Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №160/20741/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №160/20741/26

Суддя: Прудник Сергій Володимирович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокуСправа № 160/20741/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16.07.2026 року (14.07.2026 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 за період з 20.05.2023 року по 26.10.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_2 за період з 20.05.2023 року по 26.10.2023 року перерахунок та виплату грошового забезпечення та інших додаткових видів грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, а саме 2684,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , проте за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року відповідач здійснював нарахування та виплату його грошового забезпечення виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн. На переконання представника позивача, застосування зазначеної розрахункової величини призвело до виплати грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, та вплинуло на розміри залежних від посадового окладу й окладу за військовим званням додаткових виплат, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії. Представник позивача зазначає, що після визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями мали визначатися відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Відтак, на думку представника позивача, під час обчислення грошового забезпечення позивача у спірний період відповідач повинен був застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законами України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки станом на 01.01.2022 року та 01.01.2023 року відповідно. З метою врегулювання спірного питання представник позивача звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату належного грошового забезпечення за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року із застосуванням відповідної розрахункової величини, а також з адвокатським запитом. Як зазначено у позовній заяві, листами від 30.04.2026 року та від 08.05.2026 року відповідач повідомив про застосування під час розрахунку грошового забезпечення позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн. Водночас запитуваного перерахунку та виплати грошового забезпечення здійснено не було. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує право позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, представник позивача звернулася до суду із цим позовом. При цьому наголошує на необхідності здійснення перерахунку як щомісячного грошового забезпечення, так і виплачених за спірний період похідних від його розміру виплат, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2026 року зазначена вище справа розподілена та 17.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

21.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року із зазначенням усіх складових грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премія, інші виплати); розрахунки нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року із зазначенням застосованої розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням; довідку про розміри та порядок нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за 2022 та 2023 роки із зазначенням складових грошового забезпечення, які були враховані при їх обчисленні; копії наказів про виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії та інших виплат за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року; довідку (розрахунок) щодо виплачених сум грошового забезпечення за спірний період із зазначенням сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із таких виплат, та сум грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб, виплачених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; інформацію щодо застосованого при нарахуванні грошового забезпечення у період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, а саме: розрахункової величини, яка використовувалась для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням; копії розрахункових листів (відомостей) щодо виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року; інші документи, що підтверджують порядок нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, його складових та компенсаційних виплат за спірний період. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 20.08.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

21.08.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 у редакціях, чинних у відповідні періоди, із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн, яка відповідає прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом станом на 01.01.2018 року. Відповідач посилається на те, що на момент набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 її пункт 4 діяв у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, яка передбачала визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. На думку відповідача, збільшення прожиткового мінімуму законами про Державний бюджет України на відповідні роки саме по собі не є підставою для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців. Стосовно приміток до додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 відповідач зазначає, що такі примітки мають допоміжний характер, застосовуються у взаємозв`язку з основною нормою та не можуть установлювати правила, які суперечать змісту пункту 4 зазначеної постанови. У зв`язку із цим збереження первісної редакції приміток, на переконання відповідача, не створює самостійної підстави для застосування іншої розрахункової величини. Крім того, відповідач посилається на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким передбачено незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та інших виплат. Відповідач вважає, що зазначена норма має вищу юридичну силу порівняно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 та виключає можливість обчислення посадового окладу й окладу за військовим званням із застосуванням мінімальної заробітної плати або її частини. Обґрунтовуючи правомірність своїх дій, відповідач також посилається на обов`язковість виконання постанов Кабінету Міністрів України та необхідність застосування нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення відповідних правовідносин. На підтвердження цієї позиції у відзиві наведено посилання на постанову Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №700/668/16-а. Водночас відповідач наголошує, що врахування судової практики має здійснюватися з урахуванням подібності предмета спору, підстав позову, фактичних обставин та матеріально-правового регулювання відповідних правовідносин. Окремо у відзиві відповідач наводить доводи щодо правового регулювання грошового забезпечення з 20.05.2023 року, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, що передбачає застосування фіксованої розрахункової величини 1762,00 грн. Також відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, якою, як зазначено у відзиві, скасовано рішення судів попередніх інстанцій щодо визнання протиправним та нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 та відмовлено у задоволенні позову. На виконання вимог ухвали суду відповідач повідомив, що грошову допомогу для оздоровлення позивачу нараховано у жовтні 2022 року в розмірі 13 466,85 грн, а у лютому 2023 року - 21 329,25 грн. Для її обчислення враховано посадовий оклад у розмірі 2730,00 грн, оклад за військовим званням у розмірі 530,00 грн, надбавку за вислугу років у розмірі 815,00 грн, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 2648,75 грн, а також премію, яка у жовтні 2022 року становила 6743,10 грн, а у лютому 2023 року - 14 605,50 грн. До відзиву відповідач додав довідку від 18.08.2026 року №1811/1988/Двих. З огляду на наведене відповідач вважає, що під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством, у зв`язку із чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та у спірний період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року перебував на грошовому забезпеченні відповідача.

Згідно з наданими військовою частиною НОМЕР_1 документами позивач мав військове звання «солдат», а його посадовий оклад у спірний період визначався за 4 тарифним розрядом. Для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач застосовував розрахункову величину 1762,00 грн, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року.

На підтвердження розмірів нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення відповідачем надано довідку від 18.08.2026 року №1811/1988/Двих, яка містить помісячні відомості за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року із зазначенням основних і додаткових складових грошового забезпечення, утриманих податків та зборів, компенсації податку з доходів фізичних осіб і сум, перерахованих на карткові рахунки позивача.

За змістом зазначеної довідки за повністю відпрацьовані місяці спірного періоду посадовий оклад позивача становив 2730,00 грн, а оклад за військовим званням - 530,00 грн. Зазначені розміри окладів застосовувалися як у 2022 році, так і у 2023 році.

За період з 05.03.2022 року по 31.03.2022 року позивачу нараховано посадовий оклад у розмірі 2377,74 грн, оклад за військовим званням у розмірі 461,61 грн, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 1845,58 грн, премію у розмірі 6871,67 грн, додаткову винагороду у розмірі 26 129,03 грн та індексацію у розмірі 585,60 грн. Загальна сума нарахованого грошового забезпечення за цей період становила 38 271,23 грн.

У період із квітня по липень 2022 року щомісячно позивачу нараховувалися посадовий оклад у розмірі 2730,00 грн, оклад за військовим званням у розмірі 530,00 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань у розмірі 2119,00 грн та премія у розмірі 7889,70 грн. Надбавка за вислугу років у зазначені місяці не нараховувалася. Крім того, щомісячно нараховувалася додаткова винагорода у розмірі 30 000,00 грн, а також індексація, розмір якої у квітні 2022 року становив 672,35 грн, у травні 2022 року - 913,01 грн, у червні 2022 року - 1017,21 грн, у липні 2022 року - 1066,00 грн.

Починаючи із серпня 2022 року, за незмінних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивачу нараховувалася надбавка за вислугу років у розмірі 815,00 грн. Надбавка за виконання особливо важливих завдань становила 2648,75 грн, а щомісячна премія у період із серпня по грудень 2022 року - 6743,10 грн.

У вересні 2022 року, крім поточних складових грошового забезпечення, у довідці відображено донарахування за бухгалтерськими довідками у розмірі 965,18 грн. Індексація грошового забезпечення у серпні, вересні та жовтні 2022 року становила по 1281,80 грн щомісячно, у листопаді 2022 року - 1424,80 грн, у грудні 2022 року - 1470,83 грн.

У жовтні 2022 року позивачу нараховано та виплачено грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 13 466,85 грн. Як убачається з розрахунку, наведеного відповідачем у відзиві, для визначення розміру цієї допомоги враховано посадовий оклад у розмірі 2730,00 грн, оклад за військовим званням у розмірі 530,00 грн, надбавку за вислугу років у розмірі 815,00 грн, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 2648,75 грн та премію у розмірі 6743,10 грн.

Загальна сума нарахованих позивачу виплат за жовтень 2022 року, з урахуванням допомоги для оздоровлення, додаткової винагороди та індексації, становила 58 215,50 грн.

Станом на 01.01.2023 року розмір грошового забезпечення позивача з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, без додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, становив 13 821,75 грн. До його складу входили посадовий оклад у розмірі 2730,00 грн, оклад за військовим званням у розмірі 530,00 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 815,00 грн, надбавка за особливості проходження служби у розмірі 2648,75 грн та премія у розмірі 7098,00 грн.

У довідці про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 року зазначено, що надбавка за вислугу років установлена у розмірі 25 відсотків, надбавка за особливості проходження служби - 65 відсотків, а премія - 260 відсотків посадового окладу. З урахуванням додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн загальна сума нарахувань за січень 2023 року становила 43 821,75 грн.

У лютому 2023 року позивачу нараховано посадовий оклад у розмірі 2730,00 грн, оклад за військовим званням у розмірі 530,00 грн, надбавку за вислугу років у розмірі 815,00 грн, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 2648,75 грн та премію у розмірі 14 605,50 грн. Сукупний розмір зазначених складових становив 21 329,25 грн.

У цьому ж місяці позивачу нараховано та виплачено грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 21 329,25 грн, обчислену з наведених складових грошового забезпечення. З урахуванням цієї допомоги та додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн загальна сума нарахувань за лютий 2023 року становила 72 658,50 грн.

У березні та квітні 2023 року розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань та премії залишалися такими ж, як у лютому 2023 року. Загальна сума нарахувань за березень 2023 року становила 51 329,25 грн, а за квітень 2023 року - 41 329,25 грн. Різниця у загальних сумах нарахувань зумовлена, зокрема, відображенням додаткової винагороди у березні 2023 року в розмірі 30 000,00 грн, а у квітні 2023 року - 20 000,00 грн.

За період з 01.05.2023 року по 19.05.2023 року загальна сума нарахованого позивачу грошового забезпечення становила 30 273,60 грн, а сума, зазначена до виплати з урахуванням утримань та компенсації податку з доходів фізичних осіб, - 29 819,49 грн.

Загалом згідно з довідкою від 18.08.2026 року №1811/1988/Двих за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року позивачу нараховано грошове забезпечення та інші відображені у довідці виплати у сумі 692 934,26 грн. Зокрема, загальна сума премії становила 132 012,23 грн, грошової допомоги для оздоровлення - 34 796,10 грн, додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 - 423 329,86 грн, індексації - 10 995,20 грн.

За цей період із нарахованих виплат утримано податок з доходів фізичних осіб у загальному розмірі 124 728,19 грн та військовий збір у розмірі 10 394,04 грн. Водночас у довідці відображено компенсацію податку з доходів фізичних осіб у розмірі 124 728,19 грн. Загальна сума, зазначена як перерахована на карткові рахунки позивача, становила 682 540,22 грн.

При цьому матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за період, охоплений довідкою, позивачу не нараховувалася та не виплачувалася. У відповідній графі довідки за кожний місяць та у підсумковому рядку зазначено 0,00 грн. Відсутність виплати такої допомоги також підтверджується письмовою відповіддю військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит представника позивача.

04.04.2026 року представник позивача адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою в інтересах ОСОБА_1 щодо перерахунку належного йому грошового забезпечення. Також представником позивача направлено адвокатський запит щодо розмірів і складових грошового забезпечення та застосованої відповідачем розрахункової величини.

У відповідь на адвокатський запит військова частина НОМЕР_1 повідомила, що посадовий оклад позивача розраховувався за 4 тарифним розрядом, а під час нарахування грошового забезпечення застосовувалися положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 у відповідних редакціях. Відповідач надав відомості про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 року та повідомив про виплату допомоги для оздоровлення у жовтні 2022 року в розмірі 13 466,85 грн і у лютому 2023 року в розмірі 21 329,25 грн. Стосовно надання відомостей станом на 01.01.2022 року відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_1 на цю дату не існувала.

У відповіді на заяву представника позивача військова частина НОМЕР_1 послалася на положення постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, від 21.02.2018 року №103 та від 12.05.2023 року №481. Відповідач зазначив, що нарахування грошового забезпечення здійснювалося відповідно до встановленого порядку, та повідомив про відсутність правових підстав для проведення запитуваного перерахунку.

Отже, звернення представника позивача не призвело до здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на початок відповідного календарного року.

Не погодившись із застосованою відповідачем розрахунковою величиною та вважаючи, що внаслідок цього належні йому виплати були обчислені у заниженому розмірі, позивач через свого представника звернувся до суду із даною позовною заявою.

Таким чином, спір між сторонами виник щодо належної розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року, а також щодо наявності підстав для перерахунку залежних від цих окладів складових грошового забезпечення та виплачених у спірний період допомог з урахуванням раніше виплачених сум і компенсації податку з доходів фізичних осіб.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист у випадках, передбачених законом.

При цьому суд зазначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка пов`язана із забезпеченням оборони України, її незалежності та територіальної цілісності, а тому держава встановлює спеціальні гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців, зокрема щодо належного рівня їх грошового забезпечення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», далі - Закон №2011-XII.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За змістом частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування військових формувань кваліфікованим особовим складом, враховувати характер і умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Таким чином, право військовослужбовця на грошове забезпечення охоплює право на отримання як основних, так і додаткових його складових у розмірах, визначених відповідно до законодавства, чинного у період, за який здійснюється нарахування.

На виконання зазначених законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», далі - Постанова №704, яка набрала чинності 01.03.2018 року.

Пунктом 2 Постанови №704 визначено структуру грошового забезпечення військовослужбовців, до якої належать посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів відповідних категорій військовослужбовців, а додатком 14 - схему тарифних коефіцієнтів за військовими званнями.

Пункт 4 Постанови №704 у первісній редакції передбачав визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, з передбаченим цією редакцією застереженням щодо мінімальної заробітної плати, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» до Постанови №704 внесено зміни. Зокрема, її пункт 4 викладено у редакції, яка передбачала визначення відповідних окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 визнано протиправним та скасовано.

Юридичні наслідки скасування зазначених змін для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців були предметом розгляду Верховного Суду.

Так, у постанові від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21 Верховний Суд погодився з висновком про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 року положень пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103.

Зазначена справа стосувалася визначення грошового забезпечення військовослужбовця під час проходження військової служби та перерахунку залежних від його розміру виплат. Отже, наведений висновок Верховного Суду безпосередньо стосується питання застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, яке є предметом розгляду і в цій справі.

Крім того, у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 у частині застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінено на відповідний рік.

Відповідний підхід застосовано Верховним Судом і у постанові від 12.09.2022 року у справі №500/1813/21.

Хоча справи №440/6017/21 та №500/1813/21 стосувалися визначення складових грошового забезпечення для перерахунку пенсії, викладені у них висновки щодо змісту пункту 4 Постанови №704 та належної розрахункової величини мають значення для вирішення цього спору. При цьому застосування такого підходу до грошового забезпечення військовослужбовців під час проходження служби підтверджене постановою Верховного Суду від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує наведені висновки Верховного Суду під час вибору та застосування норм права до спірних правовідносин.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року встановлено у розмірі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року встановлено у розмірі 2684,00 грн.

Отже, при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 05.03.2022 року по 31.12.2022 року відповідач мав застосовувати розрахункову величину 2481,00 грн, а за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року - 2684,00 грн, із множенням зазначених величин на відповідні тарифні коефіцієнти.

При цьому застосуванню підлягає прожитковий мінімум, установлений саме станом на початок відповідного календарного року, оскільки такий часовий орієнтир передбачений пунктом 4 Постанови №704.

Як установлено судом, військова частина НОМЕР_1 під час нарахування грошового забезпечення позивачу у спірний період застосовувала розрахункову величину 1762,00 грн. Посадовий оклад позивача за повний місяць становив 2730,00 грн, а оклад за військовим званням - 530,00 грн.

Наведені обставини підтверджуються довідкою від 18.08.2026 року №1811/1988/Двих, відомостями про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 року та поясненнями відповідача, викладеними у відзиві.

Таким чином, факт застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року не є спірним. Розбіжності між сторонами стосуються правомірності використання зазначеної величини у 2022 та 2023 роках.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що обов`язковість постанов Кабінету Міністрів України сама по собі свідчить про правомірність використання розрахункової величини 1762,00 грн.

Обов`язковість нормативно-правового акта не звільняє суб`єкта владних повноважень від необхідності правильно визначити його застосовну редакцію, врахувати юридичні наслідки скасування внесених до нього змін та забезпечити відповідність своїх дій актам вищої юридичної сили.

Тому посилання відповідача на необхідність застосування законодавства, чинного на момент виникнення правовідносин, не спростовує позовних вимог. Навпаки, саме застосування належного правового регулювання за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року зумовлює використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на початок відповідного календарного року.

Доводи відповідача щодо допоміжного характеру приміток до додатків 1 та 14 до Постанови №704 також не впливають на вирішення спору. Право позивача на перерахунок обґрунтоване змістом пункту 4 Постанови №704 у взаємозв`язку із законами про Державний бюджет України на відповідні роки та правовими висновками Верховного Суду. Отже, це право не залежить виключно від визначення самостійного нормативного значення відповідних приміток.

Необґрунтованими є й посилання відповідача на положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та інших виплат.

Позивач не заявляє вимоги про обчислення грошового забезпечення із застосуванням мінімальної заробітної плати або 50 відсотків її розміру. Заявлені вимоги стосуються використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У постанові від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21 Верховний Суд зазначив, що обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати не впливає на правовідносини, в яких належною розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня календарного року.

Відтак наведені заперечення відповідача стосуються іншої розрахункової величини та не спростовують обґрунтованості позову.

Оцінюючи посилання військової частини НОМЕР_1 на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, суд зазначає, що відповідні зміни до пункту 4 Постанови №704 набрали чинності 20.05.2023 року.

Водночас позовні вимоги у цій справі обмежені періодом з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року включно. Таким чином, спірний період повністю передує набранню чинності зазначеними змінами.

Нормативне регулювання, запроваджене з 20.05.2023 року, не може використовуватися для обґрунтування правильності нарахувань за попередній період. Інший підхід означав би поширення пізніше встановлених правил на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності.

З цих самих підстав наведене у відзиві посилання на результат розгляду справи №320/29450/24 щодо законності пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 не є визначальним для вирішення цього спору. Питання правомірності нормативного регулювання, запровадженого з 20.05.2023 року, не змінює правил обчислення грошового забезпечення за період, який закінчився 19.05.2023 року.

Вирішуючи питання щодо обсягу належного перерахунку, суд враховує, що посадовий оклад та оклад за військовим званням є основними складовими грошового забезпечення і водночас використовуються для визначення розміру інших належних військовослужбовцю виплат.

Відповідно, застосування неправильної розрахункової величини впливає не лише на розміри цих окладів, а й на надбавки, доплати та премії, які обчислюються у відсотковому співвідношенні до них або до сукупності відповідних складових грошового забезпечення.

Матеріалами справи підтверджено, що із серпня 2022 року позивачу нараховувалася надбавка за вислугу років у розмірі 815,00 грн, а надбавка за виконання особливо важливих завдань становила 2648,75 грн.

У довідці про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 року зазначено відсоткові розміри надбавок - 25 та 65 відсотків відповідно, а премію визначено у розмірі 260 відсотків посадового окладу.

Отже, наведені документи підтверджують залежність розміру відповідних виплат від основних окладів позивача.

За таких обставин належне поновлення порушеного права потребує перерахунку грошового забезпечення з урахуванням усіх його складових, розмір яких залежав від посадового окладу та окладу за військовим званням і які належали позивачу у відповідних місяцях спірного періоду.

Такий перерахунок повинен здійснюватися зі збереженням установлених позивачу у відповідні періоди відсоткових розмірів надбавок і преміювання та з урахуванням фактичного часу, за який належала виплата.

Суд не встановлює нових відсоткових розмірів надбавок або премій, оскільки предметом спору є правильність розрахункової бази для їх обчислення.

Зміна основних окладів також не означає автоматичного пропорційного збільшення всіх сум, відображених у довідці відповідача. Перерахунку підлягають ті виплати, порядок визначення яких передбачає залежність від відповідних окладів. Самостійні вимоги щодо зміни розміру додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 або порядку нарахування індексації у цій справі не заявлені.

Щодо грошової допомоги для оздоровлення суд зазначає, що пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено її надання у розмірі місячного грошового забезпечення.

Як установлено судом, у жовтні 2022 року позивачу нараховано та виплачено допомогу для оздоровлення у розмірі 13 466,85 грн, а у лютому 2023 року - 21 329,25 грн.

Згідно з поясненнями відповідача для обчислення допомоги у жовтні 2022 року враховано посадовий оклад 2730,00 грн, оклад за військовим званням 530,00 грн, надбавку за вислугу років 815,00 грн, надбавку за виконання особливо важливих завдань 2648,75 грн та премію 6743,10 грн.

При обчисленні допомоги у лютому 2023 року застосовано ті самі розміри основних окладів та надбавок, а премію враховано у розмірі 14 605,50 грн.

Таким чином, обидві виплати розраховані із застосуванням окладів, визначених виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн. Отже, неправильне визначення основних окладів вплинуло на розмір допомоги для оздоровлення.

Сам факт виплати допомоги не свідчить про належне виконання відповідачем свого обов`язку, якщо її розмір обчислено із занижених складових грошового забезпечення. Належне виконання передбачає виплату суми, визначеної відповідно до застосовного законодавства.

З огляду на це допомога для оздоровлення, виплачена у жовтні 2022 року, підлягає перерахунку з урахуванням окладів, визначених виходячи з прожиткового мінімуму 2481,00 грн, а допомога, виплачена у лютому 2023 року, - з урахуванням окладів, визначених виходячи з прожиткового мінімуму 2684,00 грн. При цьому раніше виплачені суми підлягають обов`язковому врахуванню.

Стосовно матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд враховує зміст заявленої вимоги, яка стосується перерахунку виплачених за спірний період сум, а не встановлення права на первинне призначення такої допомоги.

Згідно з довідкою відповідача від 18.08.2026 року №1811/1988/Двих та його письмовими поясненнями матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у спірний період позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

Відтак суд не встановлює факту отримання позивачем цієї допомоги та не покладає на відповідача обов`язку вперше її призначити. Вимога про застосування належної розрахункової величини до виплачених допомог охоплює лише фактично призначені та виплачені суми. За відсутності таких виплат окрема сума доплати за цим видом допомоги не виникає.

Зазначене визначення обсягу перерахунку відповідає змісту позову та не змінює його предмета на спір щодо підстав первинного призначення матеріальної допомоги.

Щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд виходить із того, що постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Зазначений Порядок передбачає механізм відшкодування сум податку, утриманих із відповідних виплат військовослужбовцям.

Вимога позивача про одночасну компенсацію податку стосується порядку виплати належних йому сум за результатами перерахунку та є пов`язаною з основною вимогою про поновлення права на отримання грошового забезпечення у встановленому розмірі.

Довідкою відповідача підтверджено, що з раніше нарахованих позивачу виплат утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 124 728,19 грн та відображено його компенсацію в такій самій сумі.

Однак компенсація податку з уже виплаченого грошового забезпечення не охоплює податок, який підлягатиме утриманню із сум доплати, визначених за результатами перерахунку. Тому під час виконання рішення відповідач повинен застосувати передбачений Порядком №44 механізм компенсації до відповідних донарахованих виплат.

При цьому повторна компенсація податку, який уже був компенсований, не здійснюється.

Оцінюючи надані докази у сукупності, суд зазначає, що довідка про нараховане грошове забезпечення підтверджує фактичні нарахування і виплати, однак сама по собі не доводить правильності застосованої розрахункової величини.

Загальна сума нарахувань 692 934,26 грн включає різні за правовою природою виплати. Значний сукупний розмір отриманого грошового забезпечення не усуває обов`язку відповідача правильно визначити кожну з його складових та не виключає наявності недоплати основних окладів і залежних від них сум.

Відповідач не надав доказів проведення перерахунку за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на початок відповідного календарного року. Зміст відзиву свідчить про заперечення військовою частиною самого обов`язку здійснити такий перерахунок.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своєї поведінки покладається на відповідача.

Наведені військовою частиною НОМЕР_1 заперечення не спростовують установлених обставин та не підтверджують правомірності застосування у спірний період прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року.

Суд також враховує, що здійснення відповідачем певних нарахувань не виключає наявності протиправної бездіяльності в частині невиконання обов`язку нарахувати та виплатити належні позивачу суми у повному обсязі.

У цій справі порушення полягає у нездійсненні належного перерахунку та невиплаті різниці грошового забезпечення й залежних від нього виплат, обчислених із застосуванням правильної розрахункової величини.

Обираючи спосіб захисту, суд виходить із необхідності забезпечити фактичне поновлення майнового права позивача. Саме лише визнання бездіяльності протиправною не забезпечить отримання ним недоплачених коштів, тому має поєднуватися із зобов`язанням відповідача провести перерахунок та виплату.

Здійснення такого перерахунку не передбачає вибору між кількома однаково правомірними варіантами поведінки. Після визначення належної розрахункової величини відповідач зобов`язаний застосувати її до відповідних тарифних коефіцієнтів та залежних від окладів складових грошового забезпечення.

Водночас визначення остаточної суми доплати потребує помісячного розрахунку з урахуванням фактичного часу служби, установлених надбавок і премій, виплачених допомог та раніше проведених виплат. Такий розрахунок має здійснити військова частина НОМЕР_1 як суб`єкт, який нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення і володіє необхідними обліковими документами.

З огляду на викладене суд доходить висновку про протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення та відповідних похідних виплат із застосуванням належних розмірів посадового окладу й окладу за військовим званням.

Порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, а також фактично виплачених у спірний період залежних від його розміру допомог і премії, визначивши посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн за період з 05.03.2022 року по 31.12.2022 року та 2684,00 грн за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з Постановою №704.

Такий перерахунок і виплата мають бути проведені з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

За сукупністю встановлених обставин та наведених правових підстав суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у заявлених межах.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір ним сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення та виплачених за цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії, обчислених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 та додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року, а також виплачених за цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року у розмірі 2481,00 грн - за період з 05.03.2022 року по 31.12.2022 року, та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року у розмірі 2684,00 грн - за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 та додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua