Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №380/9755/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 рокусправа № 380/9755/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову військової частини НОМЕР_1 , викладену у листі від 01.04.2026, щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.03.2026 про звільнення з військової служби та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що мобілізований та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Позивач подав до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров`я у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, проте отримав відмову.

Ухвалою суду від 18.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що позивач з 08.06.2023 відсутній в розташуванні продовольчої служби Військової частини НОМЕР_2 , службові обов`язки не виконує, до Військової частини НОМЕР_2 не надавав документів, які підтверджують поважність відсутності на службі. До Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження №62023170020001953 від 15.09.2023 за ознаками у діях ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України, (відсутність на службі з 08.06.2023 по даний час). Відповідно до частин 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України молодшого сержанта ОСОБА_1 , діловода продовольчої служби логістики Військової частини НОМЕР_2 , наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.09.2023 №270 звільнено з займаної посади та призупинено військову службу у Збройних Силах України з 15.09.2023, у зв`язку з самовільним залишенням військової частини. У зв`язку з призупиненням військової служби позивачу призупинено всі види забезпечення та його виключено зі списків Військової частини НОМЕР_2 з 15.09.2023. Як на момент підписання рапорту від 10.03.2026, так і на даний час військову службу позивачу не поновлено, він виключений зі списків Військової частини НОМЕР_2 та не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Командир Військової частини НОМЕР_1 (командир бригади) відповідно до вимог підпункту 2 пункту 225 Положення має повноваження видавати накази по особовому складу про звільнення зі служби військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами. Водночас такі повноваження командира Військової частини НОМЕР_1 поширюються лише на військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) відносно яких командир Військової частини НОМЕР_1 у розумінні Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є прямим начальником за службовим становищем. Проте з 15.09.2023 (день призупинення військової служби та виключення зі списків Військової частини НОМЕР_2 ) позивач не входить до чисельності Збройних Сил України, тому у Збройних Силах України з 15.09.2023 для нього відсутній як безпосередній, так і прямий начальники за службовим становищем, яким він повинен подавати рапорт про звільнення по команді відповідно до приписів пункту 233 Положення, також відсутній прямий начальник, який має право видавати наказ по особовому складу про звільнення з військової служби відповідно до вимог статті 225 Положення. Рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 від 10.03.2026 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 2 підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із наявністю групи інвалідності не підлягає задоволенню також із тих причин, що законодавством не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби для осіб, військову службу яким призупинено, до поновлення військової служби. У матеріалах справи відсутні докази відновлення військової служби позивачу відповідним наказом по особовому складу, скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.09.2023 №270 тощо. Досудове розслідування кримінального провадження за фактом відсутності позивача на службі триває.

Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, в яких вказав, що наказ командира Військової частини НОМЕР_2 №129 від 01.08.2023 «Про результати проведення службового розслідування за фактом встановлення обставин неприбуття у район виконання воєнних (бойових) завдань молодшого сержанта ОСОБА_1 », який фактично став підставою для формування висновку про нібито самовільне залишення військової частини, був визнаний протиправним та скасований рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/26226/23. Після скасування зазначеного наказу відповідачем не проведено нового службового розслідування, не встановлено нових фактичних обставин та не прийнято жодного нового рішення, яким би у встановленому законом порядку було підтверджено факт самовільного залишення військової частини або відсутності позивача без поважних причин. Сам факт внесення відомостей до ЄРДР не підтверджує вчинення особою кримінального правопорушення та не може свідчити про доведеність будь-яких обставин. Станом на момент звернення до суду позивач не має процесуального статусу підозрюваного чи обвинуваченого у вказаному кримінальному провадженні, а перебуває виключно у статусі свідка Про підозру позивачу не повідомлялось, обвинувальний акт до суду не скеровувався, обвинувальний вирок відсутній. Більше того, кримінальне провадження №62023170020001953 вже тричі закривалося органом досудового розслідування у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, – через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, додаткових пояснень, а також долучених письмових доказів,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у Військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 .

Позивач подав рапорт від 10.03.2026 командиру Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Листом від 01.04.2026 відповідач повідомив позивача, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження №62023170020001953 від 15.09.2023 за ознаками у діях ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України, (відсутність на службі з 08.06.2023 по даний час). У зв`язку з призупиненням військової служби позивачу призупинено всі види забезпечення та його виключено зі списків Військової частини НОМЕР_2 з 15.09.2023. Як на момент підписання рапорту від 10.03.2026, так і на даний час військову службу позивачу не поновлено, він виключений зі списків Військової частини НОМЕР_2 та не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Прийняття рішення про звільнення з військової служби можливо щодо особи, яка перебуває на військовій службі, тобто входить до чисельності Збройних Сил України та зарахована до списків особового складу певної військової частини. Позивач з 15.09.2023 до таких осіб не належить.

Вважаючи рішення відповідача протиправним позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи справу суд застосовує такі норми права.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до сьогодні.

Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі – Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – Закон №2232-XII). Також, Закон №2232-XII визначає загальні засади проходження військової служби в Україні.

Статтею 1 Закону №2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі – Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Військовий обов`язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частинами 3, 4, статті 2 Закону №2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частина 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачає види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною 4 статтею 26 Закону №2232-XII.

Водночас пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом 2 – під час воєнного стану.

Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (чинним на момент подання позивачем рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).

Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації – протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану – до оголошення демобілізації) – на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону №2232-XII: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами – командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі – Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Відповідно до пункту 12.11 розділу XII Інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до пункту 2 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за станом здоров`я подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця (крім випадку звільнення військовослужбовця за рішенням командування військової частини);

висновок (постанова) військово-лікарської комісії або копія акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 10 грудня 2024 року № 2067 «Деякі питання забезпечення проведення оцінювання повсякденного функціонування особи», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 грудня 2024 року за № 1925/43270 (далі - наказ МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067), або копія посвідчення особи з інвалідністю, або копія пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або копію довідки для отримання пільг інвалідами, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 21 вересня 2015 року № 946, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2015 року за № 1198/27643 (далі - наказ Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946) (у разі звільнення з військової служби за підставами, передбаченими абзацом третім підпункту «б» пункту 2 частини четвертої або абзацом третім підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - за наявності інвалідності);

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі – Статут ЗСУ) із службових та особистих та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту ЗСУ передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 №531 (далі – Порядок №531) рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Згідно з пунктами 2-6 розділу ІІІ Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Таким чином, під час дії воєнного стану передбачено можливість звільнення військовослужбовців за станом здоров`я.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із доказів у справі суд встановив, що позивач подав рапорт від 10.03.2026 командиру Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII за станом здоров`я, у зв`язку із наявністю інвалідності ІІІ групи.

Листом від 01.04.2026 відповідач повідомив позивача, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження №62023170020001953 від 15.09.2023 за ознаками у діях ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України, (відсутність на службі з 08.06.2023 по даний час). У зв`язку з призупиненням військової служби позивачу призупинено всі види забезпечення та його виключено зі списків Військової частини НОМЕР_2 з 15.09.2023. Як на момент підписання рапорту від 10.03.2026, так і на даний час військову службу позивачу не поновлено, він виключений зі списків Військової частини НОМЕР_2 та не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Прийняття рішення про звільнення з військової служби можливо щодо особи, яка перебуває на військовій службі, тобто входить до чисельності Збройних Сил України та зарахована до списків особового складу певної військової частини. Позивач з 15.09.2023 до таких осіб не належить.

Відповідач зазначає, що з 15.09.2023 позивачу призупинено військову службу, виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. При цьому, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження №62023170020001953 від 15.09.2023 за ознаками у діях ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України.

Водночас представник позивача вказує, що наказ командира Військової частини НОМЕР_2 №129 від 01.08.2023 «Про результати проведення службового розслідування за фактом встановлення обставин неприбуття у район виконання воєнних (бойових) завдань молодшого сержанта ОСОБА_1 » скасовано рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/26226/23. Сам факт внесення відомостей до ЄРДР не підтверджує вчинення особою кримінального правопорушення та не може свідчити про доведеність будь-яких обставин. При цьому, кримінальне провадження неодноразово закривалося органами досудового розслідування.

Суд зважає на покликання представника позивача про скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №129 від 01.08.2023 «Про результати проведення службового розслідування за фактом встановлення обставин неприбуття у район виконання воєнних (бойових) завдань молодшого сержанта ОСОБА_1 ».

Проте суд зауважує, що в рішенні суду від 15.04.2024 у справі №380/26226/23 суд вказав, що «у цій справі суд не робить висновки щодо наявності чи відсутності у діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, а лише зазначає про те, що відповідачем було порушено процедуру проведення службового розслідування, яка потягла за собою такі порушення прав позивача, що унеможливлюють застосування до нього жодних заходів дисциплінарного впливу». Отже, підставами скасування наказу №129 від 01.08.2023 були порушення виключно процедура проведення службового розслідування.

Щодо покликань представника позивача про закриття досудового розслідування, то суд зауважує, що ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11.12.2025 у справі №452/3350/24 постанову слідчого слідчого відділу Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 22.09.2025 про закриття кримінального провадження №62023170020001953 від 15.09.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 КК України скасовано. Матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру матеріалів досудового розслідування №62023170020001953 від 15.09.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 КК України, повернути до Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області для організації продовження досудового розслідування.

При цьому, суд зауважує, що в межах цієї адміністративної справи суд не надає оцінки діям позивача та наявності або відсутності в його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 КК України.

Натомість суд звертає увагу, що призупинення військової служби, виплати грошового забезпечення та виключення позивача із списків особового складу здійснено на підставі командира Військової частини НОМЕР_2 №270 від 25.09.2023.

Доказів оскарження вказаного наказу та скасування такого у справі відсутні, а отже, як станом на день подання рапорту, так і станом на день розгляду справи такий наказ є чинним.

Частиною 2 статті 24 Закону №2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Викладені положення законодавства кореспондуються із приписами пунктів 144-1, 144-2 Положення №1153/2008.

Згідно з абзацом 1 пункту 144-5 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту г частини другої, пункту г частини третьої, підпункту д пункту 1, підпункту в пункту 2 частини четвертої, підпункту е пункту 1, підпункту е пункту 2, підпункту в пункту 3 частини п`ятої та підпункту е пункту 1, підпункту д пункту 2, підпункту в пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 144-6 Положення №1153/2008 для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

З аналізу викладених норм висновується, що в разі самовільного залишення військовослужбовцем військової частини він вважається таким, що призупинив військову службу. Вирішення будь-яких питань стосовно військовослужбовців, військову службу яким призупинено у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, можливе виключно у разі набрання законної сили обвинувальних вироків стосовно них.

Звільнення за нормами вказаного пункту Закону №2232-XII можливо лише також після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.

При цьому, Положення №1153/2008 не містять норм, які передбачають можливість звільнення з військової служби військовослужбовцям, служба яким призупинена, за пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.

Під час розгляду справи суд встановив, що позивач є особою, яка самовільно залишила військову частину та на дату подання позовної заяви його військова служба у Збройних Силах України призупинена, він не входить до складу Збройних Сил України та стосовно нього не прийнятий виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або не закрито кримінальне провадження, наказ про продовження ним військової служби командиром військової частини не приймався.

Так, для реалізації права на звільнення з військової служби позивач після продовження ним військової служби, зобов`язаний подати до відповідного командування рапорт про звільнення із додатками які підтверджують його право на звільнення, оформлений у встановленому порядку.

Водночас суд зауважує, що в період самовільного залишення військової частини військова служба такої особи є призупиненою. На цей час така особа не входить до чисельності ЗСУ, а також не користується правами, гарантіями та соціальним забезпеченням, встановленими для військовослужбовців.

Ігнорування цих обставин фактично спричинить легитимацію ситуації, за якої особи, які самовільно залишили місце служби, можуть використовувати такий статус як інструмент для подальшого звільнення з військової служби у бажаний для себе спосіб.

Тобто, особа, яка самовільно залишила військову частину та не виконує обов`язки військової служби, отримує можливість реалізувати права військовослужбовця, зокрема право на звільнення.

Однак правова природа самовільного залишення військової частини, як зазначено у практиці Верховного Суд, зокрема, у постанові від 13.11.2025 у справі №473/3261/23, полягає у тому, що такий стан є триваючим правопорушенням і припиняється лише після повернення особи до військової частини або вирішення питання щодо подальшого проходження служби.

Отже особа, яка перебуває у статусі самовільного залишення військової частини та якій призупинено службу, не може реалізовувати права військовослужбовця.

Відмовляючи позивачу у задоволенні його рапорта, відповідач правомірно та обґрунтовано виходив із наявності тих обставин, що унеможливлювали вирішення поставленого позивачем питання.

З огляду на викладене суд висновує про безпідставність позовних вимог позивача про визнання протиправним рішення командира Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом, щодо відмову у звільненні з військової служби та про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, законність та обґрунтованість дій відповідача. Тому, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Приписами статті 139 КАС України позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено повністю, повернення судових витрат не передбачено.

Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя Кравців Олег Романович