Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №520/9820/26
Суддя: Подобайло З.Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 р.Справа № 520/9820/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О., повний текст складено 14.07.26 по справі № 520/9820/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у формі ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153, у розмірі пропорційному часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених); зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153, у розмірі пропорційному часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що підставою для відмови у задоволенні позову є висновки суду про невідповідність позивача умовам отримання одноразової грошової винагороди, оскільки позивач брав участь в бойових діях у сукупності 167 днів, що є меншим за 6 місяців. При цьому, будь-яких зауважень щодо інших умов для отримання виплат судом першої інстанції не зазначено. Вказує, що зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 до пункту 4 Постанови №153, не встановили нової правової підстави для виникнення права на одноразову грошову винагороду, а лише конкретизували зміст відповідного правового регулювання та усунули неоднозначність його застосування щодо військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу. Стверджує, що судом першої інстанції проігноровано абзац третій пункту 4 Постанови №153, який встановляє, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених). Звертає увагу, що системний аналіз положень пункту 4 Постанови №153 свідчить про те, що законодавець визначив основні умови набуття військовослужбовцем права на одноразову грошову винагороду: громадянство України; приналежність до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань (у тому числі Національної гвардії України), а також правоохоронних органів спеціального призначення; прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; проходження військової служби станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025); безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (з різними варіантами тривалості такої участі та її наслідків, які впливають на обсяг виплати). Зауважує, що положеннями абзацу шостого пункту 4 Постанови №153 (у редакції Постанови від 30.07.2025 №942) розширено коло осіб, які мають право на отримання винагороди, шляхом включення до нього додаткових категорій військовослужбовців, серед яких військовослужбовці, прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу. За цим, позивач, який був прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, належить до категорії військовослужбовців, прямо визначеної абзацом шостим пункту 4 Постанови № 153 (у редакції Постанови №942). Наголошує, що позивач відповідає всім умовам, необхідним для отримання винагороди, а саме: не досяг 25 років станом на день укладання контракту про проходження військової служби; контракт було укладено у період дії на території України воєнного стану; брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком 167 днів, тобто строком менше шести місяців, що дає право на виплату винагороду відповідно до пункту 3 абзацу 4 Постанови №153. Посилається на те, що абзац шостий пункту 4 Постанови №153 у редакції Постанови від 30.07.2025 №942 містить пряме посилання на те, що військовослужбовці додатково визначеної категорії повинні «відповідати вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту». Тобто абзац шостий не встановлює окремої, додаткової умови про обов`язкову наявність не менше шести місяців безпосередньої участі у бойових діях, а лише поширює дію абзацу другого на додаткову категорію осіб, які прийняті на службу за контрактом з числа строковиків. Вважає, що військовослужбовці, додатково визначені абзацом шостим пункту 4, після включення їх до кола осіб, які мають право на винагороду, набувають всіх прав, передбачених іншими абзацами цього пункту, у тому числі прав, передбачених абзацами третім та четвертим, які встановлюють особливості виплати винагороди залежно від тривалості участі у бойових діях та наявності або відсутності поранень. Інше тлумачення положень абзаців другого, третього, четвертого та шостого пункту 4 Постанови №153 призводило б до явної дискримінації військовослужбовців, які проходили строкову службу до повномасштабного вторгнення, а потім добровільно уклали контракт у воєнний час, у порівнянні з військовослужбовцями, які були вперше прийняті на службу за контрактом під час воєнного стану.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, 05.11.2021 призваний на строкову військову службу.
27.12.2022 ОСОБА_1 підписано контракт з командиром військової частини НОМЕР_2 про проходження військової служби в Національній гвардії України до оголошення демобілізації.
Наказом Командувача Національної гвардії України від 05.06.2023 №117 військовослужбовця переміщено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 11.07.2024.
Згідно довідки від 03.07.2026 №1782 позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію російської федерації проти України у такі періоди: з 19.08.2023 до 31.08.2023; 01.09.2023; з 18.09.2023 до 23.09.2023; з 26.10.2023 до 31.10.2023; з 01.11.2023 до 20.11.2023; з 13.12.2023 до 31.12.2023; з 01.01.2024 до 31.01.2024; з 01.02.2024 до 21.02.2024; з 19.12.2024 до 24.12.2024; з 29.12.2024 до 31.12.2024; з 01.01.2025 до 18.01.2025; з 21.01.2025 до 31.01.2025; з 01.02.2025 до 28.02.2025; 01.03.2025; з 15.03.2025 до 31.03.2025; з 01.04.2025 до 30.04.2025; з 01.05.2025 до 07 05.2025; з 25.05.2025 до 31.05.2025; з 01.06.2025 до 30.06.2025; з 01.07.2025 до 31.07.2025; з 01.08.2025 до 31.08.2025; з 28.10.2025 до 30.10.2025; з 01.11.2025 до 30.11.2025.
Протоколом від 27.10.2025 №291 засідання комісії по призначенню виплат одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 при військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України засвідчено, що комісією надано висновок про неможливість призначення та виплати одноразової грошової допомоги через недостатність тривалості участі у бойових діях.
Листом від 26.12.2025 №50/02/10/2-К-230-Аз на звернення представника позивача від 22.12.2025 військовою частиною НОМЕР_2 повідомлено, що за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 , а саме з початку повномасштабного вторгнення 24.02.2022 до 12.06.2023 (дата виключення зі списків військової частини НОМЕР_2 ) в період, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, солдат ОСОБА_1 : не притягався до кримінальної відповідальності за вчинення військових злочинів, передбачених розділом ХIХ Кримінального кодексу України; не притягався до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення; не притягався до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, на підставі письмового наказу командира частини. Станом на дату набрання чинності Постанови №153 (13.02.2025) солдат ОСОБА_1 в складі підрозділів військової частини НОМЕР_2 не приймав безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора.
Листом від 11.12.2025 №ОМ/703292/00 на звернення представника позивача від 11.12.2025 військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що ОСОБА_1 залучався до безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у такі періоди: з 19.08.2023 до 31.08.2023; 01.09.2023; з 18.09.2023 до 23.09.2023; з 26.10.2023 до 31.10.2023; з 01.11.2023 до 20.11.2023; з 13.12.2023 до 31.12.2023; з 01.01.2024 до 31.01.2024; з 01.02.2024 до 21.02.2024; з 19.12.2024 до 24.12.2024; з 29.12.2024 до 31.12.2024; з 01.01.2025 до 18.01.2025; з 21.01.2025 до 31.01.2025; з 01.02.2025 до 28.02.2025; 01.03.2025; з 15.03.2025 до 31.03.2025; з 01.04.2025 до 30.04.2025; з 01.05.2025 до 07 05.2025; з 25.05.2025 до 31.05.2025; з 01.06.2025 до 30.06.2025; з 01.07.2025 до 31.07.2025; з 01.08.2025 до 31.08.2025; з 28.10.2025 до 30.10.2025; з 01.11.2025 до 30.11.2025. Питання щодо можливості виплати молодшому сержанту ОСОБА_1 було розглянуто на засіданні комісії 27.10.2025, про що складено протокол №291. За результатами розгляду наданих документів було прийнято рішення про неможливість здійснення відповідних виплат через недостатню кількість днів безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Також зазначено, що загальна тривалість участі в бойових діях за період служби молодшого сержанта ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_1 НГУ становить 167 днів. Довідки про безпосередню участь у бойових діях молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_2 НГУ надано не було.
Листом від 27.02.2026 №25/17/23-К-1268 на звернення представника позивача від 28.01.2026 військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що довідки про безпосередню участь у бойових діях із військової частини НОМЕР_2 Національній гвардії України ОСОБА_1 надано не було. Загальна тривалість участі в бойових діях у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_1 становить 167 днів, тобто менше шести місяців на дату набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. Враховуючи всі надані документи для розгляду комісії ОСОБА_1 одноразова грошова винагорода розмірі 1 млн. грн не передбачена. Рішення комісії може бути переглянуто після надання довідки про безпосередню участь із військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153, у розмірі пропорційному часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у період дії укладеного позивачем контракту, періоди його участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) у сукупності складають 167 днів, що є меншим за 6 місяців.
У зв`язку з вищенаведеним, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не підпадає під визначені Постановою №153 та Порядком №153 умови для призначення та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, тому відповідачем правомірно відмовлено йому у виплаті такої одноразової грошової винагороди.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон 2011-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За правилами ч.2 ст.9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №153, пунктом 2 якої затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі по тексту - Порядок №153; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 3 Постанови №153 установлено, що:
1) учасниками експериментального проекту є:
громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Згідно з п.4 Постанови № 153 установлено, що:
громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153", яка набула чинності 07.08.2025, внесені зміни до Постанови № 153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:
"виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу".
Відповідно, внесеними Постановою №942 зміни до Постанови №153 законодавець усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.
У свою чергу, відповідно до пункту 1 Порядку № 153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.
Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Як визначено пунктом 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років (далі - окремі категорії громадян).
На підставі абз. 1 пункту 7 Порядку № 153 контракт з громадянами України, зазначеними в пункті 2 цього Порядку, укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту.
Також, пункт 13 Порядку №153 визначає, зокрема, що однією з обов`язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контакту.
Аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн можлива виключно за умови дотримання встановлених Постановою № 153 та Порядком №153 вимог, а саме:
- до набрання чинності Постановою №153 (тобто до 13.02.2025) у віці до 25 років така особа була прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану;
- особа відноситься до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (у тому числі Національної гвардії України);
- особа проходить військову службу, тобто є діючим військовослужбовцем на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025);
- особа брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій);
- строк участі в бойових діях в сукупності становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою (13.02.2025), або менше шести місяців із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), або менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни;
- відсутність факту притягнення до кримінальної відповідальності, двох або більше разів притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
За обставинами справи, позивач до набрання чинності Постановою №153 у віці до 25 років був прийнятий з 27.12.2022 на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану.
ОСОБА_1 відноситься до старшинського складу Національної гвардії України (молодший сержант) та на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) був діючим військовослужбовцем, що не заперечується сторонами по справі.
У матеріалах справи відсутні докази притягнення позивача до кримінальної відповідальності, двох або більше разів притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
Натомість, згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» відомості стосовно позивача про притягнення до кримінальної відповідальності, про наявність незнятої чи непогашеної судимості, про розшук відсутні.
Водночас, відповідач не ставить під сумнів ані факт проходження позивачем військової служби в бойових умовах, ані його безпосередню участь у бойових діях, та зазначає, що загальна тривалість участі позивача у бойових діях становить 167 днів, що підтверджується протоколом від 27.10.2025 №291 засідання комісії по призначенню виплат одноразової грошової винагороди, а також листами Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11.12.2025 року №ОМ/703292/00 та від 27.02.2026 року №25/17/23-К-1268.
Підставою для відмови Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153, зазначено відсутність участі в бойових діях строком в сукупності не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не підпадає під визначені Постановою №153 та Порядком №153 умови для призначення та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, тому відповідачем правомірно відмовлено йому у виплаті такої одноразової грошової винагороди.
Однак, колегія суддів зауважує, що в позовній заяві позивач не ставить питання про нарахування та виплату йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, а просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153, у розмірі пропорційному часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Як зазначено вище, відповідно до абз.3 п.4 Постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Тобто, абз.3 п.4 Постанови №153 встановлює особливості розміру виплати винагороди залежно від тривалості участі у бойових діях.
Положеннями абзацу шостого пункту 4 Постанови № 153 (у редакції Постанови від 30.07.2025 №942) розширено коло осіб, які мають право на отримання винагороди, шляхом включення до нього додаткових категорій військовослужбовців, серед яких військовослужбовці, прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу.
Отже, позивач, який був прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, належить до категорії військовослужбовців, прямо визначеної абзацом шостим пункту 4 Постанови №153 (у редакції Постанови №942).
Доводи відповідача про те, що для категорії військовослужбовців, додатково визначеної Постановою №942 (тобто прийнятих на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу), право на одноразову грошову винагороду виникає виключно за умови безпосередньої участі у бойових діях строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025, ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень пункту 4 Постанови № 153.
Колегія суддів наголошує, що абзац шостий пункту 4 Постанови №153 у редакції Постанови від 30.07.2025 №942 не встановлює окремої, додаткової умови про обов`язкову наявність не менше шести місяців безпосередньої участі у бойових діях, а лише поширює дію абзацу другого на додаткову категорію осіб, які прийняті на службу за контрактом з числа строковиків.
Системне тлумачення положень пункту 4 Постанови № 153 дозволяє дійти висновку, що військовослужбовці, додатково визначені абзацом шостим пункту 4, після включення їх до кола осіб, які мають право на винагороду, набувають всіх прав, передбачених іншими абзацами цього пункту, у тому числі прав, передбачених абзацами третім та четвертим, які встановлюють особливості виплати винагороди залежно від тривалості участі у бойових діях та наявності або відсутності поранень.
Інше тлумачення положень абзаців другого, третього, четвертого та шостого пункту 4 Постанови № 153 призводило б до явної дискримінації військовослужбовців, які проходили строкову службу до повномасштабного вторгнення, а потім добровільно уклали контракт у воєнний час, у порівнянні з військовослужбовцями, які були вперше прийняті на службу за контрактом під час воєнного стану. Така дискримінація суперечила б принципу рівності перед законом, закріпленому в статті 24 Конституції України, а також меті прийняття Постанови №153 підвищення мотивації молоді до добровільної участі у захисті Вітчизни.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що пункт 4 Постанови № 153 не містить жодних застережень чи обмежень щодо необхідності підписання контракту саме вперше, за умови дотримання інших передбачених Постановою умов.
Норми вказаної Постанови №153 не містять положень, які б встановлювали обмеження щодо: повторного укладення контракту; врахування чи впливу попереднього проходження військової служби за контрактом на право особи на отримання одноразової грошової винагороди.
Право на отримання зазначеної виплати виникає у військовослужбовця з моменту виконання, встановлених Постановою №153, сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).
Більше того, тлумачення п.4 Постанови №153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, котрі станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі та у подальшому уклали контракт на проходження військової служби.
У зв`язку з вищенаведеним, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що з огляду на положення абз.2 п.4 Постанови №153, позивач не набув права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, адже позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить менше шести місяців, є безпідставними.
Інших підстав для відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153 відповідачем не зазначено.
Судом першої інстанції не враховано, що спірним у даній справі є питання наявності у позивача права на нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153, у розмірі, пропорційному часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), та відмовлено у задоволенні позову з підстав того, що позивач не підпадає під визначені Постановою №153 та Порядком №153 умови для призначення та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, а саме відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, та не дослідженні підстав для нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153, у розмірі, пропорційному часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), з метою повного та належного захисту прав позивача, колегія суддів, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153, у розмірі, пропорційному часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), з урахуванням висновків суду.
Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, зі скасуванням рішення суду та прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 по справі № 520/9820/26 скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153, у розмірі, пропорційному часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), з урахуванням висновків суду.
В іншій частині в позові відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий
Оригінал: reyestr.court.gov.ua