Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №420/27471/23
Суддя: Димерлій О.О.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/27471/23
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.,
суддів Вербицької Н.В., Терлецького Д.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 року у справі №420/27471/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
У С Т А Н О В И В:
07 жовтня 2023 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) стосовно відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років вислуги на військовій службі, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на день звільнення з військової служби позивач мав календарну вислугу понад 25 років, а підстава його звільнення охоплюється поняттям сімейних обставин, визначених Переліком №413, а тому у ОСОБА_1 наявне право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Більше того, як доводив позивач, нарахування та виплата на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги повинна здійснюватися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (далі – Порядок №44).
За наслідками розгляду справи Одеським окружним адміністративним судом 02 червня 2026 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років вислуги на військовій службі.
У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.
Присуджено до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) на користь ОСОБА_1 витрати на оплату послуг адвоката в сумі 3000 грн. (три тисячі гривень).
Ухвалюючи означене судове рішення, окружний адміністративний суд виходив з того, що оскільки позивача звільнено з військової служби з підстав, передбачених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413, а також, зважаючи на наявність у нього вислуги понад десять календарних років, останній має право на виплату одноразової грошової допомоги, передбачену абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII.
Разом з цим, на момент звільнення позивача редакція частини 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ не передбачала виплату такої допомоги у розмірі 50 відсотків особам, звільненим за сімейними обставинами під час дії воєнного стану. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні саме у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд попередньої інстанції зазначив про передчасність вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44, оскільки одноразова грошова допомога при звільненні у належному розмірі ще не нарахована та не виплачена.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Військовою частиною НОМЕР_1 (далі – скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про те, що звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, у зв`язку із сімейними обставинами або іншими поважними причинами під час дії особливого періоду, зокрема під час мобілізації чи воєнного стану, не є підставою для набуття права на одноразову грошову допомогу, передбачену приписами статті 15 Закону № 2011-XII.
На думку скаржника, законодавець розмежував сімейні обставини та інші поважні причини звільнення, визначені Законом № 2232-XII, як підстави припинення військової служби, та сімейні обставини й інші поважні причини, встановлені Кабінетом Міністрів України, з настанням яких пункт 2 статті 15 Закону № 2011-XII пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.
Отже, скаржник стверджує, що оскільки підстави звільнення позивача визначені безпосередньо Законом № 2232-XII, а не нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України, передбачені законодавством умови для виплати зазначеної допомоги у цьому випадку відсутні.
Крім того, скаржник вказував, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 3000 грн.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційним судом з`ясовано таке.
Наказом Командира НОМЕР_2 загону Морської охорони Державної прикордонної служби України від 29 серпня 2023 року за №276-ос виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення капітана 1 рангу ОСОБА_1 , заступника командира загону 3 матеріально-технічного забезпечення - начальника відділу матеріально-технічного забезпечення, звільненого із військової служби наказом Голови Державної прикордонної служби України від 17 серпня 2023 року № 1191- ОС за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджуються відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) на підставі пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас Збройних Сил України, з 29 серпня 2023 року.
Як слідує зі змісту вказаного наказу, вислуга років ОСОБА_1 на 29 серпня 2023 року становить: календарна військова 25 р. 00 м. 28 дн., пільгова військова 00 р. 03 м. 14 дн., всього військова 25 p.04 м. 12 дн. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 29 серпня 2023 року.
23 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) із рапортом, у якому просив, серед іншого, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у відповідності до статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».
Листом №11/1962-23 від 13.09.2023 року НОМЕР_2 загоном Морської охорони Державної прикордонної служби України повідомлено позивача про те, що:
«Положеннями статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини та інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу років 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року №558 військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини та інших поважних причин, визначені Переліком сімейних обставин та інших поважним причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року №413 (далі – Перелік №413), які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби.
Переліком №413 однією з підстав для звільнення є необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Згідно до наданого Висновку ЛКК про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 25.07.2023 року №1215/143 на ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду.
З огляду на вище вказане, оскільки Ви звільнені за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджуються відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", на підставі обставин та причин, що визначені зазначеними нормами Закону №2232-XII, а не рішенням Кабінету Міністрів України, підстави для виплати одноразової грошової допомоги відсутні.».
Предметом спору у цій справі є правомірність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача одноразової грошової допомоги при звільненні із військової служби за 25 повних календарних років вислуги.
За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Частиною 1 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно із частиною 5 статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема:
3) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (пункт 3 частини п`ятої статті 26 доповнено підпунктом «г» згідно із Законом України від 1 квітня 2022 року № 2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян»): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно із абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналогічні положення визначено підпунктом 1 пункту 9 Розділу V Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Держприкордонслужби», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558), та пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393 (далі - Порядок № 393).
На виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 року №470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 року № 618, Кабінетом Міністрів України ухвалено Перелік сімейних обставин та інших поважним причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу № 413.
Відповідно до Переліку №413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема:
- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Із аналізу наведених норм убачається, що Законом №2232-XII врегульовано правовідносини, пов`язані зі вступом громадян на військову службу, її проходженням та звільненням з неї, тоді як Законом № 2011-XII визначено систему правових і соціальних гарантій військовослужбовців та членів їх сімей з урахуванням особливого характеру військової служби, зокрема гарантії щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Характерною особливістю такої виплати є те, що право на її отримання пов`язується законодавцем саме з фактом звільнення особи з військової служби та підставою такого звільнення.
З аналізу положень абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII слідує, що право на одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби поставлено законодавцем у залежність від одночасної наявності двох умов:
«звільнення військовослужбовця через сімейні обставини або інші поважні причини, які входять до переліку, що визначається Кабінетом Міністрів України, та наявності вислуги 10 років і більше.».
Отже, для цілей застосування абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII підлягає з`ясуванню наявність сукупності передбачених цією нормою умов, зокрема чи відбулося звільнення військовослужбовця через сімейну обставину або іншу поважну причину, яка входила до визначеного Кабінетом Міністрів України переліку, а також наявність установленої законом вислуги років.
Водночас сімейні обставини та інші поважні причини, які можуть бути підставою для звільнення військовослужбовців з військової служби, визначені Переліком №413, до яких, зокрема, віднесено необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Тобто, положення абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII та Переліку № 413 перебувають у нормативно-правовому взаємозв`язку та підлягають застосуванню у сукупності при вирішенні питання щодо наявності права на виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовця через сімейні обставини або інші поважні причини.
З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що ані Закон № 2011-XII, ані Перелік № 413 у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, не містили положень, які б виключали право на одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у разі звільнення, зокрема, під час дії воєнного стану з підстав, передбачених зазначеним Переліком.
Так, Законом України від 06 вересня 2023 року № 3379-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб», який набрав чинності 05 жовтня 2023 року, внесено зміни до пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, якими право на одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у разі звільнення за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини пов`язано зі звільненням військовослужбовця у мирний час. Водночас повноваження щодо визначення переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби, залишалися за Кабінетом Міністрів України.
Надалі Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18 травня 2024 року, змінено підхід законодавця до визначення таких підстав, а саме перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення військовослужбовців з військової служби, визначено безпосередньо у частині 12 статті 26 Закону № 2232-XII.
У зв`язку з набранням чинності Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2024 року № 588 внесено зміни до Переліку № 413, якими виключено положення про військовослужбовців.
Унаслідок цього Перелік № 413 втратив значення нормативно-правового акта, що визначає перелік сімейних обставин та інших поважних причин для звільнення військовослужбовців з військової служби, та надалі підлягав застосуванню виключно до осіб рядового і начальницького складу.
Отже, наведені зміни нормативно-правового регулювання вказують на послідовну відмову законодавця від моделі, за якого сімейні обставини та інші поважні причини для звільнення військовослужбовців визначалися Кабінетом Міністрів України, та про перехід до їх безпосереднього законодавчого врегулювання у Законі № 2232-XII.
Водночас апеляційний суд виходить із того, що сама по собі зміна законодавчого регулювання підстав звільнення військовослужбовців не може ототожнюватися зі зміною умов реалізації права на одноразову грошову допомогу, визначених Законом № 2011-XII.
Такий висновок зумовлений тим, що Закон № 2232-XII та Закон № 2011-XII мають різний предмет правового регулювання. Якщо Закон №2232-XII визначає правові та організаційні засади проходження військової служби, а також підстави і порядок її припинення, то Закон № 2011-XII регулює відносини у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема встановлює умови виникнення права на одноразову грошову допомогу при звільненні.
Відтак, зміна нормативно-правового регулювання, запроваджена Законом № 2232-XII, сама по собі не змінює змісту правової норми, закріпленої в абзаці 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII.
При цьому зі змісту абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII убачається, що законодавець пов`язав право на одноразову грошову допомогу зі звільненням через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, у зв`язку з чим для застосування цієї норми підлягає встановленню, чи відбулося звільнення військовослужбовця через сімейну обставину або іншу поважну причину, яка на момент звільнення входила до визначеного Кабінетом Міністрів України переліку.
Разом з цим, абзац 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII не ставить виникнення права на одноразову грошову допомогу у залежність від того, чи передбачена відповідна сімейна обставина як підстава для звільнення безпосередньо статтею 26 Закону № 2232-XII або визначена у ній з урахуванням Переліку № 413. Тому закріплення відповідної сімейної обставини безпосередньо у статті 26 Закону №2232-XII не виключає застосування абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, якщо на момент звільнення така обставина входила до визначеного Кабінетом Міністрів України переліку.
Наведений висновок узгоджується і з подальшим розвитком законодавчого регулювання спірних правовідносин. Так, Законом № 3379-IX законодавець, вносячи зміни саме до абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, переглянув окремі умови реалізації права на одноразову грошову допомогу, однак зберіг законодавчу конструкцію, відповідно до якої право на таку допомогу пов`язувалося зі звільненням через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Лише згодом Законом № 3633-IX було внесено зміни до Закону № 2232-XII, яким переглянуто механізм нормативно-правового визначення підстав звільнення військовослужбовців, а постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2024 року № 588 - приведено у відповідність Перелік № 413.
Послідовність зазначених законодавчих змін свідчить, що законодавець розмежовував правове регулювання підстав звільнення військовослужбовців та правове регулювання умов реалізації права на одноразову грошову допомогу. Таким чином, внесення змін до Закону № 2232-XII не зумовлювало автоматичної зміни правового регулювання, встановленого Законом № 2011-XII, оскільки умови реалізації відповідної соціальної гарантії змінювалися шляхом внесення змін безпосередньо до цього Закону. Така законодавча послідовність виключає висновок про те, що зміна правового регулювання підстав звільнення військовослужбовців змінювала зміст абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII або припиняла застосування передбаченого ним Переліку № 413.
Відтак зміст абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII підлягає застосуванню виходячи з наявності передбачених ним умов, а безпосереднє визначення відповідної сімейної обставини у статті 26 Закону № 2232-XII як підстави звільнення саме по собі не виключає права військовослужбовця на одноразову грошову допомогу, якщо така обставина на момент звільнення входила до переліку сімейних обставин та інших поважних причин, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Як установлено судом першої та апеляційної інстанції, згідно із наказом Командира ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29 серпня 2023 року за №276-ос виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення капітана 1 рангу ОСОБА_1 , заступника командира загону 3 матеріально-технічного забезпечення - начальника відділу матеріально-технічного забезпечення, звільненого із військової служби наказом Голови Державної прикордонної служби України від 17 серпня 2023 року № 1191- ОС за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджуються відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) на підставі пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас Збройних Сил України, з 29 серпня 2023 року.
Отож на момент виникнення спірних правовідносин положення абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII пов`язували виникнення права на одноразову грошову допомогу зі звільненням через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначався Кабінетом Міністрів України.
Таким переліком був Перелік № 413, який поширював дію на військовослужбовців та містив, зокрема, таку підставу для звільнення, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що звільнення військовослужбовця з указаних підстав відповідало одній із передбачених абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII умов виникнення права на одноразову грошову допомогу, а саме звільненню через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначався Кабінетом Міністрів України.
Ураховуючи, що установлена судом попередньої інстанції наявність у позивача вислуги понад 10 років скаржником не заперечується, передбачені абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII умови для виплати одноразової грошової допомоги були дотримані у повному обсязі.
Вирішуючи спір апеляційний суд враховує висновки, викладені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 13 жовтня 2026 року по справі №620/643/24.
З приводу доводів апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 про безпідставність присудження до стягнення на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 3000 грн., судова колегія зазначає про таке.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, ураховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
В постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року по справі № 280/1765/19 зазначено, що до переліку документів, які підтверджують витрати на правничу допомогу та які підлягають дослідженню судами відносяться договір про надання допомоги (або доручення), документи, якими підтверджується оплата послуг (робіт): (рахунок на оплату, квитанція до прибуткового ордеру, платіжне доручення про оплату, касові та фіскальні чеки, документи на відрядження тощо). Відсутність підтверджуючих документів матиме наслідком відмову в задоволенні стягнення таких витрат.
Колегією суддів установлено, що предметом спору у справі №420/27471/23 є перевірка правомірності дій відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача одноразової грошової допомоги при звільненні із військової служби за 25 повних календарних років вислуги.
Згідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Таким чином, судом першої інстанції здійснено розгляд даної справи, як справи незначної складності, за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на матеріали справи з`ясовано, що на підтвердження понесення судових витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правничої (правової) допомоги, акт приймання-передачі наданої правничої допомоги, а також квитанцію про оплату послуг адвоката.
Так, як слідує зі змісту акту приймання-передачі наданих послуг загальна вартість наданих юридичних послуг складає 21000 грн.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи предмет позову, зміст і характер наданих послуг, оскільки справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, з огляду на незначну складність спору та невеликий обсяг доказів, судова колегія погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що співмірними витратами на послуги адвоката під час розгляду даної справи в суді першої інстанції є розмір 3000 грн.
На переконання колегії суддів саме такий розмір є співмірним відповідно до критеріїв, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України, а тому немає підстав для задоволення скарги Військової частини НОМЕР_1 та скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині.
Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи.
З огляду на викладене вище, колегія суддів уважає, що суд попередньої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.
У відповідності до ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 року у справі №420/27471/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
СуддіН.В. Вербицька Д.С. Терлецький
Оригінал: reyestr.court.gov.ua