Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №160/25779/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/25779/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Семененка Я.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року (суддя Коренев А.О.)

у справі №160/25779/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про забезпечення адміністративного позову,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправними рішення військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 11.08.2026 про звільнення з військової служби;

- скасувати лист (відмову) військової частини НОМЕР_1 від 20.08.2026 (вх. № 1143/16140);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (необхідність здійснювати нагляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання,) згідно з поданим рапортом від 11.08.2026.

Разом із позовною заявою позивачем подане клопотання про забезпечення позову, у якому позивач просив:

- заборонити військовій частині НОМЕР_1 (її командиру та посадовим особам), а також іншим особам вчиняти будь-які дії щодо: переміщення ОСОБА_1 до інших військових частин; відправлення його в район проведення бойових дій; залучення до виконання бойових або навчальних завдань до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 утриматися від будь-яких дій, які можуть ускладнити або унеможливити виконання рішення суду про звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу.

Заява про забезпечення обґрунтована тим, що позивач перебуває на військовій службі у складі військової частини НОМЕР_1 . 11.08.2026 ним було подано рапорт про звільнення у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною з інвалідністю ІІІ групи, встановленою внаслідок онкологічного захворювання (діагноз С50.5). 20.08.2026 військова частина НОМЕР_1 протиправно відмовила у задоволенні рапорту, підмінивши заявлену підставу іншою (посилаючись на підпункт 26 замість підпункту 24 додатка 19 до Інструкції № 170 та вимагаючи висновок про «постійний сторонній догляд»). Позивач зазначає, що на даний момент існує реальна загроза переміщення позивача до іншої військової частини, відправлення в район проведення бойових дій або залучення до виконання бойових (навчальних) завдань. У разі такого переміщення виконання майбутнього рішення суду про зобов`язання звільнити позивача зі служби стане істотно ускладненим або взагалі неможливим.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову – відмовлено.

Суд виходив з того, що заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зауважив, безумовно, рішення, дії або бездіяльність суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів правовідносин і це може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Однак, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Також суд зазначив, що підстави, які зазначає позивач у заяві про забезпечення позову є предметом розгляду справи по суті, а тому, встановлення обставин законності прийняття/неприйняття відповідного рішення, дій/бездіяльності відповідача, їх оцінка повинна бути надана судом з урахуванням доказів та посилань, якими обґрунтовує відповідач свої заперечення та пояснень інших учасників справи, при розгляді справи по суті.

Окрім того, суд, посилаючись на п.10 ч.3 ст.151 КАС України вказав, що у заяві про забезпечення позову позивач фактично просить суд заборонити відповідачу переміщення позивача до інших військових частин; відправлення його в район проведення бойових дій; залучення до виконання бойових або навчальних завдань, тобто фактично зупиняти накази, які можуть бути видані у майбутньому.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

Позивач зазначає, що фактичні обставини у цій справі свідчать про очевидність ознак протиправності оскаржуваних дій відповідача, тому суд був зобов`язаний їх врахувати при вирішенні питання про забезпечення позову. Також позивач вказує, що поведінка військової частини у спірних відносинах створює підвищену ймовірність того, що позивача буде переміщено ще до розгляду справи по суті. Суд не врахував того, що у разі переміщення позивача до іншої військової частини або направлення його в район бойових дій виконання рішення суду про зобов`язання звільнити його зі служби стане істотно ускладненим, а в окремих випадках — практично неможливим. Зокрема: новий командир іншої військової частини не буде пов`язаний рішенням суду, ухваленим щодо військової частини НОМЕР_1 ; виникне необхідність додаткових процесуальних дій (залучення нового відповідача, зміна підсудності, направлення запитів тощо); у разі перебування позивача в районі бойових дій виконання судового рішення може бути фактично заблоковане через об`єктивні обставини воєнного стану; виникне ризик втрати оперативного зв`язку з позивачем, що унеможливить своєчасне виконання рішення суду. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову створює реальну загрозу того, що навіть у разі задоволення позову по суті позивач не зможе ефективно реалізувати своє право на звільнення. Також позивач зазначає, що може втратити можливість здійснювати догляд за дружиною, яка має онкологічне захворювання; сам позивач може зазнати ризику для життя і здоров`я; наслідки можуть мати незворотний характер і не підлягатимуть повному поновленню навіть у разі подальшого задоволення позову. Окрім того, позивач вважає помилковим посилання суду першої інстанції на п.10 ч.3 ст.151 КАС України.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України).

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).

Згідно з положеннями ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч. 2 ст. 151 КАС України).

За правилами ст. 152 КАС України відповідні підстави і необхідність забезпечення позову, повинні бути зазначені та обґрунтовані у заяві про забезпечення позову.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Виходячи з наведених норм права, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Суд повинен також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. В той же час під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції враховує правові висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 29.08.2026 у справі № 520/25811/25, в якій Верховний Суд, узагальнюючи усталену практику, указав, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами; суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог; позивач має довести існування «очевидної небезпеки», тобто того, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним, і «лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову»; захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами і відповідати принципу пропорційності з дотриманням балансу інтересів як учасників справи, так і суспільного інтересу. Також Верховний Суд указав на те, що існує заборона втручання у дискреційні повноваження, оскільки суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, які належать до виключної компетенції такого органу.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що безумовно, рішення, дії та/чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень справляють певний вплив на правовий статус особи, щодо прав, свобод та/чи законних інтересів якої прийнято рішення, вчинена (невчинена) дія. Рішення, дії (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень можуть мати наслідки, які особа оцінює щодо себе негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції не приймає доводи позивача, що оскільки відповідач відмовив позивачу в задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби і може перемістити позивача до іншої військової частини або направити його в район бойових дій, невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 (її командиру та посадовим особам), а також іншим особам вчиняти будь-які дії щодо: переміщення ОСОБА_1 до інших військових частин; відправлення його в район проведення бойових дій; залучення до виконання бойових або навчальних завдань до набрання законної сили рішенням суду у даній справі призведе до ускладнення або неможливості виконання майбутнього рішення суду про зобов`язання звільнити позивача.

З огляду на визначений позивачем предмет спору у цій справі суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що позивачем не доведено існування реальної можливості завдання шкоди його правам, свободам та інтересам внаслідок невжиття визначених позивачем заходів забезпечення адміністративного позову або того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або унеможливить ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав/інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

До того ж суд апеляційної інстанції зауважує, що в умовах дії воєнного стану питання проходження військової служби, переміщення та виконання бойових завдань військовослужбовцями належать до виключної компетенції військового командування.

Вимоги позивача про заборону вчиняти дії щодо його переміщення за своєю суттю є превентивним зупиненням будь-яких можливих розпорядчих актів командування щодо кадрового руху військовослужбовця, що прямо суперечить п.10 ч.3 ст.151 КАС України.

Крім того, матеріали справи не містять доказів підготовки або існування реального наказу про направлення позивача до інших військових частин, відправлення його в район проведення бойових дій.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях про можливі порушення прав у майбутньому (постанова від 17.04.2025 справа №340/5170/24).

Саме по собі можливе переміщення військовослужбовця в межах проходження служби не свідчить про порушення права на ефективний судовий захист та не перешкоджає виконанню судового рішення у разі його ухвалення, а тому не є самостійною та достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову у розумінні статті 150 КАС України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову є правомірним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст. 311, 312, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі №160/25779/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя О.В. Головко

суддя Я.В. Семененко