Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №400/5214/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

Суд: Миколаївський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №400/5214/26

Суддя: Дерев'янко Л.Л.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 р.№ 400/5214/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з вимогами:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо не звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) з військової служби на підставі Рапорту від 18.03.2026 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) звільнити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) з військової служби на підставі Рапорту від 18.03.2026 року

ІІ. Виклад позицій учасників справи

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що позивач має підстави для звільнення з військової служби, в зв`язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності. В березні 2026 року він подав відповідачу рапорт про звільнення, який не було задоволено з тих підстав, що військову службу позивача як особи, що самовільно залишила військову частину, призупинено. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною з огляду, зокрема, на те, що кримінальне провадження за ч. 5 ст. 407 КК України стосовно позивача закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України. Наслідком такого закриття, на думку позивача, є продовження військової служби.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2024 № 126 позивачу з 23 жовтня 2023 року військову службу призупинено та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з направленням облікових документів для подальшого обліку та зберігання до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на момент подання рапорту Позивач не був поновлений на військовій службі та не перебував у списках особового складу військової частини. Відповідач вказує, що «Отже, Позивач фактично не проходив військову службу у розумінні статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що виключало можливість прийняття рішення про звільнення з військової служби. При цьому, відповідач стверджує, що Позивач не звертався до військової частини із заявою про поновлення на військовій службі, а також не прибував до військової частини. Ухвалення судом виправдувального вироку, що набрав законної сили, або стосовно яких закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3, не є автоматичною підставою для відновлення на військовій службі".

У відповіді на відзив позивач, пославшись на висновки постанови Верховного Суду від 19 березня 2026 року у справі №280/8663/23, стверджував, що факт призупинення військової служби не змінює правовий статус позивача як військовослужбовця. Позивач, як військовослужбовець має право вільно користуватися своїми процесуальними правами, зокрема й правом на звільнення з військової служби в порядку ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» . Позивач звертає увагу суду на те, що з 30.04.2025 року ч.2 ст.24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” передбачає, що під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється. На думку позивача, продовження військової служби здійснюється без додаткових вимог за наявності інформації про закриття кримінального провадження (у даному випадку п.2 ч.1 ст.284 КПК України). Доводи Відповідача у частині не отримання документів від органів досудового розслідування щодо закриття справи по відношенню до Позивача за ч.5 ст.407 КК України не змінює правовий спір, оскільки Позивач разом з рапортом надав необхідні документи Відповідачу для звільнення з військової служби.

Відповідач скористався правом подати заперечення на відповідь на відзив, в яких додатково вказав на те, що матеріали справи не містять доказів того, що Позивач після закриття кримінального провадження прибув до військової частини НОМЕР_1 для продовження проходження військової служби або звертався з питання поновлення проходження військової служби у встановленому порядку. Таким чином, доводи Позивача про виникнення у відповідача обов`язку негайно звільнити його з військової служби без попереднього виконання процедури продовження військової служби не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

ІІІ. Рух справи

Ухвалою суду від 15.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, встановлено строк для подання сторонами заяв по суті.

Ухвалою від 08.06.2026 задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Справу розглянуто в письмовому провадженні.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2024 № 126 з 23 жовтня 2023 року військову службу солдата ОСОБА_1 призупинено та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з направленням облікових документів для подальшого обліку та зберігання до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Витягу з рішення ЕКОПФО №174/25/996/ВТ від 21.04.2025 року Позивачу встановлена ІІІ група інвалідності (строк до 30.04.2027 року).

Постановою слідчого Другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Хмельницькому від 12.01.2026 кримінальне провадження №620232400200001636 від 14.12.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 5 ст.407 КК закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Відповідно до Витягу з ЄРДР №620232400200001636 кримінальне провадження за ч.5 ст.407 КК України щодо Позивача було закінчено 12.01.2026 року на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.

18.03.2026 позивач склав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не встановили бажання продовжувати військову службу)

До рапорту позивач додав, серед іншого, копію Витягу з рішення ЕКОПФО №174/25/996/ВТ від 21.04.2025 року; копія Витягу з ЄРДР за №62023240020001636 від 14.12.2023 року.

Відповідач листом від 20.04.2026 року №839/3661 повідомив позивача, що останній не входить до складу ЗСУ та стосовно останнього не закрито кримінальне провадження, а тому відсутні правові підстави для звільнення з військової служби на підставі п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Військова частина дійшла висновку щодо неможливості розглянути рапорт та прийняти рішення за рапортом від 18.03.2026 про звільнення з військової служби до вирішення питання щодо продовження військової служби.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення Позивача з військової служби під час мобілізації, позивач звернувся до суду.

V. Джерела права.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), затвердженого Указом президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до абзацу другого пункту 12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_3 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського; у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України; у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України; у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військовому званні - Президентом України.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170), визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Відповідно до пункту 1.5 розділу І Інструкції №170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.

Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Зокрема, відповідно до пункту 3 Додатку № 19 при поданні до звільнення з військової служби за підставою за станом здоров`я подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; висновок (постанова) військово-лікарської комісії; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, пунктом 2 розділу І якого визначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Відповідно до пункту 2-6, 8-9 розділу ІІІ вказаного Порядку командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що командири (начальники) здійснюють розгляд паперового рапорту військовослужбовця у встановлений Порядком № 531 строк та надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, яка повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, при цьому відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом України від 30.04.2025 № 4392-IX) військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Законом України від 30.04.2025 № 4392-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку проходження військової служби окремими категоріями військовослужбовців під час дії воєнного стану» абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» доповнено реченням такого змісту: «Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється». При цьому суд бере до уваги, що наказ про призупинення військової служби для позивача був прийнятий військовою частиною до внесення вказаних вище змін.

Відповідно до абзаців другого-одинадцятого частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством України для військовослужбовців.

За весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Згідно з пунктами 122, 144-1 Положення №1153/2008 усунення військовослужбовців від виконання службових обов`язків здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 144-2 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Пунктом 144-6 Положення №1153/2008 передбачено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

VІ. Мотиви, з яких виходить суд

У контексті наведеного вище, суд зазначає, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.10.2023 №306 солдат ОСОБА_1 є таким, що незаконно відсутній на службі з 23.10.2023.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2024 №126 військова служба солдата ОСОБА_1 призупинена з 23.10.2023.

За подією відсутності позивача на службі з 19.10.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідні відомості і розпочато кримінальне провадження № №620232400200001636 від 14.12.2023 за ознаками вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ст. 5 ст.407 КК .

Зазначене підтверджується постановою слідчого Другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Хмельницькому від 12.01.2026 у кримінальному провадженні №620232400200001636.

Цією ж постановою слідчий закрив кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діяннях військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Матеріалами справи підтверджено, що 18.03.2026 позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я в зв`язку з встановленням інвалідності. До рапорту позивач, серед іншого, додав витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого кримінальне провадження № 620232400200001636 закрито за п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України.

Відповідач у відповіді на рапорт зазначив, щодо неможливості розглянути і прийняти рішення за рапортом до вирішення питання щодо продовження військової служби позивачем.

Отже, суд встановив, що відповідач рапорт по суті не розглянув, вважаючи, що позивачу необхідно з`явитися до однієї з військових частин резерву для продовження військової служби та подальшого звільнення з військової служби.

Суд зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню абз. 10 ч.2 ст.24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, за якою для військовослужбовців, стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством України для військовослужбовців.

Отже, закон пов`язує продовження військової служби саме з закриттям кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.

При цьому, суд звертає увагу, що про закриття кримінального провадження відносно позивача, відповідач мав дізнатися з витягу з ЄДРДР, який був наданий позивачем до рапорту.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що витяг не є належним доказом за відсутністю постанови слідчого про закриття кримінального провадження, оскільки відповідач, як учасник кримінального провадження, що має статус потерпілого, не був позбавлений можливості отримати таку постанову самостійно.

Тобто, на думку суду, наслідком обізнаності відповідача про наявність належних підстав для продовження військової служби позивача, мало стати прийняття відповідних розпорядчих документів. Разом з тим, закон не покладає на військовослужбовця, обставини якого відповідають вказаним у абзаці 10 ч.2 ст.24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, обов`язку вчиняти додаткові дії для продовження військової служби.

З огляду на викладене, суд вважає, що підстави, за якими відповідач ухилився від розгляду рапорту позивача від 18.03.2026, викладені у листі відповідача № 839/3661 від 20.04.2026, а саме, щодо відсутності наказу про продовження військової служби, є неналежними.

За встановлених обставин суд констатує, що у розглядуваній ситуації відповідач не розглянув рапорт позивача про звільнення з військової служби по суті, відповідно, й не ухвалив ні вмотивоване рішення командування військової частини щодо відмови у задоволенні рапорту, ні видав наказ про звільнення з військової служби.

Тож у спірних правовідносинах відповідач, як суб`єкт владних повноважень, утримався від ухвалення рішення, що входить до його виключної компетенції.

Згідно із загальними засадами права дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Своєю чергою, відсутність належно оформленого наказу про звільнення позивача з військової служби чи рішення про відмову в його звільненні, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

За таких обставин, суд доходить висновку щодо наявності протиправної бездіяльність з боку військової частини щодо нерозгляду по суті рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд ураховує таке.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З огляду на висновок суду про протиправність бездіяльності відповідача щодо розгляду по суті рапорту позивача про звільнення з військової служби суд повинен вирішити питання про обрання ефективного способу захисту його порушеного права, адекватного наявним у цій справі обставинам.

У рамках розглядуваного спору суд встановив, що відповідач не розглядав по суті рапорт позивача від 18.03.2026 про звільнення з військової служби, не оцінював долучені до рапорту документи на предмет підтвердження ними підстави звільнення позивача з військової служби, зазначеної в рапорті. Отже, зобов`язання відповідача ухвалити рішення про звільнення позивача з військової служби виходять за межі повноважень адміністративного суду під час вирішення цього публічно-правового спору.

Тож заявлену позовну вимогу про зобов`язання відповідача звільнити з військової служби належить задовольнити частково у такий належний спосіб: зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 18.03.2026 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

VІІ. Висновки суду.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З врахуванням обставин справи і релевантних джерел права, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

VІІІ. Розподіл судових витрат.

Позивачем заявлено про наявність судових витрат, які підлягають розподілу, а саме, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Вирішуючи це питання, суд зазначає таке.

До позовною заяви позивачем додано: договір від 02.03.2026 № 02/03/26 про надання правничої допомоги адвокатським бюро «Літвінова», яким передбачено представництво адвокатським бюро інтересів клієнта в судах України, органах дізнання, досудового слідства, в органах виконавчої влади, у державних установах , інші види правової допомоги. Також, між адвокатським бюро і позивачем укладено додаткову угоду № 1 до договору від 02.03.2026, які визначено суми, які клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро.

До позову додано рахунок від 04.05.2026 на оплату послуг в розмірі 10000,00 грн

Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з розміром правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано копії договору про надання правничої допомоги, додаткової угоди і рахунку на оплату.

Дослідивши зміст вищезазначених документів, суд зазначає, що договір про надання правничої допомоги №02/03/2026 від 02.03.2026 не дозволяє встановити зв`язок понесених витрат у зв`язку з розглядом саме цієї справи, оскільки наведене в ньому посилання на зміст правовідносин, у яких надається правова допомога, носить загальний характер, що не дає можливості ідентифікувати їх з предметом спору в даній справі.

Інші надані докази не усувають даної невизначеності, не конкретизують спірні правовідносини, у зв`язку з якими надавалась правова допомога, та також не дають змоги встановити зв`язок понесених витрат з розглядом даної справи.

Також, в додатковій угоді № 1 до договору від 02.03.2026 передбачено, серед іншого, гонорар від суми стягнутого зупиненого грошового забезпечення, що, вочевидь, не узгоджується з предметом позову в цій справі і додатково дає підстави для сумніву, що додатковою угодою № 1 сторонами визначено гонорар за надання правничої допомоги саме в цій справі.

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи не додано акт виконаних робіт, який відповідно до п. 4.2. договору від 02.03.2026 про надання правничої допомоги, є належним підтвердженням їх виконання.

Крім того, суд відхиляє твердження позивача, що оплата виконаних робіт підтверджується рахунком від 04.05.2226, оскільки відомостей саме про оплату такий рахунок не містить.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачем не надано належних і достатніх доказів для підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу та їх вартості.

Відтак, відсутні підстави для стягнення на користь позивача заявлених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх недоведеністю.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нерозгляді по суті та у неприйнятті рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 18.03.2026.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 18.03.2026 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua