Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №140/8151/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/8151/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Андрусенко О. О.,

при секретарі судового засідання Новак Л. О.,

за участю позивача та представника позивача Воробйова Є. О., Куліш С. І.,

представника відповідача Дмитрук Я. В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «С» від 21.04.2026 №00994803200705 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1936471,61 грн та форми «ПС» від 21.04.2026 №00994903200705 про застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 1020,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за результатами фактичної перевірки магазину за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної на підставі наказу ГУ ДПС у Волинській області від 17.03.2026 №834-п, результати якої оформлено актом від 26.03.2026 №004354/Ж5/03-20-07-05/ НОМЕР_1 . Позивач також зазначає, що оскаржував акт перевірки та податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку: заперечення від 01.04.2026 відповідач листом від 15.04.2026 №1515/12703-20-07-05 визнав таким, що не спростовує висновків акту, а рішенням ДПС України від 05.06.2026 №14840/6/99-00-06-03-02-06 скаргу позивача від 30.04.2026 залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення – без змін.

На думку позивача, відповідач грубо порушив процедуру призначення та проведення перевірки, тому складений за її результатами акт є недопустимим доказом, а прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення – протиправними.

Зокрема, позивач вказує, що наказ про проведення перевірки не відповідає вимогам підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 та пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України (далі – ПК України), оскільки не містить фактичної підстави для її призначення (інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства) та реквізитів суб`єкта, який перевіряється. Крім того, назва об`єкта перевірки в наказі («ТЕХНОRAY», кирилицею) не збігається з назвою, зазначеною в акті перевірки («TEXNORAY», латиницею), що, на думку позивача, свідчить про проведення перевірки щодо іншого об`єкта.

Також позивач зазначає, що посадові особи відповідача були присутні на об`єкті лише 17.03.2026 та 26.03.2026, а в період з 18 по 25 березня 2026 року на місці перевірки не з`являлися, що суперечить підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України. Виписку ТОВ «НоваПей», сформовану 23.03.2026, тобто в період перебування позивача на лікарняному (з 20.03.2026 по 24.03.2026), отримано без складення акта приймання-передачі, що порушує пункт 85.3 статті 85 ПК України щодо порядку отримання документів конфіденційного характеру. Крім того, на завершальному етапі перевірки відбулася заміна посадової особи ( ОСОБА_2 на ОСОБА_3 ), яка не пред`являла направлення на перевірку та не брала участі у контрольних заходах, однак підписала акт перевірки, що суперечить пункту 81.1 статті 81 та пункту 86.5 статті 86 ПК України.

Щодо контрольної розрахункової операції позивач зазначає, що її проведено з порушенням підпункту 20.1.11 пункту 20.1 статті 20 ПК України, оскільки ноутбук HP 830 G7 вартістю 10200,00 грн придбано посадовими особами відповідача за власні кошти, а не за рахунок бюджетних коштів, що підтверджується листом відповідача від 15.04.2026 №1515/12703-20-07-05. Акт проведення контрольної розрахункової операції не складався, докази повернення товару чи відшкодування його вартості відсутні, а сам такий ноутбук не значиться ні у Формі ведення обліку товарних запасів, ні у Відомості ТМЦ станом на 17.03.2026. З огляду на це позивач вважає факт проведення розрахункової операції без застосування РРО недоведеним.

Щодо застосування фінансової санкції у розмірі 283000,00 грн на підставі статті 20 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон №265/95-ВР) за порушення пункту 12 статті 3 цього Закону позивач вказує, що стаття 20 Закону №265/95-ВР передбачає відповідальність лише за реалізацію товарів, не облікованих у встановленому порядку, та/або за ненадання під час перевірки (а не на її початку) документів, що підтверджують облік товарів. Натомість у податковому повідомленні-рішенні зміст правопорушення визначено як «порушення порядку ведення обліку товарних запасів», що не охоплюється диспозицією зазначеної.

Позивач стверджує, що на початку перевірки надав посадовим особам відповідача Форму ведення обліку товарних запасів та 25 актів закупівлі товару, які відповідають вимогам Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 №496, а факт повернення цих документів інспектором 26.03.2026 зафіксовано відеозаписом. Акт про відмову у наданні документів відповідно до пункту 85.6 статті 85 ПК України не складався, а в запиті від 17.03.2026 документи було запропоновано надати до 14:00 год. 18.03.2026. Крім того, Відомість ТМЦ оформлено з порушенням Методичних рекомендацій, затверджених наказом ДПА України від 12.08.2008 №534: обов`язкові реквізити (назва та код суб`єкта господарювання, назва й адреса об`єкта, підстава перевірки, загальна сума необлікованих залишків 283000,00 грн) дописано після її підписання позивачем і за його відсутності, а розписку матеріально відповідальної особи не відібрано.

Щодо застосування фінансової санкції у розмірі 1638171,61 грн на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення пунктів 1, 2 статті 3 цього Закону позивач зазначає, що кошти в сумі 1094180,74 грн надійшли на його рахунок у період з 01.01.2026 по 23.03.2026 у безготівковій формі від ТОВ «НоваПей» як оплата за товари, реалізовані через мережу Інтернет на умовах післяплати з доставкою ТОВ «Нова Пошта» (на підставі заяв про приєднання до відповідних договорів від 29.08.2025). Позивач безпосередньо від покупців готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків тощо не отримував, тому такі операції не є розрахунковими в розумінні статті 2 Закону №265/95-ВР і обов`язку застосовувати РРО/ПРРО та видавати розрахунковий документ у нього не виникало. Також позивач наголошує, що кошти отримувалися відкрито, доходи не приховувалися, а він є платником єдиного податку другої групи.

Щодо податкового повідомлення-рішення форми «ПС» позивач зазначає, що воно не містить змісту виявленого порушення, обставин його вчинення та конкретних пунктів статей 44, 85 ПК України, які порушено, що суперечить формі, встановленій Порядком надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204. Крім того, інформація щодо ведення обліку доходів та банківські виписки ТОВ «НоваПей» за 2025 рік можуть бути предметом документальної, а не фактичної перевірки (підпункти 75.1.2, 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України), а акт про відмову у наданні документів не складався, тому в діях позивача відсутній склад податкового правопорушення.

З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено у даній справі підготовче засідання (а.с. 100).

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву від 10.07.2026 (а.с. 105-114), у якому просив відмовити в задоволенні позову повністю. Зазначив, що фактичну перевірку господарської одиниці за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Заньковецької, буд. 1, проведено на підставі наказу від 17.03.2026 №834-п у зв`язку з наявністю інформації про можливі порушення платником податків законодавства (податкових ризиків), а саме щодо провадження підприємницької діяльності без державної реєстрації, проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі розрахункового документа (у базах даних відсутні відомості про об`єкти оподаткування за вказаною адресою, про зареєстровані РРО/ПРРО та обсяги розрахунків по них), а також щодо здійснення ризикових видів діяльності у сфері реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту. За результатами перевірки складено акт від 26.03.2026 №004354/Ж5/03-20-07-05/3511104958, яким встановлено порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, пункту 28 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги», статей 44, 85 ПК України, і на його підставі прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідач вважає, що наказ про проведення перевірки відповідає вимогам підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 та пункту 81.1 статті 81 ПК України, оскільки в ньому зазначено наявну інформацію, яка стала підставою для проведення перевірки. Таку інформацію отримано з доповідної записки від 10.03.2026 №90/03-20-07-05-01. При цьому ПК України не зобов`язує контролюючий орган розкривати в наказі зміст інформації та фактів, які свідчать про можливі порушення, а вручення доповідної записки платнику податків чи її пред`явлення під час перевірки законодавством не передбачено.

Розбіжність у назві магазину відповідач пояснює граматичною опискою, допущеною у вступній частині акта перевірки, яка не спростовує висновків акта. Щодо заміни посадової особи зазначає, що ОСОБА_3 пред`явив направлення на перевірку від 26.03.2026 №1429/03-20-07-05, на якому проставлено прізвище та підпис позивача. Також відповідач вказує, що виписки ТОВ «НоваПей» надав сам позивач, контролюючий орган із запитом щодо їх отримання до ТОВ «НоваПей» не звертався, а перебування позивача на лікарняному не спростовує можливості отримати таку виписку.

