Суд: Кіровоградський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №340/3209/26
Суддя: М.Я. САВОНЮК
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/3209/26
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -
В С Т А Н О В И В:
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі – відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення (основних та додаткових видів) ОСОБА_1 у період з 01.01.2019 по 20.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (у тому числі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 01.01.2019 по 20.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2019 рік станом на 01.01.2019, Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020, Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 16 липня 2024 року із застосуванням базового місяця березень 2018 року;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 16.07.2024 року із застосуванням базового місяця березень 2018 року;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (у тому числі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 01.01.2019 по 20.05.2023 та на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до 16 липня 2024 року за весь час затримки цих виплат, починаючи з передбаченого законом терміну виплати і до дня фактичної виплати.
В обґрунтування вимог зазначає, що з 09.08.2016 проходив військову службу у Збройних Силах України на різних посадах у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки. Наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.07.2024 №198 його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.
Стверджує, що у період з 01.01.2019 до 20.05.2023 відповідач неправомірно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі — постанова №704), постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 вважає, що посадовий оклад та оклад за військовим званням мали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на належні тарифні коефіцієнти. Внаслідок неправильного визначення основних складових грошового забезпечення також занижено розміри щомісячних додаткових та одноразових виплат, зокрема грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Крім того вказує, що відповідач не здійснив належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 16.07.2024, чим порушив вимоги Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі – Порядок №1078).
Наголошує, що березень 2018 року є місяцем підвищення посадових окладів військовослужбовців у зв`язку з набранням чинності постановою №704, а тому саме цей місяць належить застосовувати для обчислення індексу споживчих цін при проведенні подальшої індексації. При цьому відповідач був зобов`язаний визначити наявність у позивача права на індексацію-різницю відповідно до положень пункту 5 Порядку №1078, а в разі виникнення такого права забезпечити її нарахування та виплату.
Також вважає, що перерахунок та виплата належних сум грошового забезпечення мають здійснюватися з одночасною компенсацією утриманого податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, а у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум грошового забезпечення та індексації наполягає на нарахуванні й виплаті компенсації втрати частини доходів за весь час затримки до дня фактичної виплати.
З цих підстав просить позов задовольнити.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.
На обґрунтування заперечень зазначає, що нарахування грошового забезпечення позивачу здійснювалося відповідно до пункту 4 Постанови №704, який передбачав визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн.
Вважає, що скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 не призвело до автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови №704, оскільки Кабінетом Міністрів України не приймалося окремого нормативно-правового акта про відновлення її дії.
Звертає увагу на необхідність дотримання принципу збалансованості державного бюджету, особливо в умовах воєнного стану, та обмеженість фінансових ресурсів, які першочергово спрямовуються на забезпечення обороноздатності держави.
Щодо вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення вказує, що з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності Постановою №704 відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, тому березень 2018 року є місяцем підвищення доходу, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року.
Водночас наголошує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а видатки на грошове забезпечення, зокрема індексацію, можуть здійснюватися виключно в межах бюджетних асигнувань, передбачених відповідним кошторисом.
Звертає увагу на передчасність вимог про компенсацію втрати частини доходу, оскільки спірні суми грошового забезпечення ще не нараховані та не виплачені.
З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 22.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
02.06.2026 представником позивача на виконання вимог ухвали суду було надано заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, належним чином оформлений ордер на надання правничої допомоги, нову редакцію позовної заяви, приведеної у відповідність до приписів статей 160, 161 КАС України.
08.06.2026 ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження), витребувано у відповідача докази по справі. Також, суд дійшов висновку про неможливість у даному випадку на стадії відкриття провадження у справі перевірити доводи позивача стосовно дотримання строку звернення до суду із позовними вимогами до ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 19.07.2022 по 16.07.2024.
Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) №56 від 18.08.2016 капітана ОСОБА_1 з 18.08.2016 зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 18).
Наказом Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_6 " №63 від 19.03.2020 (по особовому складу) позивача призначено військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 19).
Згідно витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) №68 від 27.03.2020 ОСОБА_1 наказано вважати таким, що з 27.03.2020 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 20).
Наказом Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_6 " (по особовому складу) №369 від 24.12.2020 ОСОБА_1 призначено військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 27).
У свою чергу, наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №45 від 31.12.2020 позивача визнано таким, що з 31.12.2020 справи та посаду комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 прийняв (а.с. 17).
Надалі наказом Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_6 " (по особовому складу) №181 від 17.07.2021 підполковника ОСОБА_1 , військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_6 ” Сухопутних військ Збройних Сил України з 14.07.2021 (а.с. 24).
Відповідно до наказу Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_6 " (по особовому складу) №221 від 19.08.2021 позивача призначено начальником ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с. 25).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 (по стройовій частині) №95 від 01.09.2021 ОСОБА_1 вказано вважати таким, що з 01.09.2021 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с. 21).
Наказом Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_6 " (по особовому складу) №135 від 30.03.2023 позивача призначено начальником ІНФОРМАЦІЯ_11 (а.с. 22).
У наступному наказом Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_6 " (по особовому складу) №287 від 11.07.2024 підполковника ОСОБА_1 призначено заступником піхотного батальйону НОМЕР_1 окремої піхотної бригади (а.с. 26).
Згідно із витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №198 від 16.07.2024 позивача з 16.07.2024 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_8 та всіх видів забезпечення.
10.02.2026 позивач через свого представника звернувся року з запитом до відповідача стосовно обрахунку грошового забезпечення із урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження служби (а.с. 30).
У відповідь ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що розрахунок грошового забезпечення та інших додаткових виплат ОСОБА_1 з 01.01.2018 проводився виходячи з розміру 1762 грн. з урахуванням відповідного тарифного коефіцієнта, а підстави для проведення перерахунку відсутні. При цьому нарахування індексації здійснювалось лише в межах фонду грошового забезпечення (а.с. 31).
З наявних у матеріалах справи довідок про розміри грошового забезпечення вбачається, що нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу здійснював ІНФОРМАЦІЯ_12 . При цьому з 01.01.2019 до 19.05.2023 включно посадовий оклад та оклад за військовим званням обчислювалися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн, а з 20.05.2023 – виходячи з фіксованої розрахункової величини 1762,00 грн. У період з 01.03.2018 по 16.07.2024 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась (а.с. 32, 96-97).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 9 Закону України №2011-XII від 20.12.1991 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ).
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Отже, з набранням чинності Постановою №704 змінено розміри грошового забезпечення військовослужбовців.
Станом на час прийняття Постанови №704 пунктами 2 та 4 було визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
З 24.02.2018 набула чинності Постанова №103, пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)” передбачено використання “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року”.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким вносились зміни до Постанов КМУ, що додаються, зокрема пункту 4 Постанови №704.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність, та була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
За таких обставин саме 29.01.2020 є датою, з якої змінилася нормативно визначена підстава для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Отже, протягом 2019 року положення пункту 4 постанови №704 в частині застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018, не суперечили нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, а саме Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».
Відтак правові підстави для перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 01.01.2019 до 31.12.2019 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2019, відсутні.
У свою чергу, Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік”, Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік”, Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік” та Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постанови № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Враховуючи те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин з 29.01.2020 підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечать нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік”, Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік”, Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік” та Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №420/6572/22, від 22.03.2024 у справі №380/10075/21, від 28.03.2024 у справі №160/8290/23.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року – 2102,00 грн. Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року – 2270,00 грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня – 2481,00 грн, а Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня - 2684,00 грн.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Водночас згідно довідок про розміри грошового забезпечення розміри посадового окладу та окладу за військове звання ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 ІНФОРМАЦІЯ_12 здійснював обчислення та нарахування грошового забезпечення позивача, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
У наступному Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.05.2023 №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704" (надалі - Постанова №481).
Пунктом 1 Постанови №481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Пунктом 2 вказаної постанови внесено зміни до пункту 4 постанови №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції:
“ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”
Установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів (п. 3 Постанови №481).
Зазначена постанова набрала чинності з 20.05.2023.
Таким чином, з урахуванням змін, внесених Постановою №481, пункт 4 Постанови №704 передбачає обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн.
З наведеного слідує, що з 20.05.2023 (дата набрання чинності Постановою №481) базова величина, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів (спеціальним) званням військовослужбовців є сталою та становить 1762,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Однак, згідно із частиною 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Крім цього, постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 та відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування пункту 2 постанови №481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови №704. Суд виходив з того, що помилковими є твердження, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі.
Отже, пункт 2 Постанови №481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови №704 є чинним і не втрачав чинності протягом усього періоду з 20.05.2023, тому позовні вимоги до відповідача за 20.05.2023 задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги, що у періоди з 29.01.2020 по 19.05.2023 розрахунковою величиною, що застосовується для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, є встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в той час коли відповідачем застосований встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум у розмірі 1762,00 грн, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення, за такі періоди.
Водночас, слід зазначити, що додаткові види грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, за особливості проходження служби, доплати, підвищення, премії) розраховуються у відсотках від розміру посадового окладу. Таким чином, внаслідок неправильного розрахунку посадового окладу відповідачі неправильно нарахували і розміри додаткових видів грошового забезпечення, які були виплачені позивачу.
Позивач у позовній заяві просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення і похідних від нього виплат у належному розмірі. Водночас зі змісту позовної заяви вбачається, що спір виник у зв`язку із незгодою позивача із визначеним відповідачем розміром посадового окладу та окладу за військовим званням, які застосовувалися при нарахуванні грошового забезпечення, а також із розміром виплат, обчислення яких залежить від розміру такого грошового забезпечення. Відтак предметом спору у справі фактично є правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік.
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними саме дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення без застосування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу за вказаний період грошового забезпечення, у тому числі щомісячних основних та додаткових, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які фактично були нараховані та виплачені позивачу у цей період, із застосуванням зазначеного показника та з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.07.2024 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 Закону №1282-ХІІ підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Частиною 2 статті 6 Закону №1282-ХІІ, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Пунктом 1-1 Порядку №1078 зазначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Тобто, з урахуванням наведених вище норм, вбачається, що фактично місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
З аналізу вищевказаних норм слідує, що до 01.12.2015 будь-яке зростання доходів громадян, в тому числі військовослужбовців, мало наслідком зміну базового місяця для нарахування індексації. Таким чином, базовий місяць для обрахунку індексації не був прив`язаний до події зростання виключно тарифних окладів працівника.
Починаючи з грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 у справі №825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 05.02.2020 у справі № 825/565/17.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постановою №704 було затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, Постановою №704, яка набрала чинності з 01.03.2018, визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Отже, березень 2018 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку №1078, березень 2018 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018.
Упродовж квітня–вересня 2018 року величина індексу споживчих цін, обчислена наростаючим підсумком, не перевищувала встановленого порогу індексації 103 відсотки.
Натомість у жовтні 2018 року відбулося перевищення зазначеного порогу, у зв`язку з чим, з урахуванням строків офіційного опублікування індексу споживчих цін, право на поточну індексацію грошового забезпечення виникло з грудня 2018 року.
Аналогічний підхід щодо виникнення права на поточну індексацію з грудня 2018 року за умови застосування березня 2018 року як місяця підвищення доходу відображений у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №560/3965/21.
Таким чином, у період з 01.03.2018 до 30.11.2018 підстави для нарахування поточної індексації грошового забезпечення позивача були відсутні.
Починаючи з 01.12.2018 виникли передбачені законодавством підстави для нарахування поточної індексації грошового забезпечення, розмір якої підлягав визначенню відповідно до величини приросту індексу споживчих цін та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого у відповідному періоді.
Як установлено судом, у спірний період відповідач узагалі не здійснював виплату позивачу поточної індексації грошового забезпечення.
Зокрема, надані відповідачем довідки про розміри грошового забезпечення не містять відомостей про виплату позивачу поточної індексації за зазначений період.
Визначаючи період, за який поточна індексація грошового забезпечення позивача підлягає нарахуванню із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення доходу, суд ураховує, що відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а його обчислення для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем такого підвищення.
Отже, визначення місяця підвищення доходу безпосередньо пов`язане зі зміною розміру тарифної ставки (посадового окладу), а обчислення індексу споживчих цін здійснюється за календарними місяцями.
Як установлено судом, після підвищення посадових окладів військовослужбовців у березні 2018 року протягом 2019 року розмір посадового окладу позивача не підвищувався, оскільки відповідно до пункту 4 постанови №704 та пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» для його обчислення застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01.01.2018.
Натомість з 29.01.2020 у зв`язку з набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 виникли правові підстави для визначення посадового окладу позивача з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2020.
Зазначена обставина свідчить про необхідність урахування січня 2020 року як наступного місяця підвищення посадового окладу позивача для цілей застосування пункту 5 Порядку №1078.
Таким чином, оскільки наступне підвищення посадового окладу позивача відбулося з 29.01.2020, поточна індексація грошового забезпечення із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення доходу підлягала нарахуванню та виплаті за період з 01.12.2018 по 28.01.2020 включно.
У свою чергу, підстави для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати поточної індексації за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 та з 29.01.2020 по 16.07.2024 із застосуванням базового місяця – березень 2018 року, відсутні.
Водночас право на поточну індексацію після 28.01.2020 підлягає визначенню з урахуванням наступного підвищення посадового окладу позивача та вимог пункту 5 Порядку №1078.
Щодо нарахування індексації грошового забезпечення за 2023 рік, то судом встановлено, що така не проводилась.
Разом з тим, суд зазначає, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено зупинити на 2023 рік дію: Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у зазначеній частині не конституційними не визнавалися, а відповідно ІНФОРМАЦІЯ_12 не мав можливості проводити індексацію грошового забезпечення позивача в супереч зазначених приписів.
Стосовно індексації за 2024 рік, суд зазначає наступне.
Статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у зазначеній частині не конституційними не визнавалися.
Разом з тим, відповідно до Зведеної таблиці індексів споживчих цін з 2000 по 2024 роки, у 2024 році до серпня місяця вказаний поріг інфляції перевищено не було, а відповідно у відповідача не було підстав для нарахування позивачу індексації у такий період.
Стосовно неврахування відповідачем вимог абзаців 4, 6 пункту 5 постанови №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за спірні періоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Аналізуючи вищевказані положення спеціального підзаконного нормативно-правового акта, суд вважає за необхідне зазначити, що підвищення посадового окладу у певному місяці не тягне за собою безумовне припинення виплати індексації у подальших періодах.
Порядок №1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 №141, яка набула чинності 15.03.2018) не пов`язує проведення нарахування індексації доходів громадян із визначенням базового місяця. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №380/1513/20, від 28.09.2022 у справі № 400/1119/21.
При цьому, для правовідносин, пов`язаних з нарахуванням індексації, визначальним є також факт підвищення саме грошового доходу, а не лише тарифних ставок (окладів). Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №380/11404/21.
У даному випадку, суб`єкту владних повноважень необхідно вираховувати розмір підвищення доходу і визначати різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідної особи.
Тобто, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Отже, для вирішення заявлених позовних вимог позивача має значення розмір індексації грошових доходів, який обчислюється з урахуванням базового місяця та міг би бути виплачений останньому у лютому та березні 2018 року.
Для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, ураховуючи спосіб застосований Верховним Судом у справі №400/3826/21, потрібно установити:
- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) (визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року);
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б) (визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078));
- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 11.05.2023 у справі №260/6386/21, від 31.01.2024 у справі №320/12968/21 та від 05.02.2024 у справі №360/383/23.
Отже, наявність відповідних фактичних даних напряму пов`язується із обставинами проходження позивачем військової служби у цей період, тобто в лютому-березні 2018 року (що обумовлено фактичною зміною (збільшенням) в цей період посадових окладів за рішенням Уряду).
Для встановлення обставин підвищення розміру грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру), судом досліджені наявні у матеріалах справи довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення.
Так, грошове забезпечення позивача в лютому 2018 року складає 11452,21 грн, у тому числі: посадовий оклад – 1086,00 грн, оклад за військовим званням – 125,00 грн, надбавка за вислугу років – 302,75 грн, щомісячна винагорода – 4294,58 грн, надбавка – 756,88 грн та премія – 4887,00 грн.
Розмір грошового забезпечення позивача у березні 2018 року складає 12022,74 грн, у тому числі: посадовий оклад – 5220,00 грн, оклад за військовим званням – 1340,00 грн, надбавка за вислугу років – 2296,00 грн, надбавка – 885,60 грн та премія – 2281,14 грн.
Розмір збільшення грошового доходу позивача в березні 2018 року становить 570,53 грн (12022,74 грн – 11452,21 грн).
Прожитковий мінімум у березні 2018 року складав 1762 грн, величина приросту індексу споживчих цін — 253,30%.
Сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножений на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100, а саме: 1762 грн * 253,30% /100 = 4463,15 грн.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078, сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн - 570,53 грн = 3892,62 грн.
Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абз. 3, 4, пункту 5 Порядку №1078 підлягала виплаті позивачу у розмірі 3892,62 до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.
При цьому виникнення з грудня 2018 року права на поточну індексацію грошового забезпечення не припиняло права позивача на отримання індексації-різниці, оскільки відповідно до абзацу шостого пункту 5 Порядку №1078 поточна індексація додається до раніше визначеної суми індексації-різниці.
Відповідно до абзацу шостого пункту 5 Порядку №1078 така індексація підлягає виплаті до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів).
Судом установлено, що протягом 2019 року для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців відповідно до пункту 4 постанови №704 застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01.01.2018.
Зазначене правове регулювання узгоджувалося з пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», яким передбачено застосування відповідної розрахункової величини протягом 2019 року.
Отже, збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2019 не зумовило підвищення посадового окладу позивача, яке відповідно до пункту 5 Порядку №1078 могло бути підставою для нового визначення суми індексації-різниці.
Натомість постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови №704.
У зв`язку із цим з 29.01.2020 виникли правові підстави для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Оскільки за результатами розгляду позовних вимог у цій справі судом встановлено право позивача на перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням з 29.01.2020 суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати індексації-різниці за період з 29.01.2020 до 16.07.2024 є передчасними, оскільки їх вирішення залежить від результатів перерахунку грошового забезпечення.
При цьому такий висновок не свідчить про відсутність у позивача права на індексацію-різницю за відповідні періоди, крім 2023 року, та не позбавляє його права на судовий захист у разі порушення цього права після проведення перерахунку.
Таким чином, за встановлених у цій справі обставин індексація-різниця, визначена в березні 2018 року в розмірі 3892,62 грн, підлягала щомісячній виплаті позивачу за період з 01.03.2018 по 28.01.2020 включно.
Водночас відповідач не надав доказів нарахування та виплати позивачу зазначеної індексації-різниці за вказаний період.
За таких обставин суд доходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 є протиправною.
Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.01.2020, виходячи з її щомісячного розміру 3892,62 грн, відповідно до абзаців 3, 4 та 6 пункту 5 Порядку №1078.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на обмеженість бюджетного фінансування, необхідність здійснення видатків у межах затверджених асигнувань та положення бюджетного законодавства.
Однак суд відхиляє такі доводи, оскільки індексація грошового забезпечення є встановленою законом державною гарантією, а обмеженість фінансових ресурсів не може бути самостійною правовою підставою для її ненарахування та невиплати.
Щодо вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктом 1 Порядку №44 цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Що стосується позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі — Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі — Порядок №159).
Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно із статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення);
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 дійшла висновку, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", за сукупності таких умов:
1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць
2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;
3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.
З тексту вказаної постанови також слідує, що норми Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" пов`язують можливість компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, з одержанням таких доходів на території України і з тим, що вони не мають разового характеру.
Розвиваючи зазначений правовий підхід, Верховний Суд у постанові від 05.08.2026 у справі №120/4140/25 надав оцінку правомірності відмови в задоволенні вимог про компенсацію втрати частини доходів з мотивів їх передчасності у зв`язку з тим, що належні суми індексації грошового забезпечення ще не були виплачені.
Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про компенсацію втрати частини доходів необхідно насамперед встановити правову природу відповідних виплат, зокрема з`ясувати, чи мають вони систематичний або разовий характер.
У зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо компенсації втрати частини доходів на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки до дня її фактичної виплати, скасувавши в цій частині рішення судів попередніх інстанцій.
Натомість щодо грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні Верховний Суд зазначив, що такі виплати не є періодичними щомісячними виплатами та за своєю правовою природою належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а тому дія Закону №2050-III на них не поширюється.
З урахуванням наведених правових висновків суд зазначає, що в межах цієї справи встановлено протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у заниженому розмірі за період з 29.01.2020 до 19.05.2023, а також протиправність бездіяльності щодо ненарахування та невиплати поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 до 28.01.2020 та індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 28.01.2020.
При цьому посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення мають систематичний характер і належать до доходів, на які поширюється дія Закону №2050-III.
Суд також ураховує, що відповідач протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення, однак у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством. Отже, спір у цій частині стосується несвоєчасної виплати належної позивачу різниці грошового забезпечення, право на отримання якої встановлено цим рішенням суду.
Натомість належні позивачу суми індексації грошового забезпечення відповідачем узагалі не нараховувалися та не виплачувалися.
З огляду на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 05.08.2026 у справі №120/4140/25, суд вважає, що сама по собі відсутність попереднього нарахування та фактичної виплати індексації грошового забезпечення не є безумовною підставою для відмови в задоволенні вимог про компенсацію втрати частини такого доходу, заявлених одночасно з вимогами про його нарахування та виплату.
При цьому суд зазначає, що визначення конкретного розміру компенсації здійснюється після встановлення належних до виплати сум доходу за відповідні місяці, а її виплата відповідно до статті 4 Закону №2050-III проводиться одночасно з виплатою відповідної заборгованості.
Таким чином, враховуючи встановлене порушення строків виплати позивачу належних сум регулярного грошового забезпечення та індексації, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячного грошового забезпечення, донарахованого на виконання цього рішення суду, та присудженої індексації грошового забезпечення за весь час затримки до дня їх фактичної виплати.
Водночас грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та інші одноразові додаткові види грошового забезпечення не мають систематичного характеру, у зв`язку із чим положення Закону №2050-III щодо компенсації втрати частини доходів на такі виплати не поширюються.
Отже, позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходів підлягають частковому задоволенню в частині регулярних складових грошового забезпечення та індексації, право на виплату яких встановлено цим рішенням суду. У задоволенні відповідних вимог щодо одноразових додаткових видів грошового забезпечення належить відмовити.
Стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 16.07.2024 включно, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У цій справі спір стосується права позивача на виплату йому грошового забезпечення та індексації у належному розмірі.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23, норми статті 233 КЗпП України є нормами матеріального права, які визначають строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказані норми поширюють свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на звернення до суду з вимогами про виплату належного грошового забезпечення за період до 19.07.2022 не було обмежене будь-яким строком.
Водночас відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною другою статті 233 КЗпП України у цій же редакції встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Таким чином, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк стосується спорів про виплату сум, належних особі саме у зв`язку зі звільненням та припиненням трудових чи службових відносин.
Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України, в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат під час дії.
У своєму рішенні Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.
З аналізу наведених приписів слідує, що "переміщення" на нове місце військової служби (в т. ч. з однієї військової частини до іншої) та "звільнення з військової служби" не є тотожними поняттями. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 26.06.2025 у справі №400/8927/23, від 03.02.2026 у справі №400/5149/24.
Матеріали справи не містять доказів звільнення позивача з військової служби у запас або відставку. Тому виключення позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_8 у зв`язку з переміщенням на інше місце служби не може прирівнюватися до звільнення з військової служби та не зумовлює застосування частини другої статті 233 КЗпП України.
За таких обставин до спірних правовідносин підлягають застосування положення частини першої статті 233 КЗпП України з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строку звернення до суду.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі — КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б підтверджували правомірність своїх дій та бездіяльності у спірних правовідносинах не надав, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким є відповідач.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом часткового задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VІ “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій – задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення без обрахунку розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022 та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 28.01.2020 включно із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення доходу, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 поточну індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 28.01.2020 включно із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення доходу, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.01.2020 відповідно до абзаців третього, четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.01.2020, виходячи зі щомісячного розміру 3892,62 грн.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми недоплачених щомісячних складових грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 28.01.2020 включно та індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 включно, які підлягають нарахуванню та виплаті на виконання цього рішення суду, за весь час затримки відповідних виплат до дня їх фактичної виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.
Повне найменування учасників справи:
Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК
Оригінал: reyestr.court.gov.ua