Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №160/17652/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокуСправа № 160/17652/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Гнатюка Дмитра Володимировича до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 23.06.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Гнатюка Дмитра Володимировича до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо перерахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії), за період з 26.02.2022 року по 27.08.2023 року включно, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії), за період з 26.02.2022 року по 27.08.2023 року включно, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач у період з 26.02.2022 по 27.08.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 (яка в подальшому була перейменована на військову частину НОМЕР_1 ) та перебував на всіх видах забезпечення. Позивач зазначає, що при нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення у вказаний період відповідачем неправомірно застосовано для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункову величину у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, у розмірі 1762 грн, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Позивач вказує, що внаслідок застосування відповідачем неправильної розрахункової величини було занижено не лише розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, а й усі залежні від них складові грошового забезпечення, зокрема надбавки, доплати, підвищення та премії. Як зазначає позивач, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням правових наслідків скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Позивач посилається на те, що у 2022 році для розрахунку грошового забезпечення мав застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481 грн, а у 2023 році - 2684 грн, установлені відповідними законами України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки. Крім того, позивач зазначає, що звертався до відповідача із адвокатським запитом та заявою щодо надання інформації про складові грошового забезпечення та проведення відповідного перерахунку, однак відповідачем було надано лише окремі документи, а вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати недоотриманих сум залишено без задоволення. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на положення Конституції України, Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про військовий обов`язок і військову службу", постанову Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, а також на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах №440/6017/21, №500/1813/21, №400/6214/21, №160/8290/23 та №520/5814/24. У зв`язку з викладеним позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 27.08.2023 із застосуванням належної розрахункової величини та просить суд зобов`язати відповідача провести відповідний перерахунок і виплату належних сум з урахуванням раніше виплачених коштів.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та 24.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

29.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про розмір нарахованого грошового забезпечення та картки особового рахунку за період з 26.02.2022 року по 27.08.2023 року включно ОСОБА_1 ; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) ОСОБА_1 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 26.02.2022 по 27.08.2023р. включно, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 28.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_4 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

10.07.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у частині позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 30.06.2022, оскільки у зазначений період військова частина НОМЕР_3 , де проходив службу позивач, перебувала на фінансовому забезпеченні іншої військової частини - НОМЕР_2 . Представник відповідача вказав, що відповідно до витягів із наказів командира військової частини НОМЕР_3 по стройовій частині від 26.02.2022 №4 та від 27.08.2023 №238 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 у період з 26.02.2022 по 27.08.2023. При цьому військова частина НОМЕР_3 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 лише з 01.07.2022 року, що підтверджується листом помічника командувача - начальника фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.06.2022 №2741. Щодо вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 19.05.2023 представник відповідача зазначив, що військова частина НОМЕР_1 здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Представник відповідача послався на те, що після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 до пункту 4 постанови №704 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, а тому саме така величина застосовувалась відповідачем при здійсненні розрахунку грошового забезпечення позивача. Крім того, представник відповідача зазначив, що хоча постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, однак, на думку відповідача, до моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 існували правові підстави для застосування пункту 4 постанови №704 у редакції, яка передбачала використання фіксованої розрахункової величини, визначеної станом на 01.01.2018. Також представник відповідача звернув увагу суду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.08.2025 у справі №520/22317/23, відповідно до якої з 20.05.2023, після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №481, для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців застосовується розрахункова величина 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. У зв`язку з цим представник відповідача вважає, що військова частина НОМЕР_1 правомірно здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за спірний період, підстави для проведення перерахунку та виплати додаткових сум відсутні, а позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, представник відповідача просив залучити військову частину НОМЕР_2 як співвідповідача у справі, оскільки саме на її фінансовому забезпеченні перебувала військова частина НОМЕР_3 у період з 26.02.2022 по 30.06.2022.

14.07.2026 року від представника позивача ОСОБА_3 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник вказав, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо правомірності нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення із застосуванням фіксованої розрахункової величини 1762 грн є необґрунтованими та не спростовують заявлених позовних вимог. Представник позивача зазначив, що до моменту отримання відзиву на позовну заяву позивачу не було відомо про обставини фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_3 у період з 26.02.2022 по 30.06.2022, а саме про перебування вказаної військової частини до 30.06.2022 на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 та переведення з 01.07.2022 на фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_1 . У зв`язку з тим, що зазначена інформація є внутрішньою службовою інформацією органів військового управління та не перебувала у розпорядженні позивача під час підготовки позовної заяви, позов було пред`явлено до військової частини НОМЕР_1 як до органу, який на момент звернення до суду здійснював фінансове забезпечення та володів відповідними відомостями щодо нарахування і виплати грошового забезпечення. Разом з тим, після ознайомлення з доводами відповідача та доданими до відзиву документами представник позивача не заперечував проти залучення військової частини НОМЕР_2 до участі у справі як співвідповідача, оскільки це, на його думку, сприятиме повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи, встановленню належного суб`єкта владних повноважень, відповідального за проведення відповідних нарахувань та виплат, а також ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення. Щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", представник позивача зазначив, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови №704, підлягає застосуванню редакція пункту 4 постанови №704, яка передбачає визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Представник позивача наголосив, що відповідач безпідставно застосовував при обчисленні грошового забезпечення позивача фіксовану розрахункову величину 1762 грн, встановлену станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законами України про Державний бюджет України на відповідні календарні роки. Зазначено, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 2481 грн з 01.01.2022, а Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" - у розмірі 2684 грн з 01.01.2023. На переконання представника позивача, саме ці розміри мали застосовуватися відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача. Крім того, представник позивача не погодився з посиланнями відповідача на постанову Верховного Суду від 21.08.2025 у справі №520/22317/23 щодо застосування у період з 20.05.2023 по 18.06.2025 положень пункту 4 постанови №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України №481 із використанням розрахункової величини 1762 грн. На думку представника позивача, вказаний правовий висновок втратив актуальність, оскільки постановою Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від попередніх висновків та сформувала інший підхід щодо застосування пункту 4 постанови №704. Таким чином, представник позивача зазначив, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення за спірний період повинні були здійснюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а бездіяльність відповідача щодо проведення такого перерахунку є протиправною. У зв`язку з викладеним представник позивача просив прийняти відповідь на відзив до матеріалів справи та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

17.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про зупинення провадження відмовлено. Клопотання представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про залучення співвідповідача задоволено. Залучено до участі у справі №160/17652/26 у якості співвідповідача як військову частину НОМЕР_2 (ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 ; тел. НОМЕР_5 ; адреса АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ). Розпочато спочатку розгляд адміністративної справи №160/17652/26 за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Гнатюка Дмитра Володимировича до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_2 : інформацію щодо перебування військової частини НОМЕР_3 на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 у період з 26.02.2022 по 30.06.2022 із зазначенням підстав такого фінансового забезпечення; документи, що підтверджують здійснення фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_3 у зазначений період; відомості щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26.02.2022 по 30.06.2022, із зазначенням складових грошового забезпечення, застосованих розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премій та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення; розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26.02.2022 по 30.06.2022 із зазначенням застосованої розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704; довідку про фактично виплачені суми грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26.02.2022 по 30.06.2022 із розбивкою за місяцями та видами виплат; інші документи, які підтверджують обставини нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за вказаний період. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 14.08.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_2 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

31.07.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 до суду надійшли додаткові пояснення, в яких представник відповідача зазначив, що спір стосується, зокрема, правильності обчислення грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 01.07.2022 року по 27.08.2023 року включно із застосуванням розрахункової величини 1762 грн. Представник відповідача звернув увагу на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, якою, за його доводами, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, а також ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України щодо визнання неправомірними дій Уряду та скасування пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яким внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704. На переконання представника відповідача, наведена постанова Верховного Суду підтверджує правомірність застосування військовими частинами положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, якою розрахункову величину для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями встановлено на рівні 1762 грн. У зв`язку із цим представник відповідача просив прийняти додаткові пояснення та врахувати викладені в них доводи під час ухвалення рішення у справі.

31.07.2026 року від представника позивача ОСОБА_3 до суду надійшла заява, в якій викладено заперечення на додаткові пояснення військової частини НОМЕР_1 . Представник позивача зазначив, що посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 не спростовує позовних вимог за весь спірний період, оскільки наведена правова позиція стосується застосування постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, та не поширюється на правовідносини, що існували до цієї дати. Представник позивача наголосив, що позовні вимоги охоплюють період з 26.02.2022 року по 27.08.2023 року включно, а тому висновки Верховного Суду щодо правомірності встановлення розрахункової величини 1762 грн не можуть бути підставою для відмови у перерахунку грошового забезпечення за період з 26.02.2022 року по 19.05.2023 року включно. Щодо частини спірного періоду з 20.05.2023 року представник позивача вказав на необхідність надання судом окремої правової оцінки обставинам справи та визначення моменту застосування відповідних норм права. У зв`язку із цим просив прийняти подані заперечення та врахувати їх під час ухвалення рішення у справі.

14.08.2026 року від представника військової частини НОМЕР_2 Яценко Юлії Миколаївни до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечила проти задоволення позовних вимог до військової частини НОМЕР_2 , посилаючись на те, що остання не здійснювала спірних нарахувань грошового забезпечення позивачу, не визначала його складових і розміру та не мала відповідного юридичного обов`язку. Представник відповідача зазначила, що військова частина НОМЕР_3 у період з 26.02.2022 року по 30.06.2022 року на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 не перебувала. На початку повномасштабного вторгнення військова частина НОМЕР_2 надавала допомогу в організаційному формуванні військової частини НОМЕР_3 , однак така участь не свідчить про здійснення кадрового або фінансового управління її особовим складом. Зазначила, що 26.02.2022 року позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та на всі види забезпечення, а 28.02.2022 року комісія військової частини НОМЕР_2 передала, а комісія військової частини НОМЕР_1 прийняла НОМЕР_7 окремий піхотний батальйон - військову частину НОМЕР_3 . За доводами представника відповідача, долучені військовою частиною НОМЕР_1 картки особового рахунку позивача за 2022-2023 роки підтверджують здійснення нарахування його грошового забезпечення саме військовою частиною НОМЕР_1 . Зокрема, відповідно до картки особового рахунку за 2022 рік від 03.07.2026 року №1622 перше зарахування грошового забезпечення на картковий рахунок позивача відбулося у березні 2022 року за лютий 2022 року в сумі 4644,77 грн. Водночас представник відповідача вказала, що військова частина НОМЕР_1 до 01.07.2022 року не була окремим розпорядником бюджетних коштів та перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 у межах об`єднаного фінансового господарства. Однак, на її переконання, такі відносини не передбачали передачі військовій частині НОМЕР_2 повноважень щодо визначення підстав, складових та розміру грошового забезпечення військовослужбовців. Можливе здійснення військовою частиною НОМЕР_2 фінансових операцій на підставі розрахункових документів, сформованих військовою частиною НОМЕР_1 , саме по собі не є підставою для покладення на неї відповідальності за правильність відповідних нарахувань. Щодо строку подання відзиву представник відповідача послалася на виконання військовою частиною бойових завдань, перебування командування в районі ведення бойових дій, обмеження використання засобів зв`язку, складність організації документообігу, значне навантаження та недостатність кадрового складу юридичної служби, а також необхідність додаткового з`ясування обставин фінансового забезпечення військових частин і нарахування спірних виплат. Просила прийняти відзив, долучити його до матеріалів справи та відмовити у задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з відсутністю доказів порушення нею прав позивача.

18.08.2026 року від представника позивача ОСОБА_3 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник вказав, що доводи військової частини НОМЕР_2 про відсутність у неї повноважень щодо нарахування та визначення розміру грошового забезпечення позивача не спростовують заявлених позовних вимог, а питання належного відповідача має вирішуватися судом на підставі дослідження фактичного розподілу повноважень між військовими частинами. Представник позивача зазначив, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 26.02.2022 року №4 позивача з 26.02.2022 року зараховано до списків особового складу цієї військової частини та на всі види забезпечення. За його доводами, саме у військовій частині НОМЕР_3 , правонаступником якої він вважає військову частину НОМЕР_1 , позивач проходив службу у спірний період. При цьому військова частина НОМЕР_1 надала до суду картки особового рахунку позивача за березень-грудень 2022 року та січень-вересень 2023 року, що свідчить про наявність у неї відомостей щодо складових, нарахованих та фактично виплачених сум грошового забезпечення. Посилаючись на положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, Правил організації фінансового забезпечення військових частин, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року №280, а також на постанову Верховного Суду від 02.05.2024 року у справі №280/6737/22, представник позивача наголосив на необхідності розмежування функцій щодо проведення фінансових операцій та визначення підстав, складових і розміру грошового забезпечення. На переконання представника позивача, сам факт перебування військової частини НОМЕР_3 на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 не означає автоматичного покладення на останню відповідальності за правильність нарахування грошового забезпечення та не є достатньою підставою для висновку про неналежність військової частини НОМЕР_1 як відповідача за період з 26.02.2022 року по 30.06.2022 року. Вказав, що військова частина НОМЕР_1 повинна надати докази того, ким саме та на підставі яких документів визначалися і нараховувалися належні позивачу виплати за кожний зі спірних періодів. Просив прийняти відповідь на відзив та врахувати викладені в ній доводи під час розгляду справи.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 у період з 26.02.2022 року по 27.08.2023 року включно.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 26.02.2022 року №4 позивача, призваного на військову службу під час мобілізації, з 26.02.2022 року зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. Позивач прийняв справи та посаду старшого стрільця 3 піхотного відділення 3 піхотного взводу 6 піхотної роти військової частини НОМЕР_3 і приступив до виконання службових обов`язків.

Зазначеним наказом позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 2820 грн на місяць, щомісячну премію у максимальному розмірі 277% посадового окладу та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років.

З наданих до матеріалів справи документів та пояснень відповідачів убачається, що військова частина НОМЕР_2 брала участь у формуванні військової частини НОМЕР_3 . Зокрема, 28.02.2022 року комісія військової частини НОМЕР_2 передала, а комісія військової частини НОМЕР_1 прийняла НОМЕР_7 окремий піхотний батальйон - військову частину НОМЕР_3 .

Водночас між відповідачами виникли розбіжності щодо розподілу повноважень із нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за період з 26.02.2022 року по 30.06.2022 року включно.

Військова частина НОМЕР_1 у відзиві зазначила, що військова частина НОМЕР_3 перебувала на її фінансовому забезпеченні лише з 01.07.2022 року, посилаючись на лист помічника командувача - начальника фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за вхідним №2741 від 14.06.2022 року. За твердженням цього відповідача, до 30.06.2022 року військова частина НОМЕР_3 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 .

Натомість військова частина НОМЕР_2 заперечила перебування військової частини НОМЕР_3 на її фінансовому забезпеченні у зазначений період. Разом із тим у відзиві військова частина НОМЕР_2 зазначила, що військова частина НОМЕР_1 до 01.07.2022 року не була окремим розпорядником бюджетних коштів і перебувала на її фінансовому забезпеченні у межах об`єднаного фінансового господарства. При цьому військова частина НОМЕР_2 наполягала, що відповідні фінансові операції здійснювалися на підставі документів, сформованих військовою частиною НОМЕР_1 , та не передбачали самостійного визначення військовою частиною НОМЕР_2 складових і розміру грошового забезпечення позивача.

До матеріалів справи військовою частиною НОМЕР_1 надано картки особового рахунку позивача за 2022 та 2023 роки, зокрема картку за 2022 рік від 03.07.2026 року №фес1622 та картку за 2023 рік від 03.07.2026 року №фес1622/1.

З картки особового рахунку за 2022 рік убачається, що на початку спірного періоду посадовий оклад позивача становив 2820 грн, а оклад за військовим званням - 530 грн. У картці також відображено зміну посадового окладу до 2730 грн з 07.11.2022 року.

За перший відображений у картці розрахунковий період, який охоплює три дні служби у лютому 2022 року та облікований у березні 2022 року, позивачу нараховано посадовий оклад у сумі 302,14 грн, оклад за військовим званням у сумі 56,79 грн, надбавку за особливості проходження служби у сумі 233,30 грн, премію у сумі 836,94 грн, додаткову виплату у сумі 3214,29 грн та індексацію у сумі 72,04 грн. Загальна сума нарахувань становила 4715,50 грн, а сума до виплати - 4644,77 грн.

За квітень 2022 року у картці відображено посадовий оклад у розмірі 2820 грн, оклад за військовим званням у розмірі 530 грн, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 2177,50 грн, премію у розмірі 7811,40 грн та індексацію у розмірі 672,35 грн. Крім того, обліковано додаткову виплату у сумі 95 483,87 грн. Загальна сума нарахованого грошового забезпечення за цей місяць становила 109 495,12 грн, сума до виплати - 107 852,70 грн.

За травень 2022 року посадовий оклад позивача також становив 2820 грн, оклад за військовим званням - 530 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2177,50 грн, премія - 7811,40 грн, індексація - 672,35 грн. З урахуванням додаткової виплати у розмірі 100 000 грн загальна сума нарахувань становила 114 011,25 грн, сума до виплати - 112 301,08 грн.

Таким чином, надані розрахункові документи містять відомості про нарахування позивачу як основних, так і додаткових видів грошового забезпечення. Водночас спір між сторонами стосується застосованої розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням і, відповідно, розміру виплат, які обчислюються на їх підставі.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 27.08.2023 року №238 на підставі наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 26.08.2023 року №448-РС молодшого сержанта ОСОБА_1 , який обіймав посаду стрільця-санітара 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 6 механізованої роти військової частини НОМЕР_3 , визнано таким, що 27.08.2023 року здав справи та посаду і вибув до нового місця служби.

З 27.08.2023 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та всіх видів забезпечення, а з 28.08.2023 року - із забезпечення продуктами харчування в натуральному вигляді.

Цим наказом передбачено виплату позивачу щомісячної премії за період з 01.08.2023 року по 27.08.2023 року у розмірі 534% посадового окладу, а також надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

У наказі також зазначено, що щорічна основна відпустка за 2022 рік позивачу не надавалася, а за 2023 рік надавалася з 13.08.2023 року по 22.08.2023 року. Відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення у 2023 році надавалася з 15.02.2023 року по 21.02.2023 року. Грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік позивач отримав.

З метою отримання інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом від 29.05.2026 року №29-05/2026, у якому просив надати витяги з наказів щодо проходження позивачем військової служби, довідку про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 26.02.2022 року по 27.08.2023 року включно, а також відомості про щомісячні нарахування у розрізі видів виплат.

Крім того, представник позивача направив заяву про перерахунок та виплату грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами про Державний бюджет України на відповідні роки. У заяві за 2022 рік зазначено величини 2481 грн з 01.01.2022 року, 2600 грн з 01.07.2022 року та 2684 грн з 01.12.2022 року, а за 2023 рік - 2684 грн з 01.01.2023 року.

У відповіді військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2026 року №2362/1407/ВихЗПІ повідомлено, що розміри щомісячних основних і додаткових видів грошового забезпечення, які залежать від посади, військового звання, вислуги років, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, зазначені у картках особового рахунку за відповідні роки. До відповіді долучено документи щодо проходження позивачем служби та нарахування йому грошового забезпечення.

За твердженням позивача, окремої відповіді на заяву про перерахунок грошового забезпечення військова частина НОМЕР_1 не надала, а відповідного перерахунку та виплати різниці не здійснила.

Вважаючи, що у період з 26.02.2022 року по 27.08.2023 року включно його грошове забезпечення обчислювалося у заниженому розмірі внаслідок застосування розрахункової величини 1762 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист у випадках, передбачених законом.

При цьому суд зазначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка пов`язана із забезпеченням оборони України, її незалежності та територіальної цілісності, а тому держава встановлює спеціальні гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців, зокрема щодо належного рівня їх грошового забезпечення.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців, є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено встановлення розмірів грошового забезпечення Кабінетом Міністрів України. Водночас реалізація відповідних повноважень здійснюється з дотриманням Конституції та законів України.

На виконання зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 4 Постанови №704 у первинній редакції передбачено визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, з передбаченим цією редакцією застереженням щодо мінімальної заробітної плати, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 до пункту 4 Постанови №704 внесено зміни, відповідно до яких розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01.01.2018 року.

Однак постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким внесено відповідні зміни до Постанови №704.

Отже, під час вирішення питання про належну розрахункову величину за спірний період суд повинен враховувати зазначене судове рішення, зміст нормативного регулювання, чинного у відповідні проміжки часу, та принцип пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами.

Посилання військової частини НОМЕР_1 на те, що первинна редакція пункту 4 Постанови №704 втратила чинність унаслідок прийняття Постанови №103 та не може застосовуватися незалежно від подальшого судового скасування внесених змін, суд відхиляє. Таке тлумачення не враховує юридичних наслідків судового рішення у справі №826/6453/18 та фактично допускає подальше застосування скасованого положення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 року в розмірі 2481 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідну величину з 01.01.2023 року встановлено в розмірі 2684 грн.

Оскільки заявлені позовні вимоги передбачають застосування прожиткового мінімуму, установленого саме на 1 січня календарного року, для спірних виплат за 2022 рік належною розрахунковою величиною є 2481 грн, а за 2023 рік - 2684 грн.

При цьому підвищення прожиткового мінімуму протягом 2022 року саме по собі не змінює визначеної пунктом 4 Постанови №704 прив`язки до величини, встановленої на 1 січня відповідного року. Зазначення у досудовій заяві позивача також розмірів прожиткового мінімуму з 01.07.2022 року та з 01.12.2022 року не змінює змісту вимог, заявлених у цьому провадженні.

Матеріалами справи підтверджено, що при нарахуванні грошового забезпечення позивачу використовувалася розрахункова величина 1762 грн. Зокрема, наказом про зарахування позивача до списків особового складу встановлено посадовий оклад у розмірі 2820 грн, а картками особового рахунку підтверджується нарахування грошового забезпечення виходячи з установлених на цій основі окладів.

Обставини проходження позивачем військової служби у період з 26.02.2022 року по 27.08.2023 року включно відповідачами не спростовані. Спір стосується правомірності застосування незмінної розрахункової величини для визначення окладів та залежних від них щомісячних виплат.

Окремої оцінки потребують доводи сторін щодо періоду з 20.05.2023 року по 27.08.2023 року включно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, пункт 4 Постанови №704 викладено в редакції, що передбачає визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи з розміру 1762 грн.

Водночас Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24 застосував принцип пріоритетності закону над підзаконним актом. Судова палата дійшла висновку про незастосування пункту 2 Постанови №481 у частині його невідповідності акту вищої юридичної сили та про використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.

Хоча предметом зазначеної справи було оформлення довідки для перерахунку пенсії, спільним для неї та цієї справи є питання визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу й окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 Постанови №704. Суд враховує наведений висновок саме щодо цього питання нормативного регулювання.

Суд розмежовує визнання нормативно-правового акта нечинним та його незастосування при вирішенні конкретного спору. У другому випадку правовою підставою є частина третя статті 7 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України чи іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, обґрунтування позовних вимог за період після 20.05.2023 року не зводиться до надання зворотної дії судовому рішенню про скасування нормативного акта. Визначальним є вибір норми, яка підлягає застосуванню до конкретних спірних правовідносин з урахуванням її місця в ієрархії нормативно-правових актів.

Суд також надає оцінку посиланню військової частини НОМЕР_1 на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, якою скасовано рішення судів попередніх інстанцій та відмовлено у задоволенні позову до Кабінету Міністрів України щодо пункту 2 Постанови №481.

Зазначене судове рішення підлягає врахуванню, однак його прийняття не звільняє суд від обов`язку розглянути питання застосування норм права у цьому індивідуальному спорі та надати оцінку висновку судової палати у справі №520/5814/24.

Сам факт ухвалення пізнішої постанови колегією суддів не є достатнім для висновку про припинення застосування правової позиції судової палати. Процесуальний механізм відступу від такого висновку передбачений статтею 346 КАС України. Тому суд не може обмежитися зіставленням дат прийняття постанов без урахування складу суду, предмета спору та змісту відповідних правових висновків.

Вирішуючи цю справу, суд застосовує підхід судової палати щодо визначення розрахункової величини за принципом пріоритетності закону. Відповідно, саме по собі посилання відповідача на чинність Постанови №481 не спростовує вимог позивача за період з 20.05.2023 року по 27.08.2023 року включно.

Щодо визначення суб`єкта, зобов`язаного здійснити перерахунок та виплату, суд зазначає, що перебування військової частини на фінансовому забезпеченні іншої військової частини та повноваження щодо визначення належних конкретному військовослужбовцю виплат є взаємопов`язаними, але не тотожними обставинами.

Для вирішення цього питання необхідно враховувати накази щодо проходження служби, порядок оформлення розрахункових документів, ведення особового рахунку та фактичний розподіл функцій між відповідними військовими частинами.

Посилання військової частини НОМЕР_1 на зміну фінансового забезпечення з 01.07.2022 року саме по собі не підтверджує відсутності у неї обов`язку щодо спірних нарахувань за попередній період. Лист про організацію фінансового забезпечення має оцінюватися у сукупності з первинними документами, які стосуються визначення та нарахування грошового забезпечення позивачу.

У цій справі військова частина НОМЕР_1 надала картки особового рахунку позивача за 2022 та 2023 роки, включно з відомостями за період до 01.07.2022 року, а також відповідала на адвокатський запит щодо складових і розмірів його грошового забезпечення.

Наявність цих документів сама по собі не є безумовним доказом правонаступництва військової частини НОМЕР_3 . Проте у сукупності з поясненнями військової частини НОМЕР_2 щодо формування розрахункових документів військовою частиною НОМЕР_1 вона підтверджує необхідність оцінки саме функцій останньої у спірних правовідносинах.

Військова частина НОМЕР_1 не надала достатніх доказів того, що до 01.07.2022 року саме військова частина НОМЕР_2 самостійно визначала розміри окладів позивача, формувала його нарахування та несла виключний обов`язок щодо їх правильності. За таких обставин доводи про відсутність у військової частини НОМЕР_1 відповідного обов`язку за період з 26.02.2022 року по 30.06.2022 року суд вважає недоведеними.

При цьому внутрішня організація фінансового забезпечення не може бути підставою для позбавлення військовослужбовця права на отримання належних йому сум. Водночас судовий захист має здійснюватися шляхом покладення конкретного обов`язку на належного суб`єкта, без невизначеності щодо того, хто повинен виконати рішення.

Щодо обсягу перерахунку суд враховує, що посадовий оклад та оклад за військовим званням є базовими складовими грошового забезпечення, від яких залежить розмір низки щомісячних виплат.

Зокрема, наказами щодо позивача встановлювалися премія у відсотках посадового окладу та надбавка за особливості проходження служби у відсотках суми посадового окладу, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років. Відтак виправлення розрахункової величини для окладів має супроводжуватися перерахунком залежних від них щомісячних складових.

Такий перерахунок здійснюється зі збереженням установлених для відповідних періодів тарифних коефіцієнтів, відсоткових розмірів надбавок і премій та з урахуванням фактично відслуженого часу. Він не передбачає автоматичного збільшення виплат, установлених у фіксованій сумі та не пов`язаних із розміром окладів.

Наявність у позивача значних додаткових виплат за участь у бойових діях не спростовує права на правильне визначення основних складових грошового забезпечення. Кожна виплата має власну правову підставу, а її здійснення не усуває обов`язку правильно обчислити інші належні військовослужбовцю суми.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності оскаржуваної бездіяльності покладається на відповідача. Надання відомостей про фактичні виплати підтверджує їх здійснення, однак не доводить правильності застосованої розрахункової величини.

Оцінивши надані докази у сукупності відповідно до статті 90 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності нездійснення перерахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язання провести такий перерахунок не є втручанням у дискреційні повноваження військового командування. У цьому випадку йдеться про виконання визначеного законодавством обов`язку з використанням установлених судом правових параметрів розрахунку.

Належним способом захисту є визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення відповідного перерахунку та виплати, а також зобов`язання військової частини НОМЕР_1 перерахувати й виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 26.02.2022 року по 27.08.2023 року включно, визначивши посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2022 року в розмірі 2481 грн, а на 01.01.2023 року - в розмірі 2684 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до Постанови №704.

Перерахунку також підлягають процентна надбавка за вислугу років та заявлені щомісячні додаткові види грошового забезпечення, розміри яких залежать від зазначених окладів. Виплату необхідно здійснити з урахуванням раніше виплачених за відповідні періоди сум.

За наведених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 .

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір ним сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.02.2022 року по 27.08.2023 року включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_9 ) грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень, премій), за період з 26.02.2022 року по 27.08.2023 року включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року в розмірі 2481 грн, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року в розмірі 2684 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник