Суд: Хмельницький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №822/3343/17
Суддя: Козачок І.С.
Справа № 822/3343/17
РІШЕННЯ
іменем України
20 жовтня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С.
за участю:секретаря судового засідання Нетичай Ю.В. представників відповідача
розглянувши адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення, вимоги,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2017 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Хмельницькій області, далі – Відповідач, податковий орган), у якій просив визнати протиправними та скасувати прийняті за результатами планової виїзної перевірки (акт від 28.03.2017 №0289/22-01-13-03/ НОМЕР_1 ) рішення:
податкове повідомлення-рішення від 25.04.2017 №0001681303;
податкове повідомлення-рішення від 25.04.2017 №0001731303;
податкове повідомлення-рішення від 25.04.2017 №0001741303;
податкове повідомлення-рішення від 25.04.2017 №0001751303;
рішення про застосування штрафних санкцій по єдиному внеску від 25.04.2017 №0001711303;
вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.04.2017 №Ф-0001711303.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.02.2018, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018, адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 було задоволено в повному обсязі, а вказані акти індивідуальної дії скасовано.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.07.2026 (касаційне провадження №К/9901/51979/18) касаційну скаргу Відповідача задоволено частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.02.2018 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018 скасовано в частині позовних вимог щодо податкових повідомлень-рішень від 25.04.2017 №0001681303, №0001731303, рішення від 25.04.2017 № 0001711303 та вимоги від 25.04.2017 № Ф-0001711303, а справу у зазначеній частині направлено на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду. В іншій частині (щодо скасування податкових повідомлень-рішень №0001741303 та №0001751303 про застосування штрафних санкцій у розмірі по 510 грн) рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, отже, спір у цій частині є остаточно вирішеним.
З огляду на викладене, предметом нового судового розгляду є позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 про скасування податкових повідомлень-рішень №0001681303 (донарахування ПДФО та штраф), №0001731303 (донарахування військового збору та штраф), рішення № 0001711303 та вимоги № Ф-0001711303 (стягнення недоїмки з ЄСВ та штраф).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що висновки контролюючого органу про завищення ним витрат у 2015-2016 є безпідставними та такими, що суперечать нормам Податкового кодексу України. Зокрема, Позивач стверджує, що господарські операції з ПАТ «Миронівський хлібопродукт» щодо придбання товарів на умовах товарного кредиту були реально здійснені у грудні 2016, що підтверджується первинними документами. Згідно з позицією Позивача формування кредиторської заборгованості за фактично отриманий товар є витратами платника податку і норми ПКУ не ставлять право на витрати в залежність виключно від факту перерахування грошових коштів. Щодо витрат на придбання запчастин та шин, Позивач вказує на те, що здійснював ремонт транспортних засобів самостійно, використовуючи орендовану естакаду, що виключає необхідність складання актів виконаних робіт сторонніми СТО, а наявних фіскальних чеків достатньо для підтвердження витрат. Також Позивач вважає правомірним віднесення до складу витрат вартості послуг з надання правової допомоги (договір з Адвокатським бюро), оскільки такі послуги були спрямовані на скасування незаконних рішень контролюючого органу, чим запобігли зменшенню активів підприємця та зберегли його капітал.
Під час нового розгляду справи Позивач у додаткових поясненнях свої вимоги підтримав з підстав, викладених у первісній позовній заяві, не надаючи нових доказів на спростування висновків акта перевірки, з урахуванням вказівок Верховного Суду. Вважає, що так як Верховний Суд не висловив окремо зауваження стосовно завищення витрат в частині придбання запчастин та оплати вартості правової допомоги, чинними залишаються висновки попередніх судових інстанцій, зроблені на його користь.
15.09.2026 представник Головного управління ДПС у Хмельницькій області подав відзив на позов, в якому заперечив проти задоволення позову в частині, що розглядається заново. Відповідач вважає, що під час нового розгляду справи суду слід врахувати обов`язкові вказівки Верховного Суду, згідно з якими правове регулювання оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців на загальній системі передбачає застосування виключно касового методу обліку витрат. Відповідач зазначає, що Позивач помилково сформував витрати за грудень 2016 на суму 858056,75 грн. за товарами від ПАТ «Миронівський хлібопродукт» виключно на підставі видаткових накладних, у той час як фактична оплата цих товарів згідно з банківськими виписками відбулася лише у січні 2017. Відтак, ці витрати не могли бути враховані у 2016 звітному році. Крім того, Відповідач вказує на те, що Позивач не надав жодних документів (актів списання/встановлення), які б підтверджували факт використання придбаних за чеками автозапчастин на суму 42136,29 грн. безпосередньо у господарській діяльності. Щодо витрат на правову допомогу у розмірі 13500 грн., Відповідач зазначає, що оплата юридичних послуг не має безпосереднього зв`язку з провадженням господарської діяльності, спрямованої на отримання доходу, а тому не підлягає включенню до складу витрат згідно зі ст. 177 ПКУ. На підставі викладеного Відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Представники відповідача в судовому засіданні підтримали заперечення, викладені у відзиві.
Заслухавши пояснення в судовому засіданні, дослідивши обставини та перевіривши їх доказами, суд встановив таке.
Посадовими особами Головного управління ДФС у Хмельницькій області було проведено документальну планову виїзну перевірку суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2016.
За результатами перевірки складений акт №0289/22-01-13-03/ НОМЕР_1 від 28.03.2017 (далі акт перевірки), згідно з висновками якого встановлено, що ФОП ОСОБА_1 безпідставно віднесено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, суми, які документально не підтверджені як такі, що фактично понесені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу. Загальна сума заниження чистого оподатковуваного доходу за перевірений період склала 913693,04 грн. (у тому числі за 2015 рік 14859,00 грн., за 2016 рік 898834,04 грн.).
Заниження доходу, за висновками контролюючого органу, відбулось за рахунок трьох порушень: включення у грудні 2016 до складу витрат суми 858056,75 грн. за ТМЦ, придбані у ПАТ «Миронівський хлібопродукт» на умовах товарного кредиту, оплата за які фактично була здійснена у 2017; включення до витрат сум на придбання запчастин та шин (42136,29 грн.) за відсутності актів виконаних робіт по ремонту автомобілів чи документів про списання/встановлення цих запчастин на комерційний транспорт; включення у 2015 до витрат 13500 грн. на правничу допомогу адвоката, яка, на думку перевіряючих, не пов`язана з господарською діяльністю Позивача.
Відповідач у акті перевірки зазначив про порушення Позивачем п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, а також п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску...», що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) на загальну суму 137053,96 грн; військового збору на загальну суму 13705,40 грн; єдиного соціального внеску (ЄСВ) на загальну суму 79293,66 грн.
На підставі висновків акту 25.04.2017 контролюючим органом прийняті оскаржувані в межах предмета спору акти індивідуальної дії, а саме:
податкове повідомлення-рішення №0001681303 про збільшення грошового зобов`язання з ПДФО на 205023,73 грн. (основний платіж 164 018,98 грн + штраф 41004,75 грн);
податкове повідомлення-рішення №0001731303 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору на 17131,75 грн. (основний платіж 13 705,40 грн + штраф 3 426,35 грн);
рішення №0001711303 про застосування штрафних санкцій по єдиному внеску в сумі 8444,97 грн;
вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001711303 зі сплати єдиного внеску на суму 79293,66 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у частині правомірності формування Позивачем витрат за 2016 за господарськими операціями з ПАТ «Миронівський хлібопродукт», суд виходить з такого.
Судом встановлено, що 19.12.2016 між ФОП ОСОБА_1 (покупець) та ПАТ «Миронівський хлібопродукт» (постачальник) було укладено договір поставки №ПФ17-28/ЦО, відповідно до умов якого товар придбавався на умовах товарного кредиту, а згідно з Додатком 1 до договору строки оплати встановлювались з відстрочкою платежу в банківських днях (від 7 до 10 днів з моменту поставки).
На виконання умов договору у грудні 2016 Позивач фактично отримав від контрагента товарно-матеріальні цінності, що підтверджується відповідними видатковими та товарно-транспортними накладними. Загальна вартість отриманого, але не оплаченого у 2016 товару, становила 858056,75 грн. (без ПДВ).
Як вбачається з підписаного сторонами акта звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2016 по 31.12.2016, станом на 31.12.2016 за Позивачем обліковувалась кредиторська заборгованість перед ПАТ «Миронівський хлібопродукт». Фактичне погашення вказаної заборгованості (оплата товару) відбулось у січні 2017, що підтверджується платіжними дорученнями від 04.01.2017, 06.01.2017, 11.01.2017 та 12.01.2017.
Незважаючи на відсутність факту оплати у 2016, Позивач на підставі видаткових накладних включив суму 858056,75 грн. до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, у Книзі обліку доходів і витрат за грудень 2016.
Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481 (чинним на час перевірки). Згідно з п. 6 Порядку №481 документами, які підтверджують понесені витрати, безпосередньо пов`язані з отриманим доходом, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг.
Позивач, обґрунтовуючи правомірність своїх дій, посилався на положення Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зокрема щодо методу нарахування), зазначаючи, що право платника податків на формування витрат не ставиться в залежність від факту оплати коштів за придбані товари, а формування кредиторської заборгованості вже є витратами.
Суд відхиляє дані аргументи Позивача та вважає обґрунтованою позицію контролюючого органу з огляду на таке.
Відповідно до ч. 5 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Скасовуючи попередні рішення у цій справі та направляючи її на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 27.07.2026 сформував чіткий правовий висновок: правове регулювання оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування передбачає застосування виключно касового методу обліку витрат. За касовим методом до складу витрат включаються лише фактично здійснені (оплачені) та належним чином підтверджені відповідними розрахунковими документами витрати.
Норми податкового законодавства (стаття 177 ПКУ) розмежовують правила ведення обліку для юридичних осіб (де застосовується метод нарахування) та фізичних осіб-підприємців. Видаткова накладна є документом, який фіксує факт передачі товарно-матеріальних цінностей від постачальника до покупця, однак вона не є розрахунковим документом і не засвідчує факт здійснення оплати за такі товари. Сам по собі факт отримання товару на умовах товарного кредиту та виникнення кредиторської заборгованості за договором, однак без фактичного перерахування грошових коштів контрагенту у відповідному звітному періоді, не є достатньою підставою для включення вартості такого товару до складу витрат фізичної особи-підприємця за підсумками цього ж звітного періоду.
Оскільки встановлено та не спростовано Позивачем, що грошові кошти в оплату за отриманий товар в сумі 858056,75 грн. були перераховані ПАТ «Миронівський хлібопродукт» виключно у січні 2017, право на відображення цих сум у складі витрат виникло у ФОП ОСОБА_1 саме у 2017. Включення їх до витрат грудня 2016 є порушенням касового методу формування витрат, п. 177.4 ст. 177 ПКУ та п. 6 Порядку №481.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що контролюючий орган діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, коли під час планової перевірки не визнав правомірним включення Позивачем до витрат 2016 суми 858056,75 грн. Отже, висновки акта перевірки про заниження Позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2016 в цій частині є обґрунтованими.
Зважаючи на те, що чистий оподатковуваний дохід є базою для нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску, донарахування відповідних сум податкових зобов`язань, недоїмки та штрафних санкцій за оскаржуваними рішеннями у цій частині є правомірним.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у частині включення Позивачем до складу витрат сум, витрачених на придбання автозапчастин та технічне обслуговування транспортних засобів, суд виходить з такого.
Як встановлено з матеріалів справи та акта перевірки, Позивачем віднесено до складу інших витрат за 2015-2016 суму 42136,29 грн. (у 2015 році 1359 грн, у 2016 році 40777,29 грн). На підтвердження понесених витрат Позивач надав фіскальні та товарні чеки, а також видаткові накладні, виписані низкою контрагентів (ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , Шиномонтаж «5колесо», ТОВ «Епіцентр К» та ін.).
З матеріалів справи вбачається, що Позивач використовує у господарській діяльності власні транспортні засоби (Volkswagen Passat B6, Ford Siesta), а також орендовані транспортні засоби (Mercedes-Benz Sprinter, Mercedes-Benz 814). На підтвердження факту самостійного виконання робіт з ремонту вказаних автомобілів Позивач надав договори оренди від 01.07.2014 №61 та від 01.01.2016 №71, укладені з ТДВ "Тернопільський завод ЗБК", щодо оренди естакади з фундаментних блоків.
Відповідач виключив вказані суми зі складу витрат, мотивуючи це тим, що Позивачем не надано жодних актів виконаних робіт, актів списання чи встановлення запчастин безпосередньо на вказані транспортні засоби, що унеможливлює підтвердження факту їх використання саме у господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, відносяться інші витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, зокрема витрати на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності.
Згідно з абзацом першим пункту 44.1 статті 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Суд критично оцінює доводи Позивача про те, що наявність товарних чеків на придбання запчастин та договорів оренди естакади є достатньою і вичерпною підставою для формування витрат. Надані Позивачем розрахункові документи (чеки, накладні) засвідчують виключно факт придбання товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) та перехід права власності на них.
Водночас, специфіка податкового обліку вимагає обов`язкового підтвердження не лише факту придбання майна, але й факту його безпосереднього використання у господарській діяльності. Зважаючи на те, що ремонт здійснювався Позивачем самостійно (без залучення СТО), Позивач був зобов`язаний скласти внутрішні первинні документи (наприклад, акти списання ТМЦ, акти встановлення запчастин), які б чітко ідентифікували те, яка саме деталь чи вузол були використані, на який конкретно транспортний засіб (із зазначенням марки та державного номерного знаку) вони були встановлені, зазначити обґрунтування виробничої необхідності такого ремонту тощо.
В свою чергу, відсутність таких документів утворює розрив у доказуванні, адже без актів встановлення або списання ТМЦ неможливо достеменно встановити, що придбані за чеками запчастини та шини були фактично використані саме для ремонту автомобілів Mercedes-Benz Sprinter чи Mercedes-Benz 814, що здійснюють комерційні перевезення, а не для особистих потреб Позивача чи третіх осіб, враховуючи також наявність у власності легкових автомобілів.
Скасовуючи попередні рішення судів у цій справі, Верховний Суд у постанові від 27.07.2026 звернув увагу на необхідність повного і всебічного з`ясування всіх фактичних обставин та надання їм належної оцінки. Під час нового судового розгляду Позивач не надав суду нових/інших належних та допустимих доказів (внутрішніх актів списання запчастин, подорожніх листів, журналів обліку ремонту тощо), які б підтверджували факт встановлення ( використання) придбаних ТМЦ на транспортні засоби, які безпосередньо використовуються у господарській діяльності.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати Позивача на загальну суму 42136,29 грн. не підтверджені належними первинними документами в частині їх безпосереднього зв`язку з господарською діяльністю, як того вимагає пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПКУ.
Зважаючи на це, Відповідач правомірно не визнав зазначені суми у складі витрат Позивача за 2015-2016, відтак висновки контролюючого органу в цій частині є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах податкового законодавства. Отже, у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними податкових повідомлень-рішень в частині донарахувань, що випливають з виключення витрат на ремонт транспортних засобів, слід відмовити.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у частині включення Позивачем до складу витрат 2015 суми 13500 грн. за послуги правової допомоги, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що на підставі Договору про надання правової допомоги від 13.08.2015 №14-08/15 та Акта приймання-передачі від 31.10.2015 №1 Адвокатським бюро «Комарницького А.А.» було надано Позивачу юридичні послуги загальною вартістю 13500 грн.
Зі змісту первинних документів вбачається, що правова допомога полягала у представництві інтересів ФОП ОСОБА_1 у справах про адміністративні правопорушення та в адміністративній справі щодо оскарження вимоги про сплату боргу та податкових повідомлень-рішень. Позивач відобразив вказану суму у графі 8 («інші витрати») Книги обліку доходів і витрат. Контролюючий орган не визнав ці витрати, вказавши на відсутність їх безпосереднього зв`язку з господарською діяльністю та отриманням доходу.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування регламентується статтею 177 Податкового кодексу України. Перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем, визначений пунктом 177.4 статті 177 ПКУ. Вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Відповідно до підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПКУ до складу інших витрат включається, серед іншого, вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Системний аналіз вказаної норми свідчить про те, що для ФОП на загальній системі оподаткування витрати на послуги можуть бути враховані для зменшення оподатковуваного доходу виключно за умови їх безпосередньої, прямої участі у процесі створення продукту (товару, роботи, послуги), реалізація якого формує дохід підприємця.
Основним видом господарської діяльності Позивача є оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами (КВЕД 46.32).
Суд відхиляє аргументи Позивача про те, що витрати на адвоката, які сприяли скасуванню податкових рішень, є витратами господарської діяльності через запобігання втраті активів. Послуги з правового захисту інтересів платника податків у спорах з суб`єктами владних повноважень (контролюючими органами) мають адміністративно-управлінський характер. Вони безпосередньо не пов`язані з процесом закупівлі, транспортування чи реалізації м`ясопродуктів і не є фактором, що прямо формує дохід від такої діяльності.
Чинна редакція статті 177 ПКУ (на відміну від правил податкового обліку податку на прибуток підприємств) не передбачає права фізичної особи-підприємця відносити до складу витрат загальногосподарські, адміністративні витрати або витрати на професійну правничу допомогу у податкових спорах.
Верховний Суд у постанові від 27.07.2026 також зазначив, що необхідною умовою для віднесення понесених платником витрат до складу витрат є їх безпосередній зв`язок з отриманням доходу.
Водночас, такого зв`язку у спірних правовідносинах судом не встановлено, тому суд приходить до висновку, що витрати на правову допомогу у розмірі 13500 грн. не відповідають критеріям, встановленим пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України. Відповідач правомірно виключив вказану суму зі складу витрат Позивача за 2015 рік та збільшив базу оподаткування. З огляду на це, позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас, ця норма не звільняє позивача від обов`язку доводити ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.07.2026 у даній справі, суд під час нового розгляду всебічно, повно та об`єктивно дослідив усі наявні в матеріалах справи докази та надав їм оцінку з урахуванням особливостей правового регулювання обліку доходів і витрат фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування.
Судом ретельно перевірено обставини щодо моменту формування Позивачем складу витрат (зокрема, щодо застосування касового методу при взаємовідносинах з ПАТ «Миронівський хлібопродукт»), а також обставини щодо документального підтвердження безпосереднього зв`язку витрат на придбання автозапчастин та послуг правової допомоги з господарською діяльністю та отриманням доходу. За результатами оцінки доказів суд дійшов висновку про те, що:
включення Позивачем до витрат 2016 вартості отриманого, але не оплаченого товару (на умовах товарного кредиту), суперечить вимогам статті 177 ПКУ та Порядку №481 щодо обов`язковості застосування касового методу;
надані Позивачем фіскальні чеки на придбання автозапчастин за відсутності первинних документів про їх встановлення на конкретні транспортні засоби, що використовуються у господарській діяльності, не є достатнім доказом зв`язку цих витрат з отриманням доходу;
витрати на професійну правову допомогу у спорах з контролюючими органами не підпадають під вичерпний перелік витрат, прямо пов`язаних з виробництвом товарів чи наданням послуг, згідно з пп. 177.4.4 ПКУ.
З огляду на встановлене, суд вважає, що Позивач документально не підтвердив правомірність формування своїх витрат на загальну суму 913693,04 грн. у відповідних звітних періодах. Як наслідок, висновки Головного управління ДФС (ДПС) у Хмельницькій області про заниження Позивачем чистого оподатковуваного доходу, викладені в акті перевірки від 28.03.2017 №0289/22-01-13-03/ НОМЕР_1 , є обґрунтованими та доведеними.
Відповідно, є правомірними та такими, що не підлягають скасуванню, податкове повідомлення-рішення від 25.04.2017 №0001681303 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб; податкове повідомлення-рішення від 25.04.2017 №0001731303 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору; рішення від 25.04.2017 №0001711303 про застосування штрафних санкцій по єдиному внеску; вимога про сплату боргу (недоїмки) від 25.04.2017 №Ф-0001711303 зі сплати єдиного внеску.
Відповідач під час розгляду справи належними та допустимими доказами довів правомірність прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії у частині вимог, переданих на новий судовий розгляд. Враховуючи зазначене, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 у частині, що була направлена на новий розгляд, є такими, що не підлягають задоволенню
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
у задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в частині визнання протиправними та скасування:
податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області форми «Р» від 25 квітня 2017 №0001681303,
податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області форми «Р» від 25 квітня 2017 №0001731303,
рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 25.04.2017 №0001711303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску,
вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25 квітня 2017 №Ф-0001711303 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 22 жовтня 2026 року
Позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 44070171)
Головуючий суддя І.С. Козачок
Оригінал: reyestr.court.gov.ua