того, що до моменту ухвалення рішення суду з позивача буде безпідставно стягнуто значні суми, повернення яких із бюджету в умовах воєнного стану буде тривалим, колегія суддів зазначає, що позивачем жодним чином не доведено реальної загрози невиконання або істотного ускладнення виконання майбутнього судового рішення.

Більше того, сам факт здійснення відрахувань із грошового забезпечення відповідно до наказу, який оскаржується, не свідчить про неможливість подальшого відновлення порушених прав у разі задоволення позову.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до частини третьої статті 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Отже, у випадку задоволення позовних вимог та визнання наказу протиправним та його скасування, утримані суми будуть повернуті позивачу у встановленому законом порядку, що виключає незворотність наслідків.

Щодо наданих апелянтом до суду доказів, а саме довідки військової частини НОМЕР_1 від 21.05.2026 №893 (а.с.157), яка на думку апелянта, підтверджує факт того, що оскаржуваний наказ № 28 від 27.03.2026 перебуває в процесі активного примусового виконання, колегія суддів зазначає таке.

Тимчасові фінансові втрати, які можуть бути компенсовані, не можуть бути підставами для застосування забезпечення позову, оскільки у разі визнання судом наказу протиправним (та його скасування), утримані суми будуть повернуті позивачу відповідно до процедури, визначеної частиною третьою статті 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», що виключає незворотність наслідків у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності.

Отже, майнові втрати, які потенційно можуть бути відшкодовані, не формують тієї шкоди, яка відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України є такою, що унеможливлює чи істотно ускладнює захист прав.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.05.2026 у справі № 520/25813/25 від 21.05.2026 у справі № 520/25813/25, від 29.07.2026 у справі № 520/25811/25.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам про очевидну протиправність оскаржуваного наказу №28 від 27.03.2026, суд апеляційної інстанції зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22.

Отже, заявлені доводи ОСОБА_1 зводяться лише до незгоди зі змістом наказу та порядком утримання коштів, тобто стосуються обставин, які підлягають вирішенню при розгляді справи по суті, а не у межах забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Отже, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Отже, при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 у справі №320/17091/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді І.О.Грибан

О.В.Карпушова