Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №420/1271/26
Суддя: Ступакова І.Г.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1271/26
Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф. Дата і місце ухвалення: 10.08.2026 р., м. Одеса
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого – Ступакової І.Г.
суддів – Бітова А.І.
– Лук`янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області №156050027626 від 24 квітня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.04.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди: навчання з 01.09.1979 по 18.07.1980 року, роботи з 30.04.1985 по 22.07.1991 року, роботи з 27.09.1993 року по 16.01.2000 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , період здійснення підприємницької діяльності згідно довідки Головного управління ДПС в Одеській області №23462/6/15-32- 24-07-10 від 23.05.2025 року та прийняти рішення призначення пенсії за віком.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №156050027626 від 24.04.2025 року.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.04.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди: навчання з 01.09.1979 по 18.07.1980 року, роботи з 30.04.1985 по 22.07.1991 року, роботи з 27.09.1993 року по 16.01.2000 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 31.12.2003.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 10.08.2026 р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт заперечує проти заявлених позовних вимог та зазначає, що на дату звернення позивач не мав необхідного страхового стажу: до стажу не були зараховані окремі періоди навчання, роботи та підприємницької діяльності через недоліки в оформленні трудової книжки, відсутність підтверджуючих документів і відомостей про сплату страхових внесків. На думку відповідача, позивач не надав належних доказів для підтвердження цих періодів відповідно до вимог законодавства.
Апелянт вважає, що судом не враховано, що позивачем не було надано уточнюючу довідку відповідно до Порядку №637 для підтвердження оспорюваного періоду роботи, отже даний період не може бути зараховано до страхового стажу.
Також в апеляційній скарзі зазначається, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що до страхового стажу позивача можна зарахувати періоди ведення підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 31.12.2003 року.
Отже, на переконання апелянта, відповідачем правомірно прийнято рішення відмовити в призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону №1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про безпідставність доводів апелянта, тому просить рішення суду залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.
17.04.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Запорізькій області.
24.04.2025 року рішенням №156050027626 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовлено у призначені пенсії.
З рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 156050027626 від 24.04.2025 про відмову у призначенні пенсії вбачається, що страховий стаж позивача становить 08 років 04 місяці 15 днів, у зв`язку з чим йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1979 по 18.07.1980, оскільки відсутні дата та номер диплома, на підставі якого внесено відповідний запис; період роботи з 30.04.1985 по 22.07.1991, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення; період роботи з 27.09.1993 по 16.01.2000, оскільки відсутнє найменування підприємства, до якого було прийнято заявника; а також періоди здійснення підприємницької діяльності, починаючи з 19.04.1999, оскільки відсутня інформація про систему оподаткування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Вважаючи зазначене рішення щодо неврахування спірних періодів до страхового стажу протиправним, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та зазначив, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Також суд зазначив, що матеріалами справи підтверджено здійснення позивачем підприємницької діяльності зі сплатою фіксованого податку лише у період з 01.01.2001 по 31.12.2003, що підтверджується довідкою контролюючого органу.
В свою чергу належним способом захисту порушеного права є зобов`язання саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Водночас суд не вбачає підстав для зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 24.05.2004, оскільки відповідно до довідки Головного управління ДПС в Одеській області за цей період сплата податку становить 0,00 грн, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів сплати страхових внесків (єдиного внеску), які відповідно до вимог Закону № 1058-IV є необхідною умовою для включення такого періоду до страхового стажу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За змістом частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (п. 1).
В силу приписів частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: - з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами 1-3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 1058-IV).
Відповідно до частин 1, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До впровадження системи персоніфікованого обліку порядок обчислення страхового стажу визначався Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII).
Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітника. Трудові книжки ведуться на всіх робітників, які працюють на підприємстві, в установі, організації понад п`ять днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників.
Слід зазначити, що відповідно до п.1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби або навчання, а також архівними установами.
Пунктами 3 та 20 зазначеного Порядку регламентовано, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або ж неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, що наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (Додаток №5). У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, системний аналіз вказаних правових норм беззаперечно вказує на те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2018р. у справі №234/13910/17, від 07.03.2018р. у справі №233/2084/17, від 04.03.2020р. у справі №367/945/17, від 27.04.2020р. у справі №367/4230/17 та від 23.09.2021р. у справі №227/4273/16-а.
Зі змісту трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 04.09.1980 р. встановлено наступні записи трудової діяльності, зокрема, навчання з 01.09.1979 по 18.07.1980, роботи з 30.04.1985 по 22.07.1991, роботи з 27.09.1993 по 16.01.2000 (а.с. 12-13).
В свою чергу підставою для відмови в призначені пенсії, а також в апеляційній скарзі зазначається, що запис про період навчання в трудовій книжці НОМЕР_2 від 04.09.1980 внесено з порушенням вимог Інструкція № 58, тобто відсутні дата та номер документу, на підставі якого внесено запис. Також відповідно до запису № 10 трудової книжки НОМЕР_2 від 04.09.1980 про звільнення з роботи ОСОБА_1 наявне виправлення в даті наказу про звільнення з роботи, яке не завірено належним чином; відповідно до запису № 13 — відсутнє найменування підприємства, куди було прийнято позивача.
Колегія суддів зазначає, що наведені пенсійним органом мотиви щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання та частини періоду роботи через виправлений номер наказу звільнення з роботи, відсутність назва підприємства при прийнятті на роботу та відсутність назви організації при призначенні виплати допомоги по безробіттю є безпідставними, оскільки у цьому випадку, навіть за наявності вказаних дефектів, відповідні відомості трудової книжки не викликають сумнівів щодо їх достовірності.
Колегія суддів зазначає, що такі обставини як наявність допущених роботодавцем недоліків під час заповнення трудової книжки є формальними та не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
При цьому, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, однак, матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем таких дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не може бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії. Підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже, колегія суддів звертає увагу на те, що трудова книжка позивача містить дані про періоди трудової діяльності, а сумніви апелянта щодо можливості зарахування цих періодів до страхового стражу не знайшли свого обґрунтованого підтвердження.
В свою чергу, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду, а також доказів того, що позивач не виконував трудові обов`язки у спірний період або що вказаний період не відповідає дійсності.
Щодо не зарахування до страхового стажу періодів здійснення позивачем підприємницької діяльності, а саме періоду підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 31.12.2003 та доводи апеляційної скарги в цій частині слід зазначити наступне.
Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що до страхового стажу позивача можна зарахувати періоди ведення підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 31.12.2003 року.
Разом з тим як вбачається з наданої довідки №23462/6/15-32-24-07-10 від 23.05.2025, виданої Державною податковою службою (ДПС) України Головним Управлінням ДПС у Одеській області, позивач вів підприємницьку діяльність та перебувала на обліку з 01.01.1995 року по 24.05.2004 року як фізична особа-підприємець.
Починаючи з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року позивач перебував на загальній системі оподаткування доходів, одержаних від здійснення підприємницької діяльності, зі сплатою фіксованого розміру прибуткового податку з громадян. Зі змісту вказаної довідки вбачається, що з 01.01.2001 по 31.12.2001 позивач перебував на загальній системі оподаткування зі сплатою фіксованого податку, сплативши 2200,00 грн, з 01.01.2002 по 31.12.2002 перебував на загальній системі оподаткування зі сплатою фіксованого податку, сплативши 2300,00 грн, а з 01.01.2003 по 31.12.2003 перебував на загальній системі оподаткування зі сплатою фіксованого податку, сплативши 201,95 грн.
Відповідно до п.1 ч. 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1058 IV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Аналогічні положення містяться у пункті 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 , яким передбачено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням фіксованого податку зараховуються до страхового стажу за наявності документів, визначених законодавством, а після 01.07.2000 за умови сплати страхових внесків.
Тобто, вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Отже, матеріалами справи підтверджено здійснення позивачем підприємницької діяльності зі сплатою фіксованого податку лише у період з 01.01.2001 по 31.12.2003, що підтверджується довідкою контролюючого органу, доводи апеляційної скарги встановлених обставин не спростовують, тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що зазначений період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Що стосується підстав для зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності позивача з 01.01.2004 по 24.05.2004, то судом першої інстанції було відмовлено, оскільки відповідно до довідки Головного управління ДПС в Одеській області за цей період сплата податку становить 0,00 грн, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів сплати страхових внесків (єдиного внеску), які відповідно до вимог Закону № 1058-IV є необхідною умовою для включення такого періоду до страхового стажу. В свою чергу позивачем рішення суду в частині відмови в задоволенні позову не оскаржується, тому керуючись положеннями ст. 308 КАС України суд не переглядає рішення суду в цій частині вимог.
У зв`язку із чим, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що доводи відповідача про відсутність правових підстав для зарахування спірних періодів навчання та роботи позивача до страхового стажу є необґрунтованими та не відповідають законодавству, що регулює спірні правовідносини.
Колегія суддів враховує, що судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки, а тому на переконання суду її належить розглядати як належні та допустимі докази у справі.
Також, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 4 частини 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Окремо слід зазначити, що дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом , адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
В даному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов`язати вчинити певні дії.
Слід звернути увагу, що функції органів Пенсійного фонду щодо обчислення страхового стажу особи та призначення пенсії за віком відносяться до виключної компетенції відповідача.
Таким чином, вбачається, що суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини щодо зарахування до страхового стажу позивача у спірні періоди роботи та надав належну оцінку усім доказам у справі та правильно застосував норми матеріального права. Суд обґрунтовано виходив із того, що орган Пенсійного фонду не скористався наданими йому законом повноваженнями щодо витребування та перевірки необхідних документів, а також не надав належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності неврахування спірних періодів до страхового стажу позивача.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про часткове задоволення позову, тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 22 жовтня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук`янчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua