Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №480/2681/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 р.Справа № 480/2681/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської митниці на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.06.2026, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп`яненко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/2681/24

за позовом ОСОБА_1

до Сумської митниці

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумської митниці, в якій просила:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Сумської митниці про коригування митної вартості товарів №UA805090/2024/000002/1 від 11.03.2024 року.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Сумської митниці про коригування митної вартості товарів від 11.03.2024 № UA805090/2024/000002/1.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці (вул. Юрія Вєтрова, 24, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 44017631) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 р. та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Митного кодексу України (в подальшому МК України), Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Одночасно з вимогами апеляційної скарги скаржник просить розглядати справу за участю сторін.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.306 суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 6 ст.262 КАС України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених ст.263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 прийнято в порядку спрощеного позовного провадження.

Отже, в даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.

Приймаючи рішення, колегія суддів також враховує висновки Європейського суду з прав людини, зокрема, з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08.12.1983 року у справіv. Germany, заява № 8273/78, рішення від 25.04.2002 року Assalino contre le Portuga, заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для задоволення клопотання Сумської митниці про розгляд справи за участю сторін відсутні.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що декларантом позивача подано митну декларацію № 25UA80509000550U1, згідно якої до митного оформлення пред`явлено товар: "автомобіль легковий, пошкоджений після ДТП, призначений для перевезення людей, що використовувався -1шт. Марка LEXUS. Модель NX, 450+ AUT.GEAR. Номер кузова (VIN): НОМЕР_2 . Модельний рік виготовлення - 2022. Календарний рік виготовлення - 2022. Дата першої реєстрації -30.03.2022. Тип двигуна -бензиновий, згідно з інформацією заводу виробника відповідає нормам токсичності"ЄВРО-6". Робочий об`єм циліндрів двигуна -2487см3. Тип кузова - хетчбек. Колір -синій. Місць для сидіння, включаючи місце водія -5. Колісна формула - 4х4. Призначений для використання на дорогах загального користування. Наявні пошкодження, ознаки експлуатації: показники спідометра встановити не можливо з причини пошкодження електропроводки автомобіля; пошкоджені передній бампер та його підсилювач, радіатори з системою охолодження та кондиціювання, передні фари та їх кріплення, ліве переднє крило, капот, спрацювані передні подушки безпеки " (а.с. 19).

Разом із вищевказаною декларацією декларантом на підтвердження заявленої митної вартості товару подано документи, а саме: рахунок-фактуру від 19.02.2024 № 456471 (а.с.11), лист продавця від 11.03.2024 (а.с.14-15), свідоцтво про реєстрацію від 30.03.2022 № 2192227422036094 (а.с.12), митну декларацію країни відправника від 26.02.2024 № 24DK0031002AEABCF5 (а.с.13), договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 26.02.2024 № 26/02/24 (а.с.16), рахунок на оплату від 08.03.2024 № 24 (а.с.17), довідку про транспортні витрати від 08.03.2024 № 08.03.24-1 (а.с. 18).

За результатами розгляду документів встановлено, що декларантом не подано митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару і обраний метод її визначення, а саме: платіжні документи, банківські документи щодо здійснення оплати; каталоги, специфікації, прейскуранти, інформація аукціону, сайтів, пропозиції; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями (зв. бік а.с.45).

На виконання вимог митного органу, декларант долучив лист продавця від 11.03.2024, в якому зазначено, що автомобіль номер рами НОМЕР_2 з великим пошкодженням переду продається до Малик Тетяни інвойс номер 456471, ціна 16800 євро (гроші були сплачені карткою Master Card і 19 999 крон готівкою).

У подальшому, 11.03.2024 відповідачем винесено рішення про коригування митної вартості товарів № UA805000/2024/000002/1 (а.с. 9), згідно з яким заявлену декларантом митну вартість товару скориговано «за резервним методом» (джерело: митна декларація від 12.09.2023 /2023/237035 "автомобіль легковий, бувший у використанні. Авто пошкоджено в передню частину: крило, капот, фари, передній бампер, решітка радіатора, ознаки пошкодження лакофарбового покриття по периметру кузова, забруднено салон. Марка LEXUS. Модель NX. Модельний рік виготовлення 2022. Тип двигуна бензиновий. Код товару 8703239031.".

Також, відповідачем на вищевказану митну декларацію винесено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA805090/2024/000007, згідно з якою зобов`язано декларанта заповнити нову митну декларацію з урахуванням вищевказаного рішення (а.с. 10).

Вважаючи рішення про коригування митної вартості товарів протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення протиправне, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України).

Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно із п. п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України).

Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Згідно із ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України).

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Відповідно до п.п. 3.16, 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур встановлено стандартне правило, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства. У випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.

Разом з тим, витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Судом встановлено, що декларантом позивача подано митну декларацію 25UA80509000550U1, згідно якої до митного оформлення пред`явлено товар: "автомобіль легковий, пошкоджений після ДТП, призначений для перевезення людей, що використовувався -1шт. Марка LEXUS. Модель NX, 450+ AUT.GEAR. Номер кузова (VIN): НОМЕР_2 . Модельний рік виготовлення -2022. Календарний рік виготовлення - 2022. Дата першої реєстрації -30.03.2022. Тип двигуна -бензиновий, згідно з інформацією заводу виробника відповідає нормам токсичності"ЄВРО-6". Робочий об`єм циліндрів двигуна -2487см3. Тип кузова - хетчбек. Колір -синій. Місць для сидіння, включаючи місце водія -5. Колісна формула - 4х4. Призначений для використання на дорогах загального користування. Наявні пошкодження, ознаки експлуатації: показники спідометра встановити не можливо з причини пошкодження електропроводки автомобіля; пошкоджені передній бампер та його підсилювач, радіатори з системою охолодження та кондиціювання, передні фари та їх кріплення, ліве переднє крило, капот, спрацювані передні подушки безпеки " (а.с. 19).

Разом із вищевказаною декларацією декларантом на підтвердження заявленої митної вартості товару подано документи, а саме: рахунок-фактуру від 19.02.2024 № 456471 (а.с.11), лист продавця від 11.03.2024 (а.с.14-15), свідоцтво про реєстрацію від 30.03.2022 № 2192227422036094 (а.с.12), митну декларацію країни відправника від 26.02.2024 № 24DK0031002AEABCF5 (а.с.13), договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 26.02.2024 №26/02/24 (а.с.16), рахунок на оплату від 08.03.2024 № 24 (а.с.17), довідку про транспортні витрати від 08.03.2024 № 08.03.24-1 (а.с. 18).

Щодо доводів митного органу про те, що у прийнятому рішенні про коригування митної вартості товарів вказано, що декларантом не подано митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару і обраний метод її визначення, а саме: банківські платіжні документи, інші платіжні та/або бухгалтерські документи, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; документи, що підтверджують вартість товару, колегія суддів зазначає, що таке твердження відповідача не засновано на жодних доказах та не може вважатися доведеним, оскільки декларантом позивача було подано рахунок-фактуру від 19.02.2024 № 456471 (а.с.11), відповідно до змісту якого позивачем придбано у компанії Gedsted Autohandel транспортний засіб LEXUS, модель NX, 450, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ; дата першої реєстрації 2022 рік. Визначена покупцем та продавцем вартість товару становить 16800 Євро. Рахунок - фактура від 19.02.2024 № 456471 скріплено печаткою та підписом продавця.

Колегія суддів зазначає, що вказаний документ містить усі необхідні реквізити сторін: продавця - ОСОБА_2 та покупця - ОСОБА_3 , його адресу, підпис і печатку продавця. Рахунок-фактура від 19.02.2024 № 456471 року містить відомості стосовно ідентифікації транспортного засобу - LEXUS, модель NX, 450, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ; дата першої реєстрації 2022 рік. Також рахунок-фактура містить запис про ціну вказаного автомобіля - 16800 Євро.

Отже, наданий декларантом позивача рахунок-фактура є належним документом, що підтверджує вартість придбаного товару та містить всі необхідні реквізити для його ідентифікації, тобто відповідає вимогам частини другої статті 53 МК України, а саме: містить відомості щодо придбаного автомобіля марки LEXUS; модель: NX, 450,; ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , які в повному обсязі відповідають відомостям, зазначеним в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу та митній декларації країни відправлення (а.с.12-13).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2025 року у справі № 460/164/24, від 08 серпня 2024 року у справі № 300/2049/19.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що в рахунку-фактурі від 19.02.2024 № 45647 зазначено наявність аварійних пошкоджень транспортного засобу, однак не конкретизовано ступінь таких пошкоджень.

Колегія суддів зазначає, що рахунок-фактура є документом, який надається продавцем покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і суму коштів, що підлягає сплаті покупцем. Водночас жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку зазначення у рахунку-фактурі детальної інформації щодо технічного стану транспортного засобу або ступеня його пошкоджень.

Стосовно доводів апелянта на те, що під час перетину митного кордону України не складався Акт про проведення митного огляду, як на підставу прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 338 МК України огляд та переогляд товарів, транспортних засобів покладається на митні органи.

Наказом Міністерства фінансів України № 1316 від 12.12.2012 затверджено Порядок проведення огляду та переогляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, згідно з яким, зокрема огляд транспортних засобів під час перетину митного кордону України проводиться митним органом.

Отже, позивач не може бути відповідальним за якість та повноту проведення митним органом митного огляду вказаного автомобіля та вказана обставина не може бути підставою для невизнання заявленої ним митної вартості.

Щодо зауважень митного органу стосовно митної вартості товару колегія суддів зазначає, що для здійснення митних формальностей декларантом було надано документи, які підтверджують вартість поставленого товару та узгоджену сторонами ціну, а саме:

- рахунок-фактуру (інвойс) від 19.02.2024 № 456471 (а.с. 11), відповідно до якого вартість автомобіля становить 16800 євро;

- лист продавця від 11.03.2024 (а.с.14-15), в якому зазначено, що автомобіль з номером кузова (VIN) НОМЕР_2 , який має значні пошкодження передньої частини, продано ОСОБА_4 за інвойсом № 456471 за ціною 16800 євро. При цьому вказано, що кошти були сплачені частково карткою MasterCard та частково готівкою у сумі 19999 датських крон.

Колегія суддів враховує пояснення позивача, відповідно до змісту яких станом на 19.02.2024 офіційний курс датської крони до євро становив 7,45396 крони за 1 євро. Відповідно, 19999 датських крон еквівалентні приблизно 2683 євро, а решта вартості автомобіля була сплачена карткою MasterCard.

Отже, оплата в розмірі 19999 датських крон не заявлялася окремою складовою митної вартості та не підлягала додатковому врахуванню при її визначенні, оскільки є частиною загальної суми оплати за товар. За таких обставин зазначена обставина не може розцінюватися як заниження митної вартості або невідповідність заявленої митної вартості ціні договору.

Щодо спрацювання індикаторів ризиків при митному оформленні товару, ввезеного позивачем, то колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2022 у справі № 815/2162/17, в якій касаційний суд зазначив про те, що доводи митниці щодо оцінки ризиків при перевірці митної вартості товарів суд оцінює критично з огляду на те, що спрацювання профілів ризиків автоматизованої системи аналізу та управління ризиками та наявність в базах митного органу інформації про те, що ідентичні або подібні товари було розмитнено іншими особами за вищою митною вартістю, не може бути підставою для відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості за ціною контракту, за відсутності інших законних підстав для витребування додаткових документів, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України: що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень. В основу такого підходу лягли висновки про те, що торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо) (постанови Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 25.02.2021 у справі № 810/3295/17, від 23.11.2022 у справі № 810/2547/17).

Колегія суддів не заперечує права митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (частина п`ята статті 54 МК України), проте для цього він має довести підстави застосування норм частини третьої статті 53 МК України: наявність розбіжностей у поданих декларантом документах, ознак підробки або відсутність усіх відомостей про числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Саме лише посилання на наявність у нього інформації про іншу ціну ідентичного товару не є достатньою підставою не визнавати митну вартість, визначену за ціною договору.

Судовим розглядом встановлено, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається що на підставі електронних інформаційних ресурсів митних органів, митна вартість подібного (аналогічного) товару складає 26626,59 євро за резервним методом визначення митної вартості (джерело: митна декларація 24UA209180/2025/000797 від 01.04.2025).

При цьому відповідачем надано до матеріалів справи копію митної декларації від 12.09.2023 UA100160/2023/237035 (а.с. 41), яка була використана як підстава для коригування митної вартості товару позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, вказана декларація містить такі відомості про задекларований товар - "автомобіль легковий, бувший у використанні. Марка LEXUS. Модель NX 450Н. Номер кузова (VIN): НОМЕР_3 . Календарний рік виготовлення 07/2022. Тип двигуна бензиновий. Робочий об`єм циліндрів двигуна 2487 смЗ. Тип кузова універсал. Позначення рівня екологічної норми EURO 5. Авто пошкоджено в передню частину: крило, капот, фари, передній бампер, решітка радіатора, ознаки пошкодження лакофарбового покриття по периметру кузова, забруднено салон".

У свою чергу, митна декларація, яка була надана декларантом позивача (а.с.19) містить такі відомості: "автомобіль легковий, пошкоджений після ДТП, призначений для перевезення людей, що використовувався -1шт. Марка LEXUS. Модель NX, 450+ AUT.GEAR. Номер кузова (VIN): НОМЕР_2 . Модельний рік виготовлення -2022. Календарний рік виготовлення - 2022. Дата першої реєстрації -30.03.2022.Тип двигуна -бензиновий, згідно з інформацією заводу виробника відповідає нормам токсичності "ЄВРО-6". Робочий об`єм циліндрів двигуна -2487см3. Тип кузова -хетчбек. Колір -синій. Місць для сидіння, включаючи місце водія -5. Колісна формула - 4х4. Призначений для використання на дорогах загального користування. Наявні пошкодження, ознаки експлуатації: показники спідометра встановити не можливо з причини пошкодження електропроводки автомобіля; пошкоджені передній бампер та його підсилювач, радіатори з системою охолодження та кондиціювання, передні фари та їх кріплення, ліве переднє крило, капот, спрацювані передні подушки безпеки ".

Колегія суддів зауважує, що транспортний засіб, використаний митним органом як джерело для порівняння при визначенні митної вартості, та транспортний засіб, ввезений позивачем, відрізняються за модифікацією, типом кузова, екологічними характеристиками, ідентифікаційними даними, а також характером і ступенем наявних пошкоджень, що свідчить про відсутність достатніх підстав вважати їх ідентичними або подібними товарами для цілей визначення митної вартості.

Разом із тим, у випадку пошкодженого транспортного засобу наявність, характер та ступінь пошкоджень безпосередньо впливають на його ринкову та митну вартість, а тому такі обставини мають істотне значення при здійсненні порівняння товарів та визначенні митної вартості.

Порівнюючи зміст обох декларацій, колегією суддів не заперечується тотожність товарів, заявлених позивачем та товарів відповідно до МД, яка стала підставою для коригування митної вартості. Разом з тим, колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що розбіжність у вартості вказаних вище імпортованих товарів жодним чином не може свідчити саме про заниження декларантом митної вартості товару, імпортованого 11.03.2024.

Отже, відповідачем під час розгляду справи не надано до суду доказів здійснення детального порівняння, як і не надано доказів, які б підтверджували подібність характеристик імпортованого позивачем транспортного засобу та транспортного засобу, митна вартість якого була взята митницею за зразок для обчислення, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність зазначеного висновку відповідача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що скоригована митна вартість відповідачем здійснена без врахування індивідуальних особливостей придбаного транспортного засобу та, за відсутністю будь-якого розрахунку для обґрунтування визначеної відповідачем вартості транспортного засобу, що не дає можливості встановити правильність визначеної ціни.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач під час митного оформлення надав необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів, водночас відповідач не довів наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товару, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості товару та протиправність оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірне рішення Сумської митниці про коригування митної вартості товарів №UA805090/2024/000002/1 від 11.03.2024 року прийняте відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, які мали значення для їх прийняття, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Митним кодексом України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумської митниці - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 по справі № 480/2681/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич