Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №500/2431/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

Суд: Тернопільський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №500/2431/26

Суддя: Баб'юк Петро Михайлович

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2431/26

22 жовтня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.04.2026 № 192550012526 про відмову в призначені пенсії за віком згідно ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за винятком підтвердженого страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити і виплачувати з 26.03.2026 пенсію за віком згідно п. 1 ст. Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи за записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 20.04.1984 та уточнюючої довідки Нагірянської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 11.11.2024 № 1378 про роботу в колгоспі з 01.01.1983 по 31.12.1990.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.04.2026 № 192550012526 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу. Позивачка вважає, що під час вирішення питання про призначення пенсії відповідач неправомірно не зарахував до її страхового стажу періоди роботи, відображені у трудовій книжці колгоспника від 20.04.1984, з мотивів виправлення дати народження у цьому документі, а також не взяв до уваги уточнюючу довідку від 11.11.2024 № 1378 про роботу в колгоспі через некоректне, на думку відповідача, зазначення кількості відпрацьованих вихододнів. Позивачка наполягає на тому, що зазначені документи підтверджують періоди її трудової діяльності, а наведені відповідачем підстави для їх неврахування не можуть бути достатніми для позбавлення її права на пенсійне забезпечення. З огляду на викладене, позивачка вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

28.05.2026 від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечує та зазначає, що 26.03.2026 позивачка звернулася із заявою про призначення пенсії за віком, за результатами розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області 03.04.2026 прийнято рішення №192650012526 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Представник відповідача зазначає, що на момент звернення позивачка досягла 62-річного віку, однак її страховий стаж становив 18 років 6 місяців 22 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено наявність не менше 30 років страхового стажу.

Водночас представник відповідача вказує, що до страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи, зазначені у трудовій книжці колгоспника від 20.04.1984, оскільки в ній виправлено дату народження без внесення відповідних змін у порядку, передбаченому Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 №58. Крім того, не зараховано період роботи в колгоспі з 01.01.1983 по 31.12.1990, зазначений в уточнюючій довідці від 11.11.2024 №1378, оскільки, за твердженням відповідача, у ній некоректно вказано кількість відпрацьованих вихододнів, а наведені відомості потребують підтвердження первинними документами.

З огляду на викладене представник відповідача вважає, що рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято правомірно, оскільки позивачка не набула необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком у 60 років. При цьому зазначає, що право на призначення пенсії за віком у позивачки виникне 24.06.2028. На підставі наведеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа своїм правом на подання пояснень щодо суті позову не скористалася.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

26.03.2026 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", подавши необхідні документи.

За принципом екстериторіальності заява позивачки розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, рішенням якого №192650012526 від 03.04.2026 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.04.2026 №192650012526 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою колгоспника від 20.04.1984 через виправлення дати народження без внесення відповідних змін у встановленому порядку, а також період роботи в колгоспі з 01.01.1983 по 31.12.1990, зазначений в уточнюючій довідці від 11.11.2024 №1378, у зв`язку з некоректним зазначенням кількості відпрацьованих вихододнів та необхідністю підтвердження відомостей первинними документами. За результатами розгляду поданих документів страховий стаж позивачки становив 18 років 6 місяців 22 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". У рішенні також зазначено, що право на пенсію за віком позивачка набуде 24.06.2028.

Позивач не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, вважає його протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист, а тому звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).

Відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктами 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Вирішуючи питання щодо правомірності відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди роботи за записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 20.04.1984, суд вказує наступне.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі Основні Положення).

Відповідно до п. п. 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Основних Положень).

Згідно з п.6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також, слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Відповідно до п. 8 Основних Положень трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). При цьому, підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку відсутності трудової книжки колгоспника або відсутності в ній записів.

Разом з тим, у силу вимог Основних положень, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок колгоспників покладається на правління колгоспу, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Пунктом 13 наведених вище Основних Положень передбачено, що обов`язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Аналогічні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка була чинною у спірний період.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Сам по собі факт наявності виправлення дати народження у трудовій книжці не свідчить про недостовірність відомостей щодо трудової діяльності позивачки та не спростовує факту її роботи у відповідні періоди. Відповідачем не наведено обґрунтованих доводів і не встановлено обставин, які б свідчили про те, що зазначена трудова книжка належить іншій особі або що внесені до неї записи про роботу є недостовірними.

При цьому недотримання встановленого порядку внесення виправлень до трудової книжки саме по собі не може бути безумовною підставою для неврахування відображених у ній періодів роботи, оскільки працівник не повинен нести негативні наслідки можливих порушень правил оформлення трудової документації, за ведення якої відповідають уповноважені особи роботодавця.

Отже, за відсутності обґрунтованих сумнівів щодо належності трудової книжки позивачці та достовірності записів про її трудову діяльність, зазначена відповідачем обставина не є достатньою підставою для незарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу.

Крім того, у контексті доводів відповідача суд звертає увагу, що записи у трудовій книжці колгоспника про періоди роботи позивача скріплені печаткою підприємства, дефектів не мають та з них можливо встановити стаж роботи позивача. Пенсійним органом, у свою чергу, не було надано до суду будь-яких доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.

У період внесення записів про роботу позивача після 1993, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Згідно з пунктом 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що відповідач не приймаючи до уваги записи які містяться у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 від 20.04.1984 при розрахунку її страхового стажу, у зв`язку із тим, що виправлено дату її народження, діяв не в межах та не у спосіб визначений чинним законодавством.

Окрім того, щодо неврахування довідки Нагірянської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 11.11.2024 № 1378 про роботу в колгоспі з 01.01.1983 по 31.12.1990 оскільки некоректно зазначено кількість відпрацьованих вихододнів, то суд зазначає наступне.

Позивачка звернулася за призначенням пенсії за віком на загальних підставах відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не за призначенням пенсії на пільгових умовах, право на яку залежить від характеру виконуваної роботи, займаної посади чи інших спеціальних умов праці.

За таких обставин під час вирішення питання про зарахування спірного періоду до страхового стажу визначальним є встановлення факту трудової діяльності позивачки у відповідний період та можливості зарахування цього періоду до стажу відповідно до вимог законодавства.

Як убачається зі змісту довідки від 11.11.2024 №1378, її видано Нагірянською сільською радою Чортківського району Тернопільської області на підтвердження роботи позивачки в колгоспі з 01.01.1983 по 31.12.1999. Отже, зазначений документ містить відомості про трудову діяльність позивачки у спірний період та підлягає оцінці у сукупності з іншими наявними у справі доказами.

При цьому сама лише вказівка відповідача на некоректне зазначення кількості відпрацьованих вихододнів без належної оцінки змісту довідки, відомостей, які вона підтверджує, та інших документів щодо трудової діяльності позивачки не є достатнім обґрунтуванням для повного неврахування цього документа під час вирішення питання про призначення пенсії.

Водночас суд зауважує, що відомості про кількість відпрацьованих вихододнів можуть мати значення для визначення тривалості стажу роботи в колгоспі за відповідні роки. Тому такі відомості підлягають перевірці та оцінці з урахуванням установлених законодавством правил обчислення стажу роботи в колгоспах, однак їх наявність або недоліки в оформленні довідки самі по собі не спростовують зазначеного в ній факту роботи позивачки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи іншої документації.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що відповідач обрав упереджений підхід при наданні оцінки вказаній довідці та протиправно відмовив у зарахуванні позивачу страхового стажу спірні періоди роботи на підставі відомостей трудової книжки колгоспника та архівної довідки.

Тому, суд приходить до переконання про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Киїівській області від 03.04.2026 № 192550012526 та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, згідно з ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Слід зазначити, що суд не уповноважений встановлювати наявність чи відсутність всіх підстав для призначення чи відмови у призначенні пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

А тому, прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком згідно 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" без перевірки наявності чи відсутності усіх для цього підстав є передчасним оскільки записи трудової книжки колгоспника та відомості зазначені у довідці взагалі не досліджувались пенсійним органом.

Відтак, враховуючи те, що при розрахунку страхового стажу позивача не бралися до уваги всі записи трудової книжки, суд приходить до висновку, що з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2026 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення з урахуванням записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 20.04.1984 та уточнюючої довідки Нагірянської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 11.11.2024 № 1378 про роботу в колгоспі з 01.01.1983 по 31.12.1990.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.04.2026 № 192550012526.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2026 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення з урахуванням записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 20.04.1984 та уточнюючої довідки Нагірянської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 11.11.2024 № 1378 про роботу в колгоспі з 01.01.1983 по 31.12.1990.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять грн 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: пров. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Фастівський р-н, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ: 22933548);

третя особа:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769) .

Головуючий суддя Баб`юк П.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua