Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №140/6550/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/6550/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 25.02.2026 року за№032350035311 про відмову в призначенні пенсії; зобов`язання відповідача призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-ХІІ), починаючи з 17.02.2026 року, зарахувавши до спеціального стажу період навчання з 14.09.1992 року по 20.05.1993 року у Комунальному закладі вищої освіти «Луцький педагогічний інститут» Волинської обласної ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.02.2026 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою та необхідними документами для призначення пенсії за вислугу років. Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 25.02.2026 №032350035311 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. Позивач вважає, що відповідач не в повному обсязі врахував період її навчання у Луцькому педагогічному училищі (правонаступник – Комунальний заклад вищої освіти «Луцький педагогічний інститут» Волинської обласної ради) з 01.09.1989 по 25.06.1993, оскільки період з 14.09.1992 по 20.05.1993 зараховано лише як період роботи на посаді вчителя початкових класів у Бортяхівській початковій школі. На думку позивача, оскільки в цей час вона поєднувала навчання та роботу, спірний період має бути зарахований до спеціального стажу і як період навчання відповідно до пункту «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-ХІІ.

З наведених підстав просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що до страхового стажу та стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, позивачу зараховано всі періоди; стаж за вислугу років становить 24 роки 10 місяців 4 дні. Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, не передбачено зарахування періоду навчання до спеціального стажу. Крім того, спірний період з 14.09.1992 по 20.05.1993 вже врахований до спеціального стажу позивача як період роботи, а тому підстави для його повторного зарахування відсутні.

У відповіді на відзив представник позивача заперечила доводи відповідача та підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позивача, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що 17.02.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності заяву позивача розподілено для розгляду до ГУ ПФУ у Вінницькій області.

Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 25.02.2026 №032350035311 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. Згідно з цим рішенням страховий стаж позивача становить 36 років 3 місяці 22 дні, стаж за вислугу років – 24 роки 10 місяців 4 дні; до страхового стажу та стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, зараховано всі періоди.

Відповідно до розрахунку стажу (форма РС-право) від 06.03.2026 відповідач зарахував позивачу до страхового стажу такі періоди з 01.09.1989 по 13.09.1992, 14.09.1992 по 20.05.1993, з 21.05.1993 по 25.06.1993, з 15.08.1993 по 31.08.1998, з 01.09.1998 по 31.12.200, з 01.01.2004 по 31.08.2007, з 01.09.2007 по 31.08.2011, з 01.09.2011 по 15.01.2026, з 17.01.2026 по 10.02.2026.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких нормативно-правових актів.

Згідно із пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017) особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Згідно з пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону до 01.04.2015), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт е, за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Вказані зміни набрали чинності 01.04.2015.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 911-VIII, право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років та після цієї дати: зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців.

Проте, 04.06.2019 Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е, ж" статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII - неконституційними.

На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" до оспорюваних положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення". А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст. 54, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. "а" ст. 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Вказані норми пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

Відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, внаслідок чого, не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Отже, починаючи з 05.06.2019 року положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Тобто, особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

Крім того, аналіз змісту п. е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення дозволяє дійти висновку про те, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за п. е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909).

Розділ 1 Освіта Переліку №909 встановлює, зокрема, що робота у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах на посадах учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючих навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачів філіями, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальних педагогів (організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичних психологів, педагогів-організаторів, майстрів виробничого навчання, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи дає право на пенсію за вислугу років.

14.06.2000 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №963 якою затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників (далі - Перелік №963), відповідно до якого до посад педагогічних працівників віднесено наступні посади: вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу I і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладу охорони здоров`я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах; старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач-дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.

Так, рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 25.02.2026 №032350035311 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. Згідно з цим рішенням страховий стаж позивача становить 36 років 3 місяці 22 дні, стаж за вислугу років – 24 роки 10 місяців 4 дні; до страхового стажу та стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, зараховано всі періоди.

Водночас, позивач вважає, що відповідачем безпідставно не зараховано до спеціального стажу період її навчання з 14.09.1992 по 20.05.1993 у Луцькому педагогічному училищі (правонаступник – Комунальний заклад вищої освіти «Луцький педагогічний інститут» Волинської обласної ради), та з приводу цього суд зазначає таке.

Згідно з дипломом серії НОМЕР_1 та архівною довідкою від 06.02.2026 №19 (а.с. 17) позивач з 16 зворот навчалась в Луцькому педагогічному училищі ім. Ярослава Галана, який згідно з розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 24.07.2003 №288 реорганізований в Луцький педагогічний коледж, а згідно рішення Волинської обласної ради від 12.02.2020 №28/22 на Комунальний заклад вищої освіти «Луцький педагогічний коледж» Волинської обласної ради, а згідно з рішенням від 21.08.2025 №33/6 - Комунальний заклад вищої освіти «Луцький педагогічний інститут» Волинської обласної ради.

Згідно з пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Суд зазначає, що у період навчання ОСОБА_1 у Луцькому педагогічному училищі ім. Ярослава Галана (з 1989 по 1993) правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про освіту» (далі - Закон № 1060-XII).

За статтею 34 Закону № 1060-XII (у редакції, чинній на період навчання позивача у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н.К. Крупської) вищими навчальними закладами є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

З наведених норм законодавства суд дійшов висновку, що Луцьке педагогічне училище ім. Ярослава Галана не було закладом професійної (професійно-технічної) освіти, а належав до вищих навчальних закладів.

У справі №643/11758/16-а Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 сформував правовий висновок про те, що вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Оскільки позивач у спірний період часу навчалася у вищому навчальному закладі, а можливість зарахування часу навчання не до загального трудового стажу, а саме до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів (стаття 38 Закону України "Про професійно-технічну освіту" від 10.02.1998 №103/98-ВР), то спірний період навчання ОСОБА_1 у Луцькому педагогічному училищі ім. Ярослава Галана, не підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі №140/13174/24.

Крім того, як встановлено судом, період з 14.09.1992 по 20.05.1993 вже зарахований відповідачем до спеціального стажу позивача як період роботи на посаді вчителя початкових класів Бортяхівської початкової школи, що підтверджується розрахунком стажу (форма РС-право) та змістом оскаржуваного рішення, у якому зазначено про зарахування всіх періодів до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Чинне законодавство не передбачає можливості повторного (подвійного) зарахування одного й того самого календарного періоду до спеціального стажу з різних підстав, а тому зарахування цього періоду ще і як періоду навчання не збільшило б тривалості спеціального стажу позивача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що період навчання з 14.09.1992 по 20.05.1993 у Луцькому педагогічному училищі (правонаступник – Комунальний заклад вищої освіти «Луцький педагогічний інститут» Волинської обласної ради) не підлягає зарахуванню до спеціального стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ. Відтак, відповідачем правомірно не зараховано до спеціального стажу позивача вказаний період навчання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Оскільки вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 25.02.2026 №032350035311 і про зобов`язання призначити пенсію за вислугу років ґрунтуються на необхідності зарахування до спеціального стажу спірного періоду навчання, підстав для зарахування якого суд не встановив, то в задоволенні позову належить відмовити повністю.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Зодчих, 22, ідентифікаційний код юридичної особи 13322403).

Суддя О.О. Андрусенко