Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №360/974/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокуСправа № 360/974/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Середи Ігоря Євгеновича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

07.05.2026 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла сформована 06.05.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Середи Ігоря Євгеновича до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 26.02.2020 року по 30.04.2023 року грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 26.02.2020 року по 30.04.2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з утриманням військового збору у розмірі 1,5%.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у періоди з червня 1995 року по серпень 2014 року, з жовтня 2014 року по серпень 2016 року та з лютого 2020 року по квітень 2023 року. Крім того, у період з серпня 2016 року по лютий 2018 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України, перебуваючи при цьому на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . Представник позивача вказав, що 26 квітня 2026 року звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про здійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 26 лютого 2020 року по 30 квітня 2023 року, включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та премії, виходячи із розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами України про Державний бюджет на відповідні роки. Разом з тим, відповідач листом від 05 травня 2026 року №9/С-1504/1671 повідомив про відсутність підстав для проведення такого перерахунку, зазначивши, що посадові оклади, оклади за військовим званням та інші види грошового забезпечення за спірний період нараховувалися відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, тобто 1762 грн. Представник позивача вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки, на його думку, з 29.01.2020 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 має застосовуватися у редакції, яка передбачає визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. У зв`язку з цим представник позивача просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати її здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за спірний період із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією податку з доходів фізичних осіб.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Секірській А.Г.

08.05.2026 року ухвалою Луганського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надіслати суду: відзив на позовну заяву (відзив) і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду) разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів, а також: довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 26 лютого 2020 року по 30 квітня 2023 року із зазначенням окремо всіх складових; первинні документи, на підставі яких складено довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 (картки особового рахунку, архівні відомості тощо) за період з 26 лютого 2020 року по 30 квітня 2023 року; всі документи, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішень, вчиненні дій, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов.

25.05.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 28.06.1995 по 15.09.2014, з 24.11.2014 по 11.08.2016 та з 25.02.2020 по 29.04.2023. На думку відповідача, позовні вимоги про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 26.02.2020 по 30.04.2023 виходячи із розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами України про Державний бюджет на відповідні роки, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Відповідач вказав, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до цієї постанови. При цьому, на думку відповідача, застосування саме такої розрахункової величини відповідає чинному нормативному регулюванню. Також відповідач послався на положення пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України №1774-VIII, зазначивши, що після набрання ним чинності мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат. Відповідач вважає, що положення цього Закону мають вищу юридичну силу порівняно з нормами постанови Кабінету Міністрів України №704, а тому відсутні правові підстави для здійснення розрахунку грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. Крім того, відповідач зазначив, що скасування окремих положень постанови Кабінету Міністрів України №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 не стосувалося пункту 4 постанови №704, а тому не вплинуло на порядок визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями, який застосовувався військовою частиною при нарахуванні грошового забезпечення позивача. Відповідач також зазначив, що ним правомірно застосовувалась чинна редакція пункту 4 постанови №704, оскільки військова частина не наділена повноваженнями змінювати положення нормативно-правових актів або діяти всупереч їх приписам. У зв`язку з цим, на думку відповідача, відсутня протиправна бездіяльність щодо проведення перерахунку грошового забезпечення позивача. Щодо вимоги про компенсацію податку з доходів фізичних осіб відповідач зазначив, що така компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення, а тому на момент розгляду справи відсутній спір щодо її виплати. Також відповідач вказав, що в матеріалах справи вже містяться картки грошового забезпечення за 2020-2023 роки, які є первинними документами та містять відомості про всі види грошового забезпечення, отриманого позивачем у спірний період. З огляду на викладене відповідач просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Листом від 16.06.2026 року за №360/974/26/2480/2026 “Про направлення справи за підсудністю”, Луганський окружний адміністративний суд на виконання рішення Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 року №960/0/15-26 направив на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду справу №360/974/26.

Так, рішенням Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 року №960/0/15-26 змінено із 1 червня 2026 року територіальну підсудність судових справ Луганського окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

17.07.2026 року справа №360/974/26 надійшла до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

22.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийняти справу №360/974/26 до провадження. Розпочато спочатку розгляд адміністративної справи №360/1197/26. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26 лютого 2020 року по 30 квітня 2023 року із зазначенням усіх складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премій, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат); розрахунок грошового забезпечення позивача за спірний період, із зазначенням застосованої при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини, тарифного розряду, тарифного коефіцієнта та нормативного обґрунтування її застосування; відомості (розрахунково-платіжні документи, картки особового рахунку, довідки тощо) щодо фактично виплаченого позивачу грошового забезпечення за період з 26.02.2020 по 30.04.2023; копії наказів про зарахування позивача на грошове забезпечення, проходження служби та звільнення з військової служби, що стосуються спірного періоду; інформацію щодо перебування ОСОБА_1 на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 у період проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 з серпня 2016 року по лютий 2018 року; копію особової картки військовослужбовця та інших документів фінансового обліку, які містять відомості про нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за спірний період. Судом зобов`язано іитребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 21.08.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та перебував на грошовому забезпеченні відповідача.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 22.05.2026 року №08/4117/26-Вн майстер-сержант ОСОБА_1 проходив службу у зазначеній військовій частині у періоди з 28.06.1995 року по 15.09.2014 року, з 24.11.2014 року по 11.08.2016 року та з 25.02.2020 року по 29.04.2023 року.

Предметом звернення позивача до суду є правильність обчислення та виплати йому грошового забезпечення за заявлений у позові період з 26.02.2020 року по 30.04.2023 року. При цьому наведені у позові часові межі не повністю збігаються з відомостями довідки відповідача про проходження служби, в якій останній період служби визначений з 25.02.2020 року по 29.04.2023 року.

У матеріалах справи містяться особисті картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2020-2023 роки, які відображають установлені позивачу розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, премій, одноразових виплат, а також відомості про нарахування та утримання.

З особистої картки грошового забезпечення за 2020 рік убачається, що у відомостях про призначення позивача та встановлення йому грошового забезпечення зазначено, зокрема, наказ від 26.02.2020 року №85-ос щодо посади патрульного та наказ від 27.02.2020 року №93-ос щодо посади старшого розвідника-водія. У відповідних записах посадовий оклад визначено в розмірі 3170,00 грн, оклад за військовим званням - 1020,00 грн, надбавку за вислугу років - 50 %, що становило 2095,00 грн, премію - 3962,50 грн.

У цій же картці міститься запис про встановлення грошового забезпечення на підставі наказу від 06.04.2020 року №176-ос із посадовим окладом у розмірі 3080,00 грн, окладом за військовим званням у розмірі 1020,00 грн та надбавкою за вислугу років у розмірі 50 %, що становило 2050,00 грн. Розмір премії у відповідному записі становив 3942,40 грн.

Крім того, в особистій картці за 2020 рік відображено допомогу для оздоровлення у розмірі 15 229,50 грн.

Відповідно до особистої картки грошового забезпечення за 2021 рік посадовий оклад позивача становив 3080,00 грн, оклад за військовим званням - 1020,00 грн, надбавка за вислугу років - 50 %, або 2050,00 грн. У картці також відображено надбавку за особливості проходження служби у розмірі 1845,00 грн та виплату за роботу з таємними відомостями у розмірі 462,00 грн. Розміри премії у наведених записах становили 3942,40 грн, 3880,80 грн та 3757,60 грн.

Зазначена картка містить відомості про присвоєння позивачу військового звання майстер-сержанта на підставі наказу від 09.06.2021 року №373-ос. Також у ній відображено допомогу для оздоровлення у розмірі 15 290,60 грн.

З особистої картки грошового забезпечення за 2022 рік убачається, що посадовий оклад позивача залишався в розмірі 3080,00 грн, оклад за військовим званням - 1020,00 грн, а надбавка за вислугу років - 2050,00 грн, що відповідало 50 % суми зазначених окладів.

У записах за 2022 рік надбавку за особливості проходження служби відображено у розмірах 70 % та 60 %, що становило відповідно 4305,00 грн та 3690,00 грн. Розмір премії змінювався та становив, зокрема, 3757,60 грн, 4558,40 грн, 5636,40 грн і 7546,00 грн. У відповідних записах загальний розмір установленого грошового забезпечення становив від 14 674,60 грн до 17 386,00 грн.

Крім щомісячних складових грошового забезпечення, у картці за 2022 рік відображено допомогу для оздоровлення у розмірі 16 091,40 грн та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 1530,00 грн. Також зазначено нарахування індексації, додаткової винагороди та інших виплат.

За відомостями особистої картки грошового забезпечення за 2023 рік позивач обіймав посаду старшого розвідника-водія та мав військове звання майстер-сержанта. Посадовий оклад становив 3080,00 грн, оклад за військовим званням - 1020,00 грн, надбавка за вислугу років - 2050,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 3690,00 грн.

У картці за 2023 рік відображено зміну розміру премії з 7546,00 грн до 15 862,00 грн, унаслідок чого зазначений у відповідних записах загальний розмір грошового забезпечення змінився з 17 386,00 грн до 25 702,00 грн. При цьому розміри посадового окладу та окладу за військовим званням залишилися незмінними.

У розділі додаткових виплат за 2023 рік зазначено допомогу для оздоровлення у розмірі 25 702,00 грн та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 1530,00 грн.

Особиста картка за 2023 рік також містить запис про виключення позивача зі списків з 29.04.2023 року у зв`язку з переведенням до нового місця служби на підставі наказу від 28.04.2023 року №206-ос. Таким чином, зазначений у довідці відповідача день завершення останнього періоду служби у військовій частині НОМЕР_1 узгоджується з відповідним записом особистої картки грошового забезпечення.

26.04.2026 року представник позивача ОСОБА_2 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 грошового забезпечення.

У зазначеній заяві представник позивача вказував на неправильне, на його думку, визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період із лютого 2020 року по квітень 2023 року. У зв`язку із цим просив здійснити перерахунок грошового забезпечення, у тому числі надбавок, премій, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року відповідно.

Окремо представник просив надати копії карток грошового забезпечення позивача за період з 01.02.2020 року по 30.04.2023 року. Заява також містила звернення щодо перерахунку індексації за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, однак відповідні вимоги до предмета цього позову не включено.

Заяву представника позивача отримано військовою частиною 27.04.2026 року та зареєстровано за №С-1504.

За результатами розгляду звернення відповідач надав письмову відповідь, яка у позовній заяві зазначена як лист від 05.05.2026 року №9/С-1504/1671.

У відповіді військова частина повідомила, що посадові оклади, оклади за військовим званням, щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення за запитуваний період нараховувалися відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704. При цьому посадовий оклад та оклад за військовим званням визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018 року в розмірі 1762,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до зазначеної постанови.

Разом із відповіддю військова частина надала особисті картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2020-2023 роки на 8 аркушах із відображенням нарахувань та виплат.

Отже, у письмовій відповіді на звернення представника позивача відповідач підтвердив застосування для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини 1762,00 грн. Перерахунок із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на початок кожного відповідного календарного року, на звернення представника позивача проведено не було.

Не погодившись із таким порядком обчислення грошового забезпечення, позивач через свого представника звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист у випадках, передбачених законом.

При цьому суд зазначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка пов`язана із забезпеченням оборони України, її незалежності та територіальної цілісності, а тому держава встановлює спеціальні гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців, зокрема щодо належного рівня їх грошового забезпечення.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців, установлює систему їх соціального та правового захисту, є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

За змістом статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення належать посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації військовослужбовця. Розміри грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається уповноваженими органами відповідно до закону.

Отже, належне виконання відповідачем обов`язку щодо грошового забезпечення позивача передбачає не лише здійснення щомісячних виплат, а й правильне визначення їх розміру із застосуванням розрахункових величин, передбачених законодавством у відповідний період.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) затверджено тарифні сітки, схеми тарифних розрядів і коефіцієнтів, за якими визначаються посадові оклади та оклади за військовими званнями, а також урегульовано питання додаткових видів грошового забезпечення.

Первісна редакція пункту 4 Постанови №704 передбачала визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на початок календарного року, та відповідних тарифних коефіцієнтів.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 до пункту 4 Постанови №704 внесено зміни, якими розрахунок зазначених окладів пов`язано з прожитковим мінімумом для працездатних осіб, установленим на 01.01.2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 визнано протиправним та скасовано.

При вирішенні питання про належну розрахункову величину суд також ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21. Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 року застосування прожиткового мінімуму, установленого на 01.01.2018 року, для визначення відповідних окладів не узгоджується з актами вищої юридичної сили, якими змінено цей державний соціальний стандарт. Для визначення окладів підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на початок відповідного календарного року.

Зазначений підхід до застосування пункту 4 Постанови №704 підтримано Верховним Судом у постанові від 06.02.2023 року у справі №160/2775/22. Хоча наведені справи стосувалися оформлення довідок для перерахунку пенсій, сформульовані в них висновки щодо розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням мають значення і для цього спору, оскільки йдеться про застосування тієї самої норми, яка визначає розмір відповідних складових грошового забезпечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У спірні роки прожитковий мінімум для працездатних осіб на початок календарного року становив: на 01.01.2020 року - 2102,00 грн, на 01.01.2021 року - 2270,00 грн, на 01.01.2022 року - 2481,00 грн, на 01.01.2023 року - 2684,00 грн. Саме ці величини необхідно враховувати при застосуванні відповідних тарифних коефіцієнтів у межах спірного періоду.

Як установлено судом, військова частина НОМЕР_1 при обчисленні грошового забезпечення позивача використовувала прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01.01.2018 року в розмірі 1762,00 грн. Застосування саме цієї розрахункової величини відповідач підтвердив у письмовій відповіді на звернення представника позивача.

Особисті картки грошового забезпечення за 2020-2023 роки свідчать, що оклад за військовим званням позивача становив 1020,00 грн, а посадовий оклад у відповідних записах - 3170,00 грн та надалі 3080,00 грн. Упродовж 2021-2023 років зазначені основні складові грошового забезпечення не змінювалися відповідно до щорічного збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас зміни загальної суми грошового забезпечення за рахунок надбавок, премій та інших виплат не свідчать про правильність визначення посадового окладу й окладу за військовим званням. Кожна складова має власну правову підставу та порядок обчислення. Збільшення премії або виплата додаткової винагороди не замінюють обов`язку відповідача застосувати належну розрахункову величину для визначення основних окладів.

Зокрема, відображене в особистій картці за 2023 рік збільшення загального розміру грошового забезпечення з 17 386,00 грн до 25 702,00 грн пов`язане зі зміною премії, тоді як посадовий оклад та оклад за військовим званням залишилися в розмірах 3080,00 грн та 1020,00 грн відповідно. Тому зазначене збільшення саме по собі не усуває порушення, на яке посилається позивач.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що застосування розрахункової величини 1762,00 грн у спірний період було єдиним правомірним способом виконання пункту 4 Постанови №704. Таке тлумачення не враховує змін нормативного регулювання, наслідків скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 та наведених висновків Верховного Суду.

Посилання військової частини на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 також не спростовує обґрунтованості вимог щодо перерахунку за заявлений період. Зміни до пункту 4 Постанови №704, внесені цією постановою, набрали чинності 20.05.2023 року, тоді як спірні правовідносини в цій справі стосуються виплат до цієї дати. Отже, зазначені зміни не можуть бути правовою підставою для обчислення грошового забезпечення за попередній період.

Доводи відповідача щодо можливих додаткових видатків державного бюджету також не підтверджують правомірності застосованого ним розрахунку. У цій справі суд перевіряє виконання вже встановленого законодавством обов`язку з виплати грошового забезпечення, а не вирішує питання про запровадження нових виплат чи збільшення їх розмірів на власний розсуд.

Правильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням є передумовою правильного обчислення інших складових грошового забезпечення, розмір яких залежить від зазначених окладів.

Так, особисті картки позивача містять відомості про надбавку за вислугу років у розмірі 50 %, надбавку за особливості проходження служби, премії та інші виплати. Оскільки відповідні виплати обчислювалися із застосуванням посадового окладу, окладу за військовим званням або визначеної на їх основі суми грошового забезпечення, використання заниженої розрахункової бази впливає і на їх розмір.

Тому відновлення порушеного права не може обмежуватися лише перерахунком двох основних окладів. Перерахунку підлягають також належні позивачу щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких за правилами їх виплати залежав від посадового окладу, окладу за військовим званням або місячного грошового забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу нараховувалася допомога для оздоровлення за 2020 рік у розмірі 15 229,50 грн, за 2021 рік - 15 290,60 грн, за 2022 рік - 16 091,40 грн, за 2023 рік - 25 702,00 грн. Ці відомості підтверджують необхідність урахування під час перерахунку не лише щомісячних виплат, а й тих одноразових виплат, розрахункова база яких залежала від належного розміру грошового забезпечення.

Разом із тим суд наголошує, що саме по собі віднесення певної виплати до складу грошового забезпечення не означає автоматичного збільшення її розміру внаслідок перерахунку окладів. Виплати, установлені у фіксованій сумі та не пов`язані з розміром посадового окладу чи окладу за військовим званням, не підлягають механічному збільшенню пропорційно зміні прожиткового мінімуму. Відповідач повинен здійснити перерахунок кожної залежної складової відповідно до правил її обчислення, з урахуванням установлених позивачу відсоткових розмірів та фактичних обставин проходження служби.

Щодо часових меж задоволення позовних вимог суд зазначає, що позивач просить здійснити перерахунок за період з 26.02.2020 року по 30.04.2023 року.

Однак довідкою військової частини НОМЕР_1 від 22.05.2026 року №08/4117/26-Вн підтверджено проходження позивачем служби у відповідача в останній період з 25.02.2020 року по 29.04.2023 року. Особиста картка грошового забезпечення за 2023 рік містить запис про виключення позивача зі списків з 29.04.2023 року у зв`язку з переведенням до нового місця служби на підставі наказу від 28.04.2023 року №206-ос.

Зазначені документи узгоджуються між собою щодо завершення проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 саме 29.04.2023 року. Доказів, які б підтверджували обов`язок відповідача нараховувати позивачу грошове забезпечення за 30.04.2023 року, матеріали справи не містять.

Відображення в особистій картці виплат, здійснених після переведення позивача, саме по собі не підтверджує його перебування на грошовому забезпеченні відповідача за наступний день. Дата фактичної виплати коштів та період, за який виникло право на відповідне грошове забезпечення, є різними обставинами.

За таких умов вимоги до військової частини НОМЕР_1 підлягають задоволенню в межах заявленого позивачем початку періоду - з 26.02.2020 року, та підтвердженого матеріалами справи завершення служби у відповідача - по 29.04.2023 року включно. У частині вимог за 30.04.2023 року підстав для їх задоволення не встановлено.

Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд ураховує, що відповідний механізм передбачений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Компенсація спрямована на відшкодування утриманого податку з виплат, право на які особа набула у зв`язку з проходженням служби. Вона здійснюється одночасно з виплатою відповідного грошового забезпечення. Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 року у справі №380/813/22 визнав належним способом захисту зобов`язання військової частини виплатити належні суми грошового забезпечення з одночасною компенсацією податку відповідно до Порядку №44.

Отже, доводи відповідача про передчасність цієї вимоги суд відхиляє. Позивач просить визначити порядок виплати належних йому сум при усуненні встановленого порушення, а не стягнути компенсацію окремо від відповідного доходу. Тому перераховане грошове забезпечення має бути виплачене з одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб.

Водночас суд не вбачає підстав для покладення на відповідача обов`язку застосувати наперед визначену позивачем ставку військового збору.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач при виплаті сум, які підлягають донарахуванню на виконання цього рішення, уже здійснив неправомірне утримання військового збору або прийняв конкретне рішення про його утримання всупереч застосовним нормам податкового законодавства.

Обов`язок здійснити перерахунок грошового забезпечення не потребує встановлення судом наперед усіх параметрів оподаткування майбутньої виплати. Відповідні утримання мають здійснюватися податковим агентом з урахуванням правової природи доходу, періоду його нарахування та норм законодавства, які регулюють його оподаткування.

Тому в частині вимоги про визначення конкретної ставки військового збору позов задоволенню не підлягає. Такий висновок не звільняє відповідача від обов`язку правильно застосувати податкове законодавство та не означає визнання правомірним будь-якого можливого утримання.

Визначаючи спосіб захисту, суд ураховує, що зміст установленого порушення полягає в нездійсненні відповідачем належного перерахунку та виплати грошового забезпечення із застосуванням правильної розрахункової величини.

Після звернення представника позивача від 26.04.2026 року відповідач підтвердив застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року та не усунув відповідного порушення. Тому наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення належного перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 26.02.2020 року по 29.04.2023 року включно.

Для ефективного поновлення порушеного права відповідача належить зобов`язати здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за зазначений період, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на початок відповідного календарного року, на належні тарифні коефіцієнти, з перерахунком залежних від цих окладів щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

При цьому за період з 26.02.2020 року по 31.12.2020 року застосуванню підлягає розрахункова величина 2102,00 грн, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року - 2270,00 грн, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року - 2481,00 грн, з 01.01.2023 року по 29.04.2023 року - 2684,00 грн.

Визначення конкретної суми доплати має бути здійснене відповідачем на підставі первинних документів про проходження служби, займані посади, військове звання, установлені надбавки та премії, із застосуванням належних тарифних коефіцієнтів і правил округлення. Раніше виплачені суми за відповідними складовими та періодами підлягають урахуванню, оскільки відновлення порушеного права передбачає виплату недоотриманої різниці, а не повторну виплату всього грошового забезпечення.

Зобов`язання здійснити такий перерахунок не є втручанням у дискреційні повноваження військової частини. Щодо застосування встановленої законодавством розрахункової величини відповідач не наділений правом обирати між кількома однаково правомірними варіантами поведінки.

Оцінивши докази в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності не проведення перерахунку грошового забезпечення позивача за підтверджений період його служби із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на початок відповідного календарного року.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: у частині перерахунку та виплати належного грошового забезпечення за період з 26.02.2020 року по 29.04.2023 року включно, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. У частині вимог за 30.04.2023 року та встановлення конкретної ставки військового збору належить відмовити.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Середи Ігоря Євгеновича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.02.2020 року по 29.04.2023 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 26.02.2020 року по 29.04.2023 року включно, у тому числі щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розмірів зазначених окладів, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: за період з 26.02.2020 року по 31.12.2020 року включно - 2102,00 грн; за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року включно - 2270,00 грн; за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року включно - 2481,00 грн; за період з 01.01.2023 року по 29.04.2023 року включно - 2684,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник