Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №380/15670/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 рокусправа № 380/15670/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання дій Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у застосуванні з 01.01.2020 по 20.09.2021 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення а також додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, за які такі нараховувалися та виплачувалися;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 20.09.2021 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, а також додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні; законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що проходив дійсну військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та наказом командира військової частини від 20 вересня 2021 року № 206 був виключений зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення з 19 вересня 2021 року у зв`язку із закінченням строку контракту.

Позивач вказує, що звернувся до Центрального архівного відділу Національної гвардії України та з наданих архівних карток особового рахунку на виплату грошового забезпечення за 2020-2021 роки з`ясував, що у період з 01 січня 2020 року по 20 вересня 2021 року нарахування його посадового окладу та окладу за військовим званням здійснювалося відповідачем із застосуванням заниженої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року в розмірі 1762,00 грн. Виходячи з таких базових окладів, йому також нараховано та виплачено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премію, допомогу на оздоровлення за 2020 та 2021 роки, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразову грошову допомогу при звільненні.

Позивач вважає такі дії військової частини протиправними та зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яким викладено пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 у редакції, що передбачала застосування прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року. Відтак з 29 січня 2020 року відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка в силу вимог Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII та законів про державний бюджет на відповідні роки імперативно зобов`язувала відповідача визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення тарифних коефіцієнтів на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: у 2020 році - 2102,00 грн, у 2021 році - 2270,00 грн.

Крім того, позивач зазначає, що 25 травня 2026 року звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про добровільне здійснення перерахунку та виплати недоотриманого грошового забезпечення за 2020-2021 роки, однак листом від 09 червня 2026 року № 50/14/13-К-122 відповідач відмовив у проведенні перерахунку з посиланням на правомірність застосування фіксованої суми 1762,00 грн.

Обґрунтовуючи дотримання строків звернення до суду, позивач покликається на незворотність дії в часі статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ (оскільки на момент звільнення позивача у вересні 2021 року діяла редакція, яка не обмежувала строк звернення до суду щодо стягнення належної заробітної плати), а також на правову позицію Конституційного Суду України, викладену в Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, яким встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення належних виплат визнано неконституційним. Також позивач наголошує, що перераховані виплати грошового забезпечення мають бути проведені з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Ухвалою від 03 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано надати суду докази ознайомлення позивача з грошовим атестатом при звільненні.

13 серпня 2026 року від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовних вимог не визнає та просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи МВС України, а порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям НГУ врегульовано спеціальним актом — Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом МВС України від 15 березня 2018 року № 200 (далі - Інструкція № 200), а не наказом Міноборони № 260. Щодо розрахункової величини окладів відповідач зазначає, що судовим рішенням у справі № 826/9052/18 визнано протиправними дії Уряду, а не скасовано нормативний акт, а постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 у пункті 4 Постанови № 704 закріплено розрахункову величину 1762,00 грн, яка підлягала застосуванню військовою частиною.

Крім того, відповідач вказує, що згідно з розділом XX Інструкції № 200 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається за рішенням командира на підставі рапорту військовослужбовця в межах наявного фонду грошового забезпечення, а пункт 10 цього розділу містить пряму заборону на виплату матеріальної допомоги за минулий рік у поточному році.

Також відповідач заявив клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем установленого статтею 122 КАС України строку звернення до суду, оскільки з моменту звільнення ОСОБА_1 у вересні 2021 року до пред`явлення позову в липні 2026 року минуло понад чотири роки, а розмір виплат був відомий позивачу під час отримання щомісячного забезпечення. Відповідач додав, що первинні фінансові документи за 2020-2021 роки передані на збереження до Центрального архівного відділу НГУ, а наказ про звільнення позивач не оскаржував і заперечень при проведенні розрахунку не висловлював.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, безпосередньо оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив дійсну військову службу за контрактом у складі Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді помічника начальника (начальника) військового наряду 1 взводу охорони роти охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав у військовому званні “штаб-сержант”.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 20 вересня 2021 року № 206 контракт про проходження військової служби з штаб-сержантом ОСОБА_1 припинено (розірвано), і з 19 вересня 2021 року його виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас за підпунктом “а” пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (із закінченням строку контракту).

Цим же наказом постановлено виплатити позивачу:

одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (вислуга років для виплати грошової допомоги - 13 років);

щомісячну премію за період з 01 по 19 вересня 2021 року в повному розмірі;

надбавку за особливості проходження служби в розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 19 вересня 2021 року;

грошову компенсацію за невикористані 98 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2021 рік відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Також у наказі зафіксовано, що щорічна основна відпустка за 2021 рік використана позивачем тривалістю 35 календарних днів, допомога на оздоровлення за 2021 рік виплачувалася, а одноразова матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік не виплачувалася.

За змістом наказу вислуга років позивача станом на 19 вересня 2021 року становила: у календарному обчисленні - 13 років 11 місяців 09 днів, у пільговому обчисленні - 05 років 02 місяці 29 днів, загальна вислуга - 19 років 02 місяці 08 днів.

Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Згідно з архівними довідками та копіями карток особового рахунку військовослужбовця на виплату грошового забезпечення за 2020 та 2021 роки, наданими Центральним архівним відділом Національної гвардії України за вих. № 82-К-475 від 04 червня 2026 року, посадовий оклад штаб-сержанта ОСОБА_1 за 14 тарифним розрядом (тарифний коефіцієнт - 1,75) становив 3080,00 грн на місяць, а оклад за військовим званням “штаб-сержант” (тарифний коефіцієнт - 0,54) - 950,00 грн на місяць.

Судом встановлено, що у період з 01 січня 2020 року по день виключення позивача зі списків особового складу частини (19 вересня 2021 року) розрахунок посадового окладу (1762 грн х 1,75 = 3080 грн) та окладу за військовим званням (1762 грн х 0,54 = 950 грн з урахуванням правил заокруглення) здійснювався Військовою частиною НОМЕР_1 НГУ виходячи зі сталої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.

Виходячи з таких базових окладів, відповідачем обчислювалися всі щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавка за вислугу років 35%, надбавка за особливості проходження служби 50%, щомісячна премія), допомога на оздоровлення за 2020 та 2021 роки, а також здійснено розрахунок грошової компенсації за 98 днів невикористаної додаткової відпустки УБД та одноразової грошової допомоги при звільненні.

25 травня 2026 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою в якій просив здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки виходячи з розмірів окладів, визначених із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про державний бюджет на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року.

Листом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09 червня 2026 року № 50/14/13-К-122 ОСОБА_1 відмовлено у проведенні перерахунку грошового забезпечення з посиланням на те, що оклади обчислювалися відповідно до пункту 4 Постанови № 704 виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн, порядок виплати відповідачем не порушувався, а чинна редакція пункту 4 Постанови № 704 зі змінами за Постановою № 481 закріплює саме величину 1762,00 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку та одноразової допомоги при звільненні за період з 01 січня 2020 року по 20 вересня 2021 року виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн протиправними, позивач звернувся за судовим захистом до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною третьою цієї статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Військова служба за контрактом у складі Національної гвардії України є різновидом публічної служби. Водночас у приписах статті 122 КАС України відсутні спеціальні норми, які б регулювали строки звернення до суду осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, у справах про стягнення належних їм сум грошового забезпечення у разі порушення законодавства про оплату праці. З огляду на це до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми законодавства про працю, зокрема стаття 233 Кодексу законів про працю України.

Судом встановлено, що штаб-сержант ОСОБА_1 був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 19 вересня 2021 року на підставі наказу командира частини від 20 вересня 2021 року № 206.

Станом на дату звільнення позивача у вересні 2021 року діяла частина друга статті 233 КЗпП України, яка встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Зміни до статті 233 КЗпП України, якими запроваджено тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату належних при звільненні сум, набрали чинності лише 19 липня 2022 року на підставі Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX.

Нова редакція статті 233 КЗпП України поширюється виключно на правовідносини, які виникли після 19 липня 2022 року. Оскільки правовідносини щодо остаточного розрахунку з ОСОБА_1 виникли у вересні 2021 року, його право на судовий захист охоплюється дією редакції статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала право особи на звернення до суду будь-якими строками.

Суд також враховує, що відповідач у порушення статті 116 КЗпП України та ухвали суду від 03 серпня 2026 року не надав доказів письмового повідомлення позивача при звільненні про конкретні нараховані та виплачені суми грошового забезпечення із зазначенням окремо кожного виду виплат і застосованої розрахункової величини окладів, а також не надав доказів ознайомлення позивача з грошовим атестатом. Про детальний розрахунок окладів та застосування розрахункової величини 1762,00 грн позивач достеменно дізнався лише після отримання архівних карток особового рахунку від Центрального архівного відділу Національної гвардії України за листом від 04 червня 2026 року № 82-К-475 та листа-відмови відповідача від 09 червня 2026 року № 50/14/13-К-122. Відтак строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить із того, що відповідно до статті 1 Закону України від 26 березня 2014 року № 876-VII “Про Національну гвардію України” (далі - Закон № 876-VII) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України. Згідно зі статтею 9 Закону № 876-VII особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників, при цьому на військовослужбовців Національної гвардії України повністю поширюються гарантії соціального і правового захисту, встановлені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-XII.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною четвертою статті 9 цього ж Закону встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади прийняв постанову від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі — Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року і є єдиним базовим нормативно-правовим актом, що визначає тарифні сітки розрядів, тарифні коефіцієнти та алгоритм визначення посадових окладів для військовослужбовців усіх військових формувань держави, включаючи Національну гвардію України.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що норми Постанови № 704 не підлягають застосуванню до військовослужбовців НГУ, а виплати регулюються виключно Інструкцією № 200, затвердженою наказом МВС України від 15 березня 2018 року № 200. Відомча Інструкція МВС України № 200 є відомчим підзаконним актом нижчої юридичної сили, прийнятим на виконання урядової Постанови № 704, і згідно з пунктом 2 розділу І цієї Інструкції розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців Національної гвардії України встановлюються саме відповідно до Постанови № 704.

Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції на дату її прийняття було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 (пункт 6) до пункту 4 Постанови № 704 було внесено зміни, якими передбачено розрахунок посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було викладено пункт 4 Постанови № 704 у редакції з фіксацією розрахункової величини станом на 01 січня 2018 року. Відповідно до частини другої статті 255 та частини другої статті 265 КАС України постанова апеляційного суду набрала законної сили 29 січня 2020 року, а оскаржуваний пункт нормативно-правового акта втратив чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням.

Таким чином, з 29 січня 2020 року відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оцінюючи положення пункту 4 Постанови № 704 у поєднанні із Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон № 1774-VIII), суд наголошує, що пунктом 3 розділу II Закону № 1774-VIII встановлено заборону застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, а тому положення пункту 4 Постанови № 704 у частині слів “(але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)” суперечать закону вищої юридичної сили та не підлягають застосуванню судами. Відповідно, єдиною законною розрахунковою величиною для обчислення окладів військовослужбовців є виключно прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Отже розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців у спірний період є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного року, а саме:

у 2020 році — 2102,00 грн (згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14 листопада 2019 року № 294-IX);

у 2021 році — 2270,00 грн (згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15 грудня 2020 року № 1082-IX).

Водночас суд зазначає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 набрала законної сили 29 січня 2020 року. До цієї дати пункт 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 103 був чинним і підлягав обов`язковому застосуванню військовою частиною. З огляду на закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, правові підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 01 січня по 28 січня 2020 року відсутні, а відповідне право виникло у позивача саме з 29 січня 2020 року.

Відтак у задоволенні позовних вимог за період з 01 по 28 січня 2020 року слід відмовити.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки ця постанова набрала чинності лише 20 травня 2023 року, не містить вказівок про надання їй зворотної дії в часі та не регулює правовідносини, що виникли і завершилися у 2020-2021 роках.

