Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №380/15464/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №380/15464/26

Суддя: Коморний Олександр Ігорович

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 рокусправа № 380/15464/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання дій Військової частини НОМЕР_1 протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 28.07.2021р. по 19.05.2023р. включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, та щомісячної премії у відсотковому значенні, що виплачені при проходженні служби) за період з 28.07.2021р. по 19.05.2023р. включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), які були виплачені у вказаному періоді, обчислених виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021р., 01.01.2022р., на 01.01.2023р. на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017р. № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 28 липня 2021 року по 08 жовтня 2024 року проходив дійсну військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 08 жовтня 2024 року № 286 позивача було виключено зі списків особового складу частини у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження служби безпосередньо до Військової частини НОМЕР_1 , де він продовжує нести службу по теперішній час.

Позивач вказує, що на адвокатський запит його представника від 03 червня 2026 року відповідач листом від 29 червня 2026 року № 109/405 надав довідку від 25 червня 2026 року № 266 про нараховане грошове забезпечення, з якої з`ясувалося, що розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 28 липня 2021 року по 19 травня 2023 року здійснювався відповідачем виходячи зі застарілої базової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року в розмірі 1762,00 грн.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та наголошує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, у зв`язку з чим відновила дію первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. Відтак розміри посадового окладу та окладу за військовим званням мали визначатися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн). Позивач окремо підкреслює, що оскаржує виключно застосування заниженого прожиткового мінімуму, не претендує на застосування мінімальної заробітної плати, а спірний період правовідносин чітко обмежений датою 19 травня 2023 року - днем, що передував набранню чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481. На переконання позивача, штучне заниження базових окладів призвело до недоплати всіх похідних складових грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги), у зв`язку з чим порушене право підлягає судовому захисту разом із компенсацією сум утриманого податку з доходів фізичних осіб за Порядком № 44.

Ухвалою від 31 липня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами.

14 серпня 2026 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовних вимог не визнає та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що відповідно до статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлення розмірів грошового забезпечення належить до компетенції Кабінету Міністрів України. Відповідач зазначає, що внаслідок скасування пункту 6 Постанови № 103 виникла правова колізія щодо застосування 50% мінімальної заробітної плати, яка була прямо заборонена Законом України № 1774-VIII, через що розрахунковою величиною залишався прожитковий мінімум у розмірі 1762,00 грн.

Крім того, відповідач вважає, що військова частина як розпорядник коштів діяла виключно в межах виділених асигнувань, передбачених кошторисом, а перерахунок посадових окладів не може слугувати підставою для автоматичного перерахунку премій та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розмір яких є змінним та визначається окремими рішеннями командування.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, безпосередньо оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 25 червня 2021 року №250 лейтенанта ОСОБА_1 призначено на посаду старшого авіаційного техніка групи регламенту та ремонту вертольотів та двигунів технічного відділу Військової частини НОМЕР_2 .

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28 липня 2021 року № 161 лейтенант ОСОБА_1 з 28 липня 2021 року прийняв справи та посаду, приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 3520,00 грн на місяць (штатний тарифний розряд за посадою - 12, штатно-посадова категорія - “старший лейтенант”).

Цим же наказом позивачу встановлено виплату щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 84% місячного грошового забезпечення та щомісячної надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65% до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Військова частина НОМЕР_2 не має власного фінансового органу та відповідно до наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 17 червня 2008 року № 262 перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 (відповідач у справі). Відтак обов`язки щодо безпосереднього нарахування та виплати всіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснювалися фінансовою службою Військової частини НОМЕР_1 .

Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 08 жовтня 2024 року № 286 підтверджено, що старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ (по особовому складу) від 30 вересня 2024 року № 1068 на посаду бортового авіаційного техніка вертолітної ланки вертолітної ескадрильї Військової частини НОМЕР_1 , з 08 жовтня 2024 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та з усіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби. Вислуга років позивача у Збройних Силах України станом на 01 жовтня 2024 року становила: календарна — 08 років 01 місяць 06 днів, пільгова - 00 років 04 місяці 00 днів, загальна - 08 років 09 місяців 06 днів.

Позивач продовжує нести публічну військову службу у складі Збройних Сил України.

Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 04 жовтня 2022 року.

03 червня 2026 року представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом № 295/26 щодо надання інформації та довідки про виплачене грошове забезпечення позивача.

Листом від 29 червня 2026 року № 109/405 командир Військової частини НОМЕР_1 надав довідку від 25 червня 2026 року № 266 щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28 липня 2021 року по 08 жовтня 2024 року.

Із наданої довідки про грошове забезпечення судом встановлено, що відповідач при обчисленні грошового забезпечення позивача у період з 28 липня 2021 року по 19 травня 2023 року включно визначав розміри його посадового окладу (12 тарифний розряд, тарифний коефіцієнт - 2,0) та окладу за військовим званням (“лейтенант”, “старший лейтенант”, тарифний коефіцієнт - 0,64) шляхом множення коефіцієнтів на фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн (посадовий оклад: 1762 грн х 2,0 = 3520 грн; оклад за військовим званням: 1762 грн х 0,64 = 1130 грн із застосуванням правил заокруглення).

Виходячи з таких базових окладів відповідач обраховував усі інші складові грошового забезпечення, включаючи надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, щомісячну премію, допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Вважаючи дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у період з 28 липня 2021 року по 19 травня 2023 року виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із воєнною безпекою, обороною та захистом України, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Статтею 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі — Закон № 2011-XII) визначено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Комплекс цих прав, пільг і компенсацій не може бути скасований чи обмежений будь-якими підзаконними нормативно-правовими актами або діями суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця, та підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів закріплені Законом України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (далі — Закон № 2017-III). Згідно зі статтею 6 цього Закону базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти, у тому числі у сфері доходів населення, оплати праці та пенсійного забезпечення. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України виключно законом про Державний бюджет України на відповідний рік, що відповідає пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України.

На виконання делегованих законом повноважень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі — Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції на момент її прийняття було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (пункт 6) до пункту 4 Постанови № 704 було внесено зміни ще до набрання нею чинності, якими передбачалося, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було викладено пункт 4 Постанови № 704 у редакції з фіксацією розрахункової величини станом на 01 січня 2018 року. Зазначена постанова суду апеляційної інстанції згідно з частиною другою статті 255 КАС України набрала законної сили з дати її прийняття - 29 січня 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відтак, починаючи з 29 січня 2020 року, відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Оцінюючи взаємодію пункту 4 Постанови № 704 із нормами Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон № 1774-VIII), суд виходить із того, що пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1774-VIII встановлено пряму законодавчу заборону застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників чи грошового забезпечення військовослужбовців. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Суд окремо акцентує увагу на тому, що позивач у цій справі юридично правильно визначив зміст спірних правовідносин та предмет позову, відмовився від вимог щодо застосування мінімальної заробітної плати чи її частини, та заявив позовні вимоги про перерахунок грошового забезпечення виходячи виключно із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, що повністю узгоджується із висновками Верховного Суду.

Правова позиція щодо обов`язковості визначення посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є усталеною та послідовною в судовій практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд однозначно констатував, що розрахунковою величиною для визначення окладів військовослужбовців у вказаний період є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законами про державний бюджет на 1 січня відповідного року, а саме: у 2021 році - 2270,00 грн (відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15 грудня 2020 року № 1082-IX); у 2022 році - 2481,00 грн (відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02 грудня 2021 року № 1928-IX); у 2023 році — 2684,00 грн (відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03 листопада 2022 року № 2710-IX).

Зазначений правовий режим діяв до 20 травня 2023 року - дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704” (далі — Постанова № 481), якою пункт 4 Постанови № 704 було викладено в новій імперативній редакції з фіксацією розрахункової величини у твердому розмірі 1762,00 грн.

Оскільки позивач звернувся до суду з вимогами виключно за період з 28 липня 2021 року по 19 травня 2023 року включно, заявлені вимоги охоплюють виключно час дії відновленої первинної редакції пункту 4 Постанови № 704, легітимність застосування якої підтверджена судовою практикою найвищої судової інстанції держави.

Всупереч наведеним нормам закону та правовим позиціям Верховного Суду, Військова частина НОМЕР_1 при обчисленні грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 28 липня 2021 року по 19 травня 2023 року протиправно застосовувала базову розрахункову величину 1762,00 грн, що призвело до систематичного нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у заниженому розмірі.

Суд відхиляє доводи відповідача про неможливість перерахунку щомісячної премії та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань через їх дискреційний характер. Відповідно до розділів XVI, XXIII та XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, щомісячна премія, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань обчислюються у відсотковому відношенні або в розмірі місячного грошового забезпечення, базовими складовими якого є посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Оскільки командиром військової частини відповідними наказами по особовому складу та стройовій частині вже було реалізовано владні повноваження щодо встановлення позивачу конкретних відсоткових розмірів додаткових видів грошового забезпечення (зокрема надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% та щомісячної премії у розмірі 84% за наказом від 28.07.2021 № 161), перерахунок окладів спричиняє виключно похідне математичне коригування загального розміру нарахованих сум за вже встановленими відсотками. Ухвалюючи рішення про зобов`язання відповідача перерахувати вказані виплати, суд не підміняє повноважень військового командування та не визначає нових відсоткових ставок преміювання, а лише усуває наслідки протиправного заниження бази нарахування грошового забезпечення військовослужбовця.

Посилання відповідача на обмеженість кошторисних призначень, відсутність додаткового фінансування з Державного бюджету України та положення статті 51 Бюджетного кодексу України суд вважає юридично неспроможними. Європейський суд з прав людини у своїх прецедентних рішеннях неодноразово наголошував, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу для невиконання своїх фінансових зобов`язань перед громадянами (рішення у справі “Кечко проти України”, заява № 63134/00, пункти 23, 26). Держава в особі уповноважених органів військового управління зобов`язана виконувати взяті на себе публічно-правові обов`язки з виплати гарантованого державою грошового забезпечення військовослужбовцям, які забезпечують оборону країни, незалежно від наявності чи браку бюджетних асигнувань.

З огляду на викладене, дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 28 липня 2021 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є протиправними, а позовні вимоги у цій частині підлягають повному задоволенню. Відповідача належить зобов`язати здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за вказаний період (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з окладів, розрахованих із прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021, 2022 та 2023 років, з урахуванням раніше виплачених сум.

Вирішуючи позовну вимогу про здійснення виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд застосовує норми Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Згідно з пунктами 3 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів одночасно з виплатою їм грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з такого забезпечення.

Отже виплата грошового забезпечення військовослужбовцям на виконання рішення суду за минулий час має обов`язково супроводжуватися одночасною виплатою грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44, оскільки відсутність такої компенсації призводить до зменшення фактично гарантованого розміру винагороди за службу. Оскільки судом задовольняються позовні вимоги щодо нарахування та виплати донарахованих сум грошового забезпечення за період з 28 липня 2021 року по 19 травня 2023 року, суми яких підлягають оподаткуванню під час їх фактичної виплати, вимога позивача щодо одночасної виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 продовжує нести публічну військову службу у Збройних Силах України. Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано неконституційною частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України щодо встановлення тримісячного строку звернення до суду у справах про стягнення належної працівникові заробітної плати та грошового забезпечення. Конституційний Суд України констатував, що право особи на одержання належної винагороди за працю є непорушним конституційним правом, а захист вимог щодо виплати грошового забезпечення діючого військовослужбовця не може бути обмежений процесуальними строками під час тривання публічно-службових відносин. Відтак строк звернення до суду позивачем не пропущено, а його право підлягає судовому захисту в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не виконав процесуального обов`язку щодо доказування правомірності своїх дій, не навів законних підстав застосування базової величини 1762,00 грн у період дії відновленої первинної редакції пункту 4 Постанови № 704 та не спростував доводів сторони позивача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оцінивши наявні у справі письмові докази, розрахункові відомості та накази по стройовій частині в їх взаємному зв`язку, суд дійшов остаточного висновку про законність, повну обґрунтованість та необхідність повного задоволення заявленого адміністративного позову.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Оскільки позивач має статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 від 04 жовтня 2022 року), він звільнений від сплати судового збору в силу прямої норми закону, і судовий збір при поданні позову не сплачувався. Доказів понесення інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, суду не надано.

За таких обставин судові витрати розподілу чи стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 14, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 28 липня 2021 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби та щомісячної премії у відсотковому значенні, що виплачені при проходженні служби) за період з 28 липня 2021 року по 19 травня 2023 року включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), які були виплачені у вказаному періоді, обчислених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 21 жовтня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний

Оригінал: reyestr.court.gov.ua