Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №160/17291/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа № 160/17291/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 26.05.2026 року № 691/11520 та подальшою відповіддю, у проведенні належного нарахування і виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях та виконанні бойових завдань протягом 19 днів у жовтні 2025 року, виплата якої мала бути проведена у листопаді 2025 року, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належні йому суми грошового забезпечення, а саме: додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, у розмірі до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно 19 дням його безпосередньої участі у бойових діях та виконанні бойових завдань у жовтні 2025 року, орієнтовно в сумі 61 290,32 грн, з урахуванням установленого судом періоду та раніше проведених виплат, а також грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, визначеного відповідно до законодавства станом на день видання або день, коли мав бути виданий наказ про виплату такої допомоги, з урахуванням усіх належних складових місячного грошового забезпечення та з відрахуванням установлених законом податків і зборів.

В обґрунтування позовних вимог заначено, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України. Під час проходження служби позивач обіймав військові посади, пов`язані із застосуванням безпілотних авіаційних комплексів, та безпосередньо виконував бойові завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2025 року № 215 зафіксовано, що ОСОБА_1 , самовільно залишив місце служби саме з виконання бойового завдання у районі безпосереднього ведення бойових дій. За наявною в позивача інформацією та відповідно до даних обліку підрозділу, у жовтні 2025 року ним було фактично виконано бойові завдання протягом 19 календарних днів. Відповідна додаткова винагорода за 19 днів безпосередньої участі у бойових діях мала бути нарахована за жовтень 2025 року та фактично виплачена у листопаді 2025 року. Однак, додаткова винагорода за вказаний період нарахована та виплачена не була. Крім того, у 2025 році позивачем було подано окремий рапорт про виплату грошової допомоги для оздоровлення, яка теж не була виплачена позивачу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи у письмовому провадженні.

13.07.2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог, зазначаючи, що згідно з пунктом 1-1 Постанови КМУ №168 в редакції із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №419 від 12.04.2024 року, встановлено, що на період воєнного стану, зокрема військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Пунктами 9, 10 Порядку №260 визначено, що виплати додаткової винагороди здійснюються на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини. Згідно з пунктом 15 Порядку №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які, зокрема самовільно залишили військові частини, місця служби– за місяць у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби, включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира. З 22.10.2025 року позивач самовільно, без дозволу командирів залишив місце служби під час воєнного стану, чим вчинив злочин, передбачений ч.5 ст. 407 КК України, що підтверджується ухвалою Амур-Нижньодніпровського суду міста Дніпро у справі №199/3942/26 від 13.04.2026 року, а відтак, здійснивши самовільне залишення військової частини відповідач втратив право на отримання додаткової винагороди. Щодо виплати допомоги на оздоровлення відповідач звертає увагу, що позивач самовільно залишив місце служби і не повернувся в розташування в/ч НОМЕР_1 до закінчення 2025 року, а відтак право позивача на отримання грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік не було реалізовано позивачем до закінчення поточного року в результаті його ж протиправних дій. З урахуванням вище викладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.

13.07.2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з позицією відповідача, вважаючи наведені аргументи безпідставними, підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить їх задовольнити.

13.07.2026 року до суду через систему «Електронний суд» представником відповідача подано клопотання про долучення доказів, витребуваних ухвалою суду від 26 червня 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст. 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з 08.07.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується відповідними записами у військовому квитку серії НОМЕР_2 від 08.07.2025 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.07.2025 №137 солдата ОСОБА_1 , призваного через ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаду солдата резерву запасної роти, вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2470 гривень на місяць, шпк – «солдат», ВОС - 110712Д. Підстава: поіменний список ІНФОРМАЦІЯ_1 (№98 від 08.07.2025).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.07.2025 №142 солдата ОСОБА_1 , вважати таким, що з 15 липня 2025 року справи та посаду солдата резерву 21 запасної роти здав, а справи та посаду оператора-навідника відділення гранатометних безпілотних наземних систем взводу безпілотних наземних систем вогневої підтримки роти безпілотних наземних систем прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2730 гривень на місяць, шпк- «солдат», ВОС-129543/281Д.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.09.2025 №176 солдата ОСОБА_1 , вважати таким, що "01" вересня 2025 року справи та посаду оператора-навідника відділення гранатометних безпілотних наземних систем взводу безпілотних наземних систем вогневої підтримки роти безпілотних наземних систем здав, а справи та посаду майстра 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2730 гривень на місяць, шпк- «солдат», ВОС - 240244Д.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.10.2025 №204 солдата ОСОБА_1 , вважати таким, що з 07 жовтня 2025 року справи та посаду майстра 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем здав, а справи та посаду оператора безпілотних літальних апаратів 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та коригування 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2730 гривень на місяць, шпк –«солдат», ВОС-216671Д.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.10.2025 №215 солдата ОСОБА_1 , оператора безпілотних літальних апаратів 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та коригування 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем, вважати таким, що самовільно залишив місце служби з району безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час перебування безпосередньо в районах введення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) призначених рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України з 22 жовтня 2025 року. Призупинити виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини з 22 жовтня 2025 року. Зняти з продовольчого забезпечення за нормою № 1 (каталог) з 23 жовтня 2025 року. Підстава: рапорт лейтенанта ОСОБА_2 (вх. №691/30346-в від 22.10.2025).

Факт самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 позивачем підтверджується Актом службового розслідування №691/31100-В від 29.10.2025 року, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.10.2025 №5410/нагд, рапортом командира 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_3 (за погодженням ТВО командира батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_4 ) від 22.10.2025 №691/30346-в, доповіддю про самовільне залишення військової частини або місця служби командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 від 22.10.2025 №691/21043 та листом начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.10.2025 №691/21347.

З пункту 2 Акту службового розслідування №691/31100-В від 29.10.2025 року вбачається що в діях військовослужбовця батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, командиру батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 підготувати, а заступнику командира військової частини НОМЕР_1 з психологічної підтримки персоналу начальнику відділення направити копію акту і матеріалів службового розслідування до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорськ.

Пунктом 3 Акту службового розслідування №691/31100-В від 29.10.2025 року надано вказівку начальнику стройової частини відділення персоналу (s-1) штабу військової частини НОМЕР_1 на підставі пункту 5 Розділу XVI, пункту 15 Розділу ХХХІV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, не включати до наказів на виплату премії за жовтень 2025 року та додаткової винагороди, яка передбачена п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 в розмірі 100 000 грн., або 30 000 грн. за жовтень 2025 року оператора безпілотних літальних апаратів 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та коригування 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .

Пунктом 4 Акту службового розслідування №691/31100-В від 29.10.2025 року зазначено начальнику фінансово-економічної служби головному бухгалтеру військової частини на підставі пункту 15 Розділу І, пункту 5 Розділу XVI, пункту 15 Розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 не виплачувати премію за жовтень 2025 року та додаткову винагороду, яка передбачена п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 в розмірі 100 000 грн., або 30 000 грн. з жовтня 2025 року та зупинити нарахування і виплату грошового забезпечення з 22 жовтня 2025 року оператору безпілотних літальних апаратів 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та коригування 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 .

Пунктом 5 Акту службового розслідування №691/31100-В від 29.10.2025 року надано вказівку заступнику командира батальйону безпілотних систем з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 провести додаткове заняття з особовим складом батальйону щодо недопущення подібних випадків у подальшому, з доведенням фактів злочинів та подій, що трапились у військах, та нормативно-правових актів, що передбачають дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність за відсутність на службі без поважних причин, самовільне залишення військової частини, несвоєчасне прибуття (неприбуття) зі звільнення, відпустки, відрядження, лікувального закладу, навчання тощо.

За фактом скоєння ОСОБА_1 самовільного залишення частини відкрито кримінальне провадження № 42025052210003749.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13.04.2026 року постановлено звільнити на підставі ч. 5 ст. 401 КК України ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України; закрити на підставі п. 1) ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025052210003749 від 06.11.2025, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України; зобов`язати на підставі ч. 3 ст. 288 КПК України командира військової частини НОМЕР_3 НГУ після набрання ухвалою законної сили невідкладно поновити на військовій службі ОСОБА_1 ; зобов`язати на підставі ч. 3 ст. 288 КПК України ОСОБА_1 після набрання ухвалою законної сили не пізніше 72 годин прибути до військової частини НОМЕР_3 НГУ для продовження проходження військової служби.

На підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13.04.2026 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.05.2026 №151.

Відповідно до довідки від 02.05.2026 року за вих. №2185, виданої солдату ОСОБА_1 , вбачається, що він з 24.04.2026 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 НГУ ( АДРЕСА_1 ).

10.05.2026 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив здійснити перевірку, перерахунок та виплату його грошового забезпечення та надати відповідні документи з інформацією щодо проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 та здійснення грошового забезпечення за період служби.

Листом від 26.05.2026 року за вих.№691/11520 (за вх.№2200/ВхЗВГ від 14.05.2026 та №11151 від 13.05.2026) Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №215 від 22.10.2025 року, ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину з 22 жовтня 2025 року та не виконував (не ніс) обов`язків військової служби. На підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра у справі №199/3942/26 від 13.04.2026, ОСОБА_1 буде виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 та в подальшому всі відповідні атестати направлені до місця проходження служби.

Листом від 12.06.2026 року за вих.№691/12737 Військовою частиною НОМЕР_1 було повідомлено про опрацювання звернення позивача за вх. №К-567 від 06.06.2026 року за належністю. За результатами опрацювання повідомлено, що відповідно рапорту військовою частиною була надана інформація про грошове забезпечення та відповідь надіслана за вих. №691/11520.

Позивач вважає протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 26.05.2026 року № 691/11520 та подальшою відповіддю, у проведенні належного нарахування і виплати додаткової винагороди, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно із частиною першою статті 2 Закон №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно частини 3 статті 9 Закону № 2011-XII - грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Згідно з пунктом 1 розділу XVI Порядку №260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.

Відповідно до пункту 3 розділу XVI Порядку №260 передбачено, що виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України, від 14.03.2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 року № 2119-IX; від 18.04.2022 року № 2593/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 року № 2212-IX; від 17.05.2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 року № 2263-IX; від 12.08.2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 року № 2500-IX; від 07.11.2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 року № 2738-IX; від 06.02.2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 року № 2915-IX; від 01.05.2023 року № 254/23, затвердженим Законом України від 02.05.2023 року № 3057-IX; від 26.07.2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 року № 3275-IX; від 06.11.2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 року № 3429-IX; від 05.02.2024 року № 49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 року № 3564-IX воєнний стан продовжений зокрема з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168) (у редакції чинній на дату прийняття), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановами Кабінету Міністрів України № 217 від 07.03.2022 року, № 350 від 22.03.2022 року, № 400 від 01.04.2022 року, № 754 від 01.07.2022 року, № 793 від 07.07.2022 року, № 1066 від 27.09.2022 року, № 1146 від 08.10.2022 року, № 43 від 20.01.2023 року, № 836 від 09.08.2023 року, № 1001 від 15.09.2023 року, № 1162 від 07.11.2023 року, № 103 від 30.01.2024 до Постанови № 168 від 28.02.2022 року були внесені відповідні зміни та доповнення.

Відповідно до пункту 2 Розділу XXXIV Порядку № 260 (у вказаній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з Постановою № 168 виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;

на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;

з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями;

50 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту).

Пунктами 9, 10 Порядку №260 визначено, що виплати додаткової винагороди здійснюються на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин – особовому складу військової частини.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Пунктом 14 розділу ХХХІV Порядку №260 передбачено, що до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які:

-самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника);

-усунені від виконання службових обов`язків, відсторонені від виконання службових повноважень або відсторонені від посади, - з дня усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника), до дня фактичного завершення усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника);

-відмовились виконувати бойові накази (розпорядження), - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника);

-вживали алкогольні напої (наркотичні або психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на службу та/або виконували обов`язки військової служби в стані алкогольного (наркотичного) сп`яніння, - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника);

-вчинили інші дії (бездіяльність), за які судом прийнято рішення про притягнення до відповідальності за вчинення кримінального, військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, - за місяць, у якому така постанова (вирок) надійшла до військової частини;

-добровільно здалися в полон, - з дня з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, оголошеного наказом командира (начальника);

-навмисно спричинили собі тілесні ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров`ю або самогубство (крім випадків доведення до самогубства, встановленого судом), - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров`ю або самогубство.

За правилами пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Відповідно до абзаців першого-четвертого частини другої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За правилами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2026 року у справі № 280/8663/23 сформовано правовий висновок, згідно з яким за військовослужбовцями, які самовільно залишили військові частини та військову службу яким призупинено, зберігається правовий статус на період здійснення кримінальних проваджень до набрання вироками законної сили або закриття провадження. Лише у випадку постановлення виправдувального вироку або закриття кримінального провадження за пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 284 КПК України військова служба продовжується, а за весь час необґрунтованого призупинення виплачується недоотримане забезпечення. Якщо ж кримінальне провадження не завершене процесуальним рішенням із реабілітуючих підстав, підстави для продовження військової служби та поновлення виплат відсутні.

Відповідно до постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2026 року у справі № 240/26580/23 Суд роз`яснив, що зупинення виплати грошового забезпечення за час відсутності на службі без поважних причин понад одну добу та в разі самовільного залишення частини безпосередньо випливає з вимог Порядку № 260 і статті 24 Закону № 2232-XII та є правомірним заходом військового командування в умовах воєнного стану.

Крім того, правомірність призупинення військової служби з моменту внесення відомостей до ЄРДР та зупинення всіх видів забезпечення підтверджено у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 травня 2026 року у справі № 160/19666/23 та від 30 червня 2026 року у справі № 160/28560/24.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підтверджений факт самовільного залишення військової частини (місця служби) є самостійною правовою підставою для застосування різних за своєю правовою природою та тривалістю механізмів обмеження грошових виплат, належних військовослужбовцю.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.10.2025 №215 вважався таким, що самовільно залишив місце служби з району безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час перебування безпосередньо в районах введення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) призначених рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України з 22 жовтня 2025 року. Позивачу призупинено виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини з 22 жовтня 2025 року, знято з продовольчого забезпечення за нормою № 1 (каталог) з 23 жовтня 2025 року.

Факт самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 позивачем доведений Актом службового розслідування №691/31100-В від 29.10.2025 року, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.10.2025 №5410/нагд, рапортом командира 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_3 (за погодженням ТВО командира батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_4 ) від 22.10.2025 №691/30346-в, доповіддю про самовільне залишення військової частини або місця служби командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 від 22.10.2025 №691/21043 та листом начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.10.2025 №691/21347.

За фактом скоєння ОСОБА_1 самовільного залишення частини відкрито кримінальне провадження № 42025052210003749.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13.04.2026 року постановлено звільнити на підставі ч. 5 ст. 401 КК України ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України; закрити на підставі п. 1) ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025052210003749 від 06.11.2025, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України; зобов`язати на підставі ч. 3 ст. 288 КПК України командира військової частини НОМЕР_3 НГУ після набрання ухвалою законної сили невідкладно поновити на військовій службі ОСОБА_1 ; зобов`язати на підставі ч. 3 ст. 288 КПК України ОСОБА_1 після набрання ухвалою законної сили не пізніше 72 годин прибути до військової частини НОМЕР_3 НГУ для продовження проходження військової служби.

На підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13.04.2026 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.05.2026 №151.

Відповідно до довідки від 02.05.2026 року за вих. №2185, виданої солдату ОСОБА_1 , вбачається, що він з 24.04.2026 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 НГУ ( АДРЕСА_1 ).

З ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13.04.2026 року встановлено, що досудове розслідування за кримінальним провадженням № 42025052210003749 було закрито у зв`язку з продовження проходження військової служби позивачем у військовій частині НОМЕР_3 НГУ. Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач самовільно залишив військову частину та не проходив військову службу в період з 22.10.2025 по 24.04.2026 року (день зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 НГУ, що вбачається з довідки від 02.05.2026 року за вих. №2185).

Суд звертає увагу, що склад кримінального правопорушення включає чотири взаємопов`язані елементи: об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт і суб`єктивну сторону.

Об`єктом є ті суспільні відносини або блага, на захист яких спрямована відповідна норма Кримінального кодексу і яким завдається шкода внаслідок інкримінованого діяння.

Об`єктивна сторона відображає зовнішній, фактичний бік інкримінованої поведінки, тобто те, що реально відбулося у фізичному вимірі та може бути перевірене доказами. Вона охоплює не лише саму дію або бездіяльність особи, а й ті наслідки, які настали в результаті цієї поведінки, та причинний зв`язок між ними, а також час, місце, спосіб і засоби вчинення.

Суб`єктом є фізична осудна особа, яка досягла встановленого віку кримінальної відповідальності. У ряді складів законом передбачено спеціального суб`єкта, зокрема, службову особу, військовослужбовця чи посадову особу органу влади.

Суб`єктивна сторона характеризує внутрішнє ставлення особи до вчиненого форму вини (умисел або необережність), мотив і мету.

Отже, закриваючи кримінальне провадження слідчий вказав сама на відсутність суб`єкта кримінального правопорушення, а не відсутність об`єктивної чи суб`єктивної сторони, тобто вказана постанова не спростовує факту нез`явлення позивача в розташування військової частини (об`єктивна сторона) та не доказує відсутність вини у діях позивача (суб`єктивно сторона).

Також суд звертає увагу, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.10.2025 №215, яким позивач визнаний таким, що самовільно залишив військову частину та з 22.10.2025 знятий з усіх видів забезпечення (з продовольчого- з 23.10.2025 року) є чинним, не скасований та не є предметом оскарження в цій справі.

Суд не заперечує того, що відсутність військовослужбовця на місці несення служби може бути зумовлена поважними причинами, однак це має бути підтверджено належним чином оформленими документами та погоджено з командуванням військової частини.

Водночас, як установлено судом, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували законність нез`явлення позивача до місця служби, а позивач таких доказів суду не надав.

Невиплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у разі встановлення факту самовільного залишення військової частини (місця служби) є самостійним правовим наслідком, передбаченим спеціальним нормативно-правовим актом - Порядком № 260.

Тому попри те, що самовільне залишення військової частини або місця служби, дійсно, є кримінальним правопорушенням, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність, невиплата позивачеві в спірний період додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, була зумовлена самовільним залишенням військової частини, оголошеного наказом командира, а не наявністю кримінального провадження.

Крім того, суд звертає увагу, що предметом спору у цій справі є право позивача на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн відповідно до Постанови №168, а не питання про притягнення позивача до відповідальності за самовільне залишення місця несення служби.

Призупинення виплати військовослужбовцю грошового забезпечення, а також невиплата премії та додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у разі встановлення факту самовільного залишення військової частини (місця служби) є самостійними правовими наслідками, врегульованими спеціальним нормативно-правовим актом - Порядком № 260.

За таких обставин суд уважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, за 19 днів у жовтні 2025 року, виплата якої мала бути проведена у листопаді 2025 року, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік, оскільки самовільне залишення військової частини відбулося 22.10.2025 року та тривало до дати повернення до військової частини НОМЕР_3 НГУ (24.04.2026). Відтак, відповідач не допустив протиправних дій, коли відмовив позивачу в нарахуванні та виплаті вказану винагороду за спірний період та грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік.

Вказане також узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 30.06.2026 по справі №160/28560/24.

Щодо позовних вимог в частині виплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, суд звертає увагу на наступне.

Виплати грошової допомоги для оздоровлення врегульовано розділом ХХІІІ Порядку №260 від 07.06.2018 року. Так, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули право на отримання щорічної основної відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям, зокрема без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини.

Грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених в кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців, одноразові додаткові види грошового забезпечення– в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому оголошено про виплату.

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира.

Згідно з пунктом 15 Розділу І (Загальні положення) Наказу №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №137 від 08.07.2025 року солдата ОСОБА_1 призвано ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаду солдата резерву запасної роти, визнано таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2470 гривень на місяць.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №181 від 08.09.2025 року солдата ОСОБА_1 , майстра 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем вважати таким, що вибув на виконання бойового завдання з пункту постійної дислокації с-ще Зарічне у Донецьку область Покровського району до Покровської міської територіальної громади для безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) призначених рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України з 04.09.2025 року.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №204 від 07.10.2025 року солдата ОСОБА_1 , визнано таким, що з 07.10.2025 року справи та посаду майстра 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем здав, а справи та посаду оператора безпілотних літальних апаратів 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та коригування 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2730 гривень на місяць.

15.10.2025 року в системі СЕДО зареєстровано рапорт позивача щодо виплати грошової допомоги для оздоровлення.

Згідно з приписами Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» №531 від 06.08.2024 року рапорт щодо виплати грошової допомоги для оздоровлення віднесено до рапортів, які розглядається військовою частиною у строк до 14 днів.

Рапорт позивача прийнято до опрацювання відповідальними посадовими особами військової частини НОМЕР_1 .

Разом з тим, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №215 від 22.10.2025 року солдата ОСОБА_1 , оператора безпілотних літальних апаратів 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та коригування 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем, визнано таким, що самовільно залишив місце служби з району безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) призначених рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України з 22 жовтня 2025 року.

Призупинено виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військового частини з 22 жовтня 2025 року, знято з продовольчого забезпечення.

На момент звернення позивача із вище зазначеним рапортом останній набув право на отримання одноразової грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік.

В той же час, до ухвалення відповідачем рішення щодо рапорту позивача, останній самовільно, без дозволу командирів залишив місце служби, що в силу приписів пункту 15 Порядку №260 унеможливило видачу командиром військової частини НОМЕР_1 наказу про виплату відповідачу одноразової грошової допомоги для оздоровлення.

З огляду на ту обставину, що допомога для оздоровлення є одноразовою виплатою за поточний рік, право на набуття останньої виникає у військовослужбовця після подачі відповідного рапорту в поточному році.

Реалізація ж цього права відбувається шляхом видачі командиром військової частини відповідно наказу до закінчення поточного року за наявності відповідних правових підстав, зокрема наявності у командира військової частини права на виплату грошового забезпечення конкретному військовослужбовцю.

Як було зазначено вище, позивач самовільно залишив місце служби і не повернувся в розташування військової частини НОМЕР_1 до закінчення 2025 року, а відтак право позивача на отримання грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік не було реалізовано позивачем до закінчення поточного року в результаті його ж протиправних дій.

Викладене свідчить про відсутність протиправності дій відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, а отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З огляду на вищевикладені норми положень чинного законодавства, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Згідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна