Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №300/5910/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2026 р. справа № 300/5910/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Управління поліції охорони в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу №4 о/с від 02.01.2026 про звільнення ОСОБА_1 ; визнання протиправним та скасування наказу №6 о/с від 05.01.2026 "Про внесення змін до наказу від 02.01.2026 №4 о/с"; поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління поліції охорони в Івано-Франківській області або на рівнозначній посаді; стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 02.01.2026 по день фактичного поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Управління поліції охорони в Івано-Франківській області №4 о/с від 02.01.2026 ОСОБА_1 , який обіймав посаду заступника начальника Управління поліції охорони в Івано-Франківській області, звільнено зі служби в поліції на підставі п.4 ч.1 ст.77 Закону "Про Національну поліцію" у зв`язку зі скорочення штатів або проведенням реорганізаційних заходів. Позивачу вручене письмове попередження про наступне скорочення займаної посади. Однак у даному випадку відповідачем не доведено, що скорочення посади позивача було реальним, а також, що відсутня можливість подальшого проходження ним служби на іншій посаді. При попередженні відповідач запропонував лише одну вакантну посаду – командира взводу реагування батальйону, котра не є рівнозначною посаді, яку обіймав позивач. Тому від запропонованої посади позивач відмовився. Таким чином відповідач обмежився пропозицією лише однієї нижчої посади, не вказавши відсутності інших вакантних посад. Крім того, під час прийняття рішення щодо звільнення не було враховано істотні обставини, зокрема затримання позивача 02.01.2026 органом досудового розслідування. Отже на момент видання наказу про звільнення, позивач фактично був позбавлений можливості перебувати на робочому місці та виконувати службові обов`язки, оскільки був затриманий. Після видання наказу про звільнення, 05.01.2026 було внесено зміни до нього в частині, що стосується виплат. При цьому, наказ № 6 о/с від 05.01.2026 виданий коли позивач перебував під вартою та об`єктивно не мав можливості ознайомитися з його змістом. У день звільнення остаточного розрахунку проведено не було, копії наказу про звільнення, трудової книжки та повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні також не видано. З урахуванням викладеного, наказ про звільнення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав. Вказав, що скорочення посади позивача відбулося не внаслідок одноособового рішення безпосереднього керівника Управління, а на підставі рішення Голови Національної поліції України, оформленого належним організаційно-розпорядчим актом – наказом від 15.10.2025 №1205. При цьому прийняттю рішення щодо внесення відповідних змін до штатної структури передувала оцінка фактичного стану діяльності Управління поліції охорони в Івано-Франківській області, зокрема результатів виконання планових завдань за окремими видами службової діяльності, а також фінансових показників його роботи. Відповідачем вживалися заходи, спрямовані на забезпечення можливості подальшого проходження позивачем служби в поліції, зокрема шляхом доведення до його відома інформації про наявні вакантні посади та їх безпосереднього пропонування. У період з 29.10.2025 по 02.01.2026 були наявні дві вакантні посади середнього складу: посада командира взводу реагування батальйону Управління поліції охорони в Івано-Франківській області та посада інспектора-чергового чергової частини відділу організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування управління поліції охорони в Івано-Франківській області. Від запропонованих посад позивач відмовився. Позивачу також було доведено інформацію про наявні посади у різних областях, а також, які за своїм службовим статусом відповідали рівню посади, яку обіймав позивач – заступника начальника Управління поліції охорони в Сумській/Харківській областях, заступника начальника Управління-начальника відділу технічної охорони та логістики управління поліції охорони в Запорізькій області. Загалом позивачу було надано для ознайомлення інформацію щодо близько 79 вакантних посад середнього класу. Отже, відсутність подальшого проходження позивачем служби була зумовлена не бездіяльністю відповідача, а свідомою відмовою самого позивача від запропонованих варіантів продовження служби. Необґрунтованими є доводи позивача про те, що під час його звільнення відповідач не врахував факт його затримання 02.01.2026. Затримання позивача розпочато о 12:25 год. При цьому, до цього часу, зокрема о 10 год. у його службовому кабінеті проводився обшук. Отже, до початку затримання позивач перебував за місцем проходження служби. Водночас, факт затримання не мав правового значення для визначення підстав його звільнення, оскільки позивача звільнено не у зв`язку з відсутністю на роботі чи вчинення дисциплінарного проступку, а у зв`язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів. Необґрунтованими є твердження про грубе порушення відповідачем законодавства у зв`язку із невидачею копії наказу про звільнення, непроведенням остаточного розрахунку, невидачею трудової книжки та ненаданням повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні. В день звільнення відповідачем засобами поштового зв`язку направлено позивачу витяг з наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми, а також повідомлення про необхідність прибути до відділу кадрів для отримання трудової книжки. Водночас, поштове відправлення повернулося в зв`язку з неврученням. Твердження позивача про те, що відповідачем не проведено з ним розрахунку при звільненні спростовуються платіжними документами про фактичне перерахування коштів 02.01.2026 та 05.01.2026 (а.с.32-50).

У відповіді на відзив позивач вказав, що сам по собі факт надання позивачем письмової відмови від окремих запропонованих посад не свідчить про те, що відповідачем було вичерпано можливість для подальшого проходження позивачем служби в поліції. Особливої уваги заслуговує те, що серед наведених відповідачем вакантних посад були зазначені, зокрема, посади заступників начальників відповідних підрозділів поліції охорони в інших областях. Отже, навіть твердженням самого відповідача, у системі поліції охорони існували посади, за своїм характером наближені до тієї, яку до проведення організаційно-штатних заходів обіймав позивач. Обставини затримання позивача мають значення для оцінки належності проведення процедури його звільнення, оскільки на момент фактичного припинення служби, позивач перебував у ситуації, за якої був об`єктивно позбавлений можливості перебувати за місцем проходженням служби та особисто вчиняти дії, пов`язані з оформленням звільнення. Сам факт направлення документів, які в подальшому не були отримані позивачем та повернулися відповідачу, не може ототожнюватися з їх належним врученням позивачу та не усуває обставин, за яких відбулося його звільнення. Окрім цього, відповідачем не надано доказів направлення цих документів до установи попереднього ув`язнення (СІЗО), де перебував позивач. Щодо остаточного розрахунку, то сам факт внесення змін в частині розрахунку, свідчить про те, що розрахунок, проведений 02.01.2026 не містив остаточних даних щодо виплат, належних позивачу у зв`язку із звільненням (а.с.139-148).

Суд, розглянувши відповідно до вимог ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, письмові пояснення викладені у заявах по суті справи, виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі Закон №580-VIII).

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Наказом управління поліції охорони в Івано-Франківській області від 07.12.2015 №9 о/с майора поліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника Управління поліції охорони в Івано-Франківській області (а.с.54).

Наказом Національної поліції України № 1205 від 15.10.2025 затверджено Перелік змін у штатах органів і підрозділів поліції охорони (а.с.58-60).

Відповідно до цього наказу було скорочено посаду заступника начальника Управління поліції охорони в Івано-Франківській області.

Правовими положеннями ч.1-2 статті 68 Закону №580-VIII регламентовано, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.10.2026 позивач попереджений про скорочення наказом Національної поліції України № 1205 від 15.10.2025 посади заступника начальника Управління поліції охорони в Івано-Франківській області, котру він обіймав та наступне вивільнення згідно з пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (а.с.61).

Разом із попередженням позивачу запропоновано посаду командира взводу реагування батальйону Управління поліції охорони в Івано-Франківській області.

Від запропонованої посади командира взводу реагування батальйону Управління поліції охорони в Івано-Франківській області позивач відмовився, про що ним 29.10.2026 власноручно зазначено в попередженні (а.с.61).

Пізніше, 04.11.2025 позивачу запропоновано посаду інспектора-чергового чергової частини відділу організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Управління поліції охорони в Івано-Франківській області. Від цієї посади позивач також відмовився, про що особисто зазначив у попередженні від 04.11.2026 (а.с.62)

Відповідач 05.11.2025 звернувся до Департаменту поліції охорони з листом №1179-2025 щодо надання інформації про наявні вакантні посади, у тому числі рівнозначні посади заступника управління територіально органу поліції охорони, з метою подальшого розгляду можливості призначення на одну з таких посад підполковника поліції ОСОБА_1 (а.с.63).

Надалі, Департаментом поліції охорони відповідачу скеровано відповіді територіальних органів поліції охорони та Вінницького ВПУ з переліком вакантних посад середнього класу (а.с.64-88).

Серед зазначених вакансій були посади, які за своїм службовим статусом відповідали рівню посади, яку обіймав позивач, зокрема заступника начальника управління поліції охорони в Сумській області, заступника начальника управління поліції охорони в Харківській області та заступника начальника Управління – начальника відділу технічної охорони та логістики управління поліції охорони в Запорізькій області (а.с.69, 72, 83).

Позивачу було запропоновано вакантні посади, відповідно до інформаційних листів щодо наявності вакантних посад у територіальних органах поліції охорони та Вінницького ВПУ.

Однак, позивач не надав згоди на призначення на запропоновані посади, про що ним власноручно зазначено під переліком вакантних посад (по областях), шляхом проставлення «Ознайомлений, не згідний, підпис та дата 05.12.2025 (а.с.89-98).

За приписами частини 3 статті 68 Закону №580-VIII поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 77 Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

З урахуванням відмови позивача від запропонованих вакансій, наказом Управління поліції охорони в Івано-Франківській області від 02.01.2026 №4 о/с, відповідно до пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) підполковника поліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління поліції охорони в Івано-Франківської області (а.с.99-100).

Окрім цього, наказом Управління поліції охорони в Івано-Франківській області від 05.01.2026 №6 о/с внесено зміни до наказу Управління поліції охорони в Івано-Франківській області від 02.01.2026 №4 о/с в частині кількості днів, за які підлягала виплаті грошова компенсація за невикористані ОСОБА_1 дні відпустки (а.с.101).

Вважаючи, що уповноваженим органом було протиправно прийнято наказ про звільнення від 02.01.2026 №4 о/с, а також наказ від 05.01.2026 №6 про внесення змін до нього, позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положенням спеціального законодавства, у даному випадку - Закону України "Про Національну поліцію", не врегульовано процедуру звільнення поліцейського у зв`язку зі скороченням чисельності штату та дотримання трудових гарантій поліцейського, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини 1-3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

У постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №487/2191/17 та від 30.04.2020 у справі №520/6610/19 зазначено, що відповідно до вимог частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Отже, враховуючи вищезазначені обставини справи та висновки викладені Верховним Судом, необхідність запропонувати працівнику всіх наявних вакансій це не право, а обов`язок роботодавця, який законодавцем покладено на останнього.

В даному випадку, 29.10.2025 позивачу запропоновано вакантну посаду командира взводу реагування батальйону Управління поліції охорони в Івано-Франківській області, 04.11.2025 – вакантну посаду інспектора-чергового чергової частини відділу організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Управління поліції охорони в Івано-Франківській області. Ці посади були вакантними у період з 29.10.2025 по 02.01.2026 (а.с.102). Окрім цього, позивачу доведено до відома та запропоновано вакантні посади в територіальних органах поліції охорони у Львівській, Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій та Чернігівській областях.

Серед зазначених вакансій були, зокрема, посади, які за своїм службовим статусом відповідали рівню посади, яку обіймав позивач, зокрема заступник начальника Управління поліції охорони в Сумській/Харківській областях та заступник начальника управління- начальник відділу технічної охорони та логістики Управління поліції охорони в Запорізькій області.

Позивач відмовився від усіх запропонованих посад, про що власноручно зазначив 29.10.2025 та 04.11.2025 - щодо посад в Управлінні поліції охорони в Івано-Франківській області (а.с.61-62), 05.12.2025 - щодо посад в інших областях (а.с.89-98).

Позиція відповідача, яка покладена в основу звільнення ОСОБА_1 , обґрунтовується відмовою позивача від запропонованих посад. Зазначене свідчить, що відповідачем дотримано вимоги щодо інформування позивача про наявні вакантні посади, а сам позивач, реалізував своє право на відмову від працевлаштування на іншу посаду.

Суд наголошує, що приписами статті 68 Закону № 580-VIII гарантована можливість працевлаштування поліцейського в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, у разі скорочення його посади. Необхідним елементом щодо призначення поліцейського на іншу посаду є його згода.

Посилання позивача на те, що запропонування посад в інших областях у формі таблиці не є належним доказом відмови позивача від таких посад, суд оцінює критично, так як жодним нормативно-правовим актом не передбачена форма та вигляд в якому пропонується при скороченні штату перелік посад, а передбачено лише обов`язок уповноваженого органу надати такий перелік. При цьому, сам факт надання такого переліку посад позивачем не заперечується, а в матеріалах справи наявна відмова від призначення на запропоновані посади.

Виходячи з вищевикладених обставин, суд приходить до висновку, що при звільненні позивача зі служби в поліції, Управлінням поліції охорони в Івано-Франківській області, дотримано встановлених статтями 62, 65, 68, 77 Закону України "Про Національну поліцію" вимог, а саме:

- позивач ознайомлений з наказом від 15.10.2025 "Про затвердження Переліку змін у штатах органів і підрозділів поліції охорони" та попереджений про наступне вивільнення;

- позивачу запропоновано наявні вакантні посади в Івано-Франківській та інших областях, в тому числі вакантні посади, що відповідають визначенню рівнозначних посад поліцейських;

- позивач власноручно відмовився від запропонованих йому посад.

Як на одну із підстав для задоволення позовних вимог позивач також вказує на порушення процедури доведення до його відома змісту наказу про звільнення.

Судом встановлено, що із вказаним наказом позивача не ознайомлено, оскільки згідно з протоколом старшого слідчого П`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м.Івано-Франківську) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_1 02.01.2026 затримано, як особу, підозрювану у вчиненні злочину (а.с.20-23).

Цього ж дня, 02.01.2026 на адресу позивача засобами поштового зв`язку відповідачем направлено рекомендований лист №2/43/28/04-2026, яким позивача було повідомлено про необхідність прибути до відділу кадрового забезпечення Управління для отримання трудової книжки. Разом із зазначеним листом позивачу направлено витяг з наказу Управління поліції охорони в Івано-Франківській області від 02.01.2026 №4 о/с про звільнення, а також письмове повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми (а.с.103-105).

Як зазначив у відзиві на позовну заяву відповідач, поштове відправлення №7601000230242 скероване за адресою АДРЕСА_1 , однак повернуто відправнику, в зв`язку з неврученням адресату.

На підставі ухвали Івано-Франківського міського суду від 02.01.2026 позивач з 02.01.2026 по 05.08.2026 перебував під вартою в ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань" (№12) (а.с.24-25).

Отже, на переконання суду, за цих обставин відповідачем вжито послідовних та фактичних заходів для повідомлення позивача про його звільнення та необхідність отримання трудової книжки.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що на адвокатський запит, Управлінням в січні 2026 року надано витяги з наказів по особовому складу УПО Івано-Франківської області від 02.01.2026 №4 о/с та від 05.01.2026 №6 о/с, а також довідки про доходи позивача за 2025-2026 роки (а.с.106-109).

Разом з тим суд зазначає, дата та фактичний час вручення наказу працівнику не змінюють і не скасовують правову підставу (законність чи незаконність) його прийняття органом влади. Тобто, навіть якщо наказ вручили із запізненням, вирішальним для суду є те, чи мав роботодавець законні підстави для його видачі на момент прийняття.

Таким чином, керуючись вищевикладеним в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач звільняючи ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління поліції охорони в Івано-Франківській області на підставі пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію"(у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 02.01.2026 керувався та діяв у межах передбачених чинним законодавством України.

Що стосується спірного в цій справі наказу від 05.01.2026 №6 о/с.

Так, наказом Управління поліції охорони в Івано-Франківській області від 05.01.2026 №6 о/с внесено зміни до наказу Управління поліції охорони в Івано-Франківській області від 02.01.2026 №4 о/с в частині кількості днів, за які підлягала виплаті грошова компенсація за невикористані дні відпустки, з 60 до 75 днів (а.с.101).

Слід зауважити, що в частині цього наказу, позивачем у заявах по суті справи не наведено жодного обґрунтування.

Верховний Суд у постанові від 07.11.2024 по справі № 560/21171/23 зазначив, що виходячи із принципу диспозитивності, закріпленого у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зобов`язаний вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, але у разі, якщо обраний позивачем спосіб захисту не зможе призвести до захисту тих прав, які позивач мав на меті відновити. Повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).

Отже, оскільки позивач у заявах по суті справи не вказав жодних обставин помилковості наказу від 05.01.2026 №6 о/с, котрим здійснено додаткове нарахування грошового забезпечення, а судовим розглядом таких не здобуто, суд вважає, що підстави для його скасування відсутні.

Що стосується посилання позивача на неповний та/або невчасний розрахунок при звільненні, а також доводів щодо протиправності скорочення посади, з огляду на те, що в інших територіальних органах аналогічні посади збережені, то ці питання виходять за межі розгляду цієї справи. Виплата грошового забезпечення або процедура скорочення посади можуть бути питаннями окремого судового провадження.

Оскільки суд дійшов висновку що наказ від 02.01.2026 №4 о/с в частині звільнення зі служби в поліції охорони ОСОБА_1 є правомірним та скасуванню не підлягає, то вимоги позивача щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню, так як є похідними.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.