Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №169/668/26 — Турійський районний суд Волинської області

Суд: Турійський районний суд Волинської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №169/668/26

Суддя: Тітівалов Р. К.

Справа № 169/668/26

Провадження № 2/169/657/26

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року селище Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого Тітівалова Р. К.,

з участю:

секретаря судового засідання Гаврилюк Н. В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в:

06 липня 2026 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивований тим, що 31 березня 2026 року позивач надав відповідачу в позику 3000 доларів США, які останній зобов`язувався повернути в строк до 31 травня 2026 року включно. Вказуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики та прострочив виконання зобов`язання, просив стягнути з нього кошти в сумі 3000 доларів США, 331,45 гривень процентів на підставі статті 625 ЦК України за період прострочення з 01 червня 2026 року по 01 липня 2026 року та судові витрати.

04 серпня 2026 року відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив, що розписку написав на прохання позивача. Отримані кошти витратив на придбання матеріалів та обладнання для ведення спільного з позивачем бізнесу. Свою частину коштів вклав у бізнес ще до написання розписки. Вказуючи, що договір позики є удаваним, оскільки він був укладений для приховування інших правовідносин – договору про спільну діяльність, просив у позові відмовити (а. с. 28-29).

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав із викладених у ньому підстав, просив задовольнити.

Позивач у судове засідання не з`явився.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений в зобов`язанні строк (термін) його виконання.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник, зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець, стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Встановлено, що 31 березня 2026 року позивач ОСОБА_3 надав у позику відповідачу ОСОБА_2 3000 доларів США, які останній зобов`язувався повернути в строк до 31 травня 2026 року включно.

На підтвердження отримання коштів у позику відповідач власноручно написав відповідну розписку, що відповідає вимогам частини другої статті 1047 ЦК України (а. с. 5).

Оригінал розписки позивач приєднав до матеріалів справи (а. с. 55).

Розписка від 31 березня 2026 року підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача обумовленої у розписці грошової суми.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане і позика не повернута.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02 вересня 2020 року (справа № 569/24347/18), від 26 вересня 2018 року (справа № 483/1953/16-ц), від 31 жовтня 2018 року (справа № 707/2606/16-ц).

Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов`язання, які випливають із договору позики, цей договір є укладеним відповідно до вимог статті 1046 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася, і підтверджує досягнення сторонами договору позики згоди відносно всіх його істотних умов.

Відповідач ОСОБА_2 взяті на себе за договором позики зобов`язання відповідно до вимог статей 526, 629 ЦК України належним чином не виконав, що виразилося у неповерненні ним позикодавцю отриманої суми позики в обумовлений строк.

Факт написання розписки, отримання коштів та їх неповернення відповідач у судовому засіданні не заперечував.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, відповідно до якого як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24)).

За таких обставин справи, які підтверджуються належними і допустимими доказами, та відповідно до зазначених норм матеріального права, суд дійшов висновку про наявність у розглядуваному випадку передбачених законом підстав для стягнення з відповідача неповернутої суми боргу в розмірі 3000 доларів США, оскільки відповідач порушив умови укладеного із позивачем договору позики та не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання щодо повернення боргу.

Будь-яких належних, допустимих і беззаперечних доказів на спростування вищевказаного в матеріалах справи немає і відповідач суду не надав.

Доводи відповідача про удаваність договору позики суд до уваги не бере, оскільки будь-які належні й допустимі докази на підтвердження цього відсутні.

Надана відповідачем флеш-карта (а. с. 46) зі скріншотами переписок із позивачем та голосовими повідомленнями на підтвердження ведення спільної комерційної діяльності з позивачем під час судового розгляду не досліджена у зв`язку з тим, що з технічних причин її відтворення є неможливим, проте, відповідач в судовому засіданні пояснив, що на ній не зафіксовано жодних обставин написання ним боргової розписки від 31 березня 2026 року та мети отримання коштів, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Приєднані відповідачем до відзиву на позов видаткові накладні про купівлю ним певних установок і товарів датовані 13, 24 березня, 10 квітня, 15, 16 травня 2026 року (а. с. 30-35) не містять підписів сторін та не мають правового значення для вирішення цієї справи, предметом позову в якій є стягнення боргу та правовідносини в якій виникли з договірних зобов`язань, що випливають із договору позики.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 7,4 долари США (331,45 гривень) процентів на підставі статті 625 ЦК України за період прострочення з 01 червня 2026 року по 01 липня 2026 року.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку позивача, що наведений у позовній заяві, розмір процентів за період прострочення з 01 червня 2026 по 01 липня 2026 року становить 7,4 долари США (331,45 гривень).

Проте, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та в подальшому його дія неодноразово продовжувалася і він діє на час ухвалення цього рішення.

Враховуючи вищевикладене, нараховані позивачем на підставі статті 625 ЦК України 3% річних за період з 01 червня 2026 року по 01 липня 2026 року на підставі пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на вказане, в позові на суму 7,4 долари США (331,45 гривень) процентів за прострочення строку повернення грошових коштів слід відмовити.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (99,75%) слід стягнути 1343 гривні 63 копійки (1347 грн * 99,75 % = 1343,63 грн) судового збору.

На підставі викладеного, статей 526, 530, 629, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України та керуючись статтями 13, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 3000 (три тисячі) доларів США.

У решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1343 (одна тисяча триста сорок три) гривні 63 (шістдесят три) копійки.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: ОСОБА_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Головуючий

Повне рішення складене 22 жовтня 2026 року.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua