Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №160/20149/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокуСправа № 160/20149/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 , відповідача-3: Національного університету оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 12.07.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 , відповідача-3: Національного університету оборони України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 та військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплаті ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2020 до 25.08.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2020 рік на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення) та підйомну допомогу з 01.01.2020 по 25.08.2020 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами України “Про Державний бюджет України ” станом на 2020 рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, та провести ix виплату з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо не нарахування та не виплаті ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 26.08.2020 по 03.03.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2020-2022 роки на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати Національний університет оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця та підйомну допомогу з 26.08.2020 по 03.03.2022 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами України “Про Державний бюджет України ” станом на 2020-2022 роки на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, та провести ix виплату з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з березня 2012 року по 25 серпня 2020 року на посаді начальника 64 пункту управління системою зв`язку та інформаційними системами, після чого був виключений зі списків особового складу військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 25.08.2020 №163. У подальшому з 26.08.2020 по 03.03.2022 позивач проходив навчання у Національному університеті оборони України на посаді слухача та був виключений зі списків особового складу наказом начальника Національного університету оборони України від 03.03.2022 №47. Позивач зазначає, що під час проходження військової служби у період з 01.01.2020 по 03.03.2022 відповідачами було здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн, що, на його думку, не відповідало вимогам пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” у редакції, яка підлягала застосуванню після набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18. Позивач вважає, що після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови №704, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням мали визначатися шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року. У зв`язку з цим позивач стверджує, що застосування відповідачами сталої розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 призвело до заниження розміру його посадового окладу, окладу за військовим званням, а також інших складових грошового забезпечення, які визначаються залежно від зазначених виплат, зокрема щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, грошової допомоги на оздоровлення та інших одноразових виплат. Також позивач зазначає, що у зв`язку із неправильним визначенням розміру грошового забезпечення відповідачами не було проведено належного перерахунку усіх залежних від нього виплат, у тому числі із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. На підтвердження своїх доводів позивач посилається на положення Конституції України, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, постанову Кабінету Міністрів України №704, рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, а також правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 28.02.2023 у справі №380/18850/21. Враховуючи наведене, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 та Національного університету оборони України щодо ненарахування йому грошового забезпечення у належному розмірі та зобов`язати відповідачів здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за відповідні періоди проходження військової служби із урахуванням належної розрахункової величини, а також провести виплату недоотриманих сум з урахуванням раніше виплачених коштів та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026 року зазначена вище справа розподілена та 14.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

20.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у 1) військової частини НОМЕР_1 ; у 2) військової частини НОМЕР_2 та у 3) Національного університету оборону України: належним чином засвідчені копії документів та інформацію, а саме: наказів про зарахування, проходження військової служби, переміщення, призначення на посади та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 ; довідок про розмір грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби з 01.01.2020 по 03.03.2022 із зазначенням усіх складових грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, доплати, премії, одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань тощо); детальних розрахунків нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення за періоди з 01.01.2020 по 25.08.2020 та з 26.08.2020 по 03.03.2022 із зазначенням застосованої розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням; інформації щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався під час визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за кожний календарний рік спірного періоду; довідки про фактично виплачені суми грошового забезпечення, у тому числі із зазначенням сум утриманого та компенсованого податку з доходів фізичних осіб; документів, що підтверджують перебування військової частини НОМЕР_2 на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 у період проходження військової служби позивачем; розрахунків виплат грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених позивачу у 2020-2022 роках; інших документів, які підтверджують порядок та механізм нарахування і виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 у спірний період. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 20.07.2026 року. Судом попереджено 1) військову частину НОМЕР_1 ; 2) військову частину НОМЕР_2 та 3) Національний університет оборону України про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

31.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника Національного університету оборони України Турчина Дмитра Миколайовича про зупинення провадження відмовлено.

03.08.2026 року від представника Національного університету оборони України Турчина Д.М. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. Представник відповідача зазначає, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зокрема, представник відповідача посилається на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. На думку відповідача, оскільки позивач був виключений зі списків особового складу Національного університету оборони України та всіх видів забезпечення 03.03.2022 року, саме з цього часу йому було відомо про розмір виплаченого грошового забезпечення та можливе порушення його прав. При цьому позов подано лише 12.07.2026 року, тобто із значним пропуском встановленого законом строку звернення до суду. Відповідач зазначає, що отримання позивачем грошового забезпечення щомісячно свідчило про його обізнаність щодо розміру виплат та їх складових, а тому посилання на те, що про порушення свого права позивач дізнався лише після звернення до відповідача із відповідною заявою, є необґрунтованими. На думку представника відповідача, звернення із заявами та отримання відповідей від військової частини не змінює моменту початку перебігу строку звернення до суду, а лише свідчить про початок активних дій особи щодо реалізації свого права. Також представник відповідача зазначає, що позивачем не наведено об`єктивних, непереборних та незалежних від його волі обставин, які б перешкоджали своєчасному зверненню до суду, у зв`язку із чим позовна заява, на думку відповідача, підлягає залишенню без розгляду. Щодо вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 26.08.2020 року по 03.03.2022 року представник Національного університету оборони України вказує, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” та зазначає, що у спірний період розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначались із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, тобто у розмірі 1762 грн, відповідно до чинної редакції пункту 4 постанови №704. При цьому представник відповідача зазначає, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 не призвело до автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови №704, а тому не створює правових підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців. Крім того, відповідач зазначає, що як бюджетна установа Національний університет оборони України не має повноважень самостійно змінювати порядок визначення розмірів грошового забезпечення чи застосовувати іншу розрахункову величину, ніж та, яка передбачена нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та доведена відповідними бюджетними асигнуваннями. Представник відповідача також посилається на положення статті 19 Конституції України та зазначає, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а тому самостійна зміна механізму обчислення грошового забезпечення могла б призвести до порушення бюджетного законодавства. Щодо вимог про перерахунок додаткових видів грошового забезпечення представник відповідача зазначає, що грошова допомога для оздоровлення позивачу була виплачена у 2020-2022 роках у встановленому законодавством порядку. Стосовно матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідач вказує, що така виплата не є безумовною та залежить від наявності відповідного фонду грошового забезпечення, бюджетних асигнувань і рішення командира (начальника). У зв`язку з цим, на думку відповідача, відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача у цій частині. На підставі викладеного представник Національного університету оборони України просить суд залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду, а у разі розгляду справи по суті - відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

04.08.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. Представник відповідача зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, оскільки він був звільнений з військової служби 25.08.2020 року, а спірні вимоги стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 25.08.2020. На думку відповідача, позивач мав можливість дізнатися про розмір виплаченого йому грошового забезпечення під час проходження військової служби, а тому звернення до суду у липні 2026 року відбулося із значним пропуском установленого законом строку. Представник відповідача посилається на положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено місячний строк звернення до адміністративного суду у справах щодо проходження публічної служби, а також на положення статті 233 Кодексу законів про працю України щодо строків звернення з трудовими спорами. У зв`язку з цим представник військової частини просить залишити позовну заяву без розгляду відповідно до статей 123, 240 КАС України. Крім того, відповідач заперечує проти позовних вимог щодо проведення перерахунку грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року як розрахункової величини відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. Представник відповідача вказує, що на момент виплати позивачу грошового забезпечення діяла редакція пункту 4 постанови № 704, змінена постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, відповідно до якої посадові оклади та оклади за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Також відповідач зазначає, що скасування пункту 6 постанови № 103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 не є підставою для застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2020 року, оскільки, на думку відповідача, правова позиція Верховного Суду свідчить про те, що розрахунковою величиною для визначення складових грошового забезпечення залишається прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року. При цьому представник військової частини посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.09.2021 у справі № 480/5496/20, від 27.05.2021 у справі № 520/5794/2020 та інших судових рішеннях, відповідно до яких мінімальна заробітна плата не може використовуватися як розрахункова величина для визначення посадових окладів військовослужбовців. Крім того, відповідач заперечує проти вимоги про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, посилаючись на положення Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. Представник відповідача зазначає, що така компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення, з якого утримано відповідний податок, а оскільки спірні суми грошового забезпечення позивачу не нараховувалися та не виплачувалися, підстави для компенсації відсутні. Також представник військової частини зазначає, що позивач фактично проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з чим накази щодо проходження служби, переміщення, призначення на посади та виключення зі списків особового складу перебувають у розпорядженні військової частини НОМЕР_2 та Національного університету оборони України. На підставі викладеного представник військової частини НОМЕР_1 просить суд залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, а у разі розгляду справи по суті - відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

04.08.2026 року від представника військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. Представник відповідача зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки військова частина НОМЕР_2 у спірний період не була розпорядником бюджетних коштів та не здійснювала фінансового забезпечення військовослужбовців. Представник відповідача зазначає, що відповідно до клопотання командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” від 03.12.2019 №1314/19/1811 та Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280, рішенням Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 військову частину НОМЕР_2 було виключено із системи розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . У зв`язку з цим, військова частина НОМЕР_2 не мала власних розрахункових рахунків, не здійснювала виплату грошового забезпечення за рахунок власних коштів та не була суб`єктом, який здійснював фінансові операції щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. Разом із тим, представник відповідача зазначає, що військова частина НОМЕР_2 наділена повноваженнями видавати накази щодо проходження військової служби та виплати грошового забезпечення, однак фактичне фінансове забезпечення здійснювала військова частина НОМЕР_1 , яка є розпорядником відповідних бюджетних коштів. Щодо позовних вимог про проведення перерахунку грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік, представник військової частини НОМЕР_2 зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцям здійснювалися відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, а також нормативних актів Міністерства оборони України, які регулюють порядок виплати грошового забезпечення. Представник відповідача вказує, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції постанови №103 від 21.02.2018 було передбачено визначення посадових окладів та окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. На думку відповідача, скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 не створює обов`язку для військових частин самостійно змінювати механізм розрахунку грошового забезпечення, оскільки відповідні розміри грошового забезпечення встановлюються виключно Кабінетом Міністрів України. Також представник відповідача зазначає, що військова частина діяла виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, а тому відсутні підстави для визнання її бездіяльності протиправною. Крім того, представник військової частини НОМЕР_2 підтримує доводи щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивач був звільнений з військової служби 25.08.2020 року, а із позовом звернувся лише у 2026 році, тобто після спливу значного проміжку часу. Відповідач вважає, що позивач мав можливість встановити розмір отриманого ним грошового забезпечення безпосередньо під час проходження військової служби, а тому мав реальну можливість своєчасно звернутися за захистом своїх прав у разі незгоди з порядком його нарахування. З огляду на викладене, представник військової частини НОМЕР_2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, оскільки військова частина НОМЕР_2 не є належним відповідачем у частині фінансових зобов`язань, а її дії щодо нарахування та виплати грошового забезпечення відповідали вимогам чинного законодавства.

04.08.2026 року від представника Національного університету оборони України Турчина Д.М. до суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому представник відповідача просив долучити до матеріалів адміністративної справи №160/20149/26 документи, витребувані ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 року про відкриття провадження у справі. У клопотанні представник відповідача зазначив, що на виконання вимог суду Національним університетом оборони України надано належним чином засвідчені копії документів, а саме: витяг із наказу начальника Національного університету оборони України від 26.08.2020 року №174, витяг із наказу начальника Національного університету оборони України від 03.03.2022 року №47, а також довідку про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення від 31.07.2026 року №182/3/1218. Вказані документи, на думку представника відповідача, мають значення для повного та всебічного з`ясування обставин справи, у зв`язку з чим просив суд долучити їх до матеріалів справи.

В період з 03.08.2026 року по 16.08.2026 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній основній відпустці.

17.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотань представника Національного університету оборони України Турчина Дмитра Миколайовича та клопотання представника військової частини НОМЕР_1 Фетісова Владислава Сергійовича про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено повністю.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з березня 2012 року до 25.08.2020 року, а надалі, з 26.08.2020 року до 03.03.2022 року, проходив військову службу на посаді слухача Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.

Згідно з наданою довідкою про проходження військової служби, у військовій частині НОМЕР_2 позивач з березня 2012 року до липня 2015 року обіймав посаду чергового зі зв`язку пункту управління системою зв`язку та інформаційних систем, з липня 2015 року до грудня 2017 року - старшого офіцера зазначеного пункту управління, а з грудня 2017 року до серпня 2020 року - начальника 64 пункту управління системою зв`язку та інформаційними системами.

У спірний період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 позивач мав військове звання «підполковник».

З 01.01.2020 року військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується наданими відповідачами документами та листом військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2026 року №533.

Зокрема, у матеріалах справи міститься доповідь тимчасово виконуючого обов`язки начальника фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо зміни порядку фінансового забезпечення військових частин у зв`язку з переходом оперативних командувань на нові штати, якими не передбачалися розрахунково-касові відділення. У зазначеному документі передбачалося виключення військової частини НОМЕР_2 із мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахування військової частини НОМЕР_2 , НОМЕР_5 військового оркестру, 102 РАСТ і НОМЕР_6 ПУСЗ на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2020 року.

Відповідно до повідомлення органу Державної казначейської служби України про закриття рахунків військової частини НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , 07.02.2020 року закрито десять рахунків зазначеної військової частини.

Таким чином, у період з 01.01.2020 року до 25.08.2020 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , водночас нарахування та виплата його грошового забезпечення здійснювалися військовою частиною НОМЕР_1 за місцем фінансового забезпечення.

У матеріалах справи міститься картка особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2020 рік, складена військовою частиною НОМЕР_1 .

Зазначеною карткою підтверджується, що для нарахування грошового забезпечення позивача застосовувалися посадовий оклад у розмірі 4930,00 грн та оклад за військовим званням у розмірі 1410,00 грн. У примітці до картки прямо зазначено, що для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн.

Окрім посадового окладу та окладу за військовим званням, позивачу нараховувалися надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень, премія та індексація грошового забезпечення.

За даними картки особового рахунку, надбавка за вислугу років у січні та лютому 2020 року становила 2536,00 грн щомісячно, а у червні та липні 2020 року - 2853,00 грн щомісячно. Надбавка за роботу в умовах режимних обмежень за повні місяці нараховувалася у розмірі 739,50 грн, щомісячна премія - у розмірі 1725,50 грн.

У лютому 2020 року позивачу нараховано грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 17 110,40 грн. В окремому рядку картки зазначена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у такому самому розмірі - 17 110,40 грн.

Загальна сума нарахувань, відображена у підсумковому рядку картки особового рахунку за 2020 рік, становить 171 917,22 грн, зокрема посадовий оклад - 43 415,81 грн, оклад за військовим званням - 12 417,10 грн, надбавка за вислугу років - 23 803,98 грн, надбавка, відображена у відповідній графі картки, - 51 763,98 грн, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень - 6512,37 грн, премія - 15 195,53 грн, індексація - 1698,05 грн.

У зазначеній картці також відображено утримання податку з доходів фізичних осіб у загальному розмірі 30 945,08 грн та компенсацію цього податку в такому самому розмірі. Загальна сума до виплати, наведена у підсумковому рядку картки, становить 169 338,45 грн.

Наказом Міністра оборони України від 10.08.2020 року №376 позивача зараховано слухачем денної форми навчання Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.

Відповідно до пункту 11 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 25.08.2020 року №163 по стройовій частині підполковника ОСОБА_1 , начальника 64 пункту управління системою зв`язку та інформаційними системами, визнано таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - міста Києва. З 25.08.2020 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Цим наказом передбачено виплату позивачу за період з 01.08.2020 року до 25.08.2020 року щомісячної премії у розмірі 35% посадового окладу, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а також надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% посадового окладу.

У наказі від 25.08.2020 року №163 також зазначено, що щорічну основну відпустку за 2020 рік позивач використав, грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік отримав.

Водночас у цьому наказі зафіксовано, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 протягом 2017-2020 років позивачу не надавалася, компенсація за невикористані дні такої відпустки за зазначений період не виплачувалася.

Отже, виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 відбулося у зв`язку з направленням на навчання до іншого місця проходження військової служби.

Наказом начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 26.08.2020 року №174 по стройовій частині позивача з 26.08.2020 року зараховано до списків особового складу університету та на всі види забезпечення і визнано таким, що приступив до виконання службових обов`язків.

Зазначеним наказом передбачено виплату слухачам щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, які вони отримували за займаними посадами до зарахування на навчання. Позивачу встановлено посадовий оклад за 23 тарифним розрядом у розмірі 4930,00 грн.

У період з 26.08.2020 року до 03.03.2022 року нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу здійснював Національний університет оборони України імені Івана Черняховського.

Відповідно до наданої університетом довідки про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення від 31.07.2026 року №182/3/1218, за повні місяці проходження служби позивачу нараховувалися посадовий оклад у розмірі 4930,00 грн та оклад за військовим званням у розмірі 1410,00 грн.

Надбавка за вислугу років становила 45% суми посадового окладу та окладу за військовим званням - 2853,00 грн за повний місяць. Надбавка за особливості проходження служби становила 65% відповідної розрахункової бази - 5975,45 грн за повний місяць, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень - 15% посадового окладу, або 739,50 грн за повний місяць.

З вересня 2020 року до січня 2022 року включно щомісячна премія у довідці відображена у розмірі 35% посадового окладу - 1725,50 грн за повний місяць. У лютому 2022 року премію нараховано у розмірі 140% посадового окладу - 6902,00 грн.

За період з 26.08.2020 року до 31.08.2020 року у довідці відображено посадовий оклад у розмірі 954,18 грн, оклад за військовим званням - 272,90 грн, надбавку за вислугу років - 552,19 грн, надбавку за особливості проходження служби - 1156,54 грн, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень - 143,13 грн, премію - 333,97 грн та індексацію - 43,80 грн. Загальна сума нарахувань за цей період становила 3456,72 грн.

За вересень, жовтень і листопад 2020 року загальна сума нарахованого грошового забезпечення становила по 17 859,74 грн щомісячно.

У грудні 2020 року позивачу, крім інших складових грошового забезпечення, нараховано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 1410,00 грн, а загальна сума нарахувань за цей місяць становила 19 274,26 грн.

У січні та лютому 2021 року загальна сума нарахувань становила по 17 964,87 грн щомісячно, у березні, квітні та травні 2021 року - по 18 048,86 грн щомісячно, у червні 2021 року - 18 174,48 грн.

У липні 2021 року позивачу нараховано грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 17 633,45 грн. Загальна сума нарахувань за цей місяць становила 35 808,93 грн.

У серпні 2021 року, крім щомісячного грошового забезпечення, у довідці відображено премію у розмірі 2538,07 грн, а загальна сума нарахувань становила 20 711,55 грн.

За вересень, жовтень і листопад 2021 року загальна сума нарахувань становила по 18 174,48 грн щомісячно, за грудень 2021 року - 19 606,64 грн, з урахуванням матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 1410,00 грн.

За січень 2022 року загальна сума нарахувань становила 18 066,64 грн, за лютий 2022 року - 23 148,30 грн.

Наказом Міністра оборони України від 02.03.2022 року №78 позивача після проходження навчання та здобуття кваліфікації «офіцер оперативного рівня» призначено на відповідну посаду для подальшого проходження військової служби.

Відповідно до наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 03.03.2022 року №47 по стройовій частині підполковника ОСОБА_1 з 03.03.2022 року виключено зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до військової частини НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 .

Цим наказом передбачено виплату позивачу за період з 01.03.2022 року до дня виключення включно щомісячної премії у розмірі 140%, щомісячної надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а також надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% посадового окладу.

У наказі зазначено, що грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік позивачу не виплачувалися, щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана, додаткова відпустка як учаснику бойових дій за період навчання в університеті не надавалася.

За даними довідки від 31.07.2026 року №182/3/1218, за березень 2022 року позивачу нараховано грошове забезпечення пропорційно періоду перебування на забезпеченні університету, зокрема посадовий оклад - 477,11 грн, оклад за військовим званням - 136,45 грн, надбавку за вислугу років - 276,10 грн, надбавку за особливості проходження служби - 578,27 грн, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень - 71,56 грн, премію - 667,94 грн, індексацію - 65,07 грн та окрему премію - 124,53 грн. Загальна сума нарахувань становила 2397,02 грн.

20.05.2026 року позивач звернувся до відповідачів із заявами щодо перерахунку грошового забезпечення та надання інформації про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення посадового окладу й окладу за військовим званням у спірні періоди, а також документів про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення.

Листом від 03.06.2026 року №533 військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на заяву позивача від 20.05.2026 року та повідомила, що військова частина НОМЕР_2 з 01.01.2020 року перебуває на її фінансовому забезпеченні. До відповіді додано картку особового рахунку позивача за 2020 рік, у якій зазначено застосування для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року в розмірі 1762,00 грн.

Звернення позивача від 20.05.2026 року до Національного університету оборони України зареєстроване університетом 26.05.2026 року за вхідним №Б-128.

Листом від 24.06.2026 року №182/6102 Національний університет оборони України повідомив позивача, що він проходив військову службу в університеті на посаді штатного слухача з 26.08.2020 року до 03.03.2022 року.

У зазначеному листі університет підтвердив, що протягом цього періоду посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача розраховувалися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн.

Посилаючись на положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, постанову Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 року №1038 та роз`яснення Міністерства соціальної політики України, університет зазначив про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року та 01.01.2022 року.

Таким чином, наданими розрахунковими документами та відповідями на звернення позивача підтверджується, що протягом спірних періодів посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача визначалися із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн.

Не погодившись із таким порядком обчислення грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Позивач вважає, що за період з 01.01.2020 року до 25.08.2020 року військова частина НОМЕР_1 , а за період з 26.08.2020 року до 03.03.2022 року Національний університет оборони України мали визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, з подальшим перерахунком залежних від цих окладів складових грошового забезпечення.

У зв`язку із цим позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 і Національний університет оборони України здійснити відповідний перерахунок і виплату грошового забезпечення та підйомної допомоги за визначені у позові періоди, з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Отже, спір між сторонами виник щодо розрахункової величини, яка підлягала застосуванню для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 01.01.2020 року до 03.03.2022 року, а також щодо необхідності перерахунку залежних від зазначених окладів виплат.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист у випадках, передбачених законом.

При цьому суд зазначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка пов`язана із забезпеченням оборони України, її незалежності та територіальної цілісності, а тому держава встановлює спеціальні гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців, зокрема щодо належного рівня їх грошового забезпечення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом спору у цій справі є правомірність обчислення грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року до 25.08.2020 року під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , та за період з 26.08.2020 року до 03.03.2022 року під час проходження військової служби на посаді слухача Національного університету оборони України із застосуванням для визначення посадового окладу й окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною першою статті 9 зазначеного Закону передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності й умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня та вченого звання військовослужбовця.

Згідно із частиною четвертою статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування військових формувань кваліфікованим особовим складом, ураховувати характер і умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Отже, право військовослужбовця на грошове забезпечення охоплює право на правильне визначення кожної його складової відповідно до законодавства, чинного у період виникнення права на відповідну виплату.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів, визначено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пункт 4 Постанови №704 у первинній редакції передбачав визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до цієї постанови, із застереженням щодо мінімальної величини такого розрахунку.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» пункт 4 Постанови №704 викладено в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, унаслідок зазначених змін розрахункову величину для визначення основних складових грошового забезпечення було зафіксовано на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103 визнано протиправним та скасовано.

Вирішуючи цей спір, суд ураховує як наслідки скасування зазначеної норми, так і необхідність застосування принципу пріоритетності закону над підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінено на відповідний рік.

Наведений висновок стосується правового механізму визначення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до Постанови №704, а тому підлягає врахуванню при вирішенні питання щодо правильності обчислення грошового забезпечення позивача.

Аналогічний підхід до визначення розрахункової величини відображено у постановах Верховного Суду від 12.09.2022 року у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21.

Безпосередньо під час розгляду спору щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця Верховний Суд у постанові від 28.02.2023 року у справі №380/18850/21 застосував висновок про необхідність визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.

Згідно із частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, суд зазначає, що використання протягом 2020-2022 років незмінної розрахункової величини 1762,00 грн призвело до обчислення основних складових грошового забезпечення позивача без урахування законодавчої зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року встановлено в розмірі 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року встановлено в розмірі 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року встановлено в розмірі 2481,00 грн.

Отже, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірні періоди підлягали застосуванню відповідні тарифні коефіцієнти та прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн протягом 2020 року, 2270,00 грн протягом 2021 року та 2481,00 грн протягом спірного періоду 2022 року.

При цьому застосуванню підлягає саме прожитковий мінімум, установлений на 01 січня відповідного календарного року. Його подальше підвищення протягом такого року саме по собі не змінює визначеної пунктом 4 Постанови №704 розрахункової величини.

Щодо початку періоду перерахунку суд зазначає, що право позивача на застосування актуальної розрахункової величини з 01.01.2020 року ґрунтується на пріоритеті закону над підзаконним нормативно-правовим актом.

Тому вирішення питання про перерахунок за період з 01.01.2020 року до 28.01.2020 року включно не може обмежуватися лише посиланням на дату набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18. Самостійною підставою для застосування належної розрахункової величини є зміна законодавчого регулювання з 01.01.2020 року та необхідність застосування акта вищої юридичної сили.

Таким чином, визначений позивачем початок спірного періоду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21.

Доводи відповідачів щодо відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України про підвищення посадових окладів суд відхиляє, оскільки механізм їх визначення вже передбачений Постановою №704. Необхідність перерахунку в цьому випадку зумовлена застосуванням належної розрахункової величини в межах установленого механізму.

Посилання відповідачів на пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII також не спростовує позовних вимог.

Зазначеною нормою встановлено обмеження щодо використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини. Водночас позивач просить провести перерахунок із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного року.

Верховний Суд у постановах від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 та від 28.02.2023 року у справі №380/18850/21 звернув увагу, що обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати не виключає використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини відповідно до Постанови №704.

Отже, заборона застосування мінімальної заробітної плати не є правовою підставою для обчислення грошового забезпечення у 2020-2022 роках із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року.

Посилання відповідачів на постанови Верховного Суду від 10.09.2021 року у справі №480/5496/20 та від 27.05.2021 року у справі №520/5794/2020 у частині неможливості використання мінімальної заробітної плати не спростовують права позивача на застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на відповідний календарний рік.

Так само посилання Національного університету оборони України на постанову Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 року №1038 не усуває обов`язку дотримуватися принципу пріоритетності закону при визначенні розрахункової величини грошового забезпечення.

Листи й роз`яснення Міністерства соціальної політики України та органів військового управління не можуть змінювати встановлені законодавством гарантії або бути самостійною підставою для застосування заниженої розрахункової величини.

Як установлено судом, військова частина НОМЕР_1 при обчисленні грошового забезпечення позивача застосовувала посадовий оклад у розмірі 4930,00 грн та оклад за військовим званням у розмірі 1410,00 грн. У примітці до картки особового рахунку за 2020 рік прямо зазначено, що ці оклади визначалися із прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року в розмірі 1762,00 грн.

Національний університет оборони України у листі від 24.06.2026 року №182/6102 також підтвердив, що протягом періоду з 26.08.2020 року до 03.03.2022 року для обчислення основних складових грошового забезпечення позивача використовувався показник 1762,00 грн.

Отже, обставина застосування відповідачами незмінної розрахункової величини підтверджена матеріалами справи та по суті ними не заперечується. Заперечення відповідачів стосуються правової оцінки такого обчислення.

Оскільки розмір посадового окладу та окладу за військовим званням визначався із застосуванням неналежної розрахункової величини, суд доходить висновку про порушення права позивача на отримання грошового забезпечення в установленому законодавством розмірі.

При цьому відновлення порушеного права потребує перерахунку тих щомісячних та одноразових виплат, розмір яких залежить від посадового окладу, окладу за військовим званням або місячного грошового забезпечення.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу нараховувалися надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень та премія.

Зокрема, під час перебування позивача на забезпеченні університету надбавка за вислугу років становила 45% суми посадового окладу та окладу за військовим званням, надбавка за особливості проходження служби - 65% відповідної розрахункової бази, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень - 15% посадового окладу.

Тому застосування занижених основних окладів вплинуло також на розмір залежних від них додаткових виплат.

Перерахунок має здійснюватися зі збереженням установлених позивачу у відповідні періоди відсоткових розмірів надбавок і премій та з урахуванням фактичного часу перебування на забезпеченні кожного відповідача.

Зазначене не передбачає встановлення нових видів грошового забезпечення або довільного збільшення відсотків преміювання. Зміст перерахунку полягає у застосуванні належної бази до виплат, право на які виникло у позивача під час проходження військової служби.

Аналогічний підхід підлягає застосуванню до одноразових додаткових виплат, які відповідно до законодавства обчислюються з місячного грошового забезпечення та були призначені або підлягали виплаті у спірні періоди.

Так, військовою частиною НОМЕР_1 позивачу нараховано допомогу для оздоровлення за 2020 рік у розмірі 17 110,40 грн. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 25.08.2020 року №163 також зафіксовано отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік.

Згідно з довідкою Національного університету оборони України від 31.07.2026 року №182/3/1218 у липні 2021 року позивачу нараховано грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 17 633,45 грн.

Сам факт виплати відповідної допомоги не свідчить про належне виконання обов`язку, якщо її розмір визначено із заниженого місячного грошового забезпечення.

Доводи щодо залежності призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань від рішення командира та наявного фінансового ресурсу необхідно відмежовувати від питання правильності розрахунку вже призначеної виплати.

Якщо допомогу призначено в розмірі місячного грошового забезпечення або іншій величині, залежній від його складових, вона підлягає перерахунку із застосуванням належних окладів. Якщо ж допомогу визначено у твердій сумі, під час виконання рішення необхідно врахувати зміст наказу про її призначення та нормативний порядок визначення її розміру.

Щодо підйомної допомоги суд зазначає, що правильність її обчислення також залежить від належного визначення місячного грошового забезпечення у випадках, установлених законодавством.

Тому при проведенні перерахунку відповідачі повинні застосувати належну розрахункову базу і до підйомної допомоги, право на яку позивач набув відповідно до обставин переміщення, відповідних наказів та умов її виплати. Водночас зміна окладів сама по собі не замінює передбачених законодавством умов виникнення права на таку допомогу.

Оцінюючи заперечення військової частини НОМЕР_2 щодо відсутності власних рахунків та перебування на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , суд ураховує розмежування повноважень зазначених відповідачів.

Військова частина НОМЕР_2 була місцем проходження військової служби позивача та видавала накази щодо його службового становища і встановлених йому виплат. Військова частина НОМЕР_1 здійснювала фінансове забезпечення, нарахування та виплату грошового забезпечення.

Організаційна зміна порядку фінансового забезпечення не припиняла права позивача на належний розмір грошового забезпечення та не могла спричиняти негативних наслідків для реалізації цього права.

Разом із тим обов`язки кожного відповідача визначаються його повноваженнями. Відсутність у військової частини НОМЕР_2 рахунків не усуває її обов`язку належного документального оформлення передбачених законодавством виплат і надання необхідних документів органу фінансового забезпечення. Безпосередній обов`язок здійснити перерахунок і виплату за період з 01.01.2020 року до 25.08.2020 року належить військовій частині НОМЕР_1 .

За період з 26.08.2020 року до 03.03.2022 року відповідний обов`язок покладається на Національний університет оборони України, який зарахував позивача на всі види забезпечення та здійснював нарахування і виплату його грошового забезпечення.

Обставина встановлення позивачу наказом начальника університету від 26.08.2020 року №174 посадового окладу за 23 тарифним розрядом у розмірі 4930,00 грн не виключає застосування належної розрахункової величини.

Збереження тарифного розряду та видів грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував до зарахування на навчання, не означає закріплення незмінної суми окладу незалежно від зміни бази його обчислення.

Суд також ураховує, що виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 25.08.2020 року та університету 03.03.2022 року було пов`язане з подальшим проходженням військової служби в іншому місці. Тому наведене у відзивах ототожнення цих обставин зі звільненням із військової служби не відповідає змісту наданих наказів.

Посилання відповідачів на обмеженість бюджетних асигнувань не спростовує обов`язку правильно визначити належне позивачу грошове забезпечення.

Організація фінансування та дотримання бюджетного законодавства належать до обов`язків відповідних суб`єктів владних повноважень. Зазначені обов`язки не можуть виконуватися шляхом зменшення гарантованих військовослужбовцю виплат унаслідок застосування неналежної розрахункової величини.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та іншими визначеними цим Порядком особами.

Зазначена компенсація спрямована на відшкодування податку, утриманого з виплат, право на які особа набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, та виплачується одночасно з відповідними сумами грошового забезпечення.

У постанові від 27.07.2023 року у справі №380/813/22 Верховний Суд визнав належним зобов`язання провести виплату належних військовослужбовцю сум із одночасною компенсацією податку відповідно до Порядку №44.

Отже, вимога позивача про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб є складовою належного порядку виплати перерахованого грошового забезпечення.

Твердження про передчасність цієї вимоги через те, що доплата ще не нарахована та не виплачена, суд відхиляє, оскільки позивач просить забезпечити компенсацію одночасно з виплатою належної йому різниці.

При цьому компенсація повинна стосуватися податку, який буде утриманий саме з додатково нарахованих сум. Податок із раніше виплаченого грошового забезпечення, компенсацію якого вже проведено, повторному відшкодуванню не підлягає.

Щодо заперечень про пропуск строку звернення до суду суд ураховує, що відповідні клопотання представників Національного університету оборони України та військової частини НОМЕР_1 вже розглянуті ухвалою суду від 17.08.2026 року, якою у залишенні позовної заяви без розгляду відмовлено.

Спірні вимоги стосуються грошового забезпечення за періоди, що повністю передують 19.07.2022 року. На час виникнення цих правовідносин частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України передбачала право звернення до суду щодо стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові від 28.09.2023 року у справі №140/2168/23 Верховний Суд розглянув питання застосування змін до статті 233 Кодексу законів про працю України в часі та виходив із необхідності врахування правового регулювання, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Отже, повторне посилання відповідачів на тривалий час між одержанням грошового забезпечення та зверненням до суду саме по собі не спростовує висновку щодо можливості розгляду заявлених вимог по суті.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своєї поведінки покладається на відповідача.

Надані відповідачами документи підтверджують використання розрахункової величини 1762,00 грн, однак не доводять правомірності її застосування замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.

Виплата позивачу певних сум грошового забезпечення та відсутність заборгованості за бухгалтерськими даними не виключають порушення його права, якщо сам розрахунок проведено із заниженої бази.

Належним способом захисту є зобов`язання відповідних суб`єктів фінансового забезпечення здійснити перерахунок установлених позивачу виплат та виплатити різницю з урахуванням фактично одержаних ним сум.

Такий спосіб захисту не є втручанням у дискреційні повноваження відповідачів, оскільки при визначенні передбачених законодавством окладів вони не мають права довільно обирати розрахункову величину. Обчислення належних сум на підставі визначеної судом правової бази є виконанням установленого законом обов`язку.

Під час перерахунку мають бути враховані тарифний розряд, військове звання, вислуга років, установлені відсоткові розміри надбавок і премій, фактичні періоди перебування позивача на забезпеченні кожного відповідача, а також уже виплачені суми.

Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року до 25.08.2020 року військовою частиною НОМЕР_1 та за період з 26.08.2020 року до 03.03.2022 року Національним університетом оборони України із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року, з перерахунком залежних від окладів виплат, урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією утриманого податку з доходів фізичних осіб.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір ним сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 , відповідача-3: Національного університету оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року до 25.08.2020 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2020 року в розмірі 2102,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із відповідним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, у тому числі щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, а також підйомну допомогу за період з 01.01.2020 року до 25.08.2020 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2020 року в розмірі 2102,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.08.2020 року до 03.03.2022 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року: на 01.01.2020 року - 2102,00 грн, на 01.01.2021 року - 2270,00 грн, на 01.01.2022 року - 2481,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із відповідним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язати Національний університет оборони України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та підйомну допомогу за період з 26.08.2020 року до 03.03.2022 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року: за період з 26.08.2020 року до 31.12.2020 року - 2102,00 грн, за період з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року - 2270,00 грн, за період з 01.01.2022 року до 03.03.2022 року - 2481,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із відповідним перерахунком залежних від зазначених окладів складових грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник