Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №207/1271/26 — Південний районний суд міста Кам’янського

№ 207/1271/26

№ 2-а/207/13/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Південний районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді Подобєд О.К.

при секретарі Рубцовій К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам`янське справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративною позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про притягнення до адміністративної відповідальності.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у зв`язку з його засудженням за тяжкий злочин він не перебуває на обліку в жодному ТЦКтаСП та не є військовозобов`язаним. Від працівника поліції ОСОБА_1 дізнався, що перебуває у розшуку, тому звертався до відповідача для закриття провадження по справі. З мобільного додатку «Резерв+» позивач дізнався, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено на нього штраф у розмірі 17000 гривень. Вважає постанову незаконною, оскільки не були з`ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в його діях є ознаки проступку.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, просив позовну заяву задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду надав пояснення за якими вказано, що ОСОБА_3 особисто через електронний кабінет було подано заяву про вчинення ним адміністративного правопорушення, постанова повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Просять відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права, врахувавши позицію сторін, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 11.03.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову №R411244 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено на позивача штраф у розмірі 17000 гривень. В зазначеній постанові зазначається, що ОСОБА_3 за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк та місце не прибув, у зв`язку з чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Одночасно в постанові зазначено, що 09.03.2026 року через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста надійшла заява про неоспорення допущеного порушення та згода на притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно письмового повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 №477/юр від 07.04.26 року вбачається, що згідно даних автоматизованої інформаційно телекомунікаційної системи «Оберіг» відсутня будь-яка інформація щодо проходження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 військово лікарської комісії.

Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, і військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі підприємства, установи й організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з частиною 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; та резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Частиною першою ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами ст.235 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП відноситься до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, тобто вказану постанову у справі про адміністративне правопорушення винесено уповноваженою особою.

Згідно із ч.1 ст.246 КУпАП порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншим.

Згідно із оскаржуваною постановою правопорушення мало місце коли за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 за їх викликом у строк та місце, зазначені у повістці (ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Відтак, ОСОБА_3 будучи належним чином оповіщеним про дату, час та місце розгляду справи, на розгляд не прибув, про поважність причин неявки не повідомляв, пояснення, докази в обґрунтування правомірностей своїх дій відповідно до вимог 268 КУпАП не надавав.

Так, в оскаржуваній постанові ОСОБА_3 інкримінується порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, що викладені в оскаржуваній постанові, тому доводи позивача щодо відсутності в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП є необґрунтованими.

Оцінюючи матеріали справи у їхній сукупності, ту обставину, що відповідачем було надано до суду докази на підтвердження наявності вини позивача у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, суд приходить до висновку про те, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності була винесена правомірно, є законною та скасуванню не підлягає.

Інші доводи позивача не спростовують факту скоєння ним адміністративного правопорушення та не доводять незаконності дій відповідача та оскаржуваної постанови, а тому судом не приймаються.

Ухвалюючи це судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини справи та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення

Враховуючи вищевикладене та аналізуючи здобуті у справі докази, суд доходить висновку щодо безпідставності позовних вимог, а тому в задоволенні позову до слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 77, 245, 271, 286, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про притягнення до адміністративної відповідальності залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Суддя О.К. Подобєд