Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №440/4999/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: соціального захисту (крім соціального страхування), з них

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №440/4999/26

Суддя: Подобайло З.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 р.Справа № 440/4999/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2026, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, повний текст складено 16.07.26 по справі № 440/4999/26

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати пункт 5 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №11/в від 12.02.2026, щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ; зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як члену сім`ї загиблого військовослужбовця, на підставі ч.1 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано п.5 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом №11/в від 12.02.2026, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов`язано комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні сорок вісім копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі; вирішити питання щодо розподілу судових витрат у даній справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №616 від 22.04.2025, виданого ДСУ «Чернігівське обласне бюро судово- медичної експертизи», та відповідно до протоколу засідання штатної 12 Регіональної військово-лікарської комісії №2025-0820-1133-4427-0 від 20.08.2025 причиною смерті ОСОБА_2 є набряк головного мозку внаслідок токсичної енцефалопатії. Вказує, що згідно наведеного у вказаному протоколі засідання штатної 12 Регіональної військово-лікарської комісії №2025-0820-1133-4427-0 від 20.08.2025 висновку лікаря-експерта ОСОБА_3 (пункт 8 протоколу), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, що розвинулось в період проходження військової служби. Згідно з п.11 розділу II наказу Міноборони України від 27.10.2021 №332 «Про затвердження Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань, аварій у Збройних Силах України», нещасний випадок, що стався у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп`яніння, не зумовленого технологічним процесом, не визнається таким, що пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби. Враховуючи вищезазначене, відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (зі змінами), комісія вважає, що є підстави пов`язати захворювання солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - «Набряк головного мозку внаслідок токсичної енцефалопатії», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 - з проходженням військової служби. Отже, лікар-експерт ОСОБА_4 у своєму висновку, у пункті 8 протоколу засідання штатної 12 Регіональної військово-лікарської комісії №2025-0820-1133-4427- 0 від 20.08.2025, прямо вказує, що нещасний випадок у вигляді смерті ОСОБА_2 від набряку головного мозку внаслідок токсичної енцефалопатії, стався у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп`яніння, не зумовленого технологічним процесом. Звертає увагу, що відповідно до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10/МКХ-11) та відповідно до Класифікаторів України хвороба «токсична енцефалопатія» має чіткий медичний код G92 та полягає у дифузному ураженні головного мозку, викликане впливом нейротоксинів (алкоголь, важкі метали, чадний газ, ліки). Хвороба розвивається внаслідок гострої або хронічної дії отруйних речовин на нервові клітини (нейрони). Найчастіша причина хронічної інтоксикації - алкоголізм та наркоманія. Набряк головного мозку при токсичній енцефалопатії – це важкий критичний стан, який є наслідком гострого або хронічного отруєння організму нейротоксичними речовинами (алкоголем та його сурогатами, важкими металами, чадним газом, медикаментами). Токсини руйнують гематоенцефалічний бар`єр, викликаючи масивне накопичення рідини в тканинах мозку. Наголошує, що відповідно до висновку експерта №597 від 22.04.2025 ДСУ «Чернігівське обласне бюро судово-медичної експертизи» при судово-токсикологічній експертизі крові від трупа гр-на ОСОБА_2 виявлений етанол в концентрації – 1,45 г/л, що у відношенні до живої людини може відповідати легкому ступеню алкогольного сп`яніння. Посилається на те, що хронічне вживання алкогольних напоїв, тобто, хронічне отруєння самим ОСОБА_2 свого організму алкоголем (алкоголізм), і перебування у стані алкогольного сп`яніння безумовно сприяло та призвело до смерті останнього, що, в свою чергу, свідчить про наявність безпосереднього прямого медичного причинно-наслідкового зв`язку між активними діями по хронічному вживанню алкогольних напоїв ОСОБА_2 , його перебуванням у стані алкогольного сп`яніння, розвитком хвороби «токсична енцефалопатія» внаслідок хронічної дії алкоголю на організм та настанням смерті ОСОБА_2 , та створює підстави для застосування норм підпунктів «а», «б», «в» п.1 ст.16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно з свідоцтвом про народження від 10.06.2011 серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 06.03.2021 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали шлюб. Відповідно до відомостей, зазначених у вказаному свідоцтві, після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_5 у зв`язку зі зміною прізвища після укладення шлюбу носить прізвище « ОСОБА_7 ».

ОСОБА_2 в період з 10.08.2023 по 21.04.2025 проходив військову службу в Збройних Силах України за призовом по мобілізації, що підтверджується довідкою від 12.10.2023 №4в/1100, виданою начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 .

Відповідно до довідки від 18.05.2024 №1291 ОСОБА_2 в період з 13.12.2024 по 19.04.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, перебуваючи у с.Васюківка Бахмутського району Донецької області.

Згідно довідки про обставини травми від 08.05.2024 №1216, ОСОБА_2 отримав поранення, довідками ВЛК від 22.07.2024 №52/1 та від 23.09.2024 №5706 таку травму визнано тяжкою та пов`язано її отримання із захистом Батьківщини.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 30.04.2025 серії НОМЕР_3 , виданого Карлівським відділом ДРАЦСу Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Довідкою Чернігівського обласного бюро судово-медичної експертизи від 22.04.2025 причиною смерті ОСОБА_9 вказано набряк головного мозку.

Згідно наказу від 22.04.2025 №721 розпочато службове розслідування за фактом смерті солдата ОСОБА_2 , старшого водія автомобільного відділення 1 самохідного артилерійського взводу 2 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_4 .

Як вбачається з акту службового розслідування, складеного за результатами службового розслідування, комісією встановлено, що старший водій автомобільного відділення 1 самохідного артилерійського взводу 2 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_4 , солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер о 20:47 годині 21.04.2025, під час виконання обов`язків військової служби, внаслідок набряку головного мозку.

На підстав витягу з наказу №174 від 15.06.2025 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини як такого, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 від набряку головного мозку.

У протоколі засідання штатної військово-лікарської комісії №2025-0820-1133-4427-0 від 20.08.2025 зазначено, що згідно акту службового розслідування, проведеного на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 01.05.2025 №777, у період збройної агресії російської федерації, під час проходження військової служби 21.04.2025 близько 18-05 ОСОБА_2 втратив свідомість в розташуванні табору і був госпіталізований до Чернігівського військового госпіталю, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер під час лікування. Згідно висновку експерта Чернігівського ОБСМЕ №597 від 22.04.2025 при судово-токсикологічному дослідженні крові від трупа ОСОБА_2 виявлений етиловий спирт в концентрації 1,45 г/л. Відповідно до постанови слідчого СВ ЧРУП ГУНП в Чернігівській області від 30.04.2025 кримінальне провадження по факту смерті ОСОБА_2 закрите у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Згідно наведеного у протоколі висновку лікаря-експерта ОСОБА_3 , ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, що розвинулось в період проходження військової служби. Згідно з п.11 розділу II наказу Міноборони України від 27.10.2021 №332 «Про затвердження Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України», нещасний випадок, що стався у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп`яніння, не зумовленого технологічним процесом, не визнається таким, що пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби. Враховуючи вищезазначене, відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (зі змінами), комісія вважає, що є підстави пов`язати захворювання солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - «Набряк головного мозку внаслідок токсичної енцефалопатії», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 - з проходженням військової служби.

12 Регіональна військово-лікарської комісія постановила, що захворювання солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - «Набряк головного мозку внаслідок токсичної енцефалопатії», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 30.04.2025 Карлівським відділом ДРАЦСу Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; висновком експерта Чернігівського ОБСМЕ №597, виданим 22.04.2025; актом службового розслідування, проведеного на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 01.05.2025 №777, ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКЕ ПРИЗВЕЛО ДО СМЕРТІ, ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.

Позивачка звернулась через ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її батька ОСОБА_2

12.02.2026 рішенням комісії Міноборони, викладеним у протоколі №11/в (п.5) ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, як члену сім`ї загиблого військовослужбовця, на підставі ч.1 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, з наступних підстав:

«Відповідно до акту службового розслідування військової частини НОМЕР_4 від 20.05.2025 під час виконання обов`язків військової служби в місці розташування підрозділу ОСОБА_2 стало зле, військовослужбовця було евакуйовано до лікувального закладу, де він і помер.

Згідно з висновком експерта Чернігівського обласного бюро судово-медичної експертизи від 07.06.2025 №597 під час проведення судово-токсикологічного дослідження в крові ОСОБА_2 було виявлено етиловий спирт в концентрації 1,45%о.

Відповідно до статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення розпивання алкогольних напоїв військовослужбовцями на території військових частин, військових об`єктів або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані є адміністративним правопорушенням.

Згідно зі статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця - є наслідком вчинення адміністративного правопорушення, або вчинення дій в стані алкогольного сп`яніння».

З таким рішенням відповідача позивачка не погоджується, оскільки воно не відповідає законодавству України та грубо порушує права позивачки, а тому звернулася до суду за захистом порушеного права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності пункту 5 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом №11/в від 12.02.2026, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, який підлягає скасуванню.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому рішенні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як члену сім`ї загиблого військовослужбовця, на підставі ч.1 ст.161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, суд першої інстанції виходив з їх передчасності.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині задоволених позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.

У силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 5 ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ст.41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту – Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Пунктом 1 ст.16 Закону №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пп.2 п.2 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Згідно зі ст.16-1 Закону №2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; інші утриманці загиблої (померлої) особи, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно з ч.ч. 1, 6, 9, 10 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

На виконання Закону №2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі по тексту - Порядок №975; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).

Згідно з п.3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення її з військової служби, - дата складання актового запису про смерть.

Згідно з пп.2 п.4 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних із проходженням військової служби.

У силу пунктів 8, 9 Порядку №975 за наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 4 цього Порядку, мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 9 цього Порядку, у рівних частках.

До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 4 цього Порядку, належать: діти, зокрема усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їх батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); онуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Відповідно до п.20 Порядку №975 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), у паперовій або електронній формі засобами електронної пошти заяву кожної повнолітньої особи, яка має право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги.

У разі подання заяви в паперовій формі до неї додаються копії документів разом з оригіналами (для посвідчення цих копій), а у разі подання заяви засобами електронної пошти заява та копії документів подаються з дотриманням законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.

Згідно з п.25 Порядку №975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Відповідно до п.29 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Отже, правовими підставами відмови у виплаті гарантованої державною одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, є зокрема, доведення факту вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння, а також, якщо загибель (смерть) є наслідком: вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

При цьому, відомості, які зазначені зокрема у постанові військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті військовослужбовця та інші документи, що свідчать про причини та обставини смерті військовослужбовця, мають важливе значення і є вирішальними для органу, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, на якого покладено обов`язок перевірити, чи не настала смерть військовослужбовця за обставин, що виключають можливість призначення та виплати одноразової грошової допомоги, перелік яких визначений у статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Передбачене підпунктом «б» частини першої статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 29 Порядку №975 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги пов`язане не з формальним встановленням стану алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння у військовослужбовця, а з доведеністю того, що смерть настала саме як наслідок поведінки особи у такому стані.

Тому для застосування зазначених положень вирішальне значення має встановлення об`єктивного причинно-наслідкового зв`язку між станом сп`яніння, поведінкою військовослужбовця та настанням смерті, що повинно підтверджуватися належними та допустимими доказами у їх сукупності.

Сам по собі факт перебування особи у стані алкогольного сп`яніння на момент смерті без встановлення причинно-наслідкового зв`язку між таким станом, конкретними діями особи та настанням смерті не є достатньою та самостійною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Інше тлумачення означало б розширення встановлених законом обмежень права на соціальний захист членів сім`ї військовослужбовця та суперечило б принципу правової визначеності.

Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.06.2022 у справі №640/6477/19 та від 09.09.2025 у справі №240/5502/24, від 10.09.2026 у справі №520/32057/25.

За обставинами справи, відмовляючи позивачці у призначенні одноразової грошової допомоги, комісія Міністерства оборони України у спірному рішенні зазначила наступне:

«Відповідно до акту службового розслідування військової частини НОМЕР_4 від 20.05.2025 під час виконання обов`язків військової служби в місці розташування підрозділу ОСОБА_2 стало зле, військовослужбовця було евакуйовано до лікувального закладу, де він і помер.

Згідно з висновком експерта Чернігівського обласного бюро судово-медичної експертизи від 07.06.2025 №597 під час проведення судово-токсикологічного дослідження в крові ОСОБА_2 було виявлено етиловий спирт в концентрації 1,45%о.

Відповідно до статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення розпивання алкогольних напоїв військовослужбовцями на території військових частин, військових об`єктів або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані є адміністративним правопорушенням.

Згідно зі статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця - є наслідком вчинення адміністративного правопорушення, або вчинення дій в стані алкогольного сп`яніння».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує, що згідно з актом службового розслідування військової частини НОМЕР_4 від 20.05.2025, складеного за результатами службового розслідування, комісією встановлено, що старший водій автомобільного відділення 1 самохідного артилерійського взводу 2 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_4 , солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер о 20:47 годині 21.04.2025, під час виконання обов`язків військової служби, внаслідок набряку головного мозку.

При цьому, в акті службового розслідування зазначено, що фактів, що свідчать про наявність невиконання чи неналежного виконання обов`язків військової служби, солдатом ОСОБА_2 , не встановлено, складу дисциплінарного проступку, адміністративного правопорушення чи злочину в його діяннях чи бездіяльності не виявлено.

Докази того, що смерть пов`язана з вчиненням солдатом ОСОБА_2 злочину, адміністративного чи дисциплінарного правопорушення, є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, відсутні.

За результатами проведеного службового розслідування запропоновано, зокрема, вважати смерть солдата ОСОБА_2 такою, що настала під час виконання обов`язків військової служби в АДРЕСА_1 о 20:47 годині 21.04.2025, внаслідок набряку головного мозку. Смерть солдата ОСОБА_2 не пов`язана з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення та не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного заподіяння ним собі тілесних ушкоджень.

Тобто, з акту службового розслідування військової частини НОМЕР_4 від 20.05.2025, на висновки якого посилається відповідач у спірному рішенні, не встановлено, що перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння перебувало у причинно-наслідковому зв`язку з настанням його смерті, а також вчинення ним дій чи поведінки у такому стані, які безпосередньо спричинили його смерть.

Також, у спірному рішенні відповідач посилається на висновок судово-медичної експертизи експерта Чернігівського обласного бюро судово-медичної експертизи від 07.06.2025 №597, яким констатовано наявність у крові ОСОБА_2 етилового спирту у концентрації 1,45%.

Однак, таким висновком судово-медичної експертизи експерта Чернігівського обласного бюро судово-медичної експертизи від 07.06.2025 №597 жодним чином не визначено причинно-наслідкового зв`язку між смертю ОСОБА_2 та наявністю в його крові етилового спирту у концентрації 1,45%.

Спірне рішення відповідача містить посилання на статтю 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за якою розпивання алкогольних напоїв військовослужбовцями на території військових частин, військових об`єктів або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані є адміністративним правопорушенням.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази встановлення у визначеному законом порядку факту вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, яке перебувало б у причинному зв`язку з настанням смерті.

Посилань на інші підстави для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги позивачці чи на інші документи, які б підтверджували об`єктивний причинно-наслідковий зв`язок між станом сп`яніння, поведінкою військовослужбовця та настанням смерті, комісією Міністерства оборони України у спірному рішенні не наведено.

Отже, Міністерством оборони України не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що загибель військовослужбовця ОСОБА_2 відбулась саме внаслідок вчинення ним адміністративного правопорушення або внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння. Сам лише факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння не може бути підставою для висновку, що його загибель є наслідком такого стану.

Посилання апеляційної скарги відповідача на те, що хронічне вживання алкогольних напоїв, тобто, хронічне отруєння самим ОСОБА_2 свого організму алкоголем (алкоголізм), і перебування у стані алкогольного сп`яніння безумовно сприяло та призвело до смерті останнього, ґрунтуються на припущеннях щодо можливого вживання ОСОБА_2 алкогольних напоїв та не підтверджують причинно-наслідкового зв`язку між смертю ОСОБА_2 та наявністю в його крові 21.04.2025 етилового спирту у концентрації 1,45%.

За встановлених обставин та наведеного правового регулювання, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що висновок відповідача у рішенні засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.02.2026 №11/в про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що смерть військовослужбовця є наслідком перебування його у стані алкогольного сп`яніння під час проходженням військової служби, є передчасним.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку про наналежний розгляд заяви ОСОБА_1 з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 .

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, правомірно вийшов за межі позовних вимог, та обрав спосіб захисту порушеного права позивачки, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивачки та встановлює спосіб відновлення її права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивачки буде визнання протиправним і скасування пункту 5 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом №11/в від 12.02.2026, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та зобов`язання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому рішенні.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 по справі № 440/4999/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий

Оригінал: reyestr.court.gov.ua