Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №160/1550/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокуСправа № 160/1550/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідача-2: військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів №1941 від 11.10.2025р., №296 від 11.10.2025р. у частині, №314 від 29.10.2025р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2026р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідача-2: військової частини НОМЕР_1 та, з урахуванням виправленого адміністративного позову від 18.02.2026р., просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.10.2025 за №1941 «Про призов резервістів і військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» у частині ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.10.2025 за №296 у частині ОСОБА_1 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.10.2025 №314 (по стройовій частині) про виключення ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення, як такого, що самовільно залишив місце служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, наказ про призов для проходження військової служби під час мобілізації, а відповідно, і прийняті у подальшому командиром в/ч НОМЕР_1 про зарахування його до особового складу військової частини та виключення з усіх видів забезпечення як такого, що самовільно залишив місце служби, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки станом на дату видання наказу про його призов (11.10.2025) він не підлягав призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як здобувач вищої освіти (студент) на денній формі навчання (п.1 ч.3 ст.23), а також як педагогічний працівник закладу освіти (вчитель інформатики) за основним місцем роботи зі ставкою 0,75 (п.2 ч.2 ст.23), що підтверджувалося даними із ЄДЕБО від 11.10.2025 та довідкою Дніпровського наукового ліцею інформаційних технологій ДМР від 06.10.2025 №293-1. Окрім того, позов обґрунтований і тим, що жодних ні повісток, ні направлень на ВЛК, ні розпоряджень РТЦК та СП про його мобілізацію він не отримував, та фактично, після затримання ТЦК та СП повідомляв про наявність у нього підстав для відстрочки, проте ці обставини працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 не перевірили, що свідчить про те, що він був позбавлений можливості надати документи, що підтверджують його право на відстрочку.

Ухвалою суду від 02.03.2026р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, та запропоновано, зокрема, відповідачам-1,2 – протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали суду надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності оскаржуваних наказів з урахуванням підстав, викладених у позові, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачами-1,2 у їх електронних кабінетах 23.01.2026р., 13.02.2026 (адміністративний позов з додатками), 02.03.2026р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду, через систему «Електронний суд» відповідачем-2 (в/ч НОМЕР_1 ) надано до суду відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що зарахування до списків особового складу військової частини та виключення з нього здійснюється за наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Представник відповідача зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.10.2025 №296 позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення, відповідно, з дня зарахування до списків особового складу військової частини військовозобов`язаний набуває статусу військовослужбовця, оскаржуваний позивачем наказ від 11.10.2025 №296 є виконаним з моменту його зарахування до списків особового складу військової частини у зв`язку із чим вважає, що у задоволенні позовних вимог позивачеві слід відмовити.

Також 17.05.2026р., на виконання вимог зазначеної вище ухвали суду, відповідачем-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) через систему «Електронний суд» подано відзив на позов, у якому представник відповідача-1 просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування вказаного наказу не може призвести до відновлення порушеного права, процедура призову на військову службу під час мобілізації є незворотною згідно правових висновків Верховного суду від 05.02.2025р. по справі №160/2592/23.

04.04.2026р. та 21.05.2026р. представником позивача через систему «Електронний суд» були подані відповіді на вищенаведені відзиви, у яких останній виклав свої зауваження до відзивів на позов, зазначив про ті ж самі підстави та обставини, які ним були наведені у позові, додатково вказав на те, що документи, які підтверджували право позивача на відстрочку були передані працівникам ТЦК згідно пояснень свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що вказує на обов`язок ІНФОРМАЦІЯ_2 перевірити обставини, які виключають можливість мобілізації особи, відповідно, просив врахувати викладені у них (відповідях на відзиви) доводи та позовну заяву позивача задовольнити у повному обсязі.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 21.10.2026р. через велику завантаженість суду адміністративними справами військовозобов`язаних та військовослужбовців, перебування судді Конєвої С.О. у щорічних чергових відпустках, що об`єктивно унеможливлювало здійснення адміністративного судочинства у даний період, розгляд даної справи було продовжено відповідно до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 21.10.2026р.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 21.10.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивач у справі - ОСОБА_1 на підставі Договору про навчання в закладі вищої освіти № М-4842-25/Б від 27.08.2025р. є студентом Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», факультету «інститут природничих наук», зарахований на навчання з 15.09.2025р., форма навчання – ДЕННА, що підтверджується наявними у справі копіями витягу з наказу від 29.08.2025р. №873/с «Про зарахування на навчання», довідки від 13.10.2025р. №16-42/3790 та довідки ЄДЕБО №789706 від 11.10.2025р.

Також судом встановлено, що позивач працює в Дніпровському науковому ліцеї інформаційних технологій Дніпровської міської ради на посаді вчителя інформатики з 06.10.2025р. (наказ від 30.09.2025 №75-К-2), по теперішній час, за основним місцем роботи, педагогічне навантаження його 16 годин, що складає 0,9 ставки, про що свідчить зміст копії довідки Дніпровського наукового ліцею інформаційних технологій ДМР від 06.10.2025р. №293-1.

Надалі, 11.10.2025р. наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 за №1941 позивач був призваний і направлений для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період, до військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується змістом копії Витягу із відповідного наказу, наявного у справі.

Того ж дня 11.10.2025р. наказом командира військової частини НОМЕР_1 за №296 позивача було зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення з 11.10.2025р. згідно відомостей, які містяться у копії Витягу із наведеного наказу.

За змістом копії Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.10.2026р. №314 судом встановлено, що під час переміщення особового складу до пункту постійної дислокації позивач самовільно залишив військову частину, у зв`язку із чим наказано призупинити йому виплату усіх видів грошового забезпечення, інших видів забезпечення з 28 жовтня 2025 року.

Позивач, вважаючи протиправними вищенаведені рішення відповідачів-1,2 щодо його призову на військову службу (наказ №1941 від 11.10.2025р.), зарахування до списків особового складу військової частини (наказ №296 від 11.10.2025р.), виключення з усіх видів забезпечення, як такого, що самовільно залишив місце служби (наказ №314 від 29.10.2025р.), звернувся з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено в Україні воєнний стан.

В подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений, зокрема, Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб; від 18 квітня 2022 року №259/2022 з 5 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб та триває на момент розгляду цієї справи.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно з вказаним Указом, мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 3543-XII:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначено статтею 22 Закону № 3543-XII.

Зокрема, приписами частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ встановлено, що громадяни України зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина п`ята статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

При цьому, статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначено перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, відповідно до абзацу другого частини третьої статті 23 Закону №3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

А згідно абзацу 3 частини 2 статті 23 закону №3543-ХІІ передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також, зокрема, педагогічні працівники закладів середньої освіти, за умови, що вони працюють за основним місцем роботи не менше як на 0,75 ставки.

У відповідності до п.58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі – Порядок №560), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані особисто подають на ім`я, зокрема, голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

За приписами п.60 згаданого Порядку №560 передбачено, що Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.

Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно, із системного аналізу наведених приписів слідує, що у разі наявності у військовозобов`язаного права на відстрочку, останній має обов`язок реалізувати таке право на відстрочку шляхом подання до комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 з питань надання відстрочки відповідної заяви встановленої форми, а відповідач (Комісія з розгляду питань відстрочки), в свою чергу, як суб`єкт владних повноважень має обов`язок перевірити викладені у такій заяві обставини та прийняти рішення про надання відстрочки (шляхом оформлення протоколу) або про відмову у наданні відстрочки (оформлюється повідомленням) у відповідні терміни (7 календарних днів з дня надходження заяви).

При цьому, вказані приписи п.60 Порядку №560 містять заборону призову до ухвалення відповідного рішення щодо надання відстрочки від призову на військову службу.

Разом з тим, наведені правові норми свідчать і про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за привозом під час мобілізації, на особливий період.

Повертаючись до обставин цієї справи, зі змісту позову та доданих до нього документів судом встановлено, що предметом спору у цій справі є правомірність наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.10.2025р. №1941 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період, ОСОБА_1 – позивача у цій справі.

Матеріалами справи також підтверджено, що ОСОБА_1 на момент його призову за мобілізацією (11.10.2025р.) навчався у Національному технічному університеті «Дніпровська політехніка», на факультеті – «інститут природничих наук» з 15.09.2025р., форма навчання – ДЕННА, про що свідчить інформація, яка міститься у копії довідки ЄДЕБО №789706 від 11.10.2025.

Також і зі змісту копії довідки від 06.10.2025р. №293-1 установлено, що ОСОБА_1 працює в Дніпровському науковому ліцеї інформаційних технологій Дніпровської міської ради на посаді вчителя інформатики з 06.10.2025 (наказ від 30.09.2025 №75-К-2) по теперішній час, за основним місцем роботи. Педагогічне навантаження ОСОБА_1 16 годин, що складає 0,9 ставки.

Отже, із аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства та встановлених обставин у цій справі, можна дійти висновку, що на момент призову на військову службу під час мобілізації позивач відповідно до абзацу 2 ч.3 ст.23 (як студент денної форми навчання) та абзацу 3 ч.2 ст.23 закону №3543-ХІІ (як педагогічний працівник за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки) мав право на одержання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією.

У цьому контексті, суд зазначає, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками, які викладені у постановах Верховного суду від 10.01.2024 року у справі №280/6033/22, від 01.10.2024р. у справі №160/10728/23, які зроблені у подібних правовідносинах, тому підлягають застосуванню у цій справі в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення мобілізаційних процедур, позивач надавав відповідачу-1 (комісії з розгляду питань про відстрочку при ІНФОРМАЦІЯ_2 ) будь-які документи для підтвердження наявності у нього статусу здобувача вищої освіти за денною формою навчання та/або доказів, які підтверджують його статус педагогічного працівника за основним місцем роботи не менш ніж на 0,75 ставки та заяви про оформлення права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

При цьому, судом критично надається правова оцінку аргументам позивача, викладеним у позові, про те, що відповідні довідки надавались працівникам ІНФОРМАЦІЯ_2 під час його затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки вони жодними доказами не підтверджені.

Що стосується письмових пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 09.03.2026р., опитаних адвокатом Ковальовим А.О., то суд зазначає, що зазначені пояснення не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів у розумінні ст.72-73 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на наступне.

По-перше, адвокат Ковальов А.О. проводити опитування свідків у спосіб, який зробив адвокат, шляхом оформлення ним письмових пояснень такими повноваженнями не наділений згідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

По-друге, належними та допустимими доказами щодо реалізації позивачем свого права на відстрочку можуть бути не пояснення свідків, а копії документів про подання/реєстрацію заяви про відстрочку у органі ІНФОРМАЦІЯ_2 або/чи відправлення такої заяви із доданими підтверджуючими документами на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 засобами поштового зв`язку.

Разом з тим, таких документів, ні заяви про надання відстрочки, встановленої форми, згідно п.58 Порядку №560, ні поштових квитанцій про її направлення на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 , до позову позивачем не було додано.

Щодо доводів представника позивача про те, що обов`язок перевірки наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації було покладено на органи ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд зазначає таке.

З аналізу пункту 11 Положення №154 слідує, що оформлення відстрочки від призову для військовозобов`язаних, резервістів під час мобілізації, особливого періоду чи воєнного часу належить до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Вони також ведуть спеціальний облік цих осіб.

При цьому відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону №2232-XII призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Тобто, з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку військовозобов`язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на останніх покладено обов`язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.

Отже, із наведеного аналізу слідує, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, кореспондує з обов`язком військовозобов`язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема, щодо своєчасного повідомлення органи РТЦК та СП про зміну рівня освіти, місця роботи і посади.

В той же час, доказів звернення до відповідного ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення змін до облікових даних у зв`язку із зарахуванням на денну форму навчання до Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» (зарахування відбулося з 29.08.2025р. згідно наказу №873/с), у зв`язку з призначенням на посаду педагогічного працівника зі ставкою 0,9 ставки до Дніпровського наукового ліцею інформаційних технологій ДМР з 06.10.2025р. (наказ від 30.09.2025р. №75-К-2), з наданням підтверджуючих документів, позивач до суду не надав.

Підсумовуючи наведене та враховуючи відсутність в матеріалах справи відомостей про те, що позивач повідомляв відповідача-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) про обставини, які надають йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, дозволяють суду дійти висновку, що позивач у справі – ОСОБА_1 можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення його (права) у вищенаведений відповідний спосіб до моменту його призову на військову службу ( до 11.10.2025р.) не скористався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оспорюваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.10.2025р. №1941 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 прийнятий правомірно, тому підстави для його скасування у адміністративного суду відсутні.

З огляду на те, що під час розгляду даної справи протиправності оспорюваного наказу відповідача-1 про призов позивача на військову службу під час мобілізації від 11.10.2025р. за №1941 судом не було виявлено, а позивачем така протиправність жодними доказами не підтверджена, тому суд приходить до висновку, що для визнання протиправними та скасування наказів командира в/ч НОМЕР_1 від 11.10.2025р. № 296 про зарахування позивача до особового складу військової частини та всі види забезпечення, від 29.10.2025р. №314 про призупинення виплати грошового забезпечення через самовільне залишення позивачем військової частини, жодних правових підстав у адміністративного суду не має, оскільки вони є похідними, від наказу про призов позивача на військову службу, який судом вище визнаний правомірним, у зв`язку з чим у цій частині позову позивачеві також слід відмовити.

За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи – ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.

Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Разом з тим, у ході судового розгляду цієї справи правомірність наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.10.2025р. №1941 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації, наказу командира в/ч НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до особового складу військової частини №296, наказу командира в/ч НОМЕР_1 в частині призупинення виплати всіх видів грошового забезпечення позивачеві через самовільне залишення військової частини №314, жодними належними, достатніми та допустимими доказами позивачем та його представником не доведена.

Також і доказів реалізації свого права на відстрочку до моменту його призову на військову службу (до 11.10.2025р.) шляхом подання відповідної заяви до комісії з розгляду питань про надання відстрочки при ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачем суду не надано, відтак, оспорювані накази відповідачів-1,2 не можуть бути визнані протиправними та скасовані, оскільки реалізація такого права залежала лише від волі самого позивача, який таким правом не скористався.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи представника позивача про те, що позивач не отримував повісток, не отримував направлень на ВЛК, не отримував розпоряджень ІНФОРМАЦІЯ_4 про його мобілізацію, не був доставлений до військової частини НОМЕР_1 , не отримував жодних документів про його зарахування до списків особового складу військової частини, з огляду на те, що ці обставини факту того, що позивач не підлягав призову на військову службу та мав належним чином оформлену відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації станом на 11.10.2025р. не підтверджують.

Є безпідставними та необґрунтованими і аргументи представника позивача стосовно того, що позивач був позбавлений можливості надати документи, що підтверджують його право на відстрочку, оскільки зазначене твердження не відповідає дійсності, з огляду на те, що з 29.08.2025р. (дня зарахування на денну форму навчання) до 11.10.2025р. (дня призову на військову службу), тобто більше одного місяця, позивач мав достатньо часу для подання відповідної заяви на оформлення відстрочки до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у тому числі, і шляхом подання такої заяви засобами поштового зв`язку, проте, таких дій не вчинив та поштової квитанції про направлення заяви суду не надав.

Інші аргументи позивача, уважно вивчені судом, однак не заслуговують на увагу суду, оскільки вищенаведених висновків суду та правових висновків Верховного Суду, які викладені вище, не спростовують.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах за критеріями, визначеними у ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваних наказів відповідачі-1,2 як суб`єкти владних повноважень діяли в межах повноважень та у не спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, враховуючи те, що позивачем право на відстрочку до моменту його призову на військову службу під час мобілізації (до 11.10.2025р.) у спосіб та у порядку, встановленому вищенаведеними приписами ст.23 Закону №3543-ХІІ та п.58,60 Порядку №560 реалізовано не було, суд дійшов висновку, що обґрунтовані правові підстави для визнання оспорюваних наказів протиправними та їх скасування, у адміністративного суду відсутні.

Стосовно позовних вимог позивача в частині зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу військової частини, то враховуючи те, що судом оспорювані накази про призов позивача на військову службу від 11.10.2025р. №1941, про зарахування позивача до списків особового складу військової частини від 11.10.2025р. №296 не визнані протиправними та не скасовані, відповідно, наведені вище позовні вимоги позивача, які є похідними від вище наведених вимог щодо оскарження наказів, також задоволенню не підлягають.

Окрім того, судом враховується і правова позиція ЄСПЛ, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Приймаючи до уваги все вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову у цій справі, тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Однак, виходячи з того, що у суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення цього позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн. сплаченого згідно квитанції №6162-7677-7203-0876 від 21.01.2026р., а також і судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів-1,2 – суб`єктів владних повноважень, виходячи з вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 138, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідача-2: військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів №1941 від 11.10.2025р., №296 від 11.10.2025р. у частині, №314 від 29.10.2025р., зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва