Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №420/10617/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10617/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул.Приморська,1, с.Кароліно-Бугаз, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 67844) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області за результатом якого позивач просить:

визнати бездіяльність та протиправні дії Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо не виплати інфляційних коштів компенсації за рішенням суду з перерахунку понесених втрат частини заробітної плати за не виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 27 листопада 2020 року по 31 січня 2022 року (включно);

стягнути інфляційну компенсацію понесених втрат частини заробітної плати за не виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 27 листопада 2020 року по 31 січня 2022 року (включно) у розмірі 102188,3 гривень (сто дві тисячі сто вісімдесят вісім гривень тридцять копійок). з Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04527307);

встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04527307) подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05.11.2025 року Відповідач провів позивачу виплату заробітної плати за невиконання рішення суду в межах резолютивної, частини рішення Одеського окружного адміністративного суду за №420/15160/25 від 26 серпня 2025 року та здійснив нарахування коштів за період з 27.11.2020 року по 31.01.2022 року включно, сумі 105684,38 гривень. Позивач вважає, що рішення суду не виконане негайне, тому не враховано інфляційні втрати від несвоєчасної виплати цієї суми боргу та не нараховано їх, тому вимагає стягнути кошти у розмірі 102188,3 гривень (сто дві тисячі сто вісімдесят вісім гривень тридцять копійок) інфляційна компенсація.

Ухвалою суду від 20 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому заперечував проти задоволення позову зазначивши, що дія Закону № 2050 не поширюється на спірні правовідносини, оскільки у статті 2 Закону №2050 наведений вичерпним перелік доходів громадян, за порушення строків виплати яких здійснюється компенсація. При цьому, відповідач зазначив, що позивачем невірно розраховано суму компенсації.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач наполягав на задоволенні позову з обставин вказаних у позові.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження виконуючого обов`язки голови Затоківської селищної ради 24-к від 12.04.2017 року позивач був прийнятий на роботу на посаду виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету Затоківської селищної ради з 18.04.2017 року до настання умов відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України.

Розпорядженням Затоківського селищного голови за № 161-од від 07 грудня 2017 року стосовно позивача було призначено проведення службового розслідування за фактом видачі довідки 21.11.2017 року відносно громадянина ОСОБА_2

Розпорядженням Затоківського селищного голови за № 68-к від 07 грудня 2017 року були припинені позивача повноваження виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету Затоківської селищної ради.

Рішенням тимчасової дисциплінарної комісії від 13.12.2017 року, з яким позивач був ознайомлений 15.12.2017 року, на його було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади.

Розпорядженням Затоківського селищного голови за №71-к від 13 грудня 2017 року позивач був звільнений з займаної посади за ч.1 ст.41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

Також судом встановлено, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 року у справі №815/6667/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Затоківського селищного голови №68-к від 07 грудня 2017 року «Про припинення повноважень в.о. керуючого справами виконавчого комітету Затоківської селищної ради».

Визнано протиправним та скасовано рішення тимчасової дисциплінарної комісії від 13 грудня 2017 року «Про накладання дисциплінарного стягнення на виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету Затоківської селищної ради».

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Затоківського селищного голови №71-к від 13 грудня 2017 року «Про звільнення виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету Затоківської селищної ради ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на службі в Затоківській селищній раді Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на посаді виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету з 15 грудня 2017 року.

Стягнуто із Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2017 року по 19 червня 2018 року в сумі 58582,50 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот вісімдесят дві гривні 50 копійок) грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків та зборів.

В задоволенні решти позовних вимог відмолено.

05.07.2018 р. Одеський окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі № 815/6667/17 щодо поновлення ОСОБА_1 на службі в Затоківській селищній раді Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на посаді виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету з 15 грудня 2017 року, примусове виконання якого здійснюється в межах виконавчого провадження № 56852779.