Всупереч наведеним нормам закону та судовій практиці Верховного Суду, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 29 січня 2020 року по день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу (19 вересня 2021 року) обчислювала та виплачувала йому посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи із застарілого розміру прожиткового мінімуму 1762,00 грн. Це призвело до протиправного заниження сум щомісячного грошового забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 , а також до заниження похідних виплат, які розраховуються на базі посадового окладу та окладу за військовим званням.

Згідно з розділами V, VI, XVI та XXIII Інструкції № 200 щомісячна надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, щомісячна премія, а також допомога на оздоровлення визначаються у відсотковому відношенні або розмірі місячного грошового забезпечення, базовими складовими якого є посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Інструкції № 200 військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі за минулі роки, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу. Крім того, на підставі статті 15 Закону № 2011-XII та пункту 1 розділу XXXII Інструкції № 200 військовослужбовцям при звільненні виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Оскільки всі зазначені виплати (допомога на оздоровлення за 2020 та 2021 роки, грошова компенсація за 98 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразова грошова допомога при звільненні) були обчислені відповідачем виходячи з окладів, занижених через використання бази 1762,00 грн, вони також підлягають перерахунку та доплаті виходячи з належного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Вирішуючи вимогу позивача про виплату належних сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд застосовує положення Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, одержаного військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установою за рахунок відповідних коштів одночасно з виплатою грошового забезпечення (пункти 3, 5 Порядку № 44).

Отже виплата донарахованого за судовим рішенням грошового забезпечення військовослужбовцям за минулий час має обов`язково здійснюватися з одночасною компенсацією сум утриманого податку з доходів фізичних осіб. Оскільки судом задовольняються позовні вимоги щодо виплати грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, компенсації за відпустку та одноразової допомоги при звільненні за період з 29 січня 2020 року по 19 вересня 2021 року, суми яких підлягатимуть оподаткуванню при перерахуванні, вимога щодо одночасної виплати грошової компенсації сум ПДФО згідно з пунктом 2 Порядку № 44 є законною та підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню: за період з 29 січня 2020 року по 19 вересня 2021 року позов належить задовольнити, а в частині вимог за період з 01 січня по 28 січня 2020 року — відмовити.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 як суб`єкт владних повноважень не виконав покладеного на нього тягаря доказування та не навів законних підстав для застосування при обчисленні окладів позивача розрахункової величини 1762,00 грн після 29 січня 2020 року. Посилання відповідача на Інструкцію № 200, рішення у справі № 826/9052/18 та Постанову КМУ № 481 повністю спростовані у ході судового розгляду нормами законодавства вищої юридичної сили та обов`язковою судовою практикою Верховного Суду.

Разом із тим, у межах спірного періоду з 01 січня по 28 січня 2020 року нарахування грошового забезпечення позивачу здійснювалося відповідачем на підставі чинної на той час норми пункту 4 Постанови № 704 (у редакції Постанови № 103), скасування якої судом апеляційної інстанції 29 січня 2020 року не має зворотної сили у часі, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог за період з 01 по 28 січня 2020 року належить відмовити.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази, витяги з наказів по стройовій частині, архівні картки особового рахунку та нормативні акти в їх системному взаємозв`язку, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення заявленого адміністративного позову ОСОБА_1 .

Оскільки позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 ), він звільнений від сплати судового збору в силу прямої норми закону, і судовий збір при поданні позову не сплачувався. Доказів понесення стороною позивача інших судових витрат матеріали справи не містять, у зв`язку з чим судові витрати розподілу чи стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 14, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо застосування у період з 29 січня 2020 року по 19 вересня 2021 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення та похідних одноразових виплат.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за період з 29 січня 2020 року по 19 вересня 2021 року грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії), допомоги для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, грошової компенсації за невикористані 98 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, обчислених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (2102,00 грн) та на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

4. У задоволенні інших позовних вимог щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 28 січня 2020 року - відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складений 21 жовтня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний