Вирок від 21 жовтня 2026 р. у справі №161/10499/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/10499/25

Провадження № 1-кп/161/72/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 22 жовтня 2026 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі судових засідань кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023032010000017 від 01 березня 2023 року про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцьк, Волинської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, українця, з вищою освітою, одруженого, не працюючого, раніше не судимого,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 308 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Органами досудового розслідування ОСОБА_5 , обвинувачується в тому що, відповідно до наказу №41о/с від 29.03.2005 ОСОБА_5 призначено на посаду слідчого в особливо важливих справах слідчої частини відділення розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, слідчого відділу Управління МВС України у Волинській області.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про міліцію» правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.

У відповідності до ст. 7 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 із наступними змінами і доповненнями, ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995 із наступними змінами та доповненнями, Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 770 (надалі Перелік), діяльність з обігу наркотичних засобів і психотропних речовин на території України дозволяється лише в цілях і в порядку, встановлених цим Законом, а в передбачених ним випадках – у порядку, що встановлюється нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та відповідних центральних органів виконавчої влади.

Діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, включених до таблиць II і III Переліку, та прекурсорів, включених до таблиці IV Переліку, здійснюється суб`єктами господарювання за наявності в них ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності, якщо інше не передбачено цим Законом.

У порушення вищевказаних нормативно-правових актів, ОСОБА_5 будучи працівником правоохоронного органу, усвідомлюючи характер своїх протиправних дій, вчинив кримінальні правопорушення за наступних обставин.

Так, 17.12.2004 під час огляду місця події – домоволодіння

ОСОБА_7 в с. Промінь Луцького району Волинської області, було виявлено та вилучено наркотичний засіб - опій екстракційний, маса якого згідно висновку експерта № 144/320 від 02.03.2005, у перерахунку на суху речовину, становить 1693,54 грама, який віднесений до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено.

У подальшому, слідчим в особливо важливих справах відділення по розслідуванню особливо важливих справ та злочинів учинених організованими групами СВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_5 , якому було доручено проведення перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України (в редакції закону 1960 року), 18.12.2004 за фактом незаконного виготовлення і зберігання наркотичних засобів, відносно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 порушено кримінальну справу № 30-034-04 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.

Ємність з даним наркотичним засобом після її вилучення та дослідження в НДЕКЦ при УМВС України у Волинській області, а саме з 18.12.2004, слідчим ОСОБА_5 в камеру збереження речових доказів передана не була, а зберігалась в його службовому кабінеті № 206 у приміщенні слідчого відділу УМВС України у Волинській області, за адресою м. Луцьк, вул. Загородня, 5а до 07.02.2005.

У подальшому, 07.02.2005 слідчим ОСОБА_5 , з метою реалізації свого злочинного умислу спрямованого на заволодіння наркотичним засобом, винесено постанову про призначення фізико-хімічної експертизи вилученого під час огляду місця події наркотичного засобу - опію екстракційного, проте для проведення експертного дослідження в НДЕКЦ УМВС України у Волинській області вказаний наркотичний засіб фактично не направлявся, а залишився в його службовому кабінеті.

Після цього, ОСОБА_5 діючи умисно, з метою реалізації свого злочинного умислу, усвідомлюючи, що порушує встановлений порядок обігу наркотичних засобів, і усвідомлюючи суспільну небезпеку для здоров?я людини, яка їх придбаває для вживання, зловживаючи своїм службовим становищем, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, що за адресою м. Луцьк вул. Загородня, 5а, у невстановлений досудовим розслідуванням час, перелив у трилітрову пластикову банку частину наркотичного засобу – опію екстракційного в об?ємі три літри, що вилучений по кримінальній справі

№ 30-034-04 та незаконно заволодів вказаною наркотичною речовиною з метою збуту.

У подальшому, для приховування своїх злочинних дій, ОСОБА_5 долив розчинник в ємність, з якої незаконно заволодів наркотичною речовиною. Згідно висновку фізико - хімічної експертизи № 392 від 14.05.2006 встановлено, що об?єм опію екстракційного, який був вилучений під час огляду місця події 17.12.2004 зменшилася на 382 мл, а маса наркотичного засобу зменшилась на 1209,85 г, що у відповідності до постанови Кабінету міністрів України № 770 «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» від 6 травня 2000 року віднесено до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено, і віднесено до особливо великих розмірів.

Окрім цього, ОСОБА_5 , продовжуючи свої злочинні дії спрямовані на збут наркотичного засобу - опію екстракційного у особливо великих розмірах, почав підшукувати осіб з метою збуту їм наркотичного засобу, яким останній незаконно заволодів.

Так, на початку 2005 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_5 з метою реалізації свого злочинного умислу на збут наркотичного засобу, запропонував громадянці ОСОБА_11 , відносно якої у його провадженні перебувала кримінальна справа та з якою перебував у дружніх відносинах, підшукати осіб для збуту їм наркотичного засобу.

У подальшому, в серпні 2005 року, більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_5 , прибув у квартиру, де проживала ОСОБА_11 , за адресою АДРЕСА_3 , привізши з собою наркотичний засіб, яким незаконно заволодів, та діючи умисно, через ОСОБА_11 передав з метою незаконного збуту наркотичний засіб – опій екстракційний в кількості 1209,85 г, тобто в особливо великому розмірі, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з метою його перевезення до

АР Крим для подальшого збуту.

Таким чином, органами досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується у заволодінні наркотичним засобом шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого в особливо великому розмірі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 308 КК України.

Також, органами досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується у незаконному збуті наркотичного засобу, вчиненого у особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.

Суд зазначає, що завданням кримінального провадження є, зокрема, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений (стаття 2 КПК України).

У відповідності до положень ст. 62 Конституції України, винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь

У відповідності до ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Відповідно до вимог ст.337 КПК України, судовий розгляд кримінального провадження проводився лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, які представлені стороною обвинувачення і докази, які зібрані в ході судового розгляду та надані стороною захисту, оцінивши їх в своїй сукупності, вислухавши пояснення свідків, обвинуваченого, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, суддя і суд встановлюють наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

На думку сторони обвинувачення, вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 307 КК України доведена повністю, а саме: показаннями свідків: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , письмовими доказами, у тому числі протоколами огляду, протоколами обшуків, висновком експерта.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 307 КК України не визнав, показав, що жодними наркотичними засобами він незаконно не заволодівав та нікому їх не збував. В 2005 році він займав посаду слідчого в особливо важливих справах слідчої частини відділення розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, слідчого відділу Управління МВС України у Волинській області. Того ж року, начальником відділення розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, слідчого відділу Управління МВС України у Волинській області йому було передано кримінальну справу №30-034-04 відносно ОСОБА_9 ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України. Ним було прийнято рішення призначити по даній кримінальній справі фізико – хімічну експертизу наркотичних засобів. Речові докази, а саме: 5 літрову полімерну пляшку з речовиною коричневого кольору він передав ОСОБА_19 , який на той час займав посаду начальника ВБНОН УМВС України у Волинській області та його працівникам. В подальшому, дану кримінальну справу було передано слідчому ОСОБА_17 , останній ще тоді запитав у нього, де речові докази, на що він йому відповів, що речові докази він передав працівникам ВБНОН УМВС України у Волинській області. На запитання учасників кримінального провадження відповів що кримінальну справу №30-034-04 відносно ОСОБА_9 ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України йому передав начальник відділення розслідування особливо важливих справ та злочинів вчинених організованими групами – ОСОБА_15 в присутності старшого слідчого в особливо важливих справ ОСОБА_16 . Коли він отримав кримінальну справу то відразу виніс постанову про прийняття кримінальної справи №30-034-04 відносно ОСОБА_9 ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України до свого провадження. Також відповів що речовий доказ по даній кримінальній справі, а саме: 5 літрову ємність з опієм ним не оглядався та не опечатувався, так як його йому принесли працівники ВБНОН УМВС України у Волинській області та довідку про дослідження наркотичного засобу. Також на запитання учасників судового провадження відповів що свідка ОСОБА_20 він вперше побачив в прокуратурі. Ствердив що не мав умислу та мотиву на вчинення даних кримінальних правопорушень. Просив його виправдати в інкримінованих кримінальних правопорушеннях.

Вказані показання обвинуваченого ОСОБА_5 суд, згідно до вимог ст. 23 КПК України, враховує та бере до уваги, оскільки вони не спростовані органами досудового розслідування під час досудового розслідування, ні в суді стороною публічного обвинувачення, натомість є послідовними, в сукупності підтверджуються іншими доказами, які досліджувались в судовому засіданні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 показав, що в кінці літа, на початку осені 2005 року він обіймав посаду заступника начальника УМВС України у Волинській області начальника виділення розслідування особливо важливих справ та злочинів вчинених організованими групами. В його підпорядкуванні перебували 14 слідчих, робоче місце яких знаходилося на вул. Загородній, 5, що в м. Луцьку. Обвинувачений ОСОБА_5 на той час займав посаду слідчого в особливо важливих справах слідчої частини відділення розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, слідчого відділу Управління МВС України у Волинській області. Також показав, що згідно отриманої інформації від начальника ВБНОН УМВС України Волинській області ОСОБА_19 , очолюваним останнім підрозділом здійснювалось документування злочинної діяльності осіб по виготовленню наркотичних засобів. До складу слідчо - оперативної групи ним було залучено старшого слідчого в особливо важливих справах ОСОБА_21 . В ході проведення огляду місця події, що у с. Промінь, Луцького району було вилучено велику кількість переробленої та макової соломи, 5-ти літрову ємність з опієм та знаряддя для виготовлення наркотичних засобів усі зазначені предмети були доставлені у НДЕКЦ УМВС України у Волинській області для проведення експертних досліджень. Після надходження матеріалів перевірки, дані матеріали ним були розписані слідчому ОСОБА_5 для прийняття процесуального рішення, в порядку ст. 97 KПК України. Слідчим ОСОБА_5 було порушено кримінальну справу №30-034-04 відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_22 за ст.307 ч.3 КК України. В подальшому, слідство по кримінальній справі закінчував та скеровував справу до суду вже слідчий ОСОБА_17 . На запитання учасників судового провадження відповів що від слідчого ОСОБА_23 йому стало відомо, що є підозра на зникнення наркотичних засобів з кримінальної справи і що до цього причетний слідчий ОСОБА_5 . Після чого, він викликав до себе слідчого ОСОБА_5 , розмовляв з ним, останній йому повідомив, що жодними наркотичними засобами він не заволодівав. Також додав що на той час в начальника чергової частини знаходилися ключі, де зберігалися речові докази по кримінальним справам. Також відповів, що він особисто не бачив пляшки з наркотичними засобами. Ні в обвинуваченого ОСОБА_5 , ні в інших слідчих, речових доказів – в кабінеті він не бачив.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показав, що в 2004 - 2005 роках він обіймав посаду старшого слідчого в особливо важливих справах слідчої частини відділення розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, слідчого відділу Управління МВС України у Волинській області. Був залучений до слідчо – оперативної групи під час проведення огляду. В ході огляду місця події, що у с. Промінь, Луцького району було вилучено велику кількість переробленої та макової соломи, 5-ти літрову ємність з опієм та знаряддя для виготовлення наркотичних засобів, яку було опечатано в присутності понятих та доставлено у НДЕКЦ УМВС України у Волинській області для проведення експертних досліджень. На запитання учасників судового провадження відповів що після проведення огляду місця події слідчим ОСОБА_5 було порушено кримінальну справу №30-034-04 відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_22 за ст.307 ч.3 КК України. Йому відомо що в подальшому, слідство по кримінальній справі закінчував та скеровував справу до суду вже слідчий ОСОБА_17 . Також йому відомо що на той час виникало питання з приводу речових доказів, а саме: 5-ти літрової ємності з опієм, але про даний факт йому нічого не відомо і він нічого пояснити не може.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 показав, що в 2004 - 2005 роках він обіймав посаду старшого слідчого в особливо важливих справах слідчої частини відділення розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, слідчого відділу Управління МВС України у Волинській області. На стадії досудового слідства від слідчого ОСОБА_5 йому було передано кримінальну справу №30-034-04 відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_22 за ст.307 ч.3 КК України, яку він прийняв до свого провадження. У матеріалах справи містилася постанова про призначення слідчим ОСОБА_5 фізико – хімічної експертизи 5 літрової ємності з опієм., у якій зазначалося що вона була направлена на експертизу. На запитання учасників судового провадження відповів, що не пригадує хто з експертів проводив дану експертизу, можливо експерт ОСОБА_24 . Вказав, що він особисто висновок фізико – хімічної експертизи і речовий доказ не отримував. Після проведення експертизи даний речовий доказ йому принесли працівники ВБНОН, тоді речовий доказ він візуально оглянув і здав в камеру зберігання речових доказів УБОЗ УМВС України, якого прийняв начальник чергової частини, який на той час був відповідальний за зберігання речових доказів. Після завершення досудового слідства він направив кримінальну справу №30-034-04 відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_22 за ст.307 ч.3 КК України до суду. На стадії судового розгляду вже було виявлено, що речовий доказ, а саме, 5 літрову ємність з опієм було сфальсифіковано. Після чого, дану кримінальну справу йому було повернуто на додаткове розслідування, оскільки було виявлено що ємність опію була та сама, а концентрація менша. Після чого, було проведено повторну експертизу і направлено кримінальну справу відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_22 за ст.307 ч.3 КК України знову до суду.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показала, що їй було відомо що розслідується кримінальна справа відносно ОСОБА_5 з приводу заволодіння наркотичними засобами. На запитання учасників судового провадження відповіла що ОСОБА_25 просила, щоб вона з нею з`їздила в Крим, на що вона погодилася. Також показала що в Криму ОСОБА_26 мала зустріч, але з ким, вона сказати не може, так як їй не було відомо. Також відповіла, що їй відомо що обвинувачений ОСОБА_5 на той час, тобто у 2005 році, працював в правоохоронних органах, займав посаду слідчого. ОСОБА_5 разом з своїм другом приїздив до ОСОБА_26 та спілкувався з нею, але про що вони розмовляли, їй не відомо. На запитання учасників судового провадження відповіла, що коли вона з ОСОБА_26 їхали до Криму то в останньої при собі були бутилки, але які саме, і що в них містилося, вона сказати не може, так як їй нічого не було відомо.