01.10.2018 р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум В.С. виконавче провадження № 56852779 з примусового виконання виконавчого листа № 815/6667/17 було закінчено відповідно до п.9 ч.1 ст.30 Закону України "Про виконавче провадження" на підставі того, що вимоги виконавчого документу виконані у повному обсязі, що підтверджується розпорядженням Затоківського селищного голови від 27.08.2018 р. № 72-к.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 р. у справі № 420/5220/18, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області щодо несплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 червня 2018 року по 02 вересня 2018 року включно у сумі 24838,98 гривень, зобов`язано Затоківську селищну раду Білгород-Дністровської міської ради Одеської області сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 червня 2018 року по 02 вересня 2018 року включно у сумі 24838,98 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 р. у справі № 815/6667/17, яка набрала законної сили 10.12.2019 р., заяву ОСОБА_1 в порядку ст.383 КАС України задоволено частково та для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, доведено до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про:

- невиконання в установленому законодавством порядку Затоківською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 р. про поновлення ОСОБА_1 на службі в Затоківській селищній раді Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на посаді виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету;

- прийняття неправомірних розпоряджень Затоківського селищного голови № 72-к "Про поновлення на роботі в.о. керуючого справами виконавчого комітету Затоківської селищної ради Мазура І.В.", № 81-к від 07.09.2018 р. тимчасово виконуючого обов`язки Затоківського селищного голови про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 р. у справі № 420/2701/20, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021 р., визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум В.С. про закінчення виконавчого провадження № 56852779 від 01.10.2018 р.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 р. у справі № 815/6667/17 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задоволено: встановлено судовий контроль за виконанням постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 р. шляхом зобов`язання Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області подати до суду звіт про виконання рішення суду по справі № 815/6667/17 у місячний строк з дня набрання законної сили ухвалою суду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 р. у справі № 815/6667/17 встановлено Затоківській селищній раді Білгород-Дністровської міської ради Одеської області новий строк для надання звіту про виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 р. - 30 днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Щегловою Є.В. від 09.02.2021 р. відновлено виконавче провадження № 56852779 з виконання виконавчого листа № 815/6667/17 від 05.07.2018 р. про поновлення ОСОБА_1 на службі в Затоківській селищній раді Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на посаді виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету з 15 грудня 2017 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 р. у справа № 420/3204/21, яке набрало законної сили 23.06.2021 р., визнано протиправними дії Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради щодо несплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10 вересня 2018 року по 26 листопада 2020 року включно у сумі 260574,96 грн.; зобов`язано Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 вересня 2018 року по 26 листопада 2020 року включно у сумі 260574,96 грн., з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків та зборів; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 р. у справа № 420/21852/23 визнано протиправними дії Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради щодо несплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2022 року по 31 серпня 2023 року включно у сумі 193087, 92 грн.; зобов`язано Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2022 року по 31 серпня 2023 року включно у сумі 193087,92 грн. з вирахування з вказаної суми належних до сплати податків та зборів; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2024 р. апеляційну скаргу Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 р. змінено: доповнено мотивувальну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 р. обставинами встановленими судом апеляційної інстанції щодо судового контролю та примусового виконання рішення суду у справі № 815/6667/17; виключено абзац другий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 р.; в абзаці третьому резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 р. визначено, що на користь ОСОБА_1 підлягає виплаті середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді замість середній заробіток за час вимушеного прогулу; в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 р. залишено без змін.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 р. у справі № 815/6667/17, яка набрала законної сили 13.03.2024 р., заяву головного державного виконавця Щеглової Є.В. про заміну сторони виконавчого провадження задоволено, замінено сторону боржника у виконавчому провадженні № 56852779 з примусового виконання виконавчого листа № 815/6667/17, виданого 05.07.2018 р. Одеським окружним адміністративним судом про поновлення ОСОБА_1 на службі в Затоківській селищній раді Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на посаді виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету з 15 грудня 2017 року, з Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради на Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 р. у справі № 815/6667/17, яка набрала законної сили 15.04.2024 р., встановлено судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області подати до суду у місячний строк звіт про виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 р. по справі № 815/6667/17 з дня набрання законної сили ухвалою суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 р. у справа № 420/15843/24, яке набрало законної сили 17.10.2024 р., зобов`язано Кароліно-Бутазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2024 року включно у сумі 91857,36 грн. з вирахуванням суми належних до сплати податків та зборів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 р. у справа № 420/31381/24, яке набрало законної сили 24.02.2025 р., стягнуто з Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді з 01 червня 2024 року по 05 вересня 2024 року включно у сумі 32337,54 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 р. у справі № 815/6667/17 встановлено Кароліно-Бугазькій сільській раді Білгород-Дністровського району Одеської області новий строк подання звіту про виконання рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 р. по справі № 815/6667/17; зобов`язано Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області подати до суду у місячний строк звіт про виконання рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 р. по справі № 815/6667/17 з дня набрання законної сили ухвалою суду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025 р. ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 р. скасовано, накладено на керівника Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області штраф, розміром 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 60560 грн.; половину суми штрафу, розміром 30280 грн. стягнуто на користь ОСОБА_1 ; другу половину суми штрафу, розміром 30280 грн. стягнуто до Державного бюджету України та визначено у якості стягувача Державну судову адміністрацію України; встановлено новий строк для подачі звіту про виконання судового рішення та зобов`язано Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області протягом 30 днів, з дня отримання копії даної постанови, подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у даній справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 р. у справі № 815/667/17, яку залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025 р., прийнято звіт Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 р. по справі № 420/6667/17.

Підставою для прийняття звіту слугувало те, що розпорядженням голови Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 38-к від 06.09.2024 р. "Про поновлення на службі ОСОБА_1 " позивача поновлено на службі в Затоківській селищній раді Білгород-Дністровської міської ради на посаді виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету з 15.12.2017 р. та сплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58582,50 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 р. у справа №420/15160/25 стягнуто з Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді за період з 27.11.2020 р. по 31.01.2022 р. включно у сумі 137317 (сто тридцять сім тисяч триста сімнадцять) грн. 38 коп.

05.11.2025 року Відповідач провів позивачу виплату заробітної плати за невиконання рішення суду в межах резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду за №420/15160/25 від 26 серпня 2025 року та здійснив нарахування коштів за період з 27.11.2020 року по 31.01.2022 року включно, сумі 105684,38 гривень.

Позивач, вважаючи, що має право на виплату інфляційної компенсації понесених втрат частини заробітної плати за не виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 27 листопада 2020 року по 31 січня 2022 року (включно) у розмірі 102188,3 гривень (сто дві тисячі сто вісімдесят вісім гривень тридцять копійок), за захистом своїх прав звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи юридичну оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст.55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб`єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист.

Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судовий контроль не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.

Спірним питанням у даній справі є наявність у позивача права на отримання виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати з 27 листопада 2020 року по 31 січня 2022 року (включно) на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 р. у справа №420/15160/25.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Щодо доводів відповідача про неналежність компенсації за невикористані дні відпустки до складу заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати якої виникає право на отримання компенсації відповідно до закону №2050-ІІІ.

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

За змістом частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 83 КЗпП України.

Стаття 116 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлювала, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Крім того, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, законом покладено на підприємство, установу, організацію (роботодавця) обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи.

Крім того, рішенням у справі №420/15160/25 вже встановлено, що середній заробіток який слід було виплатити позивачу за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді за період з 27.11.2020 р. по 31.01.2022 р. включно склав 137317,38 грн.

З огляду на вказане, заперечення Відповідача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо права Позивача на компенсацію втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону №2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

У частині першій статті 7 Закону №2050-ІІІ визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідно до пункту 1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема на суму індексації грошових доходів громадян.

Пунктом 4 Порядку №159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.

При цьому, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.04.2020 у справі №200/11292/19-а, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі №200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справах №200/14129/19-а та від 07.06.2023 у справі №200/299/21-а.

До того ж, колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19 у подібних правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, на виконання судового рішення, вказала, що:

« 42. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

43. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

44. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

45. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.

46. Колегія суддів Верховного Суду враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.

47. Зазначені висновки свідчать про безпідставність зазначених вище доводів судів попередніх інстанцій, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

48. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

49. Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі №803/1565/17.».

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.

Судом встановлено в межах спірних правовідносин, що фактично остаточна виплата позивачу відбулась 05.11.2025, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/15160/25.

Таким чином, позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

У частинах першій, другій статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена у рішенні у справі №59498/00 «Бурдов проти росії»).

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ за період з 27 листопада 2020 року по 31 січня 2022 року (включно) у зв`язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 р. у справа №420/15160/25 та зобов`язання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ за період з 27 листопада 2020 року по 31 січня 2022 року (включно) включно у зв`язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 р. у справа №420/15160/25.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI "Про судовий збір".

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Разом з тим, відповідно до ч.2. ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Також ч.3 та ч.5 ст.139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на задоволення в частині позовних вимог Позивача та з урахуванням вищезазначених норм КАС України у суду відсутні підстави для розгляду питання про стягнення на користь Відповідача понесених ним витрат на правничу допомогу.

Щодо клопотання позивача встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Згідно з частиною 5 статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Приписи частини 1 статті 382 КАС України, кореспондують з закріпленими у пункті 4-1 частини 6 статті 246 КАС України приписами, згідно з якими, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується здійснення судового контролю, передбаченого частинами 5, 6 статті 382 цього Кодексу.

Отже, судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може встановити під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, та накладенням штрафу на керівника у разі відмови у прийнятті звіту.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд зауважує, що правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

При цьому, аби застосувати спосіб судового контролю, суд повинен мати обґрунтовані сумніви у виконанні суб`єктом владних повноважень свого конституційного обов`язку - виконання судового рішення.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що позивачем не наведено обґрунтувань та не надано доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, визначеного статтею 382 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення такого судового контролю за виконанням судового рішення у справі.

Щодо строків звернення до суду, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1,2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оцінка судом обставин, з яких учасник справи пропустив строк, на предмет того, чи були вони непереборною перешкодою для його звернення до суду у встановлений законом строк, повинна ґрунтуватися на нормах процесуального права, зокрема на нормах статті 8 КАС, згідно з якими усі учасники судового процесу є рівними перед законом та судом.

Відповідно до ч.1, абз.1 ч.2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже, КАС України передбачено можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду не лише цим Кодексом, а також іншими законами, які мають перевагу в застосуванні порівняно із строками, визначеними в частині другій та частині п`ятій статті 122 цього Кодексу.

Ч.1 ст.233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Так, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

В означеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Водночас, тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - ч. 2 ст. 233 КЗпП України, є діючою нормою, оскільки Рішенням Конституційного Суду від 11.12.2025 року у справі №1-7/2024(337/24) визнана неконституційною нормою саме ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка стосується працівників, які продовжують роботу (службу).

До суду не надано доказів звільнення позивача.

Відтак, згідно з позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 по справі №1-7/2024(337/24), для працівника, який продовжує працювати не застосовується тримісячний строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, тоді як у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні застосовується тримісячний строк звернення до суду з моменту звільнення (одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).

З огляду на викладене позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул.Приморська,1, с.Кароліно-Бугаз, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 67844) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ за період з 27 листопада 2020 року по 05 листопада 2025 року (включно) у зв`язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 р. у справа №420/15160/25.

Зобов`язати Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області (адреса: 67844, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н., с. Кароліно-Бугаз, вул. Приморська, 1, код ЄДРПОУ 04527307) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ за період з 27 листопада 2020 року по 05 листопада 2025 року (включно) включно у зв`язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 р. у справа №420/15160/25.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко