Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №760/35592/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 760/35592/25 Суддя (судді) першої інстанції: Нестеренко Т.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Говоруна О.В.,

Попової О.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправної та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 6097047 від 06.11.2025.

Позов обґрунтовано тим, що оскільки в момент фіксації та під час подальшого спілкування вказаний прилад перебував у руках інспектора, а не був встановлений стаціонарно, у позивача зазначені дії викликали сумніви щодо точності вимірювання приладу, який тримався у ручному режимі, що неминуче призводить до вібрацій та збільшення похибки.

Крім того, позивачу не надали можливості скористатись своїм конституційним правом на професійну правничу допомогу, гарантованим ст. 286 КУпАП. Також інспектор застосував скорочену процедуру, винісши на місці постанову серії ЕНА № 6097047 від 06.11.2025 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною четвертою ст. 122 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 11 лютого 2026 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправної та скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи було досліджено незаконний електронний доказ: монтаж відеофайлу у невідомому порядку та засвідчення іншою особою через 2 місяці.

Суд першої інстанції проігнорував посилання позивача про те, що при вимірюванні «з рук» на відстані майже 400 метрів (389.0 м) навіть мінімальне природне тремтіння рук оператора спричиняє значне розсіювання та зміщення лазерного променя. На такій дистанції пляма лазера покриває площу, що перевищує габарити транспортного засобу.

Це викликає обґрунтований сумнів: чи дійсно зафіксована швидкість 163 км/год належала автомобілю позивача, а не іншому транспортному засобу, що рухався в потоці поруч чи позаду.

Враховуючи, що суд першої інстанції поклав в основу свого рішення докази, отримані з порушенням встановленого законом порядку (стаття 74 КАС України), не мотивував відхилення аргументів апелянта та неправильно застосував норми матеріального права, тому наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6097047, 06.11.2025 о 13:04:04 на Столичному шосе, 101в км. водій, керуючи транспортним засобом, Porsche Cayman 718 GT4 RS, державний номерний знак д.н.з. НОМЕР_1 в межах населеного пункту рухався зі швидкістю руху 163 км/год, при дозволеній швидкості руху 50 км/год. Швидкість вимірювалась лазерним приладом TruCAM ТС008386, БК-472087, 472999, чим було порушено пункт 12.4 Правил дорожнього руху.

Як наслідок, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною четвертою ст. 122 КУпАП, яка передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6097047 від 06.11.2025 винесена правомірно.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У силу вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом та інше.

Вказане узгоджується з пунктом 2.3 Правил дорожнього руху України згідно з підпунктом «б» якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Відповідно до пункту 12.4 Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Частиною четвертою статті 122 КУпАП визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину - тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказані норми свідчать про те, що Національна поліція України уповноважена через посадових осіб притягувати осіб до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема, у разі перевищення у населених пунктах встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину.

При цьому, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).

Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 06.11.2025 о 13:04:04 на Столичному шосе, 101в км. водій, керуючи транспортним засобом, Porsche Cayman 718 GT4 RS, державний номерний знак д.н.з. НОМЕР_1 в межах населеного пункту рухався зі швидкістю руху 163 км/год, при дозволеній швидкості руху 50 км/год, чим було порушено пункт 12.4 Правил дорожнього руху.

При цьому, швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху транспортних засобів TruCam ТС008386 та бодікамерою 472087, 472999.

Зазначений доказ суд визнає допустимим доказом з огляду на те, що у постанові зазначено, який технічний прилад застосовувався при вимірюванні швидкості та вказано про фіксування на портативний пристрій TruCam, що свідчить про правомірність застосування такого лазерного вимірювача швидкості TruCam.

Окрім того, в матеріалах справи наявна роздруківка з лазерного вимірювача швидкості руху TruCam LTI 20/20 зі серійним номером ТС008386 разом з відеозаписом, які підтверджують рух автомобіля Porsche Cayman 718 GT4 RS, державний номерний знак д.н.з. НОМЕР_1 , зі швидкістю руху 163 км/год, що є порушенням п. 12.4 Правил дорожнього руху України.

Так, лазерний вимірювач відноситься саме до ручних вимірювачів, конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань, що підтверджується листом ДП «Всеукраїнського державного науково-виробничого центру стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» від 01 жовтня 2019 року № 22-38/1-49.

Лазерний вимірювач швидкості «TruCam 20/20» відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, отже фіксує правопорушення в автоматичному режимі й у випадку тримання посадовою особою (інспектором) його в руках.

Фіксації швидкості приладом TruCam з руки є належними, з огляду на те, що лазерний вимірювач швидкості «TruCam 20/20» відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів. Отже, даний прилад фіксує правопорушення в автоматичному режимі, навіть у випадку тримання посадовою особою (інспектором) його в руках.

На підставі позитивних результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05 квітня 2012 року №437 було затверджено тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний «TruCam» LTI 20/20, який зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером «У3197-12».

Також Мінеконономрозвідку ДП «Всеукраїнським державним науково-виробничим центром стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (ДП Урметртестстандарт») надано листи роз`яснення від 01.10.2019 № 22-38/49 та від 03.09.2021 року № 22-38/49, що опломбування лазерних випромінювачів швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20, не передбачене експлуатаційними документами, методикою повірки або іншими нормативними документами.

У вищезазначеному листі проінформовано також, що прилад TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів (ТЗ), тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. Крім основного ручного режиму роботи, прилад також може бути встановлено на триногу для проведення вимірювань швидкості руху ТЗ в автоматичному режимі. В автоматичному режимі без участі оператора забезпечується циклічне виконання послідовності дій: вибір цільового ТЗ, вимірювання швидкості руху ТЗ, документування результатів вимірювання та фотофіксація належної до цих результатів дорожньої ситуації.

Відповідно до Сертифікату відповідності № 22-054-28 та сертифікату перевірки типу № 241-18, законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки та від 26.12.2018, виданого ДП «Укрметртестстандарт», лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam ТС008386, виробництва Laser Technology Inc., США, діапазон вимірювань швидкості - від 2 км/год до 320 км/год, максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах: +-2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год; +-1% в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год. +-3с.

Згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/31016, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20 ТС008386, прилад відповідає вимогам технічної документації на вимірювач, строк дії свідоцтва до 17 червня 2025 року.

Також можливість використання виробу TruCam ТС008386 виробництва Laser Technology Inc., підтверджується наявністю виданого державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертних висновків, в яких зазначено, зокрема, про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування, визначеного ДСТУ ISO/IEC 8809:2018.

До того ж, Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2017 № 833 «Про функціонування системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі», визначено, що технічні засоби (прилади контролю) - це пристрої, що дають змогу в автоматичному режимі здійснювати виявлення та фотозйомку або відеозапис подій, що містять ознаки адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, та інформація в яких захищена згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах.

Такі технічні засоби входять до системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі (далі - система), визначення терміну якої встановлює, що це - взаємопов`язана сукупність технічних засобів (приладів контролю), програмних і апаратних засобів обробки отриманих за допомогою технічних засобів (приладів контролю) інформаційних файлів та метаданих, обміну з використанням телекомунікаційних мереж інформацією, необхідною для реалізації організаційних і процесуальних заходів під час здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, що функціонує в єдиній інформаційній системі МВС.

У даному випадку, лазерний вимірювач швидкості TruCam є засобом саме вимірювальної техніки, а не засобом фото-відеофіксації і відповідає вимогам Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», відповідно до статті 1 якого засоби вимірювальної техніки - засоби вимірювань, вимірювальні системи, матеріальні міри, стандартні зразки та будь-які частини засобів вимірювань або вимірювальних систем, якщо ці частини можуть бути об`єктом спеціальних вимог та окремого оцінювання відповідності.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання про те, що засіб вимірюваної техніки «TruCam» LTI 20/20, серійний номер 008356, є належним засобом для встановлення швидкості руху транспортних засобів, а тому фіксування правопорушення, яке здійснено за допомогою цього приладу є належним та допустимим доказом вчинення позивачем порушення пункту 12.4 Правил дорожнього руху України.

При цьому, матеріали справи містять у собі відеофайл з бодікамери, яким зафіксовано процедуру притягнення позивача до адміністративної відповідальності з якої вбачається, що працівником поліції було роз`яснено позивачу права, передбачені КУпАП, суть вчиненого правопорушення, процедуру оскарження винесеної особи та інше.

При цьому, достовірність інформації про порушення Правил дорожнього руху може бути перевірена в будь-який момент після її фіксації приладом TruCam, у тому числі під час її пред`явлення в якості речового доказу в адміністративному судовому процесі.

У відповідності до статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання Правил дорожнього руху.

Колегія суддів наголошує на тому, що стаття 40 Закону України «Про Національну поліцію» не містить приписів щодо можливості використання поліцією лише змонтованих технічних приладів. Натомість зазначена норма права передбачає можливість монтажу або розміщення таких приладів по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак, відповідачем на виконання покладеного на нього обов`язку доказування, регламентованого частиною другою статті 77 КАС України, було доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке останнього було притягнуто до відповідальності.

Сама незгода позивача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 122 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбачених частиною четвертою статті 122 КУпАП, а доводи позивача не спростовують висновки поліцейського.

Вказане у сукупності з урахуванням всіх зібраних матеріалів, в достатній мірі підтверджує наявність в діях позивача ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статтею 122 КУпАП.

Посилання скаржника на безпідставну зупинку його транспортного засобу колегія суддів не приймає до уваги, враховуючи положення пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» відповідно до поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Так, пунктом 1 частини першої ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Враховуючи те, що під час патрулювання поліцейськими було виявлено порушення позивачем Правил дорожнього руху, останні мали законне право зупинити транспортний засіб, під керуванням позивача.

При цьому, в рішенні Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року №5-рп/15 зазначено, що у статті 258 КУпАП визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.

Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.

Однак, зміни щодо переліку тих правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14 липня 2015 року № 596-VIII, яким статтю 258 КУпАП доповнено частиною другою такого змісту: «Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі».

Тобто, законодавець доповнив існуючий перелік тими правопорушеннями, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.

При цьому, рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015, ухвалено до внесення відповідних змін до статті 258 КУпАП, а тому не може бути застосовано до спірних правовідносин.

Таким чином, у випадку виявлення ознак адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 122 КУпАП, складення протоколу про адміністративне правопорушення не вимагається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення (за наявності відповідних підстав) виноситься безпосередньо на місці вчинення правопорушення посадовою особою органу (підрозділу) Національної поліції.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 127/16456/16-а та від 18 листопада 2019 року у справі №158/1820/16-а, від 21 листопада 2019 року у справі №522/22180/16-а.

Отже, працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення Правил дорожнього руху (стаття 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Тобто, водій при керуванні автомобілем зобов`язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог Правил дорожнього руху України.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.В. Говорун

О.Г. Попова