Щодо порушення пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР відповідач зазначає, що позивач реалізує ноутбуки, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 №231 (код УКТЗЕД 8471300000) належать до технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, тому на нього поширюється обов`язок вести облік товарних запасів і надати документи, що підтверджують облік та походження товарів, саме на початок перевірки. Ненадання таких документів на початок перевірки є самостійною підставою для застосування фінансової санкції за статтею 20 Закону №265/95-ВР. 17.03.2026 знято залишки товарно-матеріальних цінностей (ноутбуків), які відображено у Відомості, підписаній позивачем без зауважень, причому вартість товарів на загальну суму 283000,00 грн повідомив сам позивач. Крім того, у поясненнях від 17.03.2026 позивач зазначив, що форма обліку товарних запасів у магазині не ведеться, а прихідні документи на товар відсутні, оскільки частину товару він купує на OLX або eBay.

Щодо доводів позивача про порушення порядку оформлення Відомості відповідач зазначає, що Методичні рекомендації, затверджені наказом ДПА України від 12.08.2008 №534, мають лише рекомендаційний характер, не проходили державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, а їх недотримання не має наслідком визнання дій контролюючого органу незаконними.

Щодо порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР відповідач вказує, що обов`язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахунку, а від обставин господарської операції. ТОВ «НоваПей» є платіжною установою (небанківським надавачем платіжних послуг), яка відповідно до пункту 2.15 Договору на переказ коштів не є учасником договору купівлі-продажу, а відповідно до статті 6 Закону України «Про платіжні послуги» не може здійснювати діяльність у сфері торгівлі, тому не може видавати розрахункові документи, що підтверджують продаж товару; документи ТОВ «НоваПей» підтверджують лише факт переказу коштів. Перекази через небанківських надавачів платіжних послуг не підпадають під виняток, передбачений пунктом 14 статті 9 Закону №265/95-ВР. Отже, саме продавець зобов`язаний видати покупцю розрахунковий документ, зокрема шляхом вкладення його в поштове відправлення. Відповідач зазначає, що у період з 01.01.2026 по 23.03.2026 позивач отримав від ТОВ «НоваПей» кошти з призначенням платежу «переказ коштів по платежам, прийнятим від населення за товари/послуги» в сумі 1094180,74 грн (у тому числі порушення, вчинене вперше 03.01.2026, на суму 6199,00 грн) без застосування РРО/ПРРО та без видачі розрахункових документів; реєстр таких операцій долучено до матеріалів справи.

Крім того, відповідач зазначає, що перед початком перевірки 17.03.2026 у магазині придбано ноутбук HP 830 G7 вартістю 10200,00 грн без застосування РРО/ПРРО та без видачі розрахункового документа, що позивач підтвердив у поясненнях від 17.03.2026, вказавши, що РРО фізично відсутній (не зареєстрований). Відсутність доказів проведення контрольної розрахункової операції за бюджетні кошти та дотримання порядку повернення товару самі по собі не спростовують встановлених порушень. Штрафні санкції застосовано за кожне порушення окремо відповідно до пункту 113.3 статті 113 ПК України, з урахуванням того, що кожне наступне незастосування РРО є повторним порушенням).

Щодо податкового повідомлення-рішення форми «ПС» відповідач зазначає, що згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим особам контролюючого органу в повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. 17.03.2026 позивачу вручено запит про надання документів, зокрема банківських виписок та платіжних доручень по рахунках, що використовуються у господарській діяльності. Оскільки станом на 26.03.2026 інформацію щодо ведення обліку доходів та банківські виписки ТОВ «НоваПей» за 2025 рік не надано, складено акт від 26.03.2026 про ненадання платником податків документів у повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив від 16.07.2026 (а.с. 141-145), у якій доводів відповідача не визнав та просив позов задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що доповідна записка від 10.03.2026 №90/03-20-07-05-01 «Про надання дозволу на проведення фактичних перевірок», на яку посилається відповідач, не є належним та допустимим доказом наявності фактичної підстави для призначення перевірки, оскільки не містить інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення позивачем законодавства. Посилання в доповідній записці на листи ДПС України від 06.11.2025 №26514/7/99-00-07-03-04-07, від 03.12.2025 №28588/7/99-00-07-03-04-07, від 23.01.2026 №1521/7/99-00-07-03-04-07, які є актами внутрішнього розпорядку, а також на відомості із соціальних мереж та мережі Інтернет, на думку позивача, такою інформацією не є. Крім того, доповідну записку не зазначено в наказі від 17.03.2026 №834-п як підставу перевірки, а додаток до неї підписаний іншою особою та не містить реквізитів, які дозволяють пов`язати його з доповідною запискою та з позивачем.

На думку позивача, з огляду на зміст доповідної записки метою перевірки мав бути лише контроль за дотриманням порядку проведення розрахункових операцій через програмний реєстратор розрахункових операцій, тоді як у наказі безпідставно визначено значно ширший предмет перевірки. Питання ведення обліку товарних запасів та наявності документів про облік і походження товарів не були предметом доповідної записки, тому мета, предмет і результати перевірки в цій частині не узгоджуються з фактичними підставами її призначення.

Позивач також вважає неналежним доказом долучений до відзиву акт від 26.03.2026 про ненадання документів, оскільки він підписаний лише посадовими особами відповідача, не містить підпису позивача та не підтверджений іншими доказами (пункт 85.6 статті 85 ПК України). Пояснення від 17.03.2026, на думку позивача, відібрано на початку перевірки з перевищенням повноважень, адже пояснення платника не належать до визначених пунктом 83.1 статті 83 ПК України підстав для висновків посадових осіб контролюючого органу. Крім того, позивач стверджує, що ці пояснення написано на вимогу та під диктовку посадових осіб відповідача, вони не відповідають дійсності та спростовуються Формою ведення обліку товарних запасів і 25 актами закупівлі товару, наданими під час перевірки.

Щодо Відомості ТМЦ позивач зазначає, що відповідно до підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право лише вимагати від платника податків проведення інвентаризації та зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, а не знімати їх самостійно. Відомість ТМЦ, складена без розписки матеріально відповідальної особи та за відсутності платника податків, не є належним і достовірним доказом. Стверджуючи про рекомендаційний характер Методичних рекомендацій, відповідач фактично визнає, що Відомість ТМЦ не передбачена жодним нормативно-правовим актом, а інших доказів наявності, кількості та вартості фактичних залишків товарів не надав.

Крім того, позивач наголошує, що наказ від 17.03.2026 №834-п не містить реквізитів суб`єкта (прізвища, імені, по батькові фізичної особи – платника податку, який перевіряється), а лише назву магазину, що є істотним порушенням процедури призначення перевірки, яке має наслідком незаконність її результатів та прийнятих на їх підставі рішень.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 168).

Відповідач подав додаткові пояснення від 10.08.2026 (а.с. 173-176), у яких підтримав свою позицію та просив відмовити в задоволенні позову повністю. Зазначив, що обов`язок застосування РРО/ПРРО продавцем у разі продажу товарів із використанням послуг посередників залежить від умов договорів з такими посередниками. За умовами відповідних договорів ТОВ «Нова Пошта» є експедитором, а ТОВ «НоваПей» – платіжною установою, яка не є учасником операцій купівлі-продажу. Отже, між позивачем, покупцями, ТОВ «Нова Пошта» та ТОВ «НоваПей» відбуваються різні господарські операції: купівля-продаж товарів – між позивачем і покупцями, організація перевезення відправлень – між позивачем і ТОВ «Нова Пошта», переказ коштів – між позивачем і ТОВ «НоваПей». Учасниками операції купівлі-продажу є лише продавець і покупець, тому саме позивач зобов`язаний видати покупцю розрахунковий документ.

На думку відповідача, у цьому випадку має місце не післяплата в її класичному розумінні, а продаж товару з відстроченням платежу (частина перша статті 694 Цивільного кодексу України), за якого продавець передає товар покупцеві до моменту оплати і тому в момент відпуску товару має сформувати розрахунковий документ (фіскальний касовий чек). Відповідач також зазначає, що фіскальний чек, який видає ТОВ «НоваПей», підтверджує лише приймання коштів для подальшого переказу, не містить відомостей про товар (найменування, кількість, ціну) та продавця, а тому не замінює розрахункового документа продавця, обов`язок видачі якого випливає з пункту 11 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункту 11 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Відсутність такого документа порушує права споживача, зокрема на обмін або повернення товару (стаття 707 Цивільного кодексу України).

Крім того, відповідач вказує, що в ході перевірки дані виписки по платіжному рахунку позивача за період з 01.01.2026 по 23.03.2026 на суму 1094180,74 грн зіставлено з інформацією системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (СОД РРО) та встановлено непроведення цих операцій через зареєстрований програмний реєстратор розрахункових операцій.

У додаткових поясненнях від 24.09.2026 (а.с. 198-200) відповідач щодо доповідної записки від 10.03.2026 №90/03-20-07-05-01 зазначив, що до відзиву було подано витяг з додатку до неї, з якого вбачається, що під номером 20 у переліку суб`єктів господарювання, щодо яких запитано дозвіл на проведення перевірки, зазначено магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Заньковецької, буд. 1. Підставою для проведення перевірки визначено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України та деталізовано її: провадження підприємницької діяльності без державної реєстрації, проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі відповідного розрахункового документа (у базах даних відсутні відомості про об`єкти оподаткування за вказаною адресою, дані про зареєстровані РРО/ПРРО та обсяги розрахунків по них), а також здійснення ризикових видів діяльності у сфері реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту.

Відповідач пояснив, що відомості про інших суб`єктів господарювання, щодо яких також запитувався дозвіл на проведення перевірки, було вилучено з витягу з метою дотримання вимог статей 17, 21 ПК України щодо нерозголошення інформації про платників податків, які не є учасниками справи. На виконання усної вимоги суду відповідач надав додаток до доповідної записки без вилучення відомостей про третіх осіб.

Позивач подав заперечення на додаткові пояснення відповідача від 24.09.2026 (а.с. 208-209), у яких зазначив, що додаток до доповідної записки від 10.03.2026 №90/03-20-07-05-01 є неналежним та недопустимим доказом, оскільки відповідач не подав разом із відзивом належним чином оформлений додаток чи засвідчений витяг з нього (частина друга статті 94 КАС України), чим пропустив строк подання доказів, і не обґрунтував неможливості їх подання з причин, що від нього не залежали (частини третя, восьма статті 79 КАС України). Посилання відповідача на конфіденційність відомостей про третіх осіб позивач вважає безпідставним, адже обов`язок доказування правомірності рішення покладено на суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України), обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ, а повний додаток відповідач зміг подати разом з поясненнями від 24.09.2026. Позивач також вказує, що у графах додатку «Найменування платника», «РНОКПП», «Реквізити отриманої інформації» щодо нього відсутні будь-які відомості, зокрема посилання на лист ДПС України чи іншу інформацію від державних органів або органів місцевого самоврядування, тоді як щодо інших платників такі відомості зазначено. Це, як і відсутність у наказі від 17.03.2026 №834-п прізвища, імені та по батькові платника, на думку позивача, свідчить про те, що до початку перевірки відповідач не знав, кому належить магазин, і не мав щодо позивача інформації, яка могла б бути підставою для призначення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Крім того, додаток і доповідна записка підписані різними особами, а додаток не містить дати складання, що унеможливлює встановлення його наявності до початку перевірки.

У судовому засіданні 13.10.2026 представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, наведених у заявах по суті справи та додаткових поясненнях, та просила їх задовольнити, а представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.08.2025 (номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2010350000000862556) та з 28.08.2025 перебуває на обліку як платник податків у ГУ ДПС у Волинській області. Основним видом його економічної діяльності є 47.79 Роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах, іншими – зокрема, 47.41 Роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах, 95.11 Ремонт комп`ютерів і периферійного устаткування (витяг з ЄДР станом на 15.06.2026). Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку другої групи, платником податку на додану вартість не є (а.с. 69-70).

Відповідно до наказу ГУ ДПС у Волинській області від 17.03.2026 №834-п «Про проведення фактичної перевірки ГО» (а.с. 121 зворот) та направлень на перевірку від 17.03.2026 №1321 та №1322 (а.с. 122) на підставі підпунктів 20.1.9, 20.1.10, 20.1.11 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 80.8 статті 80 ПК України, у зв`язку з наявністю інформації про можливі порушення платником податків законодавства (податкових ризиків), а саме щодо провадження підприємницької діяльності без державної реєстрації, проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі відповідного розрахункового документа (у базах даних відсутні відомості про об`єкти оподаткування за вказаною адресою, дані про зареєстровані РРО/програмні РРО та обсяги розрахунків по них), здійснення ризикових видів діяльності у сфері реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, вирішено провести фактичну перевірку господарської одиниці – магазину «TEXHORAY» за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Заньковецької, буд. 1, протягом 10 діб, починаючи з 17.03.2026, за період діяльності платника податків з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України.

За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 26.03.2026 (бланк №004354), зареєстрований 27.03.2026 за №7552/Ж5/03-20-07-05/3511104958 (а.с. 119-121), яким встановлено, що позивач здійснює роздрібну торгівлю технічно складними побутовими товарами, що підлягають гарантійному ремонту, у тому числі через мережу Інтернет (сторінку в Instagram), РРО/ПРРО не реєстрував, повідомлення за формою №20-ОПП про об`єкт оподаткування – магазин «TEXHORAY» до органів ДПС не подавав. Під час перевірки встановлено проведення контрольної розрахункової операції на суму 10200,00 грн без застосування РРО/ПРРО та без видачі розрахункового документа; ненадання на початок перевірки документів, що підтверджують облік та походження товарних запасів, описаних у Відомості ТМЦ на загальну суму 283000,00 грн; отримання позивачем у період з 01.01.2026 по 23.03.2026 від ТОВ «НоваПей» коштів з призначенням платежу «переказ коштів по платежам, прийнятим від населення за товари/послуги» в сумі 1094180,74 грн (у тому числі порушення, вчинене вперше 03.01.2026, на суму 6199,00 грн) без застосування РРО/ПРРО та без видачі розрахункових документів; ненадання в повному обсязі документів на запит від 17.03.2026; незабезпечення можливості проведення безготівкових розрахунків.

За висновком акта позивачем порушено пункти 1, 2, 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, пункт 28 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги», статті 44, 85 ПК України.

01.04.2026 позивач подав заперечення на акт перевірки (вх. №ЕКПП/14040/6 від 01.04.2026) (а.с. 80-82).

Листом від 15.04.2026 №1515/12/03-20-07-05 відповідач повідомив позивача, що заперечення не спростовує висновків акта перевірки. У листі, крім іншого, зазначено, що допущені у вступній частині акта розбіжності в назві магазину є граматичною опискою та що за вказаною адресою розташований лише один магазин з назвою «TEXHORAY» (а.с. 71-75).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» від 21.04.2026 №00994803200705 (а.с. 51 зворот - 52), яким на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, пункту 1 статті 17 та статті 20 Закону №265/95-ВР за порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 цього Закону застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1936471,61 грн, та податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 21.04.2026 №00994903200705 (а.с. 52 зворот - 53), яким на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 121.1 статті 121 ПК України за порушення статей 44, 85 ПК України застосовано штраф у сумі 1020,00 грн.

Згідно з розрахунком штрафних (фінансових) санкцій сума 1936471,61 грн складається з 6199,00 грн (100 відсотків вартості товарів, проданих з порушенням, вчиненим вперше), 1647272,61 грн (150 відсотків від 1098181,74 грн за кожне наступне порушення) та 283000,00 грн (стаття 20 Закону №265/95-ВР) (а.с. 53 зворот).

Податкові повідомлення-рішення надіслано позивачу з листом від 21.04.2026 №9046/6/03-20-07-05-06 (а.с. 51).

Позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку скаргою, яка надійшла до ДПС України 30.04.2026 (вх. №3287/С/6) (а.с. 86-91). Рішенням ДПС України від 11.05.2026 №12132/6/99-00-06-03-02-06 строк розгляду скарги продовжено до 28.06.2026, а рішенням від 05.06.2026 №14840/6/99-00-06-03-02-06 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу – без задоволення (а.с. 76-79).

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.

Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.

Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

У постанові 26.03.2024 у справі №420/9909/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок, щодо застосування вказаної норми ПК України.

Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації «яка свідчить про можливі порушення» дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.

Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.

Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

Отже, ПК України закріплює таку обов`язкову вимогу щодо змісту наказу про проведення перевірки як необхідність відображення підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Застосування таких висновків Великої Палати Верховного Суду знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 29.11.2021 у справі №280/1367/20; від 01.12.2021 у справі №400/1646/20; від 06.07.2022 у справі №815/5551/14, від 24.04.2023 у справі №560/2210/19, від 22.02.2022 у справі №420/12859/21, від 15.04.2022 у справі №160/5267/21, від 27.04.2022 у справі №140/1846/21, від 28.10.2022 у справі №600/1741/21-а, від 28.12.2022 у справі №160/14248/21, від 28.12.2022 у справі №420/22374/21, від 23.02.2023 у справі №160/20112/21, від 23.02.2023 у справі №600/1402/22-а, тощо.

Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування рішень, прийнятих за наслідками перевірки. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними, за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.

З огляду на викладене, Судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Отже, у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Відтак, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, який містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

Вирішуючи питання дотримання відповідачем процедури проведення фактичної перевірки в аспекті достатності відображення в наказі підстав для її проведення, суд у даному випадку виходить з того, що в наказі від 17.03.2026 №834-п у зв`язку з наявністю інформації про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи (податкових ризиків), а саме щодо провадження підприємницької діяльності без державної реєстрації, проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі відповідного розрахункового документа (в базах даних відсутні відомості про об`єкти оподаткування за вказаною адресою, дані про зареєстровані РРО/програмні РРО та обсяги розрахунків по них); здійснення ризикових видів діяльності у сфері реалізації технічно складних побутових товарів (ТСПТ), що підлягають гарантійному ремонту, з метою контролю за дотриманням платниками податків норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), та відповідно до п.п. 80.2.2, п.п 80.2.7, п. 80.2 ст. 80 ПК України вирішено провести фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , з 17.03.2026 (а.с. 121 зворот).

Водночас суд враховує, що інформацією, у зв`язку з якою прийнято наказ від 17.03.2026 №834-п, стала підготовлена доповідна записка начальника управління податкового аудиту ГУ ДПС у Волинській області від 10.03.2026 №90/03-20-07-05-01 (а.с. 118).

Зокрема, в ній зазначено, що відділом проаналізовано діяльність суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері торгівлі, в тому числі складнопобутовою технікою, з використанням інформації, отриманої від ДПС України (листи від 06.11.2025 №26514/7/99-00-07-03-04-07, від 03.12.2025 №28588/7/99-00-07-03-04-07, від 23.01.2026 №1521/7/99-00-07-03-04-07 щодо податкових ризиків у діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території Волинської області), а також наявної в базах даних ДПС інформації, та виявлено ризики порушень платниками податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема щодо здійснення розрахункових операцій без застосування РРО/ПРРО. Перелік ризикових платників, підстави для перевірок та їх деталізацію наведено в додатку до доповідної записки, у якому під порядковим номером 20 зазначено магазин «TEXHORAY» за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Заньковецької, буд. 1, підставу – підпункт 80.2.2 ПК України, та її деталізацію, яка дослівно відтворена в наказі від 17.03.2026 №834-п (а.с. 118 зворот).

Судом не встановлено, що доповідна записка управління податкового аудиту від 10.03.2026 №90/03-20-07-05-01 мала істотні недоліки, не відображала в собі достатньої інформації, що була в наявності/отримана відповідачем в установленому законодавством порядку від державного органу, що може свідчити про можливі порушення платником податків законодавства, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій та не могла слугувати підставою та достатнім обґрунтуванням для призначення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Тобто, зі змісту наказу вбачається як правова підстава для призначення перевірки (посилання на підпункт 80.2.2 ПК України), так і фактична. Обсяг зазначеної у наказі інформації у повному обсязі відповідає вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України.

Щодо доводів позивача про недопустимість додатка до доповідної записки як доказу суд зазначає, що витяг з цього додатка подано відповідачем разом із відзивом на позовну заяву, а повний текст додатка – на вимогу суду. Подання спочатку витягу відповідач пояснив необхідністю дотримання вимог статей 17, 21 ПК України щодо нерозголошення інформації про інших платників податків, які не є учасниками справи, що суд вважає обґрунтованим. Доповідна записка містить вказівку на наявність додатка на 5 аркушах, а аркуш додатка, що стосується магазину «TEXHORAY», має позначку «5 із 5» та підписаний заступником начальника відділу фактичних перевірок, що дає змогу ідентифікувати його як додаток до цієї доповідної записки. Підписання доповідної записки та додатка до неї різними посадовими особами контролюючого органу саме по собі не свідчить про недостовірність цих документів.

Відповідно до наказу від 17.03.2026 №834-п призначено проведення фактичної перевірки саме в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а не ФОП ОСОБА_1 .

Розбіжність у назві магазину («TEXHORAY» – у наказі та описовій частині акта перевірки, «TEXNORAY» – у вступній частині акта) є технічною опискою, яка не впливає на ідентифікацію об`єкта перевірки, оскільки адреса господарської одиниці у наказі, направленнях та акті перевірки є однаковою, перевірка проводилася в присутності позивача, а сам позивач не заперечує, що за цією адресою розташований саме його магазин.

Доводи позивача про заміну посадової особи, яка не пред`являла направлення на перевірку, спростовуються направленням на перевірку від 26.03.2026 №1429/03-20-07-05, виданим головному державному інспектору Новаку О. І., на якому міститься відмітка про його пред`явлення позивачу 26.03.2026 о 16:01 та підпис позивача (а.с. 122 зворот). Отже, ОСОБА_3 брав участь у перевірці та відповідно до пункту 86.5 статті 86 ПК України правомірно підписав акт перевірки.

Не впливають на правомірність результатів перевірки й доводи позивача про те, що посадові особи відповідача перебували на об`єкті перевірки лише 17.03.2026 та 26.03.2026, оскільки ПК України не вимагає безперервної присутності посадових осіб контролюючого органу за місцем проведення фактичної перевірки протягом усього строку, визначеного наказом, а встановлені в акті обставини зафіксовані саме в ці дні в присутності позивача.

Отже, доводи позивача щодо неправомірності проведення ГУ ДПС у Івано-Франківській області фактичної перевірки не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, судом не встановлено таких порушень вимог податкового законодавства під час призначення фактичної перевірки, що мають наслідком протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо встановленого контролюючим органом в ході фактичної перевірки порушення позивачем норм пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, то суд зазначає наступне.

Так, згідно з положеннями пунктів 1 та 2 статті 3 Закону №265/95-ВР) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції, за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг) або неповну суму розрахунку при організації та проведенні азартних ігор; непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) та/або розрахунки при організації та проведенні азартних ігор з порушеннями, встановленими цим пунктом, - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) та/або розрахунки при організації та проведенні азартних ігор з порушеннями, встановленими цим пунктом, - за кожне наступне порушення.

За усталеною практикою Верховного Суду (викладеною, зокрема, в постановах від 16.05.2024 у справі № 520/4564/23, від 12.08.2025 у справі № 500/5316/21, від 11.09.2025 у справі № 580/7450/24 від 18.12.2025 у справі № 380/10913/24) пункт 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання одного з трьох обов`язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа. Перші два обов`язки суб`єкта господарювання походять зі змісту пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а третій - з пункту 2 статті 3 цього Закону.

Таким чином, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення, за яке настає відповідальність за пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР.

Верховний Суд у постанові від 02.02.2023 у справі № 500/6845/21 вказав, що предметом доказування у справах, пов`язаних із притягненням суб`єкта господарювання до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов`язує допущення порушення суб`єктом господарювання вимог пункту 1 та/або 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР.

У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, перевірці підлягають обставини безпосереднього здійснення розрахункової операції, однак, її непроведення через РРО, та/або здійснення розрахункової операції на більшу суму, ніж проведено через РРО.

У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту.

Судом встановлено, що позивача у цій справі притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, передбаченого пунктами 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, суть якого полягає в тому, що ФОП ОСОБА_1 у періоді з 01.01.2026 по 23.03.2026 отримано доходи від фінансової установи ТОВ «НоваПей» згідно з призначенням платежу «переказ коштів по платежам, прийнятим від населення за товари/послуги» в сумі 1094180,74 грн. Разом з цим суб`єктом господарювання в періоді з 01.01.2026 по 23.03.2026 при продажі товарів розрахункові операції на суму 1094180,74 грн (в т.ч. порушення вчинене вперше 03.01.2026 на суму 6199,00 грн) проведені без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведеного у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій або через зареєстрований фіскальним сервером контролюючого органу програмний реєстратор розрахункових операцій, без створення у паперовій та/або електронній формі відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, та без надання покупцю в обов`язковому порядку розрахункового документа встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції.

На підставі акта перевірки від 26.03.2026 №7552/Ж5/03-20-07-05/3511104958 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.04.2026 №00994803200705, яким серед іншого до позивача застосовано штрафну санкцію на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР в розмірі 1647272,61 грн.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 265/95-ВР реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо;

розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Для цілей цього Закону розрахунки при організації та проведенні азартних ігор є розрахунковими операціями;

місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

З матеріалів справи видно, що ФОП ОСОБА_1 для ведення господарської діяльності укладено Договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку з ТОВ «НоваПей», про що свідчить заявка №202508293511104958 (а.с. 85).

При цьому, ТОВ «НоваПей» здійснює свою діяльність на підставі Ліцензії Національного банку України на надання фінансових платіжних послуг № 21/770-рк від 28.04.2023 (рішення про включення до Реєстру платіжної інфраструктури, що ведеться Національним банком України, від 28.04.2023 № 21/770-рк).

Тобто, при реалізації товарів ФОП ОСОБА_1 не отримує безпосередньо коштів від споживача, а отримує такі кошти від фінансової компанії, розрахунки з якою для ФОП ОСОБА_1 є безготівковими. При цьому, реалізація товару через мережу Інтернет не передбачає в собі чітко визначеного місця реалізації товару (послуги), а за місцем проведення розрахунку за товар позивач не отримує коштів. Такі грошові кошти надходять ФОП ОСОБА_1 в безготівковій формі. В свою чергу, розрахунки у готівковій формі безпосередньо з ФОП ОСОБА_1 не здійснюються, всі розрахунки проводяться із залученням фінансових компанії.

Суд звертає увагу, що реалізація товару через мережу Інтернет не передбачає в собі чітко визначеного місця реалізації товару (послуги), а за місцем проведення розрахунку за товар позивач не отримує коштів. Такі грошові кошти надходять позивачу в безготівковій формі від фінансових установ.

01.08.2021 набрав чинності Закон України від 30.06.2021 №1591-ІХ «Про платіжні послуги» (далі – Закон №1591-ІХ). Відповідно до пояснювальної записки до вказаного Закону його було прийнято з огляду на те, що ринок платіжних послуг як в Україні, так й у всьому світі зазнає значних технічних інновацій, що супроводжуються появою нових видів послуг на ринку. Значна частина таких інноваційних платіжних послуг повністю або в значній мірі знаходяться поза межами регулювання Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Визначені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» підходи до регулювання переказу коштів є застарілими, вони не відповідають світовим тенденціям та кращим міжнародним практикам щодо надання платіжних послуг, а отже, потребують комплексного перегляду та оновлення. Без удосконалення правового регулювання у цій сфері вирішення проблем, що назріли на платіжному ринку України, вбачається неможливим.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону №1591-ІХ безготівкові розрахунки - перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів.

Пунктами 53, 56, 57 частини першої зазначеної статті встановлено, що переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача; платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього; платіжна послуга - передбачена цим Законом діяльність надавача платіжних послуг з виконання та/або супроводження платіжних операцій.

Частиною другою статті 41 Закону №1591-ІХ встановлено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи.

Підпунктом 5 пункту 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (далі - Положення № 148) встановлено, що готівкові розрахунки/розрахунки готівкою - платежі готівкою суб`єктів господарювання і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Пунктом 10 Положення №148 розрахунки суб`єктів господарювання та фізичних осіб у разі їх здійснення готівкою без відкриття рахунку шляхом унесення готівки до кас надавачів платіжних послуг для подальшого її переказу на рахунки інших суб`єктів господарювання або фізичних осіб для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.

З урахуванням наведеного у сукупності якщо споживач (клієнт) замовив товар через мережу Інтернет, зокрема, на вебсайті продавця (зокрема, в інтернет-магазині) на умовах післясплати (під час отримання товару) з використанням послуг небанківських установ, які здійснюють зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, і не здійснював передоплату за нього, а доставку товару здійснила служба доставки на підставі договору про передачу такій службі товару для доставки покупцю, то дії продавця щодо отримання від небанківських установ коштів не відповідають ознакам поняття «розрахункова операція», визначеного в статті 2 Закону № 265/95-ВР.

Суд враховує те, що надаючи дефініцію поняттю «розрахункова операція» неможливо чітко визначити вичерпний перелік дій, які ним могли б охоплюватись. Водночас, оскільки, реалізація товарів дистанційним способом, зокрема за допомогою мережі Інтернет зі здійсненням їх поставки ТОВ «Нова Пошта» на умовах післясплати за рахунок використання послуг фінансових установ останні роки набуває все більшого поширення та на даний момент є досить розповсюдженим способом ведення підприємницької діяльності у випадку, якщо законодавець вважає, що отримання коштів продавцем товару від покупців за результатами відповідних операцій є «розрахунковою операцією» мав чітко це передбачити, а не виходити з можливості віднесення відповідних операцій до поняття «тощо».

Отже, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, суд дійшов висновку, що операції з перерахування ТОВ «НоваПей» на рахунок ФОП ОСОБА_1 коштів, отриманих від покупців товарів, реалізованих через мережу Інтернет на умовах післяплати, не є розрахунковими операціями у розумінні статті 2 Закону № 265/95-ВР. Відповідно, у позивача не виникав обов`язок щодо проведення таких операцій через РРО/ПРРО на підставі положень статті 3 зазначеного Закону.

Натомість контролюючий орган, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення у цій частині порушення, фактично ототожнив отримання суб`єктом господарювання безготівкового переказу від небанківського надавача платіжних послуг із здійсненням розрахункової операції, хоча чинне законодавство такого правового регулювання не містить. За відсутності прямої законодавчої норми, яка б відносила спірні операції до розрахункових, застосування до позивача фінансових санкцій за пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР є неправомірним.

Таким чином, сама по собі обставина отримання позивачем грошових коштів від небанківської платіжної установи, яка здійснює переказ коштів, сплачених покупцями за товари на умовах післясплати, не свідчить про здійснення позивачем розрахункових операцій у розумінні статті 2 Закону № 265/95-ВР. За відсутності прямого нормативного регулювання, яке б однозначно відносило такі операції до розрахункових, висновок контролюючого органу про наявність у позивача обов`язку застосовувати РРО/ПРРО ґрунтується на розширювальному тлумаченні норм Закону № 265/95-ВР, що є неприпустимим при вирішенні питання про притягнення особи до фінансової відповідальності.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 30.06.2026 у справі № 340/5132/25, від 29.09.2026 у справі №160/32411/25.

Також, Суд звертає увагу на те, що Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України в листі «Щодо застосування РРО/ПРРО з 1 січня 2022 року» від 30.12.2021 №04-32/10-2021/409504, який був складений у зв`язку з надходженям численних звернень від фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку, щодо проблемних питань застосування РРО/ПРРО з 1 січня 2022 року та відсутності однозначної позиції державних органів з цих питань та адресований Міністерству фінансів України, Національному банку України, Державній податковій службі України та фізичним особам - підприємцям, які є платниками єдиного податку надаючи відповідь на питання «Як проводити розрахункову операцію у разі продажу товарів з доставкою товарів через служби доставки?» зазначив наступне: «У разі оформлення продажу товарів з післяплатою (накладний платіж) необхідність застосування РРО/ПРРО залежить від умов договору між продавцем та перевізником. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (частина 2 статті 664 Цивільного кодексу України). Продавець у такому випадку вкладає в поштове відправлення документи на товар (товарний чек, накладна тощо).

У цьому випадку розрахунки здійснюються в місці отримання товару між покупцем і перевізником, який повинен видати фіскальний чек на приймання готівки чи платіжної картки. В подальшому розрахунки за товар здійснюються між перевізником та продавцем згідно договору між продавцем та перевізником. Якщо перевізник перераховує кошти продавцю на поточний рахунок, РРО/ПРРО не застосовується, в іншому випадку продавець зобов`язаний видати фіскальний чек на товар покупцю шляхом надіслання на електронну пошту, мобільний телефон тощо.».

Відтак, ще в кінці 2021 року законодавчий орган був обізнаний про те, що питання проведення розрахункової операцій у разі оформлення продажу товарів через службу доставки з післяплатою є проблемним питанням для багатьох суб`єктів господарювання, яке не має чіткого законодавчого врегулювання, водночас навіть на час розгляду справи в суді касаційної інстанції дане питання належним чином на законодавчому рівні не врегульовано.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частинами першою та другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пунктів 70 та 71 Рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» «суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» «Онер`їлдіз проти Туреччини» «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» та «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Тобто, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися саме на державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії», та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia).

Превентивним засобом недотримання законодавцем верховенства права є впровадження та існування в Україні принципу презумпції правомірності рішень платника податку («in dubio pro tributario»).

Саме порушення наведеного принципу слугувало неодноразовою підставою для ухвалення Європейським судом з прав людини рішень, якими констатувалась обставина наявності в українського податкового законодавства неузгодженостей та помилкового тлумачення такого законодавства на користь держави (зокрема див. справи «Сєрков проти України», «Щокін проти України», «Довбишев проти України,).

Окрім того, за змістом рішень ЄСПЛ у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції» відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить в тому числі й на судових органах, які застосовують та тлумачать закони. Роль судового рішення, покладена на суди, полягає саме в тому, щоб розвіяти такі сумніви щодо тлумачення, які залишаються, беручи до уваги зміни в повсякденній практиці.

Таким чином, враховуючи відсутність чіткого законодавчого віднесення операцій з зарахування коштів на розрахунковий рахунок суб`єкта господарювання за товар, поставку якого було здійснено за відсутності будь-якої попередньої оплати та на умовах післясплати з використанням послуг небанківських установ до розрахункових у Суду відсутні підстави вважати, що у позивача виникав обов`язок щодо використання РРО при здійснення поставки товару на умовах його післясплати з отриманням оплати за нього через небанківськи установи ТОВ «НоваПей» на його розрахунковий рахунок.

Суд зазначає, що отримавши замовлення в інтернет-магазині без здійснення покупцем передоплати, на стадії передачі товару службі доставки продавець не може беззаперечно знати, що покупець гарантовано придбає товар та відповідно здійснить переказ коштів. Тобто, на стадії відправки товару продавцем господарська операція фактично не є завершеною і він не може контролювати ані саму подію завершення, ані момент здійснення такої операції.

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари;

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частинами першою та другою статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частиною четвертою статті 690 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 692 Цивільного кодексу України якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Пунктами 1, 2, 5, 7, 14 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру;

електронна торгівля - господарська діяльність у сфері електронної купівлі-продажу, реалізації товарів дистанційним способом покупцю шляхом вчинення електронних правочинів із використанням інформаційно-комунікаційних систем;

електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі;

електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем;

реалізація товару дистанційним способом - укладення електронного договору на підставі ознайомлення покупця з описом товару, наданим продавцем у порядку, визначеному цим Законом, шляхом забезпечення доступу до каталогів, проспектів, буклетів, фотографій тощо з використанням інформаційно-комунікаційних систем, телевізійним, поштовим, радіозв`язком або в інший спосіб, що виключає можливість безпосереднього ознайомлення покупця з товаром або із зразками товару під час укладення такого договору.

Отже, сутність поняття «договір», як визначеного в Цивільному кодексу України, так і в Законі України «Про електронну комерцію» при наведенні визначення терміну «електронний договір» полягає в домовленості двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому у випадку, якщо договір є двостороннім, до яких віднесено і договір купівлі-продажу як права, так і обов`язки мають виникати в кожної зі сторін.

При цьому, щоб договір купівлі-продажу відбувся, в розумінні моменту видачі розрахункового документу, необхідна сукупність вимог, а саме передача товару (або зобов`язання його передати) та приймання товару (зобов`язання прийняти) і сплата за нього грошових коштів (що є підставою для видачі розрахункового документу).

Водночас у випадку якщо на момент передачі позивачем до служби доставки, а саме, ТОВ «Нова Пошта» товару, оплата якого буде здійснюватися виключно в момент його отримання в службі доставки (післясплата) без проведення навіть часткової передоплати, договір купівлі-продажу не може вважатися таким, що відбувся, оскільки хоча позивач і направив покупцю товар, тобто реалізував частину обов`язків, які виникають нього у випадку укладення відповідного договору, водночас він не набув права вимагати від покупця виконання його частини обов`язків, а саме: прийняти та оплатити товар.

Так, у випадку здійснення реалізації товарів з післясплатою, через Інтернет, тобто дистанційним способом, положення чинного законодавства не покладають на особу, яка розмістила замовлення на сайті обов`язок, його отримати, як і не наділяє продавця правом вимагати від відповідної особи забрати товар та його оплатити.

Відтак, хоча положеннями, як Цивільного кодекс України, так і Закону України «Про електронну комерцію» врегульовано порядок укладення договорів купівлі-продажу, у тому числі у випадку здійснення електронної комерції та реалізації товарів дистанційним способом, водночас при цьому відповідне регулювання не враховує всіх реалій сучасних умов здійснення електронної комерції та має прогалини.

Так, за обставин цієї справи відповідна прогалина полягає в тому, що спочатку позивач здійснює направлення на адресу особи, яка розмістила замовлення, відповідного товару з його післясплатою, і тільки після того як відповідна особа його отримає та здійснить за нього оплату вона набуває статусу покупця та правовідносини між позивачем та особою яка розмістила замовлення набувають ознак договору купівлі-продажу.

Суд звертає увагу на те, що Міністерство фінансів України в листі 02.01.2026 №11220-02-2/93, який було складено відповідно до листа Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики від 22.12.2025 №04-32/10-2025/296356 щодо визначення дати отримання доходу платниками єдиного податку у разі продажу товарів із використанням накладеного платежу через ТОВ «Нова Пей» зазначило наступне: «Ураховуючи викладене, у разі продажу товарів платниками єдиного податку з використанням послуг ТОВ «Нова Пей», оплата за який здійснюється при отриманні покупцем такого товару шляхом переказу коштів небанківським надавачем платіжних послуг, зокрема з використанням платіжних систем / сервісів такого надавача платіжних послуг, датою отримання доходу платника єдиного податку є дата зарахування коштів на рахунок такого платника.».

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеного у постановах від 03.06.2026 у справі №520/27700/25, від 30.06.2026 у справі №340/5132/25.

Суд наголошує на тому, що у спірних правовідносинах ФОП ОСОБА_1 не здійснював приймання від покупців готівкових коштів, платіжних карток чи інших платіжних інструментів за місцем реалізації товару, а отримувало кошти виключно від надавача платіжних послуг у безготівковій формі на підставі укладеного договору про переказ коштів. При цьому покупці здійснювали оплату товару фінансовій установі, яка в межах власної ліцензованої діяльності забезпечувала подальше перерахування відповідних коштів на рахунок позивача.

За таких обставин операції з надходження коштів від ТОВ «НоваПей» на рахунок позивача не можуть бути ототожнені з розрахунковими операціями у розумінні статті 2 Закону № 265/95-ВР, а відтак у позивача був відсутній обов`язок щодо проведення таких операцій через реєстратор розрахункових операцій або програмний реєстратор розрахункових операцій відповідно до вимог статті 3 зазначеного Закону.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що позивач безпосередньо приймав від покупців готівкові кошти чи інші платіжні інструменти за місцем реалізації товару, здійснював розрахункові операції без застосування РРО/ПРРО або вчиняв інші дії, які відповідно до Закону № 265/95-ВР утворюють склад правопорушення, передбаченого пунктом 1 статті 17 цього Закону.

З урахуванням вищевикладеного, податкове повідомлення-рішення від 21.04.2026 №00994803200705 в частині накладення на позивача штрафних санкцій у сумі 1647272,61 грн за порушення пункту 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо встановленого контролюючим органом в ході фактичної перевірки порушення позивачем норм пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, то суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу першого пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР (в редакції Закону України від 30.11.2021 №1914-IX Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень, далі Закон №1914-IX) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Як указано в абзаці другому пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

У статті 2 Закону №265/95-ВР визначено, що термін технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту для цілей цього Закону вживається у значенні, наведеному в Законі України Про захист прав споживачів. Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 №231, ноутбуки (код згідно з УКТЗЕД 8471300000) віднесені до технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Таким чином, за змістом наведених норм суб`єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування (підпункт 2.2.11 акта перевірки), між тим здійснює торгівлю технічно складними побутовими товарами, які підлягають гарантійному ремонту. Ці обставини не є спірними.

Відповідальність суб`єктів господарювання за недотримання приписів пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР установлена у статті 20 цього Закону (зі змінами, внесеними Законом №1914-IX). Так до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Отже, за змістом наведених норм суб`єкт господарювання несе відповідальність за: 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Тобто, стаття 20 Закону №265/95-ВР передбачає два самостійних склади правопорушення, за які окремо або в сукупності може бути застосована штрафна санкція.

Підставою для висновку про порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР є зафіксований в пункті 2.2.20 акта перевірки факт порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані за встановленою формою ведення обліку товарних запасів у визначеному порядку; документи щодо походження товару до перевірки не надано.

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 №496 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.2021 за №1411/37033; далі Порядок №496), він визначає правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону зобов`язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такого ФОП.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №496 облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку.

У пункті 2 розділу І Порядку №496 наведено значення термінів:

документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи;

первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб`єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб`єкта господарювання, серія та номер паспорта/ номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.

Пунктом 2 розділу ІІ Порядку №496 встановлено, що форма обліку ведеться за вибором ФОП у паперовій або в електронній формі.

Записи у Формі обліку ведуться в хронологічному порядку надходження або вибуття товарів (пункт 4 розділу ІІ Порядку №496).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ порядку №496 заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об`єктах) відсутні: первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.

Відповідно до пункту 10 розділу ІІ Порядку №496 форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.

Пунктом 11 розділу ІІ Порядку №496 встановлено, що форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред`явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).

Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такої ФОП.

Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.

Аналізуючи положення Порядку №496 у сукупності, Верховний Суд у своїй постанові від 08.01.2026 у справі №140/844/25 дійшов висновку, що обов`язок фізичної особи-підприємця щодо ведення обліку товарних запасів та зберігання первинних документів безпосередньо пов`язаний із наявністю конкретних товарів у місці продажу (господарському об`єкті). Первинні документи та форма обліку мають зберігатися у такому місці лише до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної у відповідних первинних документах.

При цьому суд вважає за необхідне вказати на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.02.2024 у справі №280/6422/22, в якій, серед іншого, зазначено, що для встановлення факту ненадання документів на підтвердження обліку та походження товарів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу, першочергово необхідно встановити, який саме товар станом на момент перевірки зберігається у місці продажу. Відповідно, лише у разі встановлення контролюючим органом, що у місці продажу на момент проведення перевірки фактично знаходився конкретний товар, який не внесений до форми обліку та щодо якого відсутні первинні документи, наявні підстави для застосування до суб`єкта господарювання фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР.

До позовної заяви долучено Форму ведення обліку товарних запасів ФОП ОСОБА_1 щодо магазину «TEXHORAY», до якої внесено 25 записів про надходження товарів на підставі актів закупівлі №231–№255 за період з 15.02.2026 по 14.03.2026 на загальну суму 74100,00 грн, а також 25 актів закупівлі товару (а.с. 23-47). Натомість в акті перевірки вказано, що суб`єктом господарювання на початок проведення перевірки 17.03.2026 документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів, а також Форму ведення обліку товарних запасів, які на момент перевірки знаходилися у місці продажу та описані у відомості ТМЦ на загальну суму 283000,00 грн, контролюючому органу не надано (а.с. 119-121).

Крім того, у письмових поясненнях, наданих під час перевірки 17.03.2026, позивач власноручно зазначив, що форма обліку товарних запасів у магазині відсутня, оскільки не ведеться (взагалі), а прихідні документи на товар, що знаходиться в магазині, відсутні, оскільки частину товару він купує на OLX або eBay. Пояснення містять запис позивача про те, що вони ним прочитані, з його слів записані вірно, зауважень та доповнень немає, пояснення написано власноручно. Доводи позивача про те, що ці пояснення написано на вимогу та під диктовку посадових осіб відповідача, жодними доказами не підтверджені. Тобто, вже саме по собі ненадання під час перевірки форми обліку товарних запасів у паперовій чи електронній формі свідчить про порушення порядку ведення обліку товарних запасів.

При цьому документи, які підтверджують походження товарних запасів (первинні документи), не замінюють форму обліку товарних запасів, а є її додатками.

Щодо тверджень позивача про те, що на початку перевірки він надав посадовим особам відповідача Форму ведення обліку товарних запасів та 25 актів закупівлі товару, які було повернуто йому 26.03.2026, суд зазначає, що такі твердження суперечать власноручним поясненням позивача від 17.03.2026 та змісту акта перевірки. З актом перевірки позивач ознайомився та отримав його примірник 26.03.2026, однак у зауваженнях до акта вказав лише на безготівковий характер надходжень від ТОВ «НоваПей», а щодо ненадання ним документів обліку товарних запасів жодних зауважень не зробив (а.с. 119-121).

Водночас навіть якщо виходити з того, що Форма ведення обліку товарних запасів та акти закупівлі товару пред`являлися посадовим особам відповідача під час перевірки (у тому числі з урахуванням відеозапису, на який посилається позивач), ці документи не підтверджують облік у встановленому Порядком №496 порядку товарів, що знаходилися в місці продажу на момент перевірки. Так, Форма обліку містить лише записи про надходження товарів з 15.02.2026, у ній відсутні запис про залишки товарів на початок ведення обліку та будь-які записи про вибуття товарів, хоча, як встановлено судом, у період з 03.01.2026 по 13.03.2026 позивач реалізовував товари, оплата за які надходила на його рахунок у ТОВ «НоваПей». Отже, така Форма не відповідає вимогам пунктів 1, 4 розділу ІІ Порядку №496 щодо постійного внесення в хронологічному порядку інформації про надходження та вибуття товарів і не дає змоги встановити, що товари, відображені у Відомості ТМЦ на загальну суму 283000,00 грн, були обліковані у встановленому порядку.

Отже, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач надав посадовим особам відповідача на початок перевірки чи під час її проведення документи, які підтверджують облік та походження товарів, що перебували на реалізації у магазині «TEXHORAY» та відображені у Відомості ТМЦ, а так само форму ведення обліку товарних запасів, яка відповідає вимогам Порядку №496.

Також суд зауважує, що ПК України встановлює лише граничну тривалість фактичної перевірки і не зобов`язує посадових осіб контролюючого органу безперервно перебувати на об`єкті перевірки протягом усього строку, визначеного наказом. Тож тривалість перевірки залежить від конкретних обставин: якщо вирішено усі питання, задокументовано виявлені факти, оформлено акт, то посадові особи контролюючого органу самостійно визначають, чи можна перевірку завершувати.

За обставин цієї справи факт ненадання позивачем на початок перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу, зафіксовано 17.03.2026, а запитом від 17.03.2026 позивачу було запропоновано надати, зокрема, документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів, і форму обліку товарних запасів до 14:00 год. 18.03.2026. Тому відсутність посадових осіб відповідача на об`єкті перевірки в період з 18.03.2026 по 25.03.2026 не вплинула на висновки контролюючого органу в цій частині, адже факт ненадання документів уже відбувся, а залишки товарних запасів для визначення суми штрафної санкції було знято 17.03.2026.

Відповідно до підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю.

Отже, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей може проводитись під час перевірки. При цьому у запиті від 17.03.2026 позивача було зобов`язано провести інвентаризацію та зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, однак результатів такої інвентаризації він контролюючому органу не надав.

Контролюючий орган, користуючись таким правом, під час фактичної перевірки 17.03.2026 у присутності позивача здійснив зняття залишків товарно-матеріальних цінностей у магазині «TEXHORAY», що оформлено Відомістю про результати перевірки щодо повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків запасів (товарно-матеріальних цінностей) станом на 17.03.2026 (додаток до акта перевірки). У Відомості зазначено перелік товарів – ноутбуків 15 найменувань, що знаходились у місці продажу (господарському об`єкті), їх кількість та ціни, загальною вартістю 283000,00 грн. Відомість підписана посадовими особами відповідача та позивачем.

Таким чином, у цій справі контролюючий орган встановив, який саме товар знаходився у місці продажу на момент перевірки, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07.02.2024 у справі №280/6422/22 та від 08.01.2026 у справі №140/844/25.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що Відомість ТМЦ оформлена з порушенням Методичних рекомендацій, затверджених наказом ДПА України від 12.08.2008 №534, оскільки окремі реквізити (назва та код суб`єкта господарювання, адреса об`єкта, підстава перевірки, загальна сума залишків) дописано після її підписання, а розписку матеріально відповідальної особи не відібрано. Позивач під час розгляду справи не заперечував, що зазначені у Відомості товари знаходились у місці продажу, та не навів, які саме з них не перебували в магазині або мали іншу вартість, тобто перелік товарів, їх кількість та ціни, які він підписав, позивачем не спростовано. Сума товарних залишків, вказана у Відомості, одночасно вказана у підпункті 2.2.20 акта перевірки, з яким позивач ознайомився та примірник якого отримав.

Суд вважає, що якщо посадові особи контролюючого органу допускають якісь порушення, то розсудливим було б не просто ознайомитися із актом перевірки, а прямо вказати про це в акті. Позивач скористався правом на подання зауважень до акта перевірки, однак щодо складення Відомості ТМЦ та ненадання ним документів обліку товарних запасів жодних зауважень не навів. У разі, коли суб`єкт господарювання таким правом нехтує, то самі його твердження під час розгляду справи не можуть сприйматися як обґрунтовані аргументи та розцінюватися як доведені факти, адже належних та допустимих доказів на підтвердження цих висловлювань нема (суду не надано).

Таким чином, оскільки пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР визначає момент обов`язку - документи мають бути в наявності на початок перевірки, а стаття 20 визначає момент фіксації порушення - якщо документів не надано під час перевірки, то за приписами статті 20 цього Закону накладається штраф, та у цьому логіка законодавця щодо встановлення відповідальності за ненадання під час перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), є простою і зрозумілою. Надання контролюючому органу документів пізніше (після завершення перевірки) не може бути способом уникнення від відповідальності, бо в іншому випадку нівелюються приписи Порядку №496. Тому надані позивачем до суду Форма ведення обліку товарних запасів та акти закупівлі товару не можуть підтверджувати ту обставину, що облік товарів у місці продажу (господарському об`єкті) вівся на час проведення перевірки відповідно до правил, установлених Порядком №496. Відтак, незалежно від того, чи пов`язувати обов`язок надати такі документи з початком перевірки, чи з усім періодом її проведення, як вважає позивач, документів, що підтверджують облік товарів на загальну суму 283000,00 грн, позивач не надав.

Зазначення в податковому повідомленні-рішенні змісту порушення як «порушення порядку ведення обліку товарних запасів» не свідчить про його протиправність, оскільки податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта перевірки, в якому детально описано обставини порушення – ненадання на початок перевірки документів, що підтверджують облік та походження товарних запасів, які знаходяться в місці продажу, та продаж товарів, що не відображені в такому обліку, на загальну суму 283000,00 грн, а саме податкове повідомлення-рішення містить посилання на пункт 12 статті 3 та статтю 20 Закону №265/95-ВР.

На переконання суду, встановлені у справі обставини у межах доводів сторін та наданих суду доказів не дають підстав для висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення форми «С» від 21.04.2026 №00994803200705 в частині застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції в сумі 283000,00 грн на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР за порушення пункту 12 статті 3 цього Закону, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Податкове повідомлення-рішення від 21.04.2026 №00994903200705 про застосування штрафних санкцій у сумі 1020,00 грн прийняте на підставі підпункту 121.1 статті 121 ПК України та у зв`язку із виявленим порушенням пунктів 44, 85 ПК України.

Пунктом 85.2 статті 85 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Пунктом 85.4 статті 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

За правилами пункту 85.7 статті 85 ПК України отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

При цьому відповідно до пункту 85.6 статті 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Судом встановлено, що 17.03.2026 позивачу під підпис вручено запит про надання документів, яким, зокрема, запропоновано до 14:00 год. 18.03.2026 надати банківські виписки та платіжні доручення, а також інформацію щодо ведення обліку доходів за період діяльності, що перевіряється, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України. Позивач надав виписку за платіжним рахунком у ТОВ «НоваПей» лише за період з 01.01.2026 по 23.03.2026, хоча з неї вбачається, що цей рахунок використовувався ним і у 2025 році (вхідний залишок коштів на 01.01.2026 становив 43052,32 грн), а інформацію щодо ведення обліку доходів не надав, що зафіксовано у підпункті 2.1.11 акта перевірки (а.с. 119-121) та в акті від 26.03.2026, який засвідчує факт ненадання у визначений у запиті строк (надання не в повному обсязі) платником податків документів. Такі документи стосуються надходження коштів за реалізовані позивачем товари, тобто безпосередньо пов`язані з предметом фактичної перевірки щодо дотримання порядку здійснення розрахункових операцій.

Пункт 85.6 статті 85 ПК України регулює оформлення відмови платника податків надати копії документів, а не фіксацію факту їх ненадання у визначений у запиті строк, тому відсутність підпису позивача на акті від 26.03.2026 не свідчить про його недостовірність, тим більше що факт ненадання документів відображено і в акті перевірки, з яким позивач ознайомився, не навівши зауважень у цій частині. Доказів надання запитуваних документів за 2025 рік позивач ні контролюючому органу, ні суду не надав.

Згідно з пунктом 121.1 статті 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Отже, позивач, отримавши запит контролюючого органу, не надав у повному обсязі документи, що пов`язані з предметом перевірки, чим порушив пункт 85.2 статті 85 ПК України, а тому відповідач правомірно застосував до нього штраф у розмірі 1020,00 грн на підставі пункту 121.1 статті 121 ПК України. Податкове повідомлення-рішення форми «ПС» містить посилання на акт перевірки, порушені норми та зміст порушення, а детальний опис обставин порушення наведено в акті перевірки, тому доводи позивача про його невідповідність формі, встановленій Порядком надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204, не є підставою для його скасування. За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 21.04.2026 №00994903200705 є правомірним, а підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Таким чином, позов належить задовольнити частково у спосіб визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.04.2026 №00994803200705 в частині застосування фінансових санкцій у сумі 1647272,61 грн, оскільки податковим органом не доведено в цій частині наявність порушення позивачем вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР. В решті вимоги позову залишаються без задоволення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 13313,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 20.06.2026 (а.с.18).

У зв`язку із задоволенням позову частково на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути документально підтверджені судові у сумі 11318,71 грн, тобто пропорційно до задоволених позовних вимог (на суму 1647272,61 грн), що становить 85,02% від розміру штрафу 1937491,61 грн згідно з податковими повідомленнями-рішеннями податкових повідомлень-рішень від 21.04.2026 №00994803200705 та №00994903200705.

Щодо заявлених до стягнення витрат на професійну правову допомогу у розмірі 41000,00 грн, суд зазначає наступне.

Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №640/13685/19, від 23.04.2021 у справі №360/700/19, відповідно до якої склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 16.06.2026 №15-2026 (а.с. 182-183), укладений з адвокатом Куліш С. І., акт про надану правничу допомогу від 15.09.2026 №1 до цього договору (а.с. 186), детальний опис наданих послуг від 15.09.2026 (а.с. 184) та платіжну інструкцію від 20.06.2026 про сплату позивачем адвокату 38000,00 грн за правничі послуги згідно з договором №15-2026 (а.с. 185). Згідно з актом від 15.09.2026 №1 адвокатом надано правничу допомогу загальною вартістю 41000,00 грн, а саме: аналіз документів (доказів, матеріалів фактичної перевірки), підготовка та подання до суду позовної заяви, аналіз відзиву, підготовка відповіді на відзив, підготовка та подання клопотання про витребування доказів від 26.07.2026 – 38000,00 грн; представництво інтересів клієнта у підготовчому засіданні 29.07.2026 – 3000,00 грн. Відповідно до пункту 3.1 договору та пункту 4 акта гонорар визначено у фіксованому розмірі незалежно від фактично витраченого часу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 41000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки усі надані адвокатом послуги, зазначені в детальному описі та акті, виконаних адвокатом у справі №140/8151/26 (а.с. 184, 186), охоплюється загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви.

Відтак суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев`ятою статті 139 КАС України, вважає, що з огляду на зміст та характер наданих послуг, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та позивачу необхідно відшкодувати витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн., а решту витрат повинен понести позивач.

З урахуванням наведеного, на користь позивача підлягають до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в загальному розмірі 21318,71 грн. (з них: судовий збір в сумі 11318,71 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.).

Керуючись статтями 243 ч. 3, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 21.04.2026 №00994803200705 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1647272,61 грн (одним мільйон шістсот сорок сім тисяч двісті сімдесят дві грн 61 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 11318,71 грн (одинадцять тисяч триста вісімнадцять грн 71 коп.) витрат по сплаті судового збору та 10000,00 грн (десять тисяч грн 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ ВП 44106679).

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко

Повний текст судового рішення виготовлено 22.10.2026.