Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №380/15488/26
Суддя: Коморний Олександр Ігорович
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 жовтня 2026 рокусправа № 380/15488/26
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними бездіяльності та дій Військової частини НОМЕР_1 , зобов`язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь період затримки з березня 2022 року по день його фактичної виплати 26.06.2026;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь період затримки з березня 2022 року по день його фактичної виплати 26.06.2026, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми виплаченого позивачу грошового забезпечення при виконанні судового рішення у справі №380/20943/25;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення у вигляді надмірно утриманого військового збору у розмірі 3,5% від суми виплаченого йому грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №380/20943/25.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 24 лютого 2022 року по 17 квітня 2024 року проходив дійсну військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира частини від 17 квітня 2024 року № 111 був виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.
Позивач вказує, що під час проходження військової служби нарахування та виплата належного йому грошового забезпечення здійснювалися відповідачем у заниженому розмірі, у зв`язку з чим він звернувся за судовим захистом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі № 380/20943/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року включно виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, та зобов`язано військову частину здійснити відповідний перерахунок і виплату з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
На виконання зазначеного судового рішення відповідач згідно з розрахунково-платіжною відомістю від 25 червня 2026 року № 217 нарахував позивачу заборгованість із грошового забезпечення в загальній сумі 111 403,02 грн, з якої 26 червня 2026 року перерахував на його банківський рахунок 105 832,87 грн, утримавши військовий збір за ставкою 5% (5570,15 грн) замість спеціальної пільгової ставки 1,5%, встановленої для військовослужбовців.
Крім того, здійснюючи виплату заборгованості за 2022-2023 роки лише наприкінці червня 2026 року, відповідач не нарахував і не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь період затримки з березня 2022 року по 26 червня 2026 року. Позивач наголошує, що зазначена компенсація є невіддільною компенсаторною складовою самого грошового забезпечення, спрямованою на відновлення його купівельної спроможності, а тому підлягає обов`язковій виплаті разом із сумою боргу та із одночасною компенсацією сум утриманого податку з доходів фізичних осіб згідно з пунктом 2 Порядку № 44. Щодо ставки військового збору позивач підкреслює, що дохід у вигляді грошового забезпечення військовослужбовця в силу норм Податкового кодексу України підлягає оподаткуванню за ставкою 1,5%, а факт отримання коштів після звільнення внаслідок вимушеного судового стягнення не позбавляє його права на застосування пільгової ставки оподаткування, оскільки затримка розрахунку виникла виключно з вини відповідача.
Ухвалою від 31 липня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні).
03 серпня 2026 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі. Свою позицію військова частина обґрунтовує тим, що військовослужбовці проходять публічну службу особливого характеру та не перебувають у трудових відносинах, у зв`язку з чим норми трудового законодавства на них не поширюються, а спеціальне законодавство про проходження військової служби не передбачає виплати компенсації за затримку розрахунку. Також відповідач зазначає, що є бюджетною установою третього ступеня, фінансується виключно в межах затвердженого кошторису, у якому асигнування на виплату компенсації за Законом № 2050-ІІІ відсутні. Крім того, представник відповідача вважає звернення до суду передчасним, оскільки позивач попередньо не подавав до військової частини заяви про нарахування компенсації, а тому факт відмови у її виплаті відсутній. Щодо утримання військового збору за ставкою 5% відповідач покликається на роз`яснення Державної податкової служби України та зазначає, що оскільки фактична виплата доходу на виконання судового рішення відбулася у червні 2026 року, коли ОСОБА_1 уже втратив статус діючого військовослужбовця, такий дохід підлягав оподаткуванню як інший дохід фізичної особи на загальних підставах за підвищеною ставкою 5%, запровадженою з 01 грудня 2024 року.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, безпосередньо оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 безперервно проходив дійсну військову службу у Збройних Силах України у складі Військової частини НОМЕР_1 у період з 24 лютого 2022 року по 17 квітня 2024 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15 квітня 2024 року № 14-РС молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення розбирально-складальних робіт і поточного ремонту агрегатів ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтно-технічної роти, звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (за сімейними обставинами).
Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17 квітня 2024 року № 111 молодшого сержанта ОСОБА_1 з 17 квітня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення.
Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 08 травня 2015 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі № 380/20943/25, ухваленим за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити відповідний перерахунок та виплату вказаних коштів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення суду від 06 березня 2026 року повернуто скаржнику, у зв`язку з чим зазначене судове рішення набрало законної сили 20 квітня 2026 року.
На виконання судового рішення у справі № 380/20943/25 Військова частина НОМЕР_1 склала розрахунково-платіжну відомість від 25 червня 2026 року № 217, за змістом якої ОСОБА_1 донараховано належне за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошове забезпечення в загальній сумі 111 403,02 грн. Зі вказаної суми відповідачем утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 20 052,54 грн (компенсовано згідно із судовим рішенням за Порядком № 44) та утримано військовий збір за ставкою 5% у сумі 5570,15 грн.
26 червня 2026 року платіжною інструкцією відповідач перерахував на картковий рахунок позивача суму 105 832,87 грн, що підтверджується випискою банку про зарахування коштів.
Водночас судом встановлено, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку № 159 за весь період затримки розрахунку з березня 2022 року по дату фактичної виплати 26 червня 2026 року військовою частиною не нараховувалася та не виплачувалася.
Крім того, із суми нарахованого позивачу грошового забезпечення за період несення військової служби відповідач утримав військовий збір за загальною ставкою 5% (5570,15 грн) замість встановленої для доходів військовослужбовців ставки 1,5% (1671,05 грн), надлишково утримавши кошти в розмірі 3,5% від нарахованої суми (3899,10 грн).
Незгода позивача з протиправною бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за час тривалої затримки виплати коштів, а також діями щодо застосування завищеної ставки військового збору при виконанні судового рішення, стала підставою для звернення з цим адміністративним позовом до суду.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із воєнною безпекою, обороною та захистом України, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Статтею 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII) встановлено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом гарантії, компенсації та пільги, які покликані забезпечити стабільність їх матеріального становища під час несення служби та після звільнення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Вирішуючи позовні вимоги щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає, що правові, економічні та організаційні засади підтримки купівельної спроможності грошових доходів громадян в умовах інфляційних процесів врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. При цьому частиною другою вказаної статті законодавець чітко визначив вичерпний перелік доходів, що підлягають компенсації: “Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші”.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 цього ж Закону та пунктом 5 Порядку № 159 імперативно встановлено обов`язок роботодавця: виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що на військовослужбовців положення законодавства про компенсацію не поширюються. На відміну від загальних положень законодавства про працю, Закон № 2050-ІІІ є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини захисту від інфляційного знецінення будь-яких періодичних доходів громадян, а грошове забезпечення військовослужбовців прямо пойменоване у частині другій статті 2 цього Закону як об`єкт обов`язкової компенсації.
Суд також відхиляє заперечення військової частини щодо необхідності попереднього подання позивачем окремої заяви про виплату компенсації за Законом № 2050-ІІІ.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 сформував правовий висновок, згідно з яким норми статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 не покладають на особу обов`язку додатково звертатися до відповідного органу чи військової частини із заявою про нарахування компенсації; зазначені норми встановлюють безумовний імперативний обов`язок суб`єкта виплати провести нарахування та виплату компенсації у добровільному порядку одночасно з виплатою заборгованості.
Непроведення такого нарахування у місяці погашення боргу свідчить про допущення протиправної бездіяльності з боку суб`єкта владних повноважень, а захист прав особи не може вважатися передчасним.
Право на компенсацію втрати частини доходів виникає незалежно від порядку і підстав нарахування доходу - добровільно органом чи на виконання судового рішення, оскільки вирішальним юридичним фактом є наявність затримки виплати коштів, право на які підтверджено судом, на один і більше календарних місяців.
Як встановлено матеріалами справи, належне ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року підлягало щомісячній виплаті ще у 2022-2023 роках, проте було нараховано відповідачем лише на виконання судового рішення у справі № 380/20943/25 та фактично перераховано позивачу 26 червня 2026 року, тобто із затримкою на понад чотири роки.
Відтак позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів за весь період затримки з березня 2022 року по день фактичної виплати - 26 червня 2026 року.
Посилання відповідача на відсутність кошторису та бюджетних призначень для здійснення таких виплат суд відхиляє як юридично неспроможні. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00, пункти 23, 26), органи державної влади не можуть виправдовувати невиконання покладених на них законом зобов`язань посиланням на брак коштів у бюджеті.
Вирішуючи вимогу щодо виплати сум компенсації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), суд виходить із того, що за своєю правовою суттю інфляційна компенсація втрати частини заробітку є невіддільною компенсаторною складовою самого грошового забезпечення, спрямованою на збереження його реальної вартості. Зазначена позиція узгоджується з практикою Верховного Суду (зокрема постанова від 06 лютого 2025 року у справі № 380/6777/24).
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі — ПК України) та пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44), суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з виплат, одержаних військовослужбовцями, а також особами, звільненими зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, компенсуються за рахунок установи одночасно з виплатою таких сум.
Виплата нарахованих сум доходів військовослужбовцям за минулий період служби обов`язково супроводжується нарахуванням та виплатою грошової компенсації утриманого ПДФО. Оскільки компенсація втрати частини доходів за Законом № 2050-ІІІ є похідною складовою грошового забезпечення за період захисту позивачем Батьківщини, вона підлягає оподаткуванню з одночасною повною компенсацією сум утриманого податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Надаючи правову оцінку діям відповідача щодо застосування при виконанні судового рішення ставки військового збору 5% замість 1,5%, суд керується такими мотивами:
Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” ПК України встановлено військовий збір, платниками якого є фізичні особи, а об`єктом оподаткування - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX та Законом України від 04 грудня 2024 року № 4113-IX було внесено зміни до ПК України, якими з 01 грудня 2024 року загальну ставку військового збору для більшості доходів громадян підвищено з 1,5% до 5%.
Разом з тим, з метою належного соціального захисту військовослужбовців законодавець закріпив пряму норму-виняток у підпункті 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” ПК України, встановивши, що ставка військового збору залишається незмінною у розмірі 1,5 відсотка: “для доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань”.
Суд наголошує, що визначальним критерієм для правомірності застосування пільгової ставки військового збору 1,5% є саме матеріально-правова природа та джерело походження відповідного доходу. Спірна сума 111 403,02 грн була нарахована ОСОБА_1 як грошове забезпечення за період виконання обов`язків військової служби у складі Збройних Сил України у 2022– 2023 роках. Факт звільнення позивача зі служби на момент реального перерахування коштів військовою частиною у червні 2026 року жодним чином не змінює правової сутності цього доходу як грошового забезпечення військовослужбовця ЗСУ.
Те, що вказані кошти виплачувалися позивачу вже у 2026 році, зумовлено виключно протиправними діями відповідача, який своєчасно не нарахував належного грошового забезпечення, змусивши військовослужбовця домагатися виконання обов`язку держави в судовому порядку.
За таких обставин грошове забезпечення позивача підлягало оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5% у сумі 1671,05 грн (111 403,02 грн х 1,5%). Натомість відповідач протиправно утримав збір за ставкою 5% у сумі 5570,15 грн, внаслідок чого розмір надмірно утриманого військового збору склав 3,5% від нарахованої суми, що становить 3899,10 грн (111 403,02 грн х 3,5%).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, а також протиправність дій щодо утримання військового збору за підвищеною ставкою 5%, у зв`язку з чим права позивача підлягають повному судовому захисту.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд наголошує, що зазначений обов`язок відповідача є процесуальною гарантією забезпечення рівності сторін перед законом і судом та реалізації завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав особи від свавілля суб`єктів владних повноважень.
Відповідач Військова частина НОМЕР_1 як суб`єкт владних повноважень покладеного на нього тягаря доказування не виконав. Наведені у відзиві на позовну заяву аргументи щодо незастосовності Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” до правовідносин з виплати грошового забезпечення військовослужбовцям повністю спростовуються прямими нормами частини другої статті 2 Закону № 2050-ІІІ та обов`язковими правовими висновками Верховного Суду. Доводи відповідача про передчасність звернення до суду через неподання позивачем окремої заяви також не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та спростовані висновком Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20.
Так само відповідач не навів належних законних підстав для застосування при виплаті заборгованості за період служби ставки військового збору 5%, а його посилання на податкові роз`яснення та листи Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України не можуть слугувати виправданням порушення підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, оскільки будь-які відомчі листи мають суто інформаційний характер і не мають вищої юридичної сили перед нормами Податкового кодексу України.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази, розрахунково-платіжну відомість від 25 червня 2026 року № 217, виписку по банківському рахунку та накази по стройовій частині у їх системному взаємозв`язку, суд дійшов вичерпного висновку про законність, документальну обґрунтованість та необхідність повного задоволення заявленого адміністративного позову ОСОБА_1 .
Оскільки позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 08 травня 2015 року), він звільнений від сплати судового збору в силу прямої норми закону, і судовий збір при поданні позовної заяви не сплачувався. Доказів понесення стороною позивача інших судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи, матеріали адміністративної справи не містять, у зв`язку з чим судові витрати розподілу чи стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 14, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
у х в а л и в :
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за період з березня 2022 року по день його фактичної виплати 26 червня 2026 року.
3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь період затримки з березня 2022 року по день його фактичної виплати 26 червня 2026 року відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
4. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання військового збору у розмірі 5% із суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі № 380/20943/25.
5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) недоотримане грошове забезпечення у вигляді надмірно утриманого військового збору у розмірі 3,5% від суми нарахованого грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 380/20943/25.
6. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 жовтня 2026 року.
Суддя О.І. Коморний
Оригінал: reyestr.court.gov.ua