Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб з інвалідністю
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №240/19775/26
Суддя: Семенюк Микола Миколайович
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/19775/26
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової допомоги,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо відмови - ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 (одного) мільйону гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153.
- стягнути з Військової частини № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь - ОСОБА_1 нестриману одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 (один) мільйон гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153.
В обґрунтування позову зазначає, що позивач має право на отримання передбаченої законом винагороди, а тому відповідачем протиправно відмовлено в її виплаті.
Ухвалою від 28.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що позивач станом на дату подання заяви щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень не проходив військову службу та не був діючим військовослужбовцем у розумінні приписів Постанови № 153.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій просив позов задовольнити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та начальником НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України 09.02.2023 укладено контракт.
13.01.2024 позивач отримав поранення під час бойового завдання із захисту Батьківщини та 19.03.2024 був виключений зі списків особового складу частини за станом здоров`я (наказ від 19.03.2024 № 226-ОС).
Позивачу з 17.04.2024 внаслідок поранення, так, пов`язаного із захистом Батьківщини встановлено І "Б" групу інвалідності.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.03.2024 № 08/54 ОСОБА_1 в період з 19.10.2023 по 13.01.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.
Позивач, звернувся до відповідача з заявою щодо призначення та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153, за результатами розгляду якої відповідачем було відмовлено.
Не погоджуючись з підставами відмови, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", пунктом 2 якої затверджені Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок) та форма контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу. Постанова № 153 набрала чинності 13.02.2025.
Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 153 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387) установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема, громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.
Ця норма визначає коло осіб, які беруть участь в експериментальному проекті шляхом укладення нового контракту за встановленою формою, тоді як пунктом 4 Постанови № 153 винагороду передбачено, зокрема, для осіб, які були прийняті або призвані на військову службу до набрання чинності цією постановою.
У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153" внесено зміни, зокрема, у пункт 4 Постанови № 153.
Ці зміни не вплинули на умови, що є предметом спору (прийняття або призов на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, безпосередня участь у бойових діях, наявність поранення). Оскільки спірна відмова датована 08.06.2026, суд застосовує редакцію Постанови № 153, чинну з 07.08.2025.
Відповідно до абзаців другого-дев`ятого пункту 4 Постанови № 153 (у чинній редакції) установлено, що:
громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX", проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант";
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
Аналізуючи положення пункту 4 Постанови № 153 у чинній редакції, суд зазначає, що для виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої цими нормами, мають бути дотримані такі умови:
- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні";
- така особа проходить військову службу та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;
- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153, яким винагорода не виплачується.
При цьому розмір зазначеної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі таких військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:
- якщо такий строк сукупно становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн гривень (про що й просить позивач у позовній заяві);
- якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 у зв`язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн гривень;
- якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу та брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців, а також тим із них, хто брав участь у бойових діях менше шести місяців у зв`язку з пораненням, одержаним під час захисту Вітчизни, або перебуванням та звільненням з полону.
Як встановлено судом, позивач уклав контракт 09.02.2023, у віці 23 років.
Отже, передбачена пунктом 4 Постанови № 153 умова щодо віку особи (до 25 років) на момент прийняття на військову службу позивачем дотримана незалежно від того, чи пов`язувати це прийняття з укладенням контракту, чи з початком проходження служби в умовах воєнного стану.
Суд встановив, що період безпосередньої участі у бойових діях, станом на дату набрання чинності Постановою № 153 становив менше шести місяців, а тому право позивача на винагороду у повному розмірі має оцінюватися за абзацом четвертим пункту 4 цієї постанови.
Крім того, судом встановлено, що поранення позивача, описане вище, було отримане 13.01.2024 під час безпосередньої участі в бойових діях і, згідно з висновком військово-лікарської комісії, викладеним у свідоцтві про хворобу № 465/145, пов`язане із захистом Батьківщини. Відповідно до абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку з пораненням, одержаним під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі. Наявність такого поранення, таким чином, замінює вимогу про шестимісячний строк участі в бойових діях, проте не скасовує інших умов абзацу другого цього пункту (вік, прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану, безпосередня участь у бойових діях), дотримання яких суд оцінює нижче.
Оцінюючи довід відповідача про те, що позивач, звільнений з військової служби у березні 2024 року, не проходить військову службу, а тому не належить до кола осіб, на яких поширюється пункт 4 Постанови № 153, суд виходить з такого.
Абзац другий пункту 4 Постанови № 153 справді містить слова "проходять військову службу". Проте абзацом четвертим цього пункту прямо передбачено виплату винагороди в повному обсязі військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях менше шести місяців у зв`язку з пораненнями, одержаними під час захисту Вітчизни. Закономірним наслідком тяжкого поранення є визнання особи військово-лікарською комісією непридатною до військової служби та її звільнення з військової служби за станом здоров`я. Тлумачення слів "проходять військову службу" як вимоги перебувати на службі станом на певну дату у 2025 році позбавило б абзац четвертий реального змісту саме щодо тих військовослужбовців, поранення яких виявилося настільки тяжким, що унеможливило подальше проходження служби. Таке тлумачення суперечило б і принципу верховенства права, який вимагає, щоб норми, які гарантують соціальні виплати, мали реальний, а не ілюзорний зміст.
Крім того, Порядком, затвердженим Постановою № 153, для осіб, які уклали контракт за експериментальним проектом, передбачено, що у разі припинення контракту з підстав, визначених, зокрема, підпунктом "б" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, за умови наявності поранень, одержаних під час захисту Вітчизни, через які військовослужбовець не зміг виконати умову контракту щодо участі у бойових діях протягом шести місяців, невиплачена частина одноразової грошової допомоги виплачується в повному обсязі (пункт 19 Порядку). Тобто держава сама виходить із того, що звільнення за станом здоров`я внаслідок поранення не позбавляє права на повну виплату. Позбавлення такого права позивача, який прийнятий на службу у віці до 25 років, брав участь у бойових діях та був поранений, лише через те, що внаслідок цього поранення його звільнено з військової служби до набрання чинності Постановою № 153, не мало б об`єктивного та розумного виправдання і було б дискримінаційним з підстав, наведених нижче.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що звільнення позивача у березні 2024 року за станом здоров`я внаслідок поранення, одержаного під час захисту Вітчизни, не позбавляє його права на винагороду, передбачену пунктом 4 Постанови № 153.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до статей 17 та 46 Конституції України забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а також осіб, які зазнали ушкодження здоров`я під час захисту Вітчизни, є безумовним обов`язком держави. Припинення військової служби позивачем відбулося не за його власною ініціативою чи внаслідок дисциплінарного проступку, а через отримання тяжкого поранення під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини. За таких обставин позбавлення позивача передбаченої Постановою № 153 винагороди суто з формальних підстав його перебування у статусі звільненого на момент прийняття цього нормативного акта суперечило б суті конституційних гарантій соціального захисту ветеранів війни та призводило б до фактичного обмеження прав військовослужбовця через наслідки отриманого ним поранення.
Відповідач не посилається на притягнення позивача до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності у розумінні абзацу п`ятого пункту 4 Постанови № 153, а матеріали справи не містять відомостей про це. Отже, підстав для невиплати винагороди за цим абзацом немає.
Суд враховує, що відповідно до принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України) норми, які встановлюють соціальні гарантії, не можуть тлумачитися так, щоб позбавити особу гарантованого державою права за відсутності для цього прямої вказівки в нормативному акті. У разі вагомих сумнівів щодо змісту такої норми перевага надається тлумаченню, яке максимально захищає права особи (принцип тлумачення закону на користь особи; зокрема, постанова Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 240/4894/23).
Суд враховує, що Постанова № 153 не містить застережень чи обмежень щодо необхідності укладення контракту саме вперше або щодо неприпустимості врахування проходження військової служби за контрактом, укладеним до введення воєнного стану, та продовження такої служби в умовах воєнного стану. Метою експериментального проекту, згідно з пунктом 1 Порядку, є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) шляхом удосконалення механізму залучення громадян віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього. Водночас пункт 4 Постанови № 153 передбачає одноразову грошову винагороду саме "за тривалість проходження служби в бойових умовах", тобто як винагороду за вже пройдену службу. Позивач, який у віці до 25 років проходив військову службу в умовах воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях та був поранений під час захисту Вітчизни, за своїм фактичним становищем відповідає тій категорії осіб, для винагородження яких ухвалено пункт 4 Постанови № 153.
Отже, у позивача наявні всі визначені Постановою № 153 умови для виплати одноразової грошової винагороди, а тому її невиплата є протиправною.
При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За практикою цього суду (зокрема, рішення у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005, заява № 63134/00) поняття "майно" охоплює не лише наявні речі, а й майнові права та обґрунтовані очікування отримати виплату, якщо вони мають достатню підставу в національному законодавстві. Така підстава у цій справі наявна, оскільки позивач відповідає умовам пункту 4 Постанови № 153.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності своєї відмови, а його доводи, викладені у відзиві, суд відхиляє з наведених вище підстав.
Оскільки позивач відповідає всім умовам пункту 4 Постанови № 153, а відповідач не посилається на інші підстави для відмови, питання про нарахування та виплату винагороди не належить до дискреційних повноважень відповідача, і єдиним варіантом його правомірної поведінки є нарахування та виплата винагороди у розмірі 1000000,00 грн. За таких обставин ефективним способом захисту порушеного права позивача (стаття 5, частина друга статті 245 КАС України) є визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання його нарахувати та виплатити позивачу зазначену винагороду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) задовольнити.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 , у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000,00 грн відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000,00 грн (один мільйон гривень 00 копійок) відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua