Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №520/28226/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 р.Справа № 520/28226/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Фоміної Л.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 (головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі №520/28226/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст заяви та її обґрунтування.

24.08.2026 до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, в якій він просив суд:

встановити судовий контроль за виконанням судового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі №520/28226/25;

зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області подати протягом 15 днів з дати отримання ухвали звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі №520/28226/25.

В обґрунтування заяви представник позивача зазначав, що на виконання рішення суду, що набрало законної сили, рішенням від 15.05.2026 № 204450024120 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 15.09.2025 довічно. Відповідно до даних з пенсійної справи ОСОБА_1 складовими пенсійної виплати є: розмір пенсії за віком 3 528,19 грн; доплата за наднормований стаж становить 23,61 грн; доплата особам, яким не виповнилось 70 років становить 173,20 грн. Таким чином, загальна сума призначеної пенсії становить 3 725,00 грн. На сьогодні рішення суду виконане лише в частині призначення пенсії, в частині виплати пенсії рішення суду не виконується.

ІІ. Зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 в порядку ст. 382 КАС України щодо виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 у справі №520/28226/25.

Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем на виконання рішення суду, що набрало законної сили, рішенням від 15.05.2026 № 204450024120 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 15.09.2025, проте виплата пенсії здійснюється відповідно до Порядку 821, з яким фактично не погоджується позивач, тобто у спірних правовідносинах фактично виник новий спір щодо необхідності застосування під час виконання судового рішення у справі №520/28226/25 Порядку № 821, який не був предметом розгляду вказаної справи.

З посиланням на висновки Верховного Суду в постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25 щодо правомірності відмови у відкритті провадження зазначив, що ототожнення позову з повторним зобов`язанням виконати попереднє судове рішення спотворює зміст вимог позивача та позбавляє ефективного способу захисту порушеного права. Відтак, у суду не має підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку ст. 382 КАС України.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі № 520/28226/25; заяву ОСОБА_1 в порядку статті 382 КАС України задовольнити та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подати протягом 15 днів з дня отримання відповідної ухвали звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі № 520/28226/25.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що рішення суду виконане лише в частині призначення пенсії, в частині виплати пенсії рішення суду не виконується. Однак фактична виплата призначеної пенсії здійснюється відповідачем не в повному обсязі, а із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, який передбачає обмежений (розстрочений/обмежений) порядок виплати пенсій, призначених на виконання судових рішень. Апелянт наголошує, що застосування Порядку № 821 фактично унеможливлює повне та своєчасне виконання судового рішення в частині виплати пенсії з 15.09.2025.

Також зауважує, що посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25, здійснено без урахування відмінності фактичних обставин.

Скаржник звертає увагу, що відмова у здійсненні судового контролю залишає Позивача без ефективного засобу правового захисту, що суперечить ст. 129-1 Конституції України та ст. 370 КАС України, згідно з якими судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання під контролем суду.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу положень частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 та частини першої статті 312 КАС України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.

Учасники справи повідомлені про перегляд ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Відповідно до частини четвертої статті 229, частини першої статті 308 КАС України справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Згідно з частиною другою та третьою статті 14 КАС України постанови і ухвали суду в адміністративній справі, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine) №29439/02 від 26 квітня 2005 року та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine) №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

Статтею 372 КАС України визначений порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.

Відповідно до частин другої та четвертої вказаної статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Аналіз наведеного вище вказує, що рішення суду в адміністративних справах може бути виконане добровільно, з моменту набрання рішенням законної сили, та примусово, після відкриття відповідного виконавчого провадження. При цьому, виконання судового рішення, у якому порядку воно б не відбувалось, є невід`ємною складовою права на судовий захист.

Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтями 382-382-3 КАС України.

За приписами частини першої-другої, четвертої, п`ятої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

У заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.

За письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Згідно зі статтею 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб`єкта владних повноважень.

Якщо суб`єктом владних повноважень є колегіальний орган і судовим рішенням такого суб`єкта владних повноважень зобов`язано вчинити певні дії, суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення кожного з членів такого колегіального органу, до чиїх повноважень, завдань чи функцій належить забезпечення виконання такого судового рішення.

Таким чином, КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 позов ОСОБА_1 задоволено:

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №204450024120 від 15.09.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити призначення та виплату з 15.09.2025 ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до її страхового стажу період роботи в ВБ КООП "Монтажник" з 25.05.1990 по 31.10.1991 та в ПФ "Планета" з 01.11.1996 по 12.02.1997;

ухвалено стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968, 96 грн.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2026 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задоволено частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 у справі № 520/28226/25 скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.11.1996 по 12.02.1997 в Приватній фірмі «Планета». Прийнято в цій частині постанову, якою зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути питання щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.11.1996 по 12.02.1997 в Приватній фірмі «Планета» з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 у справі №520/28226/25 залишено без змін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2026 у справі №990/282/24 наголошено, що тлумачення положень частини першої статті 382 КАС України із застосуванням лексичного способу її інтерпретації свідчить, що наведена норма закріплює два правила, за якими здійснюється судовий контроль в адміністративних справах:

- абзац перший визначає, що суд першої інстанції може (тобто закріплює диспозитивне право) зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, пов`язуючи таку можливість з поданням письмової заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або з власною ініціативою суду;

- абзац другий визначає певний перелік справ, в яких суд за письмовою заявою стягувача зобов`язує у формі імперативу суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (див. близький за змістом висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 9901/459/21).

Тож законодавець установлює імператив для суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення лише у категорії адміністративних справ щодо пенсій та інших соціальних виплат (послуг, доплат, допомоги). Водночас в інших справах на суд не покладається такого імперативного обов`язку, а передбачається диспозитивне право суду на встановлення судового контролю через вживання конструкції «може зобов`язати».

Таким чином, враховуючи, що предметом позову у справі №520/28226/25 є призначення та виплата ОСОБА_1 пенсії за віком, у зв`язку з чим, з огляду на характер спірних правовідносин та факт подання позивачем відповідної заяви, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №520/28226/25 є обов`язком суду у силу вимог частини першої статті 382 КАС України, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 є помилковим.

Також суд першої інстанції зазначив, що у разі ухилення відповідача від виконання у встановлений судом строк зобов`язання, покладеного на нього рішенням суду, це рішення підлягає примусовому виконанню у порядку, установленому Законом України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок помилковим та зауважує, що приписами частини четвертої статті 382 КАС України визначено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви, а отже й ухваленню рішення судом про її задоволення.

Аналіз норми статті 382 КАС України в її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 цього Кодексу, дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав, безвідносно до факту відкриття виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення (ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 813/5500/14, від 01 грудня 2021 року у справі № 200/3958/19-а, від 11 травня 2023 року у справі № 640/9835/20).

Оскільки виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється як добровільно (самим боржником), так і в примусовому порядку (органами державної виконавчої служби), то судовий контроль за виконанням судового рішення безпосередньо не залежить від тієї обставини, чи відкрито станом на час вжиття заходів такого контролю виконавче провадження та чи звертався позивач до державного виконавця з виконавчим листом.

Звернення позивача до суду на підставі статті 382 КАС України та примусове виконання рішення суду у порядку виконавчого провадження є окремими самостійними процедурами, спрямованими на виконання судового рішення, та можуть застосовуватися одночасно, а тому, посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не вичерпано заходи примусового виконання судового рішення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у розумінні статті 382 КАС України не є підставою, яка обмежує право заявника на подачу заяви про встановлення судового контролю задля забезпечення виконання рішення суду, а отже, суд в цій частині припустився довільного тлумачення норм процесуального права.

При цьому колегія суддів зауважує, що тлумачення норм статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з положеннями статті 372 КАС України свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження). Зокрема, до таких підстав належать випадки, якщо: рішення суду ще не виконано, зокрема в порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення або дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку тощо.

Тобто на стадії заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення суд має перевірити лише наявність ознак невиконання (неповного виконання) судового рішення, на які вказує заявник, не вдаючись при цьому до аналізу причин невиконання чи правильності дій боржника або наявності чи відсутності виконавчого провадження з виконання рішення суду. Факт невиконання судового рішення власне є достатньою і самостійною підставою для задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2026 у справі № 990/282/24.

Щодо доводів апелянта про неможливість застосування до спірних правовідносин Порядку №821 та висновку суду першої інстанції про виникнення нового спору щодо застосування такого Порядку колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів заяви про встановлення судового контролю та апеляційної скарги слідує, що предметом незгоди позивача з діями пенсійного органу є спосіб та повнота реалізації рішення суду, зокрема, в частині виплати призначеної пенсії із застосуванням Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення. Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі №520/28226/25.

Таким чином, якщо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі № 580/2568/25, а позивачка пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.09.2026 у справі №580/490/26, який суд першої інстанції об`єктивно не міг врахувати, оскільки така правова позиці сформована після ухвалення оскаржуваної ухвали.

Відтак, у вказаній постанові Верховний Суд вважав за необхідне відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову.

З урахуванням наведеного, судова колегія підсумовує, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 382 КАС України знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

У постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ухвала про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення за своєю правовою природою належить до судових рішень, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки вона приймається на стадії виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, і не зупиняє рух справи. Тому в суду апеляційної інстанції немає правових підстав для направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на підставі статті 320 КАС України.

Натомість відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Тож у разі скасування ухвали про відмову в установленні судового контролю апеляційний суд наділений повноваженнями самостійно вирішити питання по суті.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до частини другої-третьої статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову в задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Враховуючи встановлені судом обставини та вжиття відповідачем заходів з метою виконання судового рішення, з урахуванням триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України та введення воєнного стану, колегія суддів вважає достатнім строком для надання звіту у цьому випадку місяць з дня отримання цієї ухвали, у зв`язку з чим заява про встановлення судового контролю підлягає частковому задоволенню.

Судова колегія враховує, що вирішення питання про зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання рішення у розумінні статті 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, яким в даному випадку є Харківський окружний адміністративний суд.

Зважаючи на передчасність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 у справі №520/28226/25 та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення її заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яким слід зобов`язати відповідача протягом місяця з дня отримання копії цієї постанови подати до суду першої інстанції звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі №520/28226/25.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 по справі №520/28226/25 скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі №520/28226/25 задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протягом місяця з дня отримання копії цієї постанови подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі №520/28226/25.

У задоволенні іншої частини заяви відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко Л.О. Фоміна