Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №320/30218/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/30218/23 Головуючий у 1-й інстанції: Марич Є.В.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Жука Остапа Богдановича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 1/КП «Київблагоустрій»), Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 2/Департамент територіального контролю міста Києва) про:

- визнання протиправними дій Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо проведення демонтажу та знесення нежилого приміщення № 9 групи приміщень № 11 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 19,8 кв.м., що належить ОСОБА_1 на праві власності;

- визнання протиправним та скасування припису № 2319860 від 08 липня 2023 року та припис № 2319861 від 08 липня 2023 року, складені провідним інспектором комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кравченком К.О. стосовно власника нежилого приміщення № 9 групи приміщень № 11 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 19,8 кв.м., що належить ОСОБА_1 на праві власності;

- визнання протиправним та скасування доручення № 064-2902 від 17 липня 2023 року, видане Департаментом територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо вжиття заходів по демонтажу нежилого приміщення № 9 групи приміщень № 11 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 19,8 кв.м., що належить ОСОБА_1 на праві власності.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Департамент територіального контролю міста Києва та КП «Київблагоустрій» у межах наданих їм повноважень здійснюють контроль за дотриманням Правил благоустрою міста Києва, мають право вносити приписи про усунення виявлених порушень, а у разі їх невиконання - приймати рішення та вживати заходів щодо демонтажу самовільно розміщених тимчасових споруд та елементів благоустрою. 08 липня 2023 року інспектором КП «Київблагоустрій» було виявлено металеву конструкцію та огорожу, розташовані впритул до будівлі по вул. Жмеринській, 30/8 у м. Києві, у зв`язку з чим винесено приписи № 2319860 та № 2319861 з вимогою надати дозвільну документацію або самостійно демонтувати відповідні об`єкти. Оскільки у встановлений строк дозвільних документів на їх розміщення надано не було, Департаментом прийнято доручення № 064-2902 про їх демонтаж, яке було виконано КП «Київблагоустрій». Водночас суд не погодився з доводами позивачки про те, що демонтовані об`єкти були частиною належного їй на праві власності нерухомого майна. Суд звернув увагу, що хоча за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 1 070,0 кв. м по АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять договору купівлі-продажу № 346 від 13 березня 2014 року, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності, а наявні документи містять істотні розбіжності щодо площі об`єкта. Зокрема, за попередніми договорами площа нежитлових приміщень становила 469,1 кв. м, за даними реєстраційної справи та технічного паспорта - 585,7 кв. м, тоді як у технічному паспорті 2020 року вже зазначено 1070,0 кв. м, при цьому доказів проведення реконструкції чи інших робіт, які б пояснювали таке істотне збільшення площі, позивачем не надано. Крім того, суд врахував відмінності у технічних характеристиках зареєстрованого нерухомого майна та фактично демонтованих об`єктів. Згідно з технічним паспортом належне позивачці нерухоме майно є спорудою 1985 року, має цегляні стіни та залізобетонне перекриття, тоді як згідно з актами демонтажу № НО-359 та № НО-360 демонтовані об`єкти були виготовлені з металу, профнастилу, дерева та OSB. За таких обставин суд дійшов висновку, що демонтовані металева конструкція та огорожа не є тотожними належним позивачці капітальним спорудам та не доведено, що вони входили до складу зареєстрованого об`єкта нерухомості. З огляду на це суд визнав, що відповідачі діяли у межах повноважень, визначених законодавством та Правилами благоустрою міста Києва, а позивачем не доведено протиправності винесених приписів, доручення про демонтаж та самих дій з демонтажу. Відповідачами, своєю чергою, доведено правомірність оскаржуваних рішень і дій, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Жук О.Б. просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначив, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин справи та неналежної оцінки наявних доказів. Суд безпідставно поставив під сумнів право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 1 070 кв. м, оскільки таке право підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та технічними паспортами, а відповідачами не подано жодних належних доказів, які б спростовували зареєстроване право власності позивачки. При цьому представник позивачки наголошує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідачів покладено обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень та дій. Апелянт вважає помилковим посилання суду на розбіжності у площі нерухомого майна, зокрема на те, що за одними документами вона становила 585, 7 кв. м, а згодом - 1 070 кв. м, оскільки сама по собі така обставина не спростовує факту зареєстрованого права власності та не доводить того, що демонтоване приміщення площею 19, 8 кв. м не входило до складу належного позивачці об`єкта. Також зазначає, що договір купівлі-продажу № 346 від 13 березня 2014 року, який витребовувався судом, був втрачений під час війни, а тому до апеляційної скарги долучено нові документи, зокрема договір дарування від 09 серпня 2024 року, новий витяг з Державного реєстру речових прав, договір оренди та договір про відступлення права вимоги, які, на думку апелянта, додатково підтверджують правомірність набуття та існування речових прав щодо спірного майна. Окремо в апеляційній скарзі наголошено на помилковості висновку суду про те, що демонтований об`єкт не належав до капітальних споруд. Представник позивачки стверджує, що демонтоване приміщення мало заглиблений фундамент, було внесене до Державного реєстру речових прав та мало технічний паспорт, а тому не могло бути віднесене до тимчасової споруди, малої архітектурної форми чи огорожі. Сама державна реєстрація речового права свідчить про офіційне визнання державою об`єкта нерухомим майном, тоді як речові права на тимчасові та некапітальні споруди державній реєстрації не підлягають. Також апелянт вказує, що Департамент та КП «Київблагоустрій» перевищили надані їм повноваження, фактично здійснивши знесення капітального об`єкта нерухомості за процедурою, передбаченою для тимчасових споруд. Зазначає, що у разі наявності ознак самочинного будівництва відповідні приписи можуть видаватися органом державного архітектурно-будівельного контролю, а примусове знесення капітального об`єкта можливе лише на підставі судового рішення. На підтвердження своєї позиції представник позивачки посилається на правові висновки Верховного Суду у справах № 826/7710/16, № 826/27173/15, № 826/15934/16 та № 826/11257/18, які підтверджують неможливість демонтажу зареєстрованого нерухомого майна в порядку законодавства про благоустрій.

У відзиві на апеляційну скаргу КП «Київблагоустрій» просить залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Зазначає, що інспектори КП «Київблагоустрій» наділені повноваженнями щодо здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою, проведення перевірок та внесення приписів у разі виявлення самовільно розміщених тимчасових споруд чи елементів благоустрою. У зв`язку з виявленням 08 липня 2023 року по вул. Жмеринській, 30/8 у м. Києві металевої конструкції та огорожі інспектором правомірно винесено приписи № 2319860 та № 2319861 з вимогою надати дозвільну документацію, а в разі її відсутності - демонтувати об`єкти та відновити благоустрій. КП «Київблагоустрій» наголошує, що приписи не є рішеннями про демонтаж і не встановлюють вини певної особи у самовільному розміщенні споруд, а спрямовані насамперед на з`ясування наявності чи відсутності документів, які підтверджують правомірність їх розміщення. При цьому приписи були наклеєні на відповідні об`єкти із здійсненням фотофіксації, а факт їх отримання визнавався і самою позивачкою. Водночас у визначений приписами строк дозвільних документів на розміщення спірних конструкцій подано не було, у зв`язку з чим Департаментом 12 липня 2023 року прийнято доручення №064-2902 про їх демонтаж. Щодо доводів апелянта про належність демонтованих об`єктів до нерухомого майна позивачки відповідач зазначає, що сама по собі державна реєстрація речового права не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте право та створює спростовувану презумпцію його існування. Тому для встановлення належності демонтованого об`єкта до нерухомого майна позивачки необхідним є дослідження підстав набуття такого права та ідентифікація самого об`єкта. Водночас договір купівлі-продажу № 346 від 13 березня 2014 року, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення площею 1 070 кв. м, у матеріалах справи та реєстраційної справи відсутній і на вимогу суду першої інстанції поданий не був. Крім того, відповідач звертає увагу на істотні розбіжності у документах щодо площі нерухомого майна. Так, за договорами купівлі-продажу 2013 та 2014 років площа приміщень становила 469,1 кв. м, у технічному паспорті станом на лютий 2020 року - 585,7 кв. м, а вже у технічному паспорті від 27 липня 2020 року - 1 070 кв. м. При цьому доказів проведення реконструкції чи інших будівельних робіт, які могли б спричинити таке істотне збільшення площі, стороною позивача не надано. Також КП «Київблагоустрій» наголошує, що технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, а лише фіксує технічні характеристики відповідного об`єкта. Зазначено про відмінність конструктивних характеристик належного позивачці нерухомого майна та фактично демонтованих споруд. Згідно з актами демонтажу об`єкти були виготовлені з металу, профнастилу, дерева та OSB і не мали заглибленого фундаменту, тоді як у технічному паспорті нерухомого майна позивачки зазначено цегляні стіни та залізобетонне перекриття. Це свідчить про те, що демонтовані металева конструкція та огорожа не були складовими зареєстрованого нерухомого майна ОСОБА_1 та за своїми характеристиками належали до тимчасових споруд. Додатково КП «Київблагоустрій» посилається на технічний паспорт, виготовлений станом на 11 вересня 2023 року, тобто вже після проведення демонтажу 13 липня 2023 року, в якому збереглася площа нежитлових приміщень 1 070 кв. м та на плані першого поверху відображено приміщення, яке, за твердженнями позивачки, було знищене відповідачами. На переконання відповідача, така обставина додатково підтверджує, що фактично було демонтовано саме тимчасові конструкції, а не частину належного позивачці об`єкта нерухомого майна. З огляду на наведене КП «Київблагоустрій» вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, належним чином оцінив наявні докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тоді як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу Департамент територіального контролю міста Києва просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Зазначає, що Департамент та КП «Київблагоустрій» наділені повноваженнями у сфері самоврядного контролю за благоустроєм міста Києва, зокрема щодо виявлення самовільно розміщених тимчасових споруд, винесення приписів про усунення порушень та прийняття рішень про їх демонтаж у разі невиконання таких приписів у встановлений строк. Відповідач наголошує, що прийняттю рішення про демонтаж передує перевірка об`єкта, складення припису та сплив строку, наданого для його виконання. У спірному випадку на підставі приписів від 08 липня 2023 року та у зв`язку з невиконанням їх вимог Департаментом 12 липня 2023 року прийнято рішення № 064-2902, яким КП «Київблагоустрій» доручено демонтаж металевої конструкції та огорожі за адресою: вул. Жмеринська, 30/8 у м. Києві. Зазначені дії були вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством і Правилами благоустрою міста Києва. Заперечуючи проти доводів апелянта про те, що демонтовані об`єкти були частиною належного ОСОБА_1 нерухомого майна, Департамент зазначає, що сама по собі державна реєстрація права власності не є підставою набуття такого права, а лише засвідчує вже набуте право та створює спростовувану презумпцію його існування. Тому для визначення правового статусу спірного об`єкта необхідно встановити підставу набуття права власності та тотожність демонтованої конструкції із зареєстрованим нерухомим майном. Департамент звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній договір купівлі-продажу № 346 від 13 березня 2014 року, на підставі якого за позивачкою зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 1 070 кв. м, а також наявні істотні розбіжності у технічній документації щодо площі об`єкта: у одному технічному паспорті зазначено 585,7 кв. м, а у наступному - 1 070 кв. м. При цьому доказів проведення реконструкції чи інших робіт, які б пояснювали таке збільшення площі, позивачкою не надано. Крім того, технічний паспорт, за твердженням відповідача, не є правовстановлюючим документом та сам по собі не підтверджує право власності на відповідний об`єкт. Також Департамент посилається на матеріали фотофіксації демонтажу, з яких вбачається, що демонтовані конструкції були виготовлені з легких збірно-розбірних матеріалів, встановлені без заглибленого фундаменту та не були нерозривно пов`язані із земельною ділянкою. У зв`язку з цим відповідач вважає, що спірні металева конструкція та огорожа за своїми технічними характеристиками не належали до капітальних споруд чи об`єктів нерухомого майна та були відмінними від зареєстрованих за позивачкою нежитлових приміщень. З огляду на викладене Департамент вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, належним чином оцінив надані докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тоді як доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про правомірність оскаржуваних рішень і дій відповідачів.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 08 липня 2023 року провідним інспектором КП «Київблагоустрій» Кравченком К.О. проведено перевірку правомірності розміщення об`єктів благоустрою, розташованих впритул до будівлі за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30/8, у Святошинському районі міста Києва, за результатами якої виявлено металеву конструкцію і огорожу та встановлено порушення пункту 20.1.1 Правил благоустрою міста Києва. У зв`язку з цим інспектором внесено приписи № 2319860 та № 2319861 від 08 липня 2023 року, якими запропоновано надати дозвільну документацію на розміщення відповідних об`єктів, а у разі її відсутності - демонтувати їх власними силами у триденний строк та відновити благоустрій.

Зазначені приписи отримані позивачкою 10 липня 2023 року. У зв`язку з невиконанням їх вимог Департаментом міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 12 липня 2023 року прийнято рішення (доручення) № 064-2902, яким КП «Київблагоустрій» приписано вжити заходів щодо демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд, малих архітектурних форм та елементів благоустрою, серед яких зазначено металеву конструкцію по вул. Жмеринській, 30/8, щодо якої винесено припис № 2319860 від 08 липня 2023 року, та огорожу за цією ж адресою, щодо якої винесено припис № 2319861 від 08 липня 2023 року; власника відповідних об`єктів у дорученні зазначено як невідомого.

На виконання вказаного доручення 13 липня 2023 року КП «Київблагоустрій» здійснено демонтаж зазначених об`єктів, за результатами чого складено акти № НО-359 та № НО-360 від 13 липня 2023 року, а також відповідні акти опису демонтованих об`єктів.

Того ж дня, 13 липня 2023 року, представником позивачки направлено письмову відповідь вих. № 11 на приписи № 2319860 та № 2319861, у якій зазначено, що відповідні об`єкти є частиною нежитлової будівлі, а не тимчасовими спорудами, малою архітектурною формою чи огорожею, та викладено прохання скасувати зазначені приписи і доручення про демонтаж. До відповіді долучено копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо приміщень за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30, а також технічний паспорт на нежитлові приміщення.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 серпня 2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежилі приміщення №№ 2, 3, 1 групи приміщень № 15 та № 1-32 групи приміщень № 11, літера «А», загальною площею 1070,0 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою державної реєстрації зазначено договір купівлі-продажу № 346 від 13 березня 2014 року.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 15 березня 2013 року та договору купівлі-продажу від 15 лютого 2014 року площа нежилих приміщень №№ 2, 3, 1 групи приміщень № 15 та № 1-32 групи приміщень № 11 становила 469, 1 кв. м. Згідно з технічним паспортом, наявним у реєстраційній справі, загальна площа зазначених приміщень становила 585, 7 кв. м, тоді як відповідно до технічного паспорта, виготовленого станом на 27 липня 2020 року, площу цих же приміщень визначено у розмірі 1 070, 0 кв. м. Доказів проведення реконструкції чи інших робіт, які б пояснювали таке істотне збільшення площі об`єкта, матеріали справи не містять.

Разом із тим, за даними технічного паспорта належне позивачці нерухоме майно є спорудою 1985 року, стіни якої виконані з цегли, а перекриття - із залізобетону. Натомість згідно з актом № НО-359 від 13 липня 2023 року демонтований об`єкт складався з металу та профнастилу, а згідно з актом № НО-360 від 13 липня 2023 року - з дерева та OSB.

Листом Департаменту міського благоустрою від 27 липня 2023 року № 064-3214 за результатами розгляду звернення представника позивачки від 13 липня 2023 року повідомлено, що відповідні документи необхідно подавати до КП «Київблагоустрій». У подальшому представник позивачки звернувся до КП «Київблагоустрій» з адвокатським запитом щодо обставин демонтажу, на який підприємство повідомило, що приписи винесені відповідно до пункту 20.2.1 Правил благоустрою міста Києва, а безпосередній демонтаж здійснювався КП «Київблагоустрій» на виконання доручення Департаменту.

Вважаючи, що відповідачами фактично здійснено демонтаж належного їй на праві власності нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30, а приписи № 2319860, № 2319861 та доручення № 064-2902 прийняті за відсутності правових підстав, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про благоустрій населених пунктів» від 06 вересня 2005 року № 2807-IV (далі - Закон №2807-IV) визначено правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів.

Відповідно до статті 5 Закону № 2807-IV управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють, зокрема, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Частиною другою статті 21 Закону № 2807-IV визначено, що мала архітектурна форма є елементом декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою. До малих архітектурних форм, зокрема, належать огорожі, ворота та ґрати.

При цьому розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.

Частиною першою статті 34 Закону № 2807-IV передбачено, що правила благоустрою території населеного пункту є нормативно-правовим актом, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території відповідного населеного пункту, а частиною другою - які вимоги включають Правила.

Частиною третьою цієї статті встановлено, що правила благоустрою не можуть передбачати обов`язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ та організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.

Рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 затверджено Правила благоустрою міста Києва.

Згідно з положеннями розділу І Правил благоустрою міста Києва тимчасова споруда - це споруда функціонального, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності, декоративно-технологічного призначення, у тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту.

Водночас частиною другою статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) визначено тимчасову споруду торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності як одноповерхову споруду, що виготовляється з полегшених конструкцій та встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Отже, законодавство розрізняє малу архітектурну форму як елемент благоустрою, до якої прямо віднесено огорожу, та тимчасову споруду торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

Для тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності законодавством передбачений спеціальний порядок розміщення.

Так, відповідно до пункту 2.1 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244, підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 грудня 2019 року у справі № 520/9231/18, у якій зазначено, що розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності здійснюється на підставі паспорта прив`язки, оформленого відповідно до вимог Порядку № 244.

Підпунктом 13.3.1 пункту 13.3 Правил благоустрою міста Києва передбачено, що у разі виявлення самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд та інших визначених цими Правилами об`єктів уповноважені особи, зокрема КП «Київблагоустрій», вносять припис їх власнику, користувачу або особі, яка здійснила їх розміщення, з вимогою усунути відповідне порушення.

У разі невиконання вимог такого припису Департамент наділений повноваженнями приймати рішення про демонтаж самовільно розміщених об`єктів, а КП «Київблагоустрій» - здійснювати відповідні роботи на виконання такого рішення.

Разом з тим сама наявність у Департаменту повноважень щодо демонтажу певної категорії об`єктів не означає можливості застосування такого заходу без попереднього встановлення фактичних обставин, з якими закон та Правила пов`язують виникнення відповідного повноваження.

Отже, прийняттю рішення про примусовий демонтаж має передувати встановлення не лише факту фізичного існування певної конструкції, а й її правового статусу, характеру використання, місця розташування, правового режиму відповідної території, а також конкретної правової підстави, за якої її розміщення вважається самовільним.

Саме у цій частині колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції.

У приписі № 2319860 від 08 липня 2023 року об`єкт визначений як «металева конструкція», а в приписі № 2319861 від цієї ж дати - як «огорожа». Власника обох об`єктів на момент внесення приписів інспектором установлено не було.

Разом з тим справа не містить доказів того, що під час проведення перевірки відповідачами встановлювалося, на якій саме земельній ділянці фактично розташовані зазначені об`єкти, кому така земельна ділянка належить або в чиєму користуванні перебуває, який її кадастровий номер та межі, чи належить вона до земель або територій загального користування, чи перебуває у приватній власності або користуванні іншої особи.

Не містять матеріали справи й доказів установлення власника відповідного об`єкта благоустрою.

Аналогічно, відсутні докази, які дозволяли б кваліфікувати зазначену у приписі «металеву конструкцію» саме як тимчасову споруду торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.

Зокрема, відповідачами не встановлено функціонального призначення цієї конструкції, факту здійснення в ній підприємницької діяльності, її використання як торговельного павільйону, кіоску чи іншої споруди, для розміщення якої законодавством передбачено оформлення паспорта прив`язки.

Виготовлення об`єкта з полегшених конструкцій та відсутність заглибленого фундаменту може характеризувати його як некапітальний, однак не є достатнім для висновку про те, що такий об`єкт є тимчасовою спорудою для здійснення підприємницької діяльності та що для його розміщення власник зобов`язаний отримати паспорт прив`язки.

Суд також звертає увагу, що у спірних приписах власнику запропоновано надати узагальнено визначену «дозвільну документацію», однак матеріали справи не дають можливості встановити, який саме передбачений законом документ повинен був мати власник кожного зі спірних об`єктів, якою нормою закону встановлено обов`язковість його отримання саме для такої конструкції та з огляду на який правовий режим місця її розташування.

Перед застосуванням примусового заходу суб`єкт владних повноважень повинен був установити конкретний правовий статус об`єкта та визначити конкретний документ, наявність якого вимагалася законом для його розміщення.

Зазначеного відповідачами зроблено не було.

У цьому контексті колегія суддів враховує, що спірне доручення № 064-2902 від 12 липня 2023 року прийнято саме з мотивів невиконання вимог приписів та ненадання документів на розміщення споруд.

Проте відсутність у матеріалах справи відомостей про правовий режим земельної ділянки, власника об`єкта благоустрою, функціональне призначення металевої конструкції та конкретний документ, який відповідно до закону був необхідним для розміщення кожного зі спірних об`єктів, унеможливлює висновок про доведеність вихідної обставини, покладеної в основу приписів та подальшого демонтажу, - самовільності їх розміщення.

Слід звернути увагу про недотримання відповідачами 3-денного строку на надання дозвільної документації або власними силами провести демонтаж тимчасових конструкцій, оскільки приписи отримано позивачкою 10 жовтня, а демонтаж проведено 13 жовтня, тобто до закінчення третього дня попередження.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме відповідачі повинні довести існування тих фактичних обставин, які відповідно до закону надавали їм право спочатку кваліфікувати розміщення спірних об`єктів як самовільне, а надалі застосувати до них примусовий демонтаж.

Доказова невизначеність щодо таких обставин не може покладати негативні наслідки на особу, майно якої піддано примусовому втручанню, та не може бути усунута припущенням на користь суб`єкта владних повноважень.

Крім того, за змістом частини другої статті 2 КАС України суд, перевіряючи рішення суб`єкта владних повноважень, з`ясовує, зокрема, чи прийняте воно обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Фактичний демонтаж майна є істотним втручанням у майнову сферу особи, а тому застосування такого заходу потребує попереднього належного встановлення його правової та фактичної підстави до моменту прийняття відповідного рішення, а не обґрунтування його правомірності вже після здійсненого демонтажу.

За таких обставин колегія суддів вважає, що на час внесення приписів № 2319860 та № 2319861 від 08 липня 2023 року відповідачем не були встановлені всі обставини, необхідні для висновку про самовільність розміщення спірних об`єктів, а тому зазначені приписи не відповідають критерію обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно, прийняте на їх підставі доручення № 064-2902 від 12 липня 2023 року також не може вважатися правомірним, оскільки є похідним від приписів та ґрунтується на тому самому недоведеному висновку про самовільне розміщення металевої конструкції та огорожі.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 826/7710/16 та від 23 листопада 2021 року у справі № 826/15934/16, виходив із того, що закінчений будівництвом об`єкт нерухомості, право власності на який зареєстроване в установленому законом порядку, не може бути демонтований за процедурою, передбаченою законодавством про благоустрій.

Разом з тим застосування такого висновку потребує встановлення, що фактично демонтований об`єкт є тим об`єктом нерухомого майна, право власності на який зареєстроване за особою.

У постанові від 22 липня 2024 року у справі № 826/11257/18 Верховний Суд окремо наголосив на необхідності належної ідентифікації фактично демонтованого об`єкта та з`ясування його тотожності зареєстрованому нерухомому майну.

Колегія суддів не ставить під сумнів факт державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нежилі приміщення №№ 2, 3, 1 групи приміщень № 15 та № 1-32 групи приміщень № 11, літера «А», загальною площею 1 070,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак наявність такого права не доводить, що металева конструкція та огорожа, які були предметом приписів № 2319860 та № 2319861 і фактично демонтовані КП «Київблагоустрій», являли собою саме нежиле приміщення № 9 групи приміщень № 11 площею 19, 8 кв. м або його невід`ємні конструктивні елементи.

Згідно з технічним паспортом приміщення № 9 на першому поверсі групи нежитлових приміщень № 15, 11 літ «А» на АДРЕСА_1 показано на плані як частина цього будинку з входом і вікном.

Відповідно до акта № НО-359 демонтована конструкція складалася з металу та профнастилу, а відповідно до акта № НО-360 - з дерева та OSB.

Натомість за технічним паспортом належний позивачці об`єкт нерухомого майна є спорудою 1985 року, стіни якої виконані із цегли, а перекриття - із залізобетону.

Отже, сукупність наявних доказів не дає можливості достовірно встановити, що фактично демонтовані металева конструкція та огорожа були саме зареєстрованим за ОСОБА_1 нежилим приміщенням № 9 групи приміщень № 11 площею 19,8 кв. м.

Посилання апелянта на фотоматеріали та твердження про наявність заглибленого фундаменту також не усувають зазначеної невизначеності, оскільки матеріали справи не містять висновку експерта, результатів технічного обстеження чи іншого спеціального дослідження, які б дозволяли ідентифікувати демонтовані конструкції як відповідне приміщення.

Оформлені відповідачами документи щодо демонтажу не містять ні схеми, ні фотографій чи інших графічних матеріалів про прив`язку спірних об`єктів до конкретної адреси і зокрема до належних позивачу на праві власності групи приміщень.

Тому висновок про самовільність розміщення цих об`єктів, покладений в основу приписів та подальшого рішення про демонтаж, не підтверджений достатньою сукупністю належних доказів.

Щодо долучених до апеляційної скарги договору дарування від 09 серпня 2024 року, нового витягу з Державного реєстру речових прав, договору оренди № 9/08 від 09 серпня 2024 року та договору про відступлення права вимоги № 1 від 09 серпня 2024 року колегія суддів зазначає, що ці документи виникли після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції та відображають подальші правовідносини щодо зареєстрованого нерухомого майна.

Такі документи не містять відомостей про правовий режим земельної ділянки станом на липень 2023 року та не дозволяють встановити тотожність фактично демонтованих конструкцій нежилому приміщенню № 9, а тому не змінюють наведених вище висновків.

Отже, суд першої інстанції правильно звернув увагу на недоведеність тотожності демонтованих конструкцій зареєстрованому за позивачкою нерухомому майну, однак помилково вважав цю обставину достатньою для висновку про правомірність оскаржуваних приписів, доручення та дій відповідачів.

Недоведеність позивачкою того, що демонтовано саме належний їй капітальний об`єкт, не усуває обов`язку суб`єктів владних повноважень довести наявність передбачених законом підстав для втручання у майнову сферу особи.

Оскільки відповідачами не встановлено та не доведено обставин, які дозволяли б кваліфікувати спірні об`єкти як самовільно розміщені, приписи № 2319860 та № 2319861 від 08 липня 2023 року, а також прийняте на їх підставі доручення № 064-2902 від 12 липня 2023 року не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та підлягають визнанню протиправними і скасуванню.

Разом з тим, з огляду на недоведеність факту належності демонтованих металевої конструкції та огорожі до нежилого приміщення № 9 групи приміщень № 11 площею 19,8 кв. м, відсутні достатні підстави для задоволення позовної вимоги у сформульованій позивачкою редакції - про визнання протиправними дій відповідачів саме щодо демонтажу та знесення зазначеного нежилого приміщення.

Згідно із приписами статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Вимога, яку апеляційним судом не задоволено, є похідною від основних вимог про визнання протиправними та скасування рішень, а тому сума судового збору підлягає стягненню у повному обсязі.

Із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем сплачено судовий збір: за подання адміністративного позову - у розмірі 3 220, 80 грн (платіжна інструкція від 22 серпня 2023 року № 975), та за подання апеляційної скарги - у розмірі 4 831, 20 грн (платіжна інструкція від 20 серпня 2024 року № 1037).

Тому з Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 8 052, 00 грн - з кожного по 4 026, 00 грн.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Жука Остапа Богдановича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі № 320/30218/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати припис № 2319860 від 08 липня 2023 року та припис № 2319861 від 08 липня 2023 року, складені провідним інспектором комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кравченком К.О. стосовно власника нежилого приміщення № 9 групи приміщень № 11 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 19,8 кв.м., що належить ОСОБА_1 на праві власності.

Визнати протиправним та скасувати доручення № 064-2902 від 17 липня 2023 року, видане Департаментом територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо вжиття заходів по демонтажу нежилого приміщення № 9 групи приміщень № 11 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 19,8 кв.м., що належить ОСОБА_1 на праві власності.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (адреса: 03057, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 31, корпус 2, код ЄДРПОУ 26199708) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 026, 00 грн (чотири тисячі двадцять шість гривень нуль копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (адреса: 03057, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 31, корпус 2, код ЄДРПОУ 34926981) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 026, 00 грн (чотири тисячі двадцять шість гривень нуль копійок).

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Тереза Ю.О.