Допитана в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку свідок ОСОБА_18 показала, що з обвинуваченим ОСОБА_5 знайома раніше, так як він працював на посаді слідчого та вів досудове слідство по її кримінальній справі, в якій вона мала статус підозрюваної особи, дана справа була закрита. На запитання учасників судового провадження відповіла, що її покійний чоловік – ОСОБА_27 та на той час відбував покарання в місцях позбавлення волі. ОСОБА_5 просив її влаштувати йому розмову з чоловіком, але про що саме і по якому питанню він хоче поговорити з ОСОБА_27 , він її не говорив, на що вона погодилася і влаштувала телефонну розмову ОСОБА_5 з її чоловіком, однак, про що вони розмовляли, вона не чула та і не знає предмету їх розмови. Після чого, чоловік їй сказав, що до неї приїдуть люди з Криму, а ти їх повинна познайомити з ОСОБА_5 , одного чоловіка звали ОСОБА_28 , а як іншого, вона пригадати не може. Коли ці чоловіки приїхали з Криму, вона відразу ж зателефонувала ОСОБА_5 . Коли ОСОБА_5 приїхав до неї, то між ними відбувалася розмова, але їй не було відомо про що вони розмовляли, а через декілька днів вони поїхали до Криму. Через деякий час ОСОБА_5 звернувся до неї та повідомив, що ці чоловіки винні йому гроші за автомобіль, так як половину суми вони віддали відразу, на першій зустрічі, а іншу половину мали пізніше віддати, але так і не віддали, вона сказала ОСОБА_5 що жодних коштів за автомобіль вона віддавати не буде. Стверджує, що вона знала що це гроші були за автомобіль для ОСОБА_5 , а вже згодом, зі слів чоловіка, їй стало відомо, що це були гроші за наркотичні засоби. На запитання учасників судового провадження відповіла, що вона не пригадує чи в ході досудового слідства між нею та ОСОБА_5 проводився одночасний допит та очна ставка та не підтверджує його, так як на даний час нічого про нього пригадати не може, а покази безпосередньо дає в суді. Також відповіла, що вона дійсно їздила в Крим з ОСОБА_29 , але їздила по особистих справах, ніякої рідини в Крим вона не везла, стверджує також що і не везла з собою жодної рідини. Також на запитання захисника, відповіла що її чотири рази допитували на досудовому слідстві та один раз в суді, але тоді вона жодного разу не повідомляла за наркотичні засоби, а зараз їй пригадалося що про це їй говорив її покійний чоловік, однак сама вона про наркотичні засоби, нічого повідомити не може, так як очевидцем цього не була особистих розмов про це вона не чула.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_24 показав, що в 2004 році він досліджував об`єкт - п`яти літрову пластикову ємність з рідиною бурого кольору. По завершенні дослідження видав довідку № 1529/1493 про проведення експертизи. На запитання учасників судового провадження відповів, що по цьому об`єкту ним вдруге проводилася експертиза, де він знову ж складав висновок експерта. Об`єкт, п`яти літрова пластикова ємність рідиною бурого кольору вдруге в НДЕКЦ вже не доставлявся. Його висновок в суді не було взято до уваги, так як об`єкт вдруге на експертизу не доставлявся, тому була призначена друга експертиза. Також відповів, що не пригадує як було опечатано об`єкт - п`яти літрову пластикову ємність рідиною бурого кольору. Також не пригадує хто приносив об`єкт на дослідження і хто його забирав, все це фіксувалося в журналі.

Допитаний в судовому засіданні свідок захисту ОСОБА_30 показав, що з 2003 року по грудень 2005 року обіймав посаду начальника чергової частини УБОЗ УМВС України у Волинській області. Ключі від камери зберігання речових доказів зберігалися у чергового. На запитання учасників судового провадження відповів, що коли вивантажувалися речові докази по кримінальній справі відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_22 за ст.307 ч.3 КК України, він на той час був у відрядженні. Щодо порушення цілісності п`яти літрової каністри із ємністю бурого кольору, йому нічого не відомо. На той час, ніхто з чергових частини УБОЗ УМВС України у Волинській області, факту порушення цілісності речових доказів по даній кримінальній справі, нічого йому не доповідав.

Допитаний в судовому засіданні свідок захисту ОСОБА_31 показав, що в 2005 році після ОСОБА_32 він обійняв посаду начальника чергової частини УБОЗ УМВС України у Волинській області. Дану посаду він займав до 2009 року. На запитання учасників судового провадження відповів, що речові докази по кримінальній справі відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_22 за ст.307 ч.3 КК України зберігалися в четвертому боксі камери зберігання речових доказів, який опечатувався начальником чергової частини. Також вказав що наказу про відповідальну особу за збереження речових доказів по вищевказаній кримінальні справі на той час не було. Також відповів, що їм прийшла вказівка доставити речові докази до суду, тоді він з ОСОБА_15 пішли в бокс, останній показав де стояла пляшка з рідиною, після чого доставив її до суду. В ході судового засідання, п`яти літрова каністра із ємністю бурого кольору, оглянули, опечатали, після чого він здав даний речовий доказ в чергову частину УБОЗ УМВС України у Волинській області.

Допитаний в судовому засіданні свідок захисту ОСОБА_33 показав, що в 2005 - 2006 році він обіймав посаду заступника начальника НДКЦ при УМВС у Волинській області. В його обов`язки входило розписувати постанови слідчих та начальників відділень на проведення експертиз. По кримінальній справі відносно ОСОБА_5 нічого сказати не може.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_34 показав, що в 2005-2006 роках працював експертом НДЕКЦ при УМВС України у Волинській області. В травні 2006 році він разом з експертом ОСОБА_35 провели повторну фізико – хімічну експертизу речового доказу, а саме, п`яти літрової ємності, про що склали висновок. На запитання учасників судового провадження відповів, що п`яти літрова пластикова пляшка з ємністю коричневого кольору, досліджувалася безпосередньо ним.

Таким чином, аналізуючи показання допитаних в суді свідків та експертів у вказаному кримінальному провадженні, які отримані у відповідності до вимог КПК України, суд бере їх до уваги, і приходить до висновку, що вони повністю відповідають та узгоджуються з показаннями обвинуваченого та їм не суперечать.

Окрім того, в судовому засіданні стороною обвинувачення також надано та судом досліджено наступні письмові докази.

З протоколу огляду місця події від 17.12.2004 року, вбачається що в с. Промінь, Луцького району, слідчим було ивявлено та вилучено ємність місткістю 5 літрів, виготовлена з полімерного матеріалу, в якій знаходиться близько 4 літрів рідини темно – бурого кольру.

З постанови від 07.02.2005 року, вбачається, що слідчим ОСОБА_5 по кримінальній справі №30-034-04, призначено фізико – хімічну експертизу п`яти літрів речовини темно – бурого кольору, яку вилучено у с. Промінь, Луцького району, проведення даної експертизи доручено експертам – криміналістам НДЕКЦ при УМВС України у Волинській області. На дослідження якої було надана п`яти літрову каністру з речовиною темно – бурого кольору.

З висновку експерта № 144/320 від 2.03.2005 року встановлено, що надана на дослідження рідина темно – коричневого кольору являє собою особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено – концентрат з макової соломи (опій екчтракційний),маса якого у перерахунку на суху речовину складає 1693,54 г.

З висновку експерта № 392 від 14.05.2006 року встановлено, що надана на дослідження рідина являє собою особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено – опій екстракційний, маса якого у перерахунку на суху речовину становить 483,69 г. Висновком встановлено, що маса наркотичного засобу в перерахунку на суху речовину зменшилась на 1209,85 г., в порівнянні з масою наркотичного засобу, втсановленого експертизою № 144/321 від 2.03.2005 року. Однак, встановити вид додаткової речовини не можливо у зв`язку з тим, що при попередньому дослідженні не визначався повний, якісний склад підини.

З протоколу огляду документів від 27.10.2006 року, вбачається щ обуло оглянуто та надано журнал реєстрації матеріалів, які надані на експертизу в НДЕКЦ при УМВС України у Волинській області.

З постанови про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 18.12.2004 року, вбачається, що слідчим ОСОБА_5 відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 було порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 307 КК України.

З постанов про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 27.01.2005 року, вбачається, що слідчим ОСОБА_5 відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 313, ч. 2 ст. 311 КК України.

З постанови від 16.02.2005 року, вбачається, що слідчим ОСОБА_17 кримінальну справу №30-034-04, було прийнято до свого провадження.

З постанови про визнання речей речовими доказами і приєднання їх до свого провадження від 16.03.2005 року, вбачається, що п`яти літрова ємність з рідиною, речі, призначені для виготовлення наркотичних засобів, два пакети з речовиною рослинного походження, 34 мішків з речовиною рослинного походження визнані речовими доказами у кримінальній справі №30-034-04 та передані на зберігання в УБОЗ УМВС України у Волинській області.

З протоколу очної ставки від 08 жовтня 2007 року вбачається, що свідок ОСОБА_18 в ході очної ставки вказує що ОСОБА_5 реалізовував наркотичний засіб особам в АР Крим, а ОСОБА_36 повністю це заперечував.

З протоколу очної ставки від 31 жовтня 2007 року вбачається, що свідок ОСОБА_37 в ході очної ставки вказує що ОСОБА_5 пропонував йому реалізувати наркотичний засіб, а ОСОБА_36 повністю це заперечував.

З протоколу очної ставки від 08 жовтня 2007 року вбачається, що ОСОБА_20 в ході очної ставки вказує що ОСОБА_5 пропонував йому реалізувати наркотичний засіб, а ОСОБА_36 повністю це заперечував.

З протоколу очної ставки від 03 січня 2007 року вбачається, що ОСОБА_38 в ході очної ставки вказує що ОСОБА_5 , в присутності ОСОБА_14 та ОСОБА_39 пропонував реалізувати наркотичний засіб, а ОСОБА_36 повністю це заперечував.

З протоколу відтворення обстановки та обставин події від 31 жовтня 2007 року, вбачається що свідок ОСОБА_37 відтворив обставини знайомства з ОСОБА_5 та як останній привозив наркотичний засіб.

З висновку службового розслідування по фактах вчинення неправомірних дій працівниками УМВС України у Волинській області, встановлено причетність слідчого в особливо важливих справах слідчої частини ВРОВСЗОГ СВ УМВС України ОСОБА_5 до підміни наркотичного засобу по кримінальній справі №30-034-04, яка перебувала у нього в провадженні.

З протоколу огляду та приєднання до справи речового доказу від 29.11.2007 року, вбачається, що п`яти літрову пляшку з вмістом опію екстракційного визнано речовим доказом по справі № №50-027-06 та приєднано до матеріалів справи, залишено на зберіганні у камері свхову УСБУ у Волинській області.

З протоколу огляду місця події від 09.10.2007 року встановлено, що свідок ОСОБА_20 у лівому масиві поблизу кафе «Білочка», що у с. Струмівка, Луцького району, вказує місце де влив наркотичний засіб, який йому привіз ОСОБА_5 .

Згідно з положеннями ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення /за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого/ або в разі надходження заяви /повідомлення/ про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень відповідно до ст. 9 КПК України.

Так, відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на прокурора.

Тобто, обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Дослідивши та оцінивши в сукупності надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, в їх сукупності, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявності в діях ОСОБА_5 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 307 КК України, як того вимагає Закон, виходячи із наступного.

Відповідно до п.16) ст.7 КПК України, безпосередність дослідження показань є загальною засадою кримінального судочинства.

Частини 1 та 2 ст.23 КПК України визначають, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно до ч.1 ст.95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 12 березня 2020 року у справі «Черніка проти України», яке набуло статусу остаточного – 12 липня 2020 року встановлено порушення під час судового розгляду справи міжнародних зобов`язань за пунктом 1 та підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Констатувавши відповідне порушення, ЄСПЛ виходив із того, що під час постановлення щодо заявника - ОСОБА_5 , обвинувального вироку вирішальне значення мали показання як свідків трьох учасників інкримінованих ОСОБА_5 дій – ОСОБА_18 , ОСОБА_40 , ОСОБА_20 , проте свідчень жодного з цих осіб суд безпосередньо не сприймав, що призвело до порушення загальної справедливості судового провадження.

Наведене вище свідчить про порушення принципу безпосередності допиту свідків обвинувачення, показання яких було покладено в основу вироку, без надання обвинуваченому ОСОБА_5 та його захиснику належної, правової можливості допитати їх безпосередньо в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Окрім того, застосування саме практики Європейського суду з прав людини є обов`язковими для врахування судом при новому розгляді кримінального провадження.

Відповідно до ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч.1). Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом (ч.2). Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом (ч.3).

Суд обмежений у праві за власною ініціативою здійснювати збір доказів вини особи.

На суд покладений обов`язок, залишаючись об`єктивним і неупередженим, створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальну справу і постановити відповідне рішення. Суди при розгляді кримінальних справ не мають права перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.

Верховний Суд неодноразово зазначав те, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими особою під час досудового розслідування, у якій би формі вони не були надані (допит, слідчий експеримент, проведення впізнання тощо). Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 29.10.2019 р. у справі № 515/2020/16-к, 19.11.2019 р. у справі № 750/5745/15-к, 05.03.2020 р. у справі № 666/5449/15-к.

На виконання вказівок, що випливають із рішення ЄСПЛ від 12 березня 2020 року у справі «Черніка проти України» постановою Великої Палати Верховного суду від 02 вересня 2020 року, справа №1-331/09, провадження № 13-37 зво20, ухвали Апеляційного суду Волинської області від 02 березня 2010 року та Верховного Суду України від 15 березня 2011 року щодо ОСОБА_5 скасовано та справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 30 березня 2021 року вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

На виконання вказівок, що випливають із рішення ЄСПЛ від 12 березня 2020 року у справі «Черніка проти України» та в ході нового судового розгляду даного кримінального провадження, у відповідності до вимог чинного КПК України, суд вжив всіх, необхідних та вичерпних заходів для забезпечення виклику та безпосереднього допиту ключових свідків у даному кримінальному провадженні.

Однак, як вбачається із наданого прокурором Актового запису про смерть № 54 від 21 січня 2014 року, гр. ОСОБА_20 помер – дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також, як вбачається із Актового запису про смерть № 57 від 11 листопада 2009 року, гр. ОСОБА_37 помер. – дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказане вище свідчить про неможливість безпосереднього допиту даних свідків в судовому засіданні.

Однак, при цьому, суд наголошує та бере до уваги, що відповідно до вимог. ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав у судовому засіданні. При цьому, суд не вправі обґрунтовувати судове рішення, показаннями, наданими слідчому та прокурору, або посилатися на них

З огляду на Рішення ЄСПЛ від 12 березня 2020 року у справі «Черніка проти України» протоколи допиту свідків: ОСОБА_40 та ОСОБА_20 , складені слідчим під час досудового слідства (в редакції КПК України 1960 року) є недопустимими доказами, у відповідності до вимог ст. ст. 86, 87 КПК України.

Оскільки смерть та нез`явлення вищевказаних, ключових свідків у даному кримінальному провадженні та неможливість їх безпосереднього допиту в ході судового розгляду, згідно вимог чинного КПК України, не може бути підставою для позбавлення права обвинуваченого ОСОБА_5 на справедливий суд та не дозволяє суду використовувати протоколи допитів свідків, як доказ винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 .

Під час нового судового розгляду, сторона обвинувачення посилалася як на доказ доведення винуватості ОСОБА_5 , а саме, на протоколи допиту свідків ОСОБА_40 та ОСОБА_20 , які складені слідчим, при цьому прокурором неодноразово заявлялося клопотання про оголошення протоколів допиту вищевказаних свідків, складених слідчим на стадії досудового слідства в редакції КПК України 1960 року, у зв`язку із неможливістю їх виклику, через смерть останніх, суд відхилив клопотання прокурора, з огляду на наступне.

Згідно вимог ст. 95 КПК України, вбачається, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.

Таким чином КПК Закон повністю виключив протоколи допитів, складених слідчим на досудовому слідстві, які суд має право досліджувати в судовому засіданні.

Також суд відхиляє посилання прокурора та вважає його безпідставним, з приводу того, що протоколи допиту свідків: ОСОБА_40 та ОСОБА_20 , були складені у відповідності до вимог КПК України та їх можна оголосити і взяти до уваги, оскільки, відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КПК України, судовий розгляд здійснюється виключно за правилами чинного Кодексу, а чинний КПК України не передбачає такої процесуальної дії, як оголошення раніше наданих слідчому показань свідків, через його їх смерть, чи з будь – яких інших причин.

З огляду на вищезазначене, оголошення судом саме показань померлих свідків ОСОБА_40 та ОСОБА_20 , з метою покладення їх в основу обвинувачення, на глибоке переконання суду, було би повторним порушенням судом права обвинуваченого ОСОБА_5 на справедливий судовий розгляд, який гарантується с. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу безпосередньості дослідження доказів в ході нового судового розгляду, а сторона захисту позбавлена можливості провести перехресний допит даних свідків, а тому, суд визнає протоколи допитів свідків: ОСОБА_40 та ОСОБА_20 , у відповідності до вимог КПК України недопустимими доказами та не бере їх до уваги.

Враховуючи викладене, суд також не бере до уваги: протокол очної ставки від 31 жовтня 2007 року між ОСОБА_41 та ОСОБА_5 , протокол очної ставки від 08 жовтня 2007 року між ОСОБА_20 та ОСОБА_5 , протокол відтворення обстановки та обставин події від 31 жовтня 2007 року за участі свідка ОСОБА_40 та протокол огляду місця події від 09 жовтня 2007 року за участі свідка ОСОБА_20 , та визнає їх у відповідності до вимог ст. 87 КПК України, недопустимими доказами, у зв`язку із порушенням принципу безпосередньості, порушенням права на справедливий суд у відповідності до вимог рішення Європейського суду з прав людини, так як, дані свідки, кожен зокрема, не давали показань в ході судового розгляду.

Також суд не бере до уваги показання допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_18 , оскільки вони не підтверджуються належними та допустимими доказами, так як свідок ОСОБА_18 під час свого безпосереднього допиту в суді показала що про обставини вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 а саме продажу наркотичних засобів, вона дізналася виключно зі слів покійного чоловіка ОСОБА_27 , який помер у 2011 році. При цьому свідок ОСОБА_18 під час свого допиту в суді, чітко ствердила, що про наркотичні засоби вона повідомити нічого не може, так як очевидцем цього не була, особистих розмов, які відбувалися між ОСОБА_5 та невідомими їй особами, вона не чула та нічого не бачила, при цьому, безпосередніх фактів вона не сприймала, а відтворює лише інформацію, яку вона отримала від свого покійного чоловіка.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Відповідно до вимог ст. ст. 23, 97 КПК України, суд не може обґрунтовувати свої висновки показаннями з чужих слів, якщо сторона захисту заперечує проти цього та позбавлена можливості допитати першоджерело інформації (особу, яка безпосередньо сприймала факти).

Враховуючи, що першоджерело інформації, з приводу продажу наркотичних засобів являвся ОСОБА_27 , який помер, сторона захисту була повністю позбавлена свого безпосереднього права на його перехресний допит, гарантованого пунктом 1 та підпунктом "d" пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Самі по собі показання свідка ОСОБА_18 є лише похідними від тверджень померлого ОСОБА_27 , які суд не може перевірити на предмет їхньої правдивості, достовірності, точності та об`єктивності іншим чином. З огляду на це, суд приходить до переконання, що показання свідка ОСОБА_18 не містять самостійних доказів винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 та не утворюють взаємозв`язаної сукупності допустимих та належних доказів його винуватості, а тому суд не бере їх до уваги та відхиляє як такі, що не доводять вину обвинуваченого ОСОБА_5 , поза розумним сумнівом.

Окрім цього, враховуючи вище викладене, суд також не бере до уваги і не кладе в основу вироку протокол очної ставки між ОСОБА_18 та ОСОБА_5 від 08 жовтня 2007 року та визнає його у відповідності до вимог ст. 87 КПК України, недопустимим доказом, так як, у відповідності до вимог ст.ст. 23, 95 КПК України, свідок ОСОБА_18 під час безпосереднього допиту в ході судового розгляду, чітко ствердила та вказала, що вона не пригадує чи в ході досудового слідства між нею та ОСОБА_5 проводилася очна ставка та не підтверджує її, так як на даний час нічого про неї пригадати не може, а покази безпосередньо дає в суді.

Також, органами досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується у заволодінні наркотичним засобом шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого в особливо великому розмірі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 308 КК України.

На думку суду, вказане обвинувачення ОСОБА_5 не знайшло свого об`єктивного підтвердження в суді, виходячи з наступного.

За змістом ст. ст. 21, 22, 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється судом на основі змагальності, безпосередності дослідження судом показань, речей та документів. Державне обвинувачення в суді підтримує прокурор, захист обвинуваченого здійснює він сам і його захисник, а функція розгляду справи покладається на суд. При цьому суд, зберігаючи незалежність, неупередженість і об`єктивність, створює необхідні умови для виконання учасниками їх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

За правилами ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

У п.274 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що якість доказів також береться до уваги, а також те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, будь-які сумніви щодо їхньої надійності й точності.

Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження на суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність обвинуваченого.

Доказування - це єдиний спосіб встановлення об`єктивної істини в кримінальному судочинстві. Поки не доведені обставини скоєння злочину, не можна сказати, що вони були, мали місце насправді.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», є недопустимим обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 (п. 18,19), при розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений у ч.1 ст.62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості. Згідно з ч.3 зазначеної статті, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої. Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Судом, відповідно до положень ч.6 ст. 22 КПК України, створені необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Суд наголошує на тому, що з наданих стороною обвинувачення та досліджених судом доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 308 КК України, не вбачається вини ОСОБА_5 .

Допитані судом свідки: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , кожен зокрема, не повідомляли про обізнаність підстав заволодіння ОСОБА_5 наркотичних засобів. При цьому, вищевказані свідки, під час допиту в ході судового розгляду, у відовідності до вимог ст. 23 КПК України вказали, зокрема свідок ОСОБА_15 вказав, в ході проведення огляду місця події, що у с. Промінь, Луцького району було вилучено велику кількість переробленої та макової соломи, 5-ти літрову ємність з опієм та знаряддя для виготовлення наркотичних засобів усі зазначені предмети були доставлені у НДЕКЦ УМВС України у Волинській області для проведення експертних досліджень. Слідчим ОСОБА_5 було порушено кримінальну справу №30-034-04 відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_22 за ст.307 ч.3 КК України. Від слідчого ОСОБА_23 йому стало відомо, що є підозра на зникнення наркотичних засобів з кримінальної справи і що до цього причетний слідчий ОСОБА_5 . Після чого, він викликав до себе слідчого ОСОБА_5 , розмовляв з ним, останній йому повідомив, що жодними наркотичними засобами він не заволодівав. Також додав що на той час в начальника чергової частини знаходилися ключі, де зберігалися речові докази по кримінальним справам. Також вказував, що він особисто не бачив пляшки з наркотичними засобами. Ні в обвинуваченого ОСОБА_5 , ні в інших слідчих, речових доказів – в кабінеті він не бачив. Вказане також в ході свого допиту підтвердили і свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , закрема, свідкок ОСОБА_16 у відповідності до вимог ст. 23 КПК України показав що в ході огляду місця події, що у с. Промінь, Луцького району було вилучено велику кількість переробленої та макової соломи, 5-ти літрову ємність з опієм та знаряддя для виготовлення наркотичних засобів, яку було опечатано в присутності понятих та доставлено у НДЕКЦ УМВС України у Волинській області для проведення експертних досліджень. Після проведення огляду місця події слідчим ОСОБА_5 було порушено кримінальну справу №30-034-04 відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_22 за ст.307 ч.3 КК України. Також йому відомо що на той час виникало питання з приводу речових доказів, а саме: 5-ти літрової ємності з опієм, але про даний факт йому нічого не відомо і він нічого пояснити не може. Також свідок ОСОБА_17 у відповідності до вимог ст. 23 КПК України показав, що на стадії досудового слідства від слідчого ОСОБА_5 йому було передано кримінальну справу №30-034-04 відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_22 за ст.307 ч.3 КК України, яку він прийняв до свого провадження. У матеріалах справи містилася постанова про призначення слідчим ОСОБА_5 фізико – хімічної експертизи 5 літрової ємності з опієм., у якій зазначалося що вона була направлена на експертизу. Вказав, що він особисто висновок фізико – хімічної експертизи і речовий доказ не отримував. Після проведення експертизи даний речовий доказ йому принесли працівники ВБНОН, тоді речовий доказ він візуально оглянув і здав в камеру зберігання речових доказів УБОЗ УМВС України, якого прийняв начальник чергової частини, який на той час був відповідальний за зберігання речових доказів.

На переконання суду, допитані вище свідки: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не доводять винуватості ОСОБА_5 у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 308 КК України.

З досліджених судом письмових доказів, зокрема, протоколів оглядів, протоколів очних ставок, експертиз, також не встановлено обставин заволодіння обвинуваченим ОСОБА_5 наркотичних засобів шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого в особливо великому розмірі.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 пояснив, що жодними наркотичними засобами він незаконно не заволодівав. Начальником відділення розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, слідчого відділу Управління МВС України у Волинській області йому було передано кримінальну справу №30-034-04 відносно ОСОБА_9 ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України. Ним було прийнято рішення призначити по даній кримінальній справі фізико – хімічну експертизу наркотичних засобів. Речові докази, а саме: 5 літрову полімерну пляшку з речовиною коричневого кольору він передав ОСОБА_19 , який на той час займав посаду начальника ВБНОН УМВС України у Волинській області та його працівникам. Речовий доказ по даній кримінальній справі, а саме: 5 літрову ємність з опієм ним не оглядався та не опечатувався, так як його йому принесли працівники ВБНОН УМВС України у Волинській області та довідку про дослідження наркотичного засобу.

Вказана версія обвинуваченого ОСОБА_5 не спростована стороною обвинувачення, належним чином.

Також суд бере до уваги показання свідків захисту ОСОБА_42 та ОСОБА_43 , які у відповідності до вимог ст. 23 КПК України, під час судового розгляду вказали, зокрема свідок ОСОБА_30 показав, що ключі від камери зберігання речових доказів зберігалися у чергового. Коли вивантажувалися речові докази по кримінальній справі №30-034-04 відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_22 за ст.307 ч.3 КК України, він на той час був у відрядженні. Щодо порушення цілісності п`яти літрової каністри із ємністю бурого кольору, йому нічого не відомо. На той час, ніхто з чергових частини УБОЗ УМВС України у Волинській області, факту порушення цілісності речових доказів по даній кримінальній справі, нічого йому не доповідав. Також, свідок захисту ОСОБА_31 показав, що речові докази по кримінальній справі відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_22 за ст.307 ч.3 КК України зберігалися в четвертому боксі камери зберігання речових доказів, який опечатувався начальником чергової частини. Наказу про відповідальну особу за збереженням речових доказів по кримінальні справі № 30-034-04, на той час не було.

На переконання суду, допитані вище свідки: ОСОБА_30 та ОСОБА_31 , кожен зокрема, також не доводять винуватості ОСОБА_5 у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 308 КК України.

Суд зазначає, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу на підтвердження вжиття кримінально-процесуальних заходів (слідчих та/або розшукових дій) для встановлення обставин заволодіння ОСОБА_5 шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого в особливо великому розмірі, а також не розкрито суті обвинувачення, в чому саме полягало використання ОСОБА_5 в даному випадку, свого службового становища, що, на думку суду, є необгрунтованим обвинуваченням.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги, що в основу обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 308 КК України, покладені лише докази на підтвердження винуватості останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, з яких не вбачається в діях обвинуваченого наявності складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 308 КК України, інших належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення злочину, стороною обвинувачення суду не надано, суд вважає необхідним виправдати ОСОБА_5 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 308 КК України, на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, в зв`язку з недоведеністю у його діях складу зазначеного кримінального правопорушення.

Також, Верховний суд скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справу на новий судовий розгляд у своїй постанові, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 02 вересня 2020 року, справа №1-331/09, провадження № 13-37 зво20, вказав на необхідність дослідження касет з відеозаписами очних ставок проведених на стадії досудового слідства між ОСОБА_41 , ОСОБА_20 та ОСОБА_5 ..

Разом з тим, під час нового судового розгляду судом встановлено об`єктивну неможливість дослідження відеозаписів очних ставок, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження в судовому засіданні.

Під час судового розгляду на підставі офіційних документів, а саме, з Актового запису про смерть № 54 від 21 січня 2014 року, гр. ОСОБА_20 помер – дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також, вбачається із Актового запису про смерть № 57 від 11 листопада 2009 року, гр. ОСОБА_37 помер. – дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . На підставі зазначених вище документів, судом достовірно встановлено, що свідки: ОСОБА_37 та ОСОБА_20 померли.

Зазначена обставина унеможливлює виклик свідків: ОСОБА_40 та ОСОБА_20 в судове засідання для отримання їхніх усних, безпосередніх показань під час судового розгляду. Оскільки свідки: ОСОБА_37 та ОСОБА_20 померли, вони позбавлені процесуальної можливості в умовах судового розслідування підтвердити або спростувати хід, зміст та результати вищевказаних очних ставок, а обвинувачений ОСОБА_5 позбавлений права на перехресний допит цих осіб перед незалежним судом. Також суд не бере до уваги письмові докази, а саме: протокол очної ставки від 31 жовтня 2007 року між ОСОБА_41 та ОСОБА_5 , протокол очної ставки від 08 жовтня 2007 року між ОСОБА_20 та ОСОБА_5 та визнає їх у відповідності до вимог ст. 87 КПК України, недопустимими доказами, у зв`язку із порушенням принципу безпосередньості, порушенням права на справедливий суд у відповідності до вимог рішення Європейського суду з прав людини, так як, дані свідки, кожен зокрема, не давали показань в ході судового розгляду.

Також суд, наголошує на тому, що Практика Європейського суду з прав людини чітко вказує, що використання показань свідків, яких захист не мав можливості допитати на стадії судового розгляду кримінального провадження, суттєво обмежує права на захист - ст. 6 Конвенції Європейського суду з прав людини. Оскільки свідки: ОСОБА_37 та ОСОБА_20 , померли, а тому, результати їх допиту на досудовому слідстві не можуть бути перевірені судом на предмет їх добровільності, правдивості та відсутності стороннього тиску.

Зазначена обставина унеможливлює виклик цих осіб у судове засідання для отримання їхніх усних показань під час судового слідства. Оскільки свідки: ОСОБА_37 та ОСОБА_20 , померли, вони позбавлені процесуальної можливості в умовах судового розгляду, підтвердити, або спростувати хід, зміст та результати вищевказаних очних ставок, які були проведені за їх участі, а обвинувачений ОСОБА_5 позбавлений права на перехресний допит цих осіб перед незалежним судом.

Враховуючи, що зафіксовані на аудіоносіях – касетах з відеозаписом, то такі дані є похідними від показань осіб: ОСОБА_40 та ОСОБА_20 , які вже не можуть бути допитані безпосередньо судом, а тому, суд вважає за доцільне відхилити зазначені касети з відеозаписами очних ставок проведених на стадії досудового слідства між ОСОБА_41 , ОСОБА_20 та ОСОБА_5 , як процесуально недоцільні для дослідження, оскільки вони не можуть бути покладені в основу вироку, як належні та допустимі докази.

Також, суд вважає клопотання прокурора щодо повторного виклику свідка ОСОБА_44 , в судове засідання, безпідставним та необґрунтованим, з огляду на наступне.

Згідно вимог ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності. Сторони мають рівні права на збирання та подання доказів. Суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав.

Відповідно до ч.1 ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, покладається в даному випадку на прокурора.

Статтею 26 КПК України передбачено, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

В силу ч.1 ст.114 КПК України, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження.

Відповідно до ст. 28 КПК України, кожна процесуальна дія або рішення повинні бути виконані або прийняті у розумні строки.

У п.116 рішення ЄСПЛ від 12.03.2009 у справі «Вергельський проти України» зазначено: «Розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів».

При цьому ЄСПЛ зазначає, що відкладення розгляду справи, призначення і проведення експертизи, участь судді в розгляді інших справ, повернення кримінальної справи прокуророві з метою усунення допущених порушень кримінально-процесуального законодавства самі по собі не суперечать чинному законодавству, але не можуть призводити до порушення права особи на судочинство в розумний строк (Рішення ЄСПЛ від 13.07.1983 у справі «Цимерман і Штайген проти Швейцарії»).

Відповідно до ч.2 ст.327 КПК України, прибуття в суд свідка забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.

Проте, стороною обвинувачення не було вжито дієвих заходів для розгляду кримінального провадження у розумні строки, відповідно до положень закону про розумність строків.

В постанові Касаційного кримінального суду Верховного суду від 11.08.2020 у справі №288/113/15-к від 11.08.2020 зазначено: «Відповідно до ч.3 ст.23 КПК України сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Однак, під час судового провадження стороною обвинувачення не було забезпечено явку в судове засідання свідка, зокрема, ОСОБА_44 , про що судом неодноразово виносилися ухвали про примусовий привід свідка ОСОБА_45 .

При цьому суд за клопотанням прокурора неодноразово відкладав судові засідання для виклику вищевказаного свідка, роз`яснюючи прокурору про те, що забезпечення явки вказаного свідка в судове засідання покладено на сторону обвинувачення.

Більше того, ухвалою суду від 05 травня 2026 року визначено граничні строки прокурору для виклику свідка ОСОБА_44 , однак у встановлений судом строк, свідок не з`явилася.

Отже, судом вжито всіх необхідних заходів для повідомлення свідка та забезпечення його явки до суду, однак через його неодноразову неявку, суд був позбавлений можливості провести його допит та ухвалив рішення на підставі наданих сторонами доказів.

З урахуванням вищевикладених висновків суду щодо належності та допустимості доказів, їх оцінки, оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а докази, зібрані з порушення встановленого порядку не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, між тим як усі сумніви мають тлумачитись на користь обвинуваченого ОСОБА_5 , суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено належними, достатніми та допустимими доказами та поза розумним сумнівом того, що ОСОБА_5 скоїв інкриміновані йому кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 307 КК України та не встановлені достатні докази для доведення його винуватості.

Проаналізувавши надані стороною обвинувачення письмові докази, висновки експертиз, показання свідків, експерта, протоколи очних ставок та протокол огляду, суд приходить до висновку, що винність обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, не доведена належними та допустимими доказами.

За таких обставин, суд відповідно до загальних засад кримінального судочинства, а саме: верховенства права, законності, рівності перед законом та судом, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін тощо, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, в тому числі і щодо збирання, подання та оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, робить висновок, що за результатами даного судового розгляду, приходить до переконання, що стороною обвинувачення не доведено наявності в діях ОСОБА_5 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 307 КК України, що є підставою для його виправдання.

При вирішенні даного кримінального провадження по суті враховано також, що відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції при здійснені правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.

Така позиція також знаходить своє відображення і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку». Відповідно до п. 23 вказаної постанови, є недопустимим обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли всі зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно зі ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до вимог ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Частиною 2 статті 94 КПК визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК.

Принцип законності, який відноситься до загальних засад кримінального провадження та закріплений у ст. 9 КПК, встановлює, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Так, зокрема, згідно із ст.ст. 8, 9, 17 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі "Тельфнер проти Австрії" від 20 березня 2001 року та "Джон Мюррей проти Сполученого Королівства" від 08 лютого 1996 року.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений, зокрема, на прокурора.

Відповідно до ч.3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Узагальнюючи викладене, суд вважає, що сторона обвинувачення не довела наявності в діях ОСОБА_5 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 307 КК України.

Згідно до вимог ст. 100 КПК України, суд вирішує долю речових доказів.

Судові витрати, згідно ст. 124 КПК України, що стосуються пред`явленого обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 307 КК України, а саме, в сумі 563 (п`ятсот шістдесят три) 40 (сорок) копійок за проведення фізико – хімічної експертизи - слід прийняти за рахунок держави, оскільки судом ухвалюється виправдувальний вирок.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 368, 370 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 307 КК України та виправдати, відповідно, за недоведеністю у його діях складу зазначених кримінальних правопорушень на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Судові витрати в сумі 563 (п`ятсот шістдесят три) 40 (сорок) копійок за проведення фізико – хімічної експертизи - прийняти за рахунок держави.

Речові докази: пластикову ємність з рідиною темно – коричневого кольору, що знаходиться у камері схову речових доказів УСБУ у Волинській області – знищити.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий: