Суд: Рівненський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №460/10905/26
Суддя: Д.П. Зозуля
РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
21 жовтня 2026 рокум. Рівне№460/10905/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.04.2026 №172650011846 про відмову у призначенні пенсії за віком щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 15.02.1985 по 24.03.1990, з 06.04.1990 по 03.06.1990, з 12.07.1990 по 14.08.1996, з 12.09.1996 по 11.04.1997 та зобов`язання зарахувати до страхового стажу вказані періоди роботи відповідно трудової книжки від 27.02.1985, а також у зв`язку з цим провести призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 30.03.2026 за Списком №1 відповідно до ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-ХІІ.
В обґрунтування позову зазначено, що в березні 2026 року позивач звернувся до територіального органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак йому було відмовлено у такому призначенні, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вважає, що надав пенсійному органу усі необхідні для призначення пенсії документи, а оскаржуваним рішенням йому необґрунтовано та без урахування всіх обставин справи відмовлено у призначенні пенсії. За таких обставин, просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 22.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач відзиву на позов у встановлений судом строк не подав, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши заяви по суті, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
В березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до вимог Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.
За правилами екстериторіальності заяву і додані до неї заяви передано для розгляду до ГУ ПФУ в Рівненській області.
06.04.2026 ГУ ПФУ в Рівненській області за результатами розгляду вказаної заяви прийнято рішення №172650011846 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, у рішенні зазначено, що не враховано до пільгового стажу період роботи позивача згідно з довідками №467-470 від 21.07.2015, оскільки довідки видані підприємством, яке розташоване на тимчасово окупованій території України.
Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначає Закон України №1058-IV від 09.07.2003 “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), який був прийнятий на зміну положенням Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
03.10.2017 Верховна Рада України прийняла Закон № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114, зокрема, такого змісту:
“Працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи”.
Натомість згідно з п. «а» ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. п. «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (п. 1 рішення).
Згідно з п. 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. п. «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (п. 2 рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, чоловікам - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінкам - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, з одного боку, та Законом № 1058-ІV, з іншого, в частині віку та страхового стажу набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Перший із цих законів визначав такий вік для жінок у 50 років, тоді як другий - у 45 років, а також страховий стаж у 25 років для чоловіків, 20 років для жінок і 20 років для чоловіків, 15 років для жінок відповідно.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд приходить до висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону № 1058-ІV.
Судом встановлено, що позивач, досягнувши 62-річного віку, звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1.
Поряд з цим, за змістом оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії, відповідачем не враховано до пільгового стажу період роботи позивача згідно з довідками №467-470 від 21.07.2015, оскільки довідки видані підприємством, яке розташоване на тимчасово окупованій території України.
З такими діями відповідача суд не погоджується з огляду на таке.
Згідно зі ст.1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
В силу вимог ст.62 Закону №1788-ХІІ відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики № 259/34/5 від 08.06.2001, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника
Відповідно до п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.
На виконання статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв Постанову "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.2 Порядку №637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Згідно з п.20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у постановах від 31.03.2020 у справі №446/656/17 та від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 17.09.2025 у справі №300/6565/23, від 12.11.2025 у справі №160/25901/24, від 12.02.2026 у справі №120/2002/23.
При цьому, суд враховує, що Списки № 1, 2, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, застосовуються до пільгової роботи до 31.12.1991; якщо пільгова робота продовжується після 01.01.1992 (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11.03.1994, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11.03.1994 (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16.01.2003, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162; якщо пільгова робота продовжується після 16.01.2003 (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 03.08.2016, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36; якщо пільгова робота продовжується після 03.08.2016 (або тільки почалась після цієї дати) - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами за змістом заяв по суті, у позивача є в наявності трудова книжка, яку він надав відповідачу разом з заявою про призначення пенсії по віку.
Так, відповідно до записів трудової книжки позивача з 15.02.1985 він був прийнятий на ш.«Анненская» ДП «Первомайськвугілля» підземним учнем гірника І розряду з повним робочим днем під землею; з 18.02.1985 по 03.07.1985 - проходив курс по професії прохідник з відривом від виробництва; з 03.07.1985 - переведений на посаду підземного прохідника IV розряду з повним робочим днем під землею; 19.05.1986 - переведений на посаду підземного прохідника V розряду з повним робочим днем під землею, де працював до 24.03.1990. З 06.04.1990 по 03.06.1990 - позивач працював прохідником V розряду з повним робочим днем під землею; з 12.07.1990 по 14.08.1996 - гірником з повним робочим днем під землею; з 12.09.1996 по 11.04.1997 - підземним гірником з повним робочим днем під землею.
Суд зауважує, що записи у вказаній трудовій книжці виконані чітко, засвідчені відтиском печатки відповідного підприємства, а також містить інформацію про накази щодо дати прийняття та звільнення позивача з роботи та не містить виправлень/підтирань чи інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
На підтвердження вказаних обставин позивачем також було долучено довідки №467-470 від 21.07.2015, що містять відомості про періоди роботи та характер діяльності позивача.
Зміст трудової книжки та вказаних довідок дає підстави для висновку, що посади позивача в періоди з 15.02.1985 по 24.03.1990, з 06.04.1990 по 03.06.1990, з 12.07.1990 по 14.08.1996, з 12.09.1996 по 11.04.1997 належать до переліку посад за Списком №1, робота на яких дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.
При цьому, твердження відповідача про неврахування довідок №467-470 від 21.07.2015, оскільки довідки, видані підприємством, яке розташоване на тимчасово окупованій території України, суд оцінює критично та відхиляє як безпідставні, позаяк період роботи з 15.02.1985 по 24.03.1990, з 06.04.1990 по 03.06.1990, з 12.07.1990 по 14.08.1996, з 12.09.1996 по 11.04.1997 підтверджується записами трудової книжки позивача.
Суд враховує, що відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207-VII), тимчасово окупованою територією визначено сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Згідно з ч.1, ч.2 ст.4 Закону №1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частиною 1 ст.17 Закону №1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
За правилами ст.18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не відповідно до законодавства України, визначено, зокрема, Законом №1207-VII.
Частинами 1, 3 ст.9 Закону №1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Системний аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що акт (рішення, документ), виданий органом на тимчасово окупованій території є недійсним і не створює правових наслідків у разі, якщо він виданий органом створеним у порядку, не передбаченому законом.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 1207-VII встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) зазначив: «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи сформульовані в рішеннях Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
За таких обставин, надані позивачем довідки №467-470 від 21.07.2015, яким надається оцінка в сукупності та взаємозв`язку із даними трудової книжки позивача стосовно вказаного періоду, підлягає врахуванню при вирішенні питання щодо призначення пенсії.
Суд також звертає увагу, що відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно норм п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Водночас, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірних періодів роботи до пільгового стажу позивача.
З аналізу норм пенсійного законодавства слідує, що у зв`язку із зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком управління зобов`язане перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи. У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
На переконання суду, дії відповідача щодо незарахування до пільгового стажу періодів роботи з 15.02.1985 по 24.03.1990, з 06.04.1990 по 03.06.1990, з 12.07.1990 по 14.08.1996, з 12.09.1996 по 11.04.1997 є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. Рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії від 06.04.2026 №172650011846 в цій частині не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, є протиправним та підлягає скасуванню.
Поряд з цим, твердження позивача про незарахування цих періодів роботи до страхового стажу суд вважає безпідставними і такими, що не відповідають дійсності, позаяк спростовуються змістом розрахунку стажу позивача (форми РС), долученим до матеріалів позову.
За встановлених в ході розгляду обставин справи, суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача підлягають захисту шляхом зобов?зання ГУ ПФУ в Рівненській області зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи позивача з 15.02.1985 по 24.03.1990, з 06.04.1990 по 03.06.1990, з 12.07.1990 по 14.08.1996, з 12.09.1996 по 11.04.1997. Водночас, рішення №172650011846 від 06.04.2026 про відмову у призначенні пенсії, прийняте без урахуванням вказаних періодів роботи як пільгового стажу позивача, не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, та підлягає скасуванню.
Водночас, щодо вимоги позивача призначити пенсію за Списком №1, то суд враховує, що повноважним органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого й належить розгляд документів. Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії чи його достатність, за умови, що таких дій не вчинив відповідач.
Більше того, у спірному рішенні пенсійний орган надав лише оцінку достатності страхового стажу позивача для призначення пенсії за віком на загальних підставах відповідно до вимог Закону №1058-IV. Натомість будь-яких висновків, зокрема, щодо дотримання позивачем інших умов, необхідних для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з урахуванням пільгового стажу позивача, вказане рішення не містить.
Враховуючи викладене, належним способом захисту та відновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання ГУ ПФУ в Рівненській області зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди до пільгового стажу та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком за Списком №1.
В силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі не виконали процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довели правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача частково відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
З огляду на наведене, позовна заява підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений ним судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд
В И Р І Ш И В :
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яка полягає у незарахуванні до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1, ОСОБА_1 періоду роботи з 15.02.1985 по 24.03.1990, з 06.04.1990 по 03.06.1990, з 12.07.1990 по 14.08.1996, з 12.09.1996 по 11.04.1997.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №172650011846 від 06.04.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.02.1985 по 24.03.1990, з 06.04.1990 по 03.06.1990, з 12.07.1990 по 14.08.1996, з 12.09.1996 по 11.04.1997 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 30.03.2026, з його урахуванням.
В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 532,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 жовтня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Д.П. Зозуля
Оригінал: reyestr.court.gov.ua