Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №580/4775/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокусправа № 580/4775/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Ремша Д.С. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) в якому просить:

- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду рапорту від 12.03.2026 та рапорту від 15.04.2026 ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” протиправною;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути рапорт від 12.03.2026 та рапорт від 15.04.2026 ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та прийняти по суті рішення з врахуванням висновків суду у даній справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із рапортом від 12.03.2026, який направив поштою 18.03.2026, про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком. Відповідач не розглянув рапорт у встановлений закон строк і відповіді не надав. 15.04.2026 позивач повторно направив рапорт про звільнення. І лише на повторний рапорт 04.05.2026 отримав відповідь, якою відповідач відмовив з підстав самовільного залишення позивачем місця служби. Представник вважає, що відповідач протиправно не розглянув первинний рапорт позивача, а відповідь на повторний рапорт є формальною.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, надавши до суду письмовий відзив, у якому в задоволення позовних вимог просив відмовити повністю та зазначив, що його бездіяльність щодо розгляду рапорту від 12.03.2026 відсутня. Оскільки, рапорт позивача від 12.03.2026 не отримував, в системі електронного документообміну такий рапорт не реєструвався, зміст рапорту відповідачу не відомий та про існування рапорту позивача від 12.03.2026 відповідач дізнався лише під час ознайомлення з матеріалів справи. Також зазначив, що до нього 18.04.2026 надходив рапорт від 15.04.2026. Але, такий рапорт надійшов після виключення позивача зі списків відповідача відповідно до наказу від 13.03.2026 № 430-ОС на підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України від 21.02.2026 № 357-ОС про зарахування позивача у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. 27.04.2026 відповідачем було розглянуто рапорт та надано відповідь. Відмова була мотивована тим, що на час подання рапорту військовослужбовець не виконує обов`язки військової служби, ухиляється від її проходження, виключений з видів забезпечення та рапорт подано не по команді в порядку підпорядкованості, а тому дії відповідача за результатами розгляду зазначеного рапорту щодо надання позивачу листом від 27.04.2026 роз`яснень щодо порядку звернення військовослужбовців з відповідним рапортом про звільнення до безпосереднього начальника, є законними та обґрунтованими. Відмова у звільненні не є протиправною бездіяльністю, а є наслідком не надання позивачем рапорту встановленим порядком.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно з довідкою від 18.12.2025 №10748 позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом відповідача від 09.12.2025 №1399-ОС позивача, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Наказом відповідача від 17.01.2026 №112-ОС позивача призначено підсобним робітником, звільнивши з посади курсанта четвертого відділу підготовки центру базової загальновійськової підготовки.

Наказом відповідача від 13.03.2026 №430-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення позивача, звільненого наказом Голови Державної прикордонної служби України від 21.02.2026 №357-ОС з посади підсобного робітника, зарахованого у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Пунктом 1 наказу відповідача від 25.03.2026 №504-ОС скасовано підпункт 8.1 пункт 8 наказу від 13.03.2026 №430-ОС щодо вибуття позивача, як нереалізований.

Підпунктом 2.1 пункту 2 наказу відповідача від 25.03.2026 №504-ОС вважати позивача таким, що не прибув до військової частини НОМЕР_3 (місця проходження військової служби) 19.03.2026.

Наказом відповідача від 18.04.2026 №654-ОС позивача згідно з підпунктом 8 пункту 127 Положення, зараховано у розпорядження начальника Головного центру, звільнивши з посади підсобного робітника з 29.03.2026.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 06.01.1986 батьками позивача ( ОСОБА_1 ) є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №436580 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І (перша) «А» групи, має повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано 18.07.1995.

Згідно з висновком №1 від 03.04.2026 про наявність порушення функції організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду ОСОБА_2 визначено потребу в постійному сторонньому догляді безтерміново.

Позивач звернувся до командира ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) рапортом від 12.03.2026 про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворим батьком.

Відповідно до фіскального чеку Укрпошти вказаний рапорт направлено до Державної прикордонної служби України.

15.04.2026 засобами поштового зв`язку, позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) рапортом (повторно) від 15.04.2026, в якому просив додати до його первинного рапорту висновок ЛКК щодо його батька, який потребує постійний сторонній догляд, а він є єдиним хто може здійснювати з ним такий догляд; звільнити його з військової служби за сімейними обставинами; надіслати його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_2 . До рапорту позивач долучив завірену копію висновку ЛКК №1 від 03.04.2026 та завірену копію первинного рапорту.

Рапорт позивача від 15.04.2026 зареєстровано у відповідача 21.04.2026 за №Т-124.

Листом від 27.04.2026 №08/Т-124/155, за результатами розгляду рапорту позивача відповідач повідомив, зокрема, що дії позивача містять ознаки кримінального правопорушення за пунктом 5 статті 407 Кримінального кодексу України, а саме: «Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці». Покарання за даною статтею передбачає від 5 до 10 років позбавлення волі. Військовослужбовець, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України, не може звільнитися, доки не буде відновлений на військовій службі. Звільнення військовослужбовця, який перебуває в статусі СЗЧ та виключення його зі списків особового складу можливе лише після його повернення до військової частини так як для звільнення з військової служби необхідно дотриматися встановленої процедури, яка включає подання рапорту та отримання відповідних дозволів.

Вважаючи, що відповідач протиправно не розглянув його рапорти від 12.03.2026 та від 15.04.2026 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Відповідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно із абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України визначає Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009). Наведені нижче пункти Положення №1115/2009 суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на березень 2026 року.

Згідно із пунктом 12 Положення №1115/2009, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння військових звань, пониження у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Військовослужбовці призначаються на посади, звільняються з посад та зараховуються у розпорядження прямими начальниками, яким надано право видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад, що затверджується наказом Міністерства внутрішніх справ України (пункт 88 Положення №1115/2009).

Відповідно до пункту 89 Положення №1115/2009, призначення військовослужбовців на посади, звільнення з посад та зарахування їх у розпорядження здійснюється, зокрема осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу:

на посади в органах Держприкордонслужби - наказом начальника цього органу;

на посади у структурних підрозділах регіонального управління та в разі переміщення військовослужбовця з одного органу Держприкордонслужби до іншого, якщо ці органи підпорядковані регіональному управлінню, - наказом начальника регіонального управління;

в інших випадках - наказом Адміністрації Держприкордонслужби.

Пунктом 90 Положення №1115/2009 передбачено, що військовослужбовця може бути звільнено з посади та/або зараховано у розпорядження його прямим начальником, який згідно з цим Положенням уповноважений видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад.

Відповідно до підпункту 8 пункту 127 Положення №1115/2009 зарахування військовослужбовців у розпорядження начальників, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого проходження такими військовослужбовцями військової служби допускається в разі, якщо стосовно військовослужбовця застосовано запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, - до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбуття кримінального покарання;

Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами начальників, які мають право призначення на ці посади згідно з номенклатурою посад, та вищими начальниками.

Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного начальника органу Держприкордонслужби, у списках якого він перебуває, з дня, що настає за днем здавання посади, але не раніше дня звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено.

Відповідно до пункту 265 Положення №1115/2009 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: 1) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби, з переоглядом через 6 - 12 місяців; 2) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Відповідно до пункту 266 Положення №1115/2009266 звільнення з військової служби здійснюється, як правило, без зарахування у розпорядження відповідних начальників органів Держприкордонслужби.

У виняткових випадках допускається звільнення військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників органів Держприкордонслужби.

Згідно із пунктом 288 Положення №1115/2009266 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.

Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 292 Положення №1115/2009266 наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.

Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання для взяття на військовий облік.

Пунктом 301 Положення №1115/2009266 передбачено, що за наявності підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідним органам досудового розслідування чи суду.

Військовослужбовці, стосовно яких провадиться досудове розслідування або судове провадження, до набрання вироком законної сили не підлягають звільненню з військової служби згідно з підпунктами "д" та "з" пункту 1, підпунктами "д" та "ж" пункту 2 частини п`ятої, підпунктом "д" пункту 1, підпунктом "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за вчинення діянь, які слугували підставою для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до пункту 302 Положення №1115/2009266 не підлягають звільненню з військової служби військовослужбовці, які відбувають арешт, крім випадку, коли військовослужбовця визнано непридатним до військової служби за станом здоров`я.

Отже, пунктом 301 Положення №1115/2009266 прямо передбачено, що за наявності підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовець може бути звільнений із служби навіть під час досудового розслідування або судового провадження. За виключенням випадків, коли до нього застосовано заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання або запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою.

Доказів того, що відносно позивача проводиться досудове розслідування, або судове провадження чи застосовання до нього заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, відповідачем не надано.

Тому доводи відповідача про неможливість звільнення позивача, який перебуває в статусі СЗЧ до його повернення до військової частини, суд вважає необгрунтованими.

Дія Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби), відповідно до частини четвертої його вступу поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Згідно зі статтею 14 Статуту внутрішньої служби, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), відповідно до частини четвертої його преамбули поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до статті 112 Дисциплінарного статуту, військовослужбовці, які подали заяву чи скаргу, мають право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Статтею 115 Дисциплінарного статуту встановлено, що вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно зі статтею 117 Дисциплінарного статуту, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР), заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Частиною третьою статті 7 Закону №393/96-ВР визначено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Відповідно до статті 19 Закону №393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону №393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Суд застосовує наведені положення Статуту внутрішньої служби та Дисциплінарного статуту до спірних правовідносин, оскільки їх дія прямо поширена на військовослужбовців Державної прикордонної служби України. Закон №393/96-ВР суд застосовує в частині порядку та строків розгляду звернень військовослужбовців, оскільки саме до законодавства про звернення громадян міститься посилання у статті 115 Дисциплінарного статуту.

Рапорт позивача від 15.04.2026 є зверненням військовослужбовця з особистого питання проходження служби, а за змістом - заявою (клопотанням) про звільнення з військової служби.

Суд встановив, що відповідач отримав цей рапорт 21.04.2026 та зареєстрував його.

Отже, з дня отримання рапорту у відповідача виник обов`язок у межах своїх повноважень розглянути його, а якщо вирішення порушеного питання не належить до його повноважень - переслати його за належністю з повідомленням позивача, та в будь-якому разі письмово повідомити позивача про результати розгляду. Відповідач мав виконати цей обов`язок у строки, визначені статтею 20 Закону №393/96-ВР.

Суд врахував, що листом від 27.04.2026 №08/Т-124/155 відповідач надав відповідь на вищевказаний рапорт.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 у справі № 280/7446/24 вказував на те, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.

Наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.

При цьому, в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби.

Зміст листа відповідача від 27.04.2026 №08/Т-124/155 свідчить про те, що відповідач взагалі не надав оцінку наявності/відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком, а фактично відмовлено у звільненні позивача з військової служби у зв`язку з порушенням, на думку відповідача, порядку подачі рапорту та самовільним залишенням військової частини.

Отже, у даному випадку відповідачем не розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби по суті, відповідно, й не прийнято обґрунтоване та вмотивоване рішення командування військової частини щодо відмови у задоволенні рапорту або наказ про звільнення з військової служби.

Водночас, суд зауважує, що надання будь-яких роз`яснень або заперечень не звільняє відповідача, як суб`єкта, до повноважень якого належить вирішення питання щодо можливості звільнення позивача з військової служби від обов`язку прийняття рішення, за наслідком розгляду рапорту про звільнення останнього з військової служби або мотивовану відмову в такому.

Таким чином, у даних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

Згідно із загальними засадами права дії суб`єкта владних повноважень це - активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

В свою чергу, відсутність належним чином оформленого наказу про звільнення позивача з військової служби чи відмови у звільненні, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, оскільки в даному випадку роз`яснення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому не може свідчити про відмову позивачу у звільненні з військової служби.

Суд зазначає, що лише після прийняття рішення суб`єктом владних повноважень щодо розгляду, в даному випадку рапорту про звільнення та документів по суті, суд може надати оцінку його відповідності вимогам закону.

При цьому на переконання суду, неприйнятними є посилання відповідача на відсутність підстав для розгляду рапорту позивача з підстави самовільного залишення ним місця несення служби, оскільки ця обставина не звільняє начальника відповідача від обов`язку розглянути рапорти військовослужбовців та вирішити порушені у них питання відповідно до вимог чинного законодавства.

Також необгрунтовані доводи відповідача щодо порушення позивачем під час подачі рапорту порядку підпорядкування, оскільки наказом від 18.04.2026 №654-ОС позивача зараховано у розпорядження начальника Головного центру, звільнивши з посади підсобного робітника з 29.03.2026. Рапорт позивача від 15.04.2026 зареєстрований у відповідача 21.04.2026, тобто поданий в порядку підпорядкування безпосередньому командиру.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не розгляді рапорту позивача від 15.04.2026, про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ .

Відтак, враховуючи, що відповідач належним чином не розглянув рапорт позивача про звільнення з військової служби та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, не надав оцінку підставі для звільнення з військової служби та доказам на підтвердження такого права, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення зі служби по суті з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, за результатом чого прийняти відповідне рішення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду рапорту позивача від 12.03.2026 про звільнення з військової служби, то суд зазначає, що з долученого до матеріалів позовної заяви фіскального чеку Укрпошти, суд встановив, направлення до Державної прикордонної служби, а не відповідачу.

Інших доказів направлення та/або отримання відповідачем рапорту від 12.03.2026 суду не надано.

Тому в цій частині позовна заява задоволенню не підлягає.

Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на останнього покладено обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов`язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Всупереч наведеним вимогам відповідачем не надано достатньо належних доказів в підтвердження правомірності свого рішення.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 15.04.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 15.04.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 900 (дев`ятсот) грн 00 коп.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

СуддяПетро ПАЛАМАР