Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №580/8411/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/8411/25 Суддя першої інстанції: Паламар П.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

суддя-доповідач Говорун О.В.

судді: Оксененко О.М., Чуприна О.В.

Позивач - ОСОБА_1 .

Відповідач 1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач 2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Третя особа - Військова частина НОМЕР_1 .

Особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 .

Оскаржуване судове рішення - рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.01.2026.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо не здійснення перерахунку додаткового грошового забезпечення за серпень-грудень 2023 року та лютий 2024 року із розрахунку 30000 грн відповідно до абз. 4 п. 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України»;

- зобов`язати відповідачів здійснити перерахунок додаткового грошового забезпечення за серпень-грудень 2023 року та лютий 2024 року із розрахунку 30000 грн відповідно абз. 4 п. 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» та зобов`язати їх здійснити відповідні виплати.

Рішенням суду першої інстанції від 15.01.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що відомостей щодо безпосереднього виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) та залучення до відповідних заходів матеріали справи не містять. При цьому, відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про грошове забезпечення позивача, останнім отримано у серпні 2023 року 21000 грн додаткової винагороди, визначеної Постановою №168. Також, судом першої інстанції було зазначено, що обставини нарахування грошового забезпечення не в повному розмірі, без додаткової винагороди у розмірі 30000 грн, передбаченої Постановою №168, у період проходження позивачем військової служби в серпні-грудні 2023 року та лютому 2024 року не доведено належними доказами.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини справи та досліджено докази.

Зокрема, апелянт вказує, що відповідачем протиправно зменшено нарахування грошового забезпечення, без нарахування додаткової винагороди у розмірі 30000 грн відповідно до положень Постанови №168 у період проходження позивачем військової служби в серпні-грудні 2023 року та лютому 2024 року. Також, апелянт зазначив, що необхідними документами, які б підтверджували право позивача на додаткову винагороду у розмірі 30000 грн за спірний період є: журнал бойових дій 4 роти охорони (інвентарний №580, розпочато 02.07.2022); довідки, які є підставою для включення до проекту наказу про виплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану за вересень 2023 по січень 2024 роки; рапорти командира 4 роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 (як додаток до вказаних довідок); бойові накази командира НОМЕР_2 об ТрО від 29.12.2022 №3т, від 29.12.2022 №4т; бойові розпорядження командира НОМЕР_2 об ТрО: від 24.03.2023 №77, від 16.04.2023 №99, від 25.04.2023 №112, від 07.07.2023 №197, від 11.07.2023 №202, від 11.07.2023 №207, від 31.07.2023 №232, від 31.08.2023 №261, від 04.09.2023 №265, від 05.09.2023 №266, від 06.10.2023 №2839дск. Разом з тим, судом першої інстанції не було витребувано, а відповідачами не надано вказаних документів, що призвело до ухвалення неправильного рішення судом першої інстанції. Додатково, апелянт вказав, що матеріали справи містять відомості, а саме відповідь ІНФОРМАЦІЯ_4 на адвокатський запит, згідно якого позивач згадується у журналі бойових дій з 02.07.2022 по 29.02.2024 включно. При цьому, вказані обставини не були враховані судом першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не був поданий.

Згідно з ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у відповідності до військового квитка у період з 08.05.2022 по 04.03.2024 перебував в складі 4 роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Разом з цим, відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про грошове забезпечення ОСОБА_1 , у серпні 2023 року отримано 21000 грн, вересні - грудні 2023 року та лютому 2024 року не отримано додаткове грошове забезпечення із розрахунку 30000 грн.

Не погоджуючись із невиплатою позивачу у повному обсязі грошового забезпечення за серпень - грудень 2023 року та лютий 2024 року, позивач звернувся до суд з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону №2232-XII, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону №2232-XII здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей регулює Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Абзацом 1 ст. 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) згідно зі ст. 19 Закону №2011-XII можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, відповідно до ст. 23 Закону №2011-XII здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).

Пунктом 1-1 Постанови №168 установлено зокрема, що військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Згідно з п. 1-2 Постанови №168, виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Отже, виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

На виконання ст. 9 Закону №2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Міністерство оборони України видало наказ від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, яким затвердило Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Згідно з п. 2 розділу XXXIV Порядку №260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" виплачується в таких розмірах:

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

-з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

-з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

-з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

-у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

-з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

-у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

-із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

-з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту);

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі до складу сільських (селищних), міських, районних та обласних військових адміністрацій, на території (або частині цієї території), здійснення повноважень яких ведуться воєнні (бойові) дії, та виконують бойові (спеціальні) завдання виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 30000 гривень.

Згідно з п. 4 розділу XXXIV Порядку №260, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Відповідно до п. 5 розділу XXXIV Порядку №260, одним днем участі у бойових діях або заходах вважається період (з 00 годин до 24 години календарної доби), протягом якого військовослужбовець залучався до участі в бойових діях або заходах, незалежно від кількості та тривалості таких залучень за добу.

У разі, коли військовослужбовець залучається до участі в бойових діях або заходах, які розпочато до 24 години однієї доби і закінчено після 00 годин наступної доби, до розрахунку включається зазначений період як два дні участі у бойових діях або заходах.

Згідно з п.п. 6, 7 розділу XXXIV Порядку №260, про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.

Перелік органів військового управління (штабів угруповання військ (сил)), включених до складу діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, що мають право підтверджувати безпосередню участь у бойових діях або заходах, відряджених до цих органів військовослужбовців, затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України. Особливості підтвердження участі військовослужбовців військової частини НОМЕР_3 та підпорядкованих їй військових частин у бойових діях або заходах, а також виконання завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління визначаються командиром військової частини НОМЕР_3 .

Пунктом 8 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що командувачами (командирами) угруповань військ (сил), тактичних груп, командирами військових частин (у тому числі резерву, установ, організацій), до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляються органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, а також виконання завдання у складі управління (штабу) угруповання військ (сил), тактичної групи (затверджених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України), угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління за минулий місяць.

Підтвердження виконання військовослужбовцями завдань на розгорнутих пунктах управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснюється на підставі наказів Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України про включення до складу відповідного пункту управління.

Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту затверджені наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (далі - Правила № 280).

Відповідно до п. 1.1 розділу І Правил № 280, ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 4.3 Правил № 280 передбачено, що виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).

Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

Отже, вказані положення Правил № 280 та Порядку №260 свідчать про те, що у спірних правовідносинах рішення щодо нарахування та виплати грошового забезпечення повинно прийматися органом військового управління, де військовослужбовець проходить військову службу, яким в цій справі є ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до п. 9 розділу XXXIV Порядку №260, виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:

командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;

керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (п.10 розділу XXXIV Порядку №260).

Міністром оборони України видано Окреме доручення від 23.06.2022 №912/з/29 в якому визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: 1) бойовий наказ (бойове розпорядження); 2) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно- вахтовий. навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); 3) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Згідно з пунктом 2 Окремого доручення Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298 на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:

100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);

30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби).

У пункті 1 Окремого доручення надано визначення, що слід розуміти під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Визначений в абзацах третьому і четвертому пункту 3 окремого доручення перелік документів на підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, у тому числі відряджених, є таким самим, що і у телеграмі Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298.

Абзацом 1 пункту 4 окремого доручення визначено керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп, командирів військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цього доручення.

У разі, якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участь у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній терміну безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку №2 до цього доручення.

У підставах для видання таких довідок обов`язково зазначати документи, визначені абз.3 або 4 та абз.5 п.3 цього доручення.

Таким чином, вказані вище положення Постанови №168 та Окремого доручення Міністра оборони України визначають, що питания виплати додаткової грошової винагороди залежить від визначення відповідними командирами факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях. Зазначене визначення повинно бути відповідним чином оформлено належними документами: рапортами командира підрозділу, журналом бойових дій, бойовим наказом (бойовим розпорядженням).

Верховний Суд у постановах від 21.03.2024 у справі №560/3159/23 та №560/12539/22 вказав на те, що підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

За зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який видав відповідну довідку. Тож, якщо відрядженому військовослужбовцю видано довідку про підтвердження його участі у бойових діях або заходах, зміст та форма якої відповідають додаткам № 1, 2 Окремого доручення, підписану уповноваженим командиром (начальником), то презюмується, що цей командир (начальник) перевірив та підтвердив наявність документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, визначених пунктом 3 вищевказаного окремого доручення, на підставі якого визначив терміни безпосередньої участі кожного конкретного відрядженого військовослужбовця у бойових діях або заходах у відповідності до повноважень, наданих йому абзацом 3 пункту 3 та абзацом 4 пункту 4 окремого доручення.

З огляду на вказані норми, підставою для виплати додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, є відповідні накази командирів (начальників), а документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснюється на підставі: бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини за формою, затвердженою додатком №1 Окремого доручення.

Таким чином, на підставі наказів або розпоряджень видаються довідки про безпосередню участь у бойових діях чи заходах. Отже, бойовий наказ або розпорядження є невід`ємною частиною документального підтвердження участі військовослужбовця в бойових діях.

Аналогічні правові висновки викладене у постанові Верховного Суду від 10.10.2024 у справі №360/563/23.

Разом з тим, колегія судді враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.03.2024 у справі №560/3159/23, за змістом якої порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність права у позивача на таку винагороду.

Аналогічний правові висновоки викладено Верховним Судом також у постановах від 23.05.2024 у справі №120/4387/23, від 24.05.2024 у справі №120/4967/23, від 28.05.2024 у справі №120/5170/23 та від 08.08.2024 у справі №280/2754/23.

Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам, для проведення таких виплат.

У постановах від 16.03.2023 у справі №600/747/22-а та від 03.12.2025 у справі №580/9654/24 Верховний Суд наголосив, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилався, зокрема на положення з ч. 2 ст. 79 КАС України, відповідно до якого позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. А тому, оскільки позивач не надав доказів безпосереднього виконання бойових завдань згідно бойових наказів, за які позивачу мало бути виплачене підвищене грошове забезпечення у спірному періоді у розмірі до 30000 грн, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу, що у постанові від 05.06.2024 у справі №200/660/23 Верховний Суд наголошував, що посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не надано доказів безпосередньої участі в бойових діях чи в забезпеченні таких заходів та не наведено конкретних періодів часу участі у бойових діях або заходах, є безпідставними, оскільки такі документи (бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойового донесення або постової відомості; рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах) не можуть знаходитися у позивача, оскільки зазначені вище документи оформлюються начальником (командиром) підрозділу, де проходить службу військовослужбовець.

Частинами 1, 2, 4 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

При цьому, зі змісту ч. 4 ст. 79 КАС України вбачається, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Так зі змісту доданих позивачем до позовної заяви додатків вбачається, що такі містять, зокрема надані представником позивача - адвокатом Михайленком Д.П. адвокатські запити:

- від 18.09.2025 адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_3 про надання довідки про безпосередню участь позивача в бойових діях протягом періоду з липня 2022 року по січень 2024 року, довідки про нараховане, виплачене грошове забезпечення та додаткові винагороди ОСОБА_1 за 2022, 2023, 2024 роки, накази про оперативне підпорядкування або відрядження ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 за період з липня 2022 року по січень 2024 року включно;

- від 12.12.2024 адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_4 з проханням надати довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 протягом 2022 - 2024 років;

- від 12.12.2024 (в тому числі через МО України, та ОК « ІНФОРМАЦІЯ_6 ») надісланий адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_1 щодо надання довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України за період з липня 2022 року по січень включно 2024 року, а також накази про оперативне підпорядкування або відрядження ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 за період з липня 2022 року по січень включно 2024 року;

- від 27.02.2025 адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо надання інформації та копії ї документів щодо періоду, з якого військовослужбовець ОСОБА_1 перебував у складі 4 роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 та періоду перебування в оперативному підпорядкуванні командира Військової частини НОМЕР_1 ;

- від 31.03.2025 адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо надання інформації та копій документів щодо періоду перебувння військовослужбовця ОСОБА_1 у складі 4 роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також перебування в оперативному підпорядкуванні командира Військової частини НОМЕР_1 .

При цьому, зі змісту оскаржуваного судового рішення не вбачається, що судом першої інстанції була надана оцінка вказаним вище наявним в матеріалах даної адміністративної справи запитам та наданим на них відповідям, які були подані разом із позовною заявою в електронній формі.

Крім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не була надана оцінка листу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 18.04.2025 №1/4/4/2491, в якому зазначено, що згідно журналу бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_3 (інв. № 580 від 02.07.2022) ОСОБА_1 згадується з 02.07.2022 по 29.02.2024 включно. Зазначений лист також був доданий до позовної заяви та міститься в КП «ДСС» в електронному виді.

Додатково колегія суддів звертає увагу також і на те, що зі змісту ухвал суду першої інстанції про витребування доказів від 26.11.2025, 04.12.2025 та 09.12.2025 не вбачається витребування останнім доказів, які б могли свідчити про наявність порушеного права позивача на додаткову винагороду в межах спірного періоду, зокрема журналу бойових дій 4 роти охорони (інвентарний №580); довідок, які є підставою для включення до проекту наказу про виплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану; рапортів командира 4 роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на ненадання позивачем доказів безпосереднього виконання бойових завдань згідно бойових наказів, за які йому мало бути виплачене підвищене грошове забезпечення у спірному періоді у розмірі до 30000 грн.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з метою повного та всебічного розгляду даної адміністративної справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_7 належним чином засвідчені копії наступних доказів:

- журнал бойових дій 4 роти охорони (інвентарний №580, розпочато 02.07.2022);

- довідки, які є підставою для включення до проекту наказу про виплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану за вересень 2023 по січень 2024 роки;

- рапорти командира 4 роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 (як додаток до вказаних довідок);

- бойові накази командира НОМЕР_2 об ТрО від 29.12.2022 №3т, від 29.12.2022 №4т;

- бойові розпорядження командира НОМЕР_2 об ТрО: від 24.03.2023 №77, від 16.04.2023 №99, від 25.04.2023 №112, від 07.07.2023 №197, від 11.07.2023 №202, від 11.07.2023 №207, від 31.07.2023 №232, від 31.08.2023 №261, від 04.09.2023 №265, від 05.09.2023 №266, від 06.10.2023 №2839дск.

Разом з тим, особами у яких були витребувані вказані вище документи до суду апеляційної інстанції на виконання вимог ухвали не надано доказів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом ч. 9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ.

Враховуючи наведені вище обставини та приймаючи до уваги невиконання відповідачами вимог ухвали суду апеляційної інстанції про витребування доказів, колегія суддів доходить висновку про те, що наявними в матеріалах справи доказами та встановленими обставинами справи підтверджено обґрунтованість доводів апелянта, а відтак наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 322 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 скасувати та ухвалити нове рішення.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не здійснення ОСОБА_1 перерахунку додаткового грошового забезпечення за серпень-грудень 2023 року та лютий 2024 року із розрахунку 30000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, відповідно до п. 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_8 здійснити перерахунок додаткового грошового забезпечення за серпень-грудень 2023 року та лютий 2024 року із розрахунку 30000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, відповідно до п. 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.В. Говорун

Судді О.М. Оксененко

О.В. Чуприна