Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №520/729/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

22 жовтня 2026 року №520/729/26

Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Лариси Мар`єнко, розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Диканівська колонія (№12)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Диканівська виправна колонія (№12), в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Диканівська виправна колонія (№12)" (код ЄДРПОУ 08564529) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 21 березня 2022 року по 25 грудня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 182362 (сто вісімдесят дві тисячі триста шістдесят дві) грн 40 коп;

2) зобов`язати Державну установу "Диканівська виправна колонія (№12)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 21 березня 2022 року по 25 грудня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 182362 (сто вісімдесят дві тисячі триста шістдесят дві) грн 40 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.03.2022 року по 25.12.2025 року. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання за правилами статті 262 КАС України.

Представник відповідача надіслав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належним сум. Також зазначив, що право на перерахунок грошового забезпечення було встановлено 26 лютого 2025 року відповідно до постанови Другого апеляційного адміністративного суду у справі №520/33410/24, позовні вимоги задоволено частково. В свою чергу, Державною установою рішення суду було виконано в повному обсязі.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , проходив службу в Міністерстві юстиції України.

Відповідно до наказу Державної установи "Диканіська виправна колонія (№12)" від 18.03.2022 року №45/ОС-22 підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , заступника начальника відділу охорони державної установи "Диканівська виправна колонія (№12)", з 21 березня 2022 року звільнено зі служби відповідно до частини 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", пункту 7 частини 1 статті 77 законом України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 року у справі №520/33410/24, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2025, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Диканівська виправна колонія (№12)" про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії Державної установи "Диканівська виправна колонія (№12)" у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2021-2022 в кількості 23 діб, за період проходження служби з 29.01.2020 по 18.03.2022 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням. Зобов`язано Державну установу "Диканівська виправна колонія (№12)" здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2021-2022 в кількості 23 діб, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 18.03.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Державної установи "Диканівська виправна колонія (№12)" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік. Зобов`язано Державну установу "Диканівська виправна колонія (№12)" здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2022 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, місячного грошового забезпечення при звільненні, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання вищевказаного судового рішення, відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 176734,90 грн, які виплатив 25.12.2025 року. Однак, при виплаті заборгованості з грошового забезпечення, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не виплатив.

Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною 2 ст.116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України (в редакції, до внесення змін Законом №2352-IX від 01.07.2022 встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судом з матеріалів справи встановлено, що згідно наказу Державної установи "Диканівська виправна колонія (№12)" від 18.03.2022 року № 45/ОС-22, яким позивача звільнено зі служби, останнім днем служби є 21.03.2022 року, а фактичний остаточний розрахунок при звільненні проведено 25.12.2025 року.

Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні з позивачем не було проведено повний розрахунок в частині виплати основних та додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки при звільненні в належному розмірі. Такий розрахунок здійснено на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 року по справі №520/33410/24 лише 25.12.2025 року, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, сформований з урахуванням того, що редакція ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 21.03.2022 року, відповідачем не було виплачено у повному обсязі індексацію грошового забезпечення.

Проте частина недоотриманого грошового забезпечення у розмірі 176734,90 грн була фактично виплачена 25.12.2025.

У зв`язку з цим, спірні правовідносини охоплюють два самостійні періоди затримки розрахунку: з 21.03.2022 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 19.01.2023 (у межах шестимісячного строку, визначеного законом).

Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то суд зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі - Порядок № 00), чинність якої згідно з пунктом 2 поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100, у відповідній редакції).

Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 9 Розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.016 р. № 260 визначено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Судовим розглядом встановлено, що днем звільнення позивача зі служби є 21.03.2022 року, а відповідно двома попередніми місяцями перед звільненням є січень - лютий 2022 року.

Так, , у січні і лютому 2022 року було всього 59 днів, отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби складає 991,10 грн (22657,60 грн. за січень 2022 року + 35817,30 грн за лютий 2022 року)/59), що є вихідними даними для обрахування середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу в якості відшкодування.

Період затримки розрахунку при звільненні з 21.03.2022 по 18.07.2022 становить 119 днів, а з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 184 дні (6 місяців, відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022), а всього - 303 календарних дня.

Тобто середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 21.03.2022 до 19.01.2023 (з урахуванням фактичного проведення розрахунку 25.12.2025 року в межах максимально можливого для відшкодування шестимісячного строку) становить 300303,30 грн (991,10 грн х 303 дні).

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року та дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема, пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

При цьому, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що згідно довідок про грошове забезпечення, копії яких містяться у матеріалах справи, у березні позивачу була нарахована загальна сума грошового забезпечення при звільненні у розмірі 63473,33 грн.

Окрім того на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 року по справі №520/33410/24, за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Диканівська виправна колонія (№12)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, суми грошового забезпечення у розмірі 176734,90 грн виплачені позивачеві 25.12.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Таким чином, розмір виплат при звільненні позивача склав 63473,33 грн, а з урахуванням виплати грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 року по справі №520/33410/24 (63473,33 грн + 176734,90 грн), загальний розмір виплат при звільненні позивача склав 240208,23 грн.

Частка заборгованості у сумі загального розміру належного при звільненні грошового забезпечення складає 73,6 % (176734,90 грн. /240208,23 грн. Х 100).

З урахуванням принципу пропорційності частка у розмірі 73,6% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 21.03.2022 по 19.01.2023 складає суму 221023,23 грн (300303,30 х 73,6%).

Суд зазначає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зауважує, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За наведених обставин, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд висновує, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 221023,23 грн.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Диканівська виправна колонія (№12)" (вул.Лелюківська, буд.1, м.Харків, 61030, код ЄДРПОУ 08564529) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Диканівська виправна колонія (№12)" щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.03.2022 року по 19.01.2023 року.

Зобов`язати Державну установу "Диканівська виправна колонія (№12)" (код ЄДРПОУ 08564529) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.03.2022 року по 19.01.2023 року у сумі 221023 (двісті двадцять одна тисяча двадцять три) гривень 22 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Диканівська виправна колонія (№12)" (код ЄДРПОУ 08564529) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривень 96 копійки.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Суддя Лариса МАР`ЄНКО