Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №440/3365/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/3365/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Бойка С.С., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін справу за адміністративним позовом , Першого заступника керівника Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону Самедов Етібар Хагані огли в інтересах Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник керівника Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону Самедов Етібар Хагані огли в інтересах Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 в якому просить: стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , Банк: Держказначейська служба України, м. Київ МФО: 820172, р/р: НОМЕР_3 ) шкоду, завдану отриманням без належної на те правової підстави грошових коштів за час відсутності на військовій службі у сумі 60 858 (шістдесят тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) грн 21 коп.

- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , Банк: Держказначейська служба України, м. Київ МФО: 820172, р/р: НОМЕР_3 ) шкоду, завдану отриманням без належної на те правової підстави грошових коштів за час відсутності на військовій службі у сумі 60 858 (шістдесят тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) грн 21 коп.

В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що внаслідок самовільного залишення відповідачем військової частини здійснено перерахунок грошового забезпечення, внаслідок чого утворилася переплата, яка підлягає стягненню у судовому порядку .

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/3365/25; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Полтавським окружним адміністративним судом направлено відповідачу за адресою реєстрації копію позовної заяви з додатками та ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2025, які отримані відповідачем 02.04.2025.

Відзив на позов у строк, визначений частиною першою статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач не надав.

Розпорядженням керівника апарату Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 №14/19 у зв`язку зі призначенням судді Канигіної Т.С. на посаду судді Сьомого апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №440/3365/25, за результатами якого суддею з розгляду цієї справи визначено суддю Бойка С.С., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2025 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2026 справу №440/3365/25 прийнято до провадження суддею Бойко С.С.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

27.06.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_1 за №162 старшого солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду солдата резерву запасної роти.

Відповідно до рапорту командира НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 від 22.09.2023 старший солдат ОСОБА_1 , який 25.04.2023 вибув на стаціонарне лікування до Полтавського медичного госпіталю військової частини НОМЕР_5 та не з`явився вчасно без поважних причин на військову службу з лікувального закладу до розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 . Документи, які б підтвердили правомірність відсутності на військовій службі не надходили.

Так, 30.09.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 проведено службове розслідування за фактом нез`явлення до військової частини з лікувального закладу старшого солдата ОСОБА_1 та призупинено виплату грошового забезпечення відповідно до абзацу 2 п. 15 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МОУ від 07.06.2018 №260.

Згідно з актом проведення службового розслідування за фактом нез`явлення до військової частини з лікувального закладу військовослужбовця ОСОБА_1 від 30.09.2023 встановлено, що 25.04.2023 старший солдат ОСОБА_1 , який знаходився в розпорядженні командира військової частини, вибув на стаціонарне лікування до Полтавського медичного госпіталю військової частини НОМЕР_5 , відповідно до направлення начальника медичної служби від 25.04.2023 №3016.

Разом з тим, через відсутність доповідей та введення в оману стосовно свого перебування на лікуванні командира 8 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_3 старшим солдатом ОСОБА_1 , останній продовжував отримувати грошове забезпечення, хоча був відсутній на військовій службі без поважних причин.

З інформаційної довідки фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , старшому солдату ОСОБА_1 , за час його відсутності на військовій службі, здійснювалась виплата грошового забезпечення у сумі 60 858,21 грн. Станом на січень 2025 року залишок коштів, які отримані старшим солдатом ОСОБА_1 без належної на те правової підстави, за час відсутності на військовій службі з 25.04.2023 складає 60 858,21 грн.

Посилаючись на те, що відповідач набув та зберіг майно, а саме: грошові кошти в сумі60 858,21 грн без достатньої правової підстави, оскільки самовільно залишив місце служби під час дії воєнного стану та фактично не виконував військового обов`язку, прокурор звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV, визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Згідно із статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 15 розділу І "Загальні положення" Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом частини першої статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила: у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 03.10.2019 № 160-IX "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі - Закон № 160-IX) пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно з частинами першою - третьою статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Законодавство передбачає виключні випадки повернення набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.

Під час розгляду справи судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти є грошовим забезпечення відповідача у розмірі 60 858,21 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач самовільно залишив військову частину, а тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.

Крім того, переплата відбулася внаслідок дій відповідача, які за висновком службового розслідування, мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України, про що направлено повідомлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі.

Отже, дії відповідача призвели до отримання без належних правових підстав коштів у розмірі 60 858,21 грн, тобто за змістом зобов`язань, що виникають внаслідок збереження або набуття майна без достатньої правової підстави, у позивача виникло право на повернення безпідставно отриманого відповідачем майна і виник обов`язок відповідача повернути безпідставно одержане майно.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, визначила, що вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 734/3102/16-ц та від 22.01.2022 у справі № 813/1045/18.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог.

Отже, позов належить задовольнити у повному обсязі.

Згідно з частиною другою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Відповідні витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов першого заступника керівника Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 (с. Білозерівка, Полтаваська область, 38340, рнокпп НОМЕР_6 ) про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (с. Білозерівка, Полтаваська область, 38340, рнокпп НОМЕР_6 ) на користь частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 60 858,21 грн під час фактичного невиконання обов`язків військової служби.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяС.С. Бойко