Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №120/16316/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 жовтня 2026 р. Справа № 120/16316/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Приватного агропромислового підприємства "Ранок" (вул. П. Кравчика, 17, офіс 64, м. Ладижин, Вінницька обл., 24321)

до: Вінницької митниці (вул. Д. Бадіки, 17, м. Вінниця, 21034)

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Приватне агропромислове підприємство "Ранок" (далі - позивач) з позовною заявою до Вінницької митниці (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2025 №UA4010002025639, №UA4010002025640 та №UA4010002025641.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ним вимог митного законодавства щодо правильності визначення країни походження товару, бази оподаткування та повноти сплати митних платежів за митною декларацією від 03.07.2023 №23UA401020034107U1. За результатами такої перевірки складено акт №21/25/7.4-19/30806493 від 22.05.2025, у якому митний орган дійшов висновку про порушення позивачем положень Митного та Податкового кодексів України, що, на думку митниці, призвело до заниження сум антидемпінгового мита, ввізного мита та податку на додану вартість. На підставі зазначеного акта відповідачем 12.06.2025 винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р» №UA4010002025639, №UA4010002025640 та №UA4010002025641. Позивач наголошує, що перевірку проведено без наявності передбачених законом обґрунтованих сумнівів щодо дійсності документів про походження товару, а висновки акту сформульовані без врахування всіх фактичних обставин, які підтверджують румунське походження імпортованої солі. Зокрема, виробник LAIRMED GLOBAL SRL офіційно повідомив про відсутність будь-яких запитів від румунських митних органів щодо перевірки походження товару за інвойсом №29/28.06.2023 та засвідчив наявність усіх документів, які підтверджують преференційний статус товару. Попри це, митниця, посилаючись на лист румунських органів про ненадання експортером документів, неправомірно відмовила у застосуванні преференційного режиму. Враховуючи наведене, позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 01.12.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15.12.2025 за вх.№78479/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію, відповідач зазначає, що позивачем за МД від 03.07.2023 № 23UA401020034107U1, на підставі зовнішньоекономічного договору від 13.12.2022 № 04/22, укладеного з нерезидентом LAIRMED GLOBAL SRL (Румунія), ввозився товар: ««Сіль придатна для споживання людьми - Food Salt, bag 25 kg - Сіль харчова нейодована в мішках по 25 кг - 25 000 кг. Торгівельна марка: SALROM. Виробник: Salina Slanic Prahova. Країна виробництва: Румунія (RO)». При проведенні перевірки обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування встановлено, що під час декларування позивачем за вищевказаною митною декларацією отримано (надано) пільги, а саме - застосовано преференцію за кодом 410 (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС). З метою підтвердження країни походження та застосування режиму вільної торгівлі під час митного оформлення товару за зазначеною митною декларацією Відповідач зауважує, що ним, відповідно до ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, до Державної митної служби України направлено запит від 08.08.2023 № 7.12-1/15-01/4/5808 з проханням надати допомогу в проведенні перевірки декларації про походження та даних, які у ній містяться. Так, листом уповноваженого органу Румунії від 04.11.2024 №26493,26678, доведений листом Держмитслужби від 07.11.2024 №15/15-03-01/7/5775 (вхідний Вінницької митниці від 07.11.2024 №13257/4-3), повідомлено, що в ході проведеної перевірки експортер товару не надав доказів чи документів, які б дозволяли застосувати преференції (які б підтверджували преференційне походження товару). Враховуючи наведене, відповідачем встановлено, що преференційне походження товарів не підтверджено, а пільги надані (отримані) позивачеві з порушенням вимог Доповнення І Регіональної конвенції. У зв`язку із зазначеними обставинами відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку стану дотримання позивачем вимог законодавства України з питань державної митної справи в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг, за результатами якої й винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Разом із відзивом відповідачем подано клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Ухвалою суду від 05.10.2026 у задоволенні вищевказаного клопотання відповідача відмовлено. Крім того, цією ухвалою у відповідача витребувано належним чином засвідчену копію запиту від 08.08.2023 № 7.12-1/15-01/4/5808 щодо перевірки походження товару за інвойсом №29/28.06.2023 від 28.06.2023, листи уповноваженого органу Румунії від 04.11.2024 № 26493, 26678, а також лист Держмитслужби від 07.11.2024 № 15/15-03-01/7/5775 (вхідний Вінницької митниці від 07.11.2024 № 13257/4-3) .

09.10.2026 та 15.10.2026 відповідачем надано до суду витребувані докази.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Позивачем за митною декларацією від 03.07.2023 №23UA401020034107U1 здійснено митне оформлення солі, придатної для споживання людьми, в мішках по 25 кг – 25 000 кг, торгівельної марки SALROM, країна виробництва: Румунія.

Декларантом здійснено декларування преференційного походження товарів із зазначенням у митних деклараціях коду пільги (преференції) на товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС, « 410» (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС).

Для підтвердження преференційного походження товарів позивачем подано декларацію про походження, складену експортером LAIRMED GLOBAL SRL (Румунія) на партію товару, сукупна вартість якої не перевищує 6 000 Євро, інвойс від 28.06.2023 №29/28.06.2023. У вказаному документі вказано про те, що товар має преференційне походження з Румунії.

Митне оформлення товарів проведено згідно коду преференції « 410» «Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС», із застосуванням преференційної ставки ввізного мита.

08.08.2023 відповідачем направлено запит №7.12-1/15-01/4/5808 до Державної митної служби з подальшим перенаправленням уповноваженим органам Румунії з проханням надати допомогу у проведенні перевірки вищевказаної декларації про походження товару. Як зазначено в запиті, необхідність перевірки виникла у зв`язку із сумнівами щодо преференційного статусу товару «сіль харчова», зазначеного експортером в декларації про походження, та його відповідності вимогам Доповнення І Угоди про асоціацію. Вказаний експортер вже тривалий час здійснює митне оформлення ідентичних товарів (оформлено 41 МД) з поданням декларацій про походження, складених експортером на партію товару, сукупна вартість якої не перевищує 6 000 Євро. Крім того, виробник товару, зазначений в митних деклараціях, відрізняється від експортера, який складає декларації про преференційне походження товарів.

05.11.2024 від уповноваженого органу Румунії надійшов лист №26493-26678/04.11.2024, в якому зазначено про те, що експортер не надав документи на підтвердження заявленого походження товару, а тому встановити чи відповідають експортовані товари, зазначені у сертифікаті походження, що міститься в інвойсі №29/28.06.2023, виданому LAIRMED GLOBAL SRL, правилам походження згідно з положеннями Додатка 1 до Регіональної конвенції щодо пан-євро-середземноморських преференційних правил походження.

В подальшому, на підставі наказу відповідача від 23.04.2025 №115 проведено документальну невиїзну перевірка дотримання позивачем дотримання вимог законодавства України з питань митної справи за митною декларацією від 03.07.2023 №23UA401020034107U1 .

За результатами перевірки складено акт від 22.05.2025 №21/25/7.4-19/30806493.

Як вбачається із змісту акту перевірки, нею встановлено порушення позивачем:

- ч. 1 ст. 257, п. 2 ч. 1 та ч. 4 ст. 275 Митного кодексу України, рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 25.01.2019 №АД-404/2019/4411-03 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну солі кухонної виварної ґатунку екстра походженням з Республіки Білорусь», в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті антидемпінгового мита на суму 27 191, 95 грн;

- п. 187.8 ст. 187, п. 190 ст. 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на суму 6 356, 27 грн;

- ст. 15, ст. 21 Доповнення 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, ч. 1 та 8 ст. 257, ч. 1 ст. 281 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на суму 4 589, 36 грн

На підставі зазначеного акту, відповідачем 12.06.2025 винесено податкові повідомлення-рішення №UA4010002025639, №UA4010002025640 та №UA4010002025641, якими збільшено суми грошового зобов`язання та застосовано штрафні санкції.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням Державної митної служби України від 24.10.2025 скаргу повернуто без розгляду.

Відтак, з метою скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 12.06.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Ч. 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України (далі – МК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та іншими законами України.

Частиною 1 ст. 1 МК України передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (ч. 2 ст.1 МК України).

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 4 МК України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядкую

Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом ст. 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч. 1 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною першою ст. 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Положеннями ч. 7 ст. 54 МК України визначено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску.

За приписами ч. 1 та 2 ст. 293 МК України особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, є декларант, крім випадку, визначеного абзацом другим цієї частини. У разі якщо декларування товарів здійснюється (здійснювалося) непрямим митним представником, особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, є утримувач митного режиму.

У разі якщо декларування товарів, що переміщуються (пересилаються) на митну територію України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях, здійснюється оператором поштового зв`язку, експрес-перевізником шляхом подання реєстрів (тимчасових та/або додаткових), особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, є оператор поштового зв`язку, експрес-перевізник.

Особою, на яку покладається обов`язок із сплати донарахованих митних платежів - грошового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 336 МК України встановлено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом пост-митного контролю.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 344-1 МК України для цілей пост-митного контролю митні органи мають право перевіряти:

правильність, точність, повноту та достовірність інформації, що міститься у митній декларації, митне оформлення якої завершено;

наявність, точність, правильність і достовірність документів, на підставі яких товари поміщені у відповідні митні режими, а також існування, справжність, правильність і дійсність будь-якого підтвердного документа, у тому числі шляхом перевірки облікових записів підприємства та іншої документації щодо операцій із відповідними товарами або щодо попередніх та/або наступних комерційних операцій із такими товарами після їх випуску; з

аконність ввезення (пересилання) товарів на митну територію України, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України;

своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Пост-митний контроль здійснюється шляхом проведення:

доперевірочного аналізу митних декларацій, митне оформлення яких завершено;

документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Частинами першою-четвертою та шостою ст. 345 МК України встановлено, що документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи пересвідчуються в такому: у правильності, точності, повноті та достовірності інформації, що міститься у митній декларації, митне оформлення якої завершено; у наявності, точності, правильності і достовірності документів, на підставі яких товари поміщені у відповідні митні режими, а також існуванні, справжності, правильності і дійсності будь-якого підтвердного документа, у тому числі шляхом перевірки облікових записів та іншої документації підприємства щодо операцій із відповідними товарами або щодо попередніх та/або наступних комерційних операцій із такими товарами після їх випуску; у законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України; у своєчасності, достовірності, повноті нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України.

Митні органи мають право проводити документальні виїзні (планові або позапланові) та документальні невиїзні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, в тому числі залежно від країни походження товарів, застосування знижених ставок ввізного мита; 3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення; 4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або умовам процедури кінцевого використання, та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, та/або документів та інформації, отриманих від уповноважених органів (організацій) іноземних держав, інформації, заявленій митним органам під час митного контролю, митного оформлення товарів; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Під час проведення документальної перевірки посадові особи митного органу повинні реалізовувати визначені цим Кодексом повноваження виключно в обсязі, необхідному для з`ясування питань такої перевірки.

Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, здійснення заходів, передбачених законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення фактів або отримання документів, інформації (відомостей), що свідчать про порушення законодавства України з питань митної справи, під час здійснення доперевірочного аналізу митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів (організацій) іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Згідно зі ст. 352 МК України посадовими особами митних органів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів (організацій) іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 75 МК України для поміщення товарів у митний режим імпорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна: виконати встановлені відповідно до закону вимоги щодо заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

За нормами ч. 1 ст. 270 МК України правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, митом, крім особливих видів мита, встановлюються цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правила оподаткування особливими видами мита встановлюються законами України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», окремим законом щодо встановлення додаткового імпортного збору.

Правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, іншими (крім мита) митними платежами встановлюються Податковим кодексом України з урахуванням особливостей, що визначаються цим Кодексом (ч. 2 ст. 270 МК України).

Так, згідно з п. 190.1 ст. 190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.

Відповідно до чч. 1 ст. 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною другою ст. 271 МК України встановлено, що в Україні застосовуються такі види мита: 1) ввізне мито; 2) вивізне мито; 3) сезонне мито; 4) особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне, додатковий імпортний збір.

Ввізне мито, відповідно до положень ст. 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

За приписами ч. 1 ст. 275 МК України у випадках, передбачених законами України (якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України), з метою захисту економічних інтересів України та українських товаровиробників у разі ввезення товарів на митну територію України, незалежно від інших видів мита, можуть застосовуватися особливі види мита: 1) спеціальне мито; 2) антидемпінгове мито; 3) компенсаційне мито; 4) додатковий імпортний збір.

Частиною четвертою ст. 275 МК України встановлено, що антидемпінгове мито встановлюється відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об`єктом демпінгу, що заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди національному товаровиробнику.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» від 08.11.2017 № 2187-VIII Верховна Рада України постановила приєднатися до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Регіональна конвенція).

Частиною першою ст. 15 Регіональної конвенції встановлено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару EUR-МЕD, зразок якого наведений у Додатку III Ь; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься декларацією походження або декларацією походження ЕUR-МЕD), надана експортером до інвойса.

Повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Статтею 21 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що декларація про походження або декларація про походження EUR-МЕD, зазначена в статті 15(1)(с), може бути складена:

(a) уповноваженим експортером відповідно до положень Статті 23, або

(b) експортером на будь-яку партію товару, що складається з однієї або більше одиниць упаковки, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Експортер, який складає декларацію про походження або декларацію про походження EUR-МЕD, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.

Складання декларації про походження або декларації про походження EUR-МЕD здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV а та Ь, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цих Додатках, і відповідно до положень національного законодавства країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами.

Декларації про походження та декларації про походження EUR-МЕD мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте уповноважений експортер у розумінні Статті 22 не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам Договірної сторони-експортера письмове зобов`язання нести повну відповідальність за будь-яку декларацію про походження, у якій він зазначений, так, ніби вона підписана ним власноручно.

Декларація про походження або декларація про походження EUR-МЕD може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше, ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.

Статтями 31, 32 Доповнення І до Регіональної конвенції передбачено процедуру здійснення перевірки достовірності підтверджень походження товарів та правильності інформації, що в них міститься.

Відповідно до положень зазначених статей, з метою належного застосування цієї Конвенції Договірні Сторони повинні допомагати один одному, через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару ЕUR.1 та EUR-MED, декларацій про походження і декларацій про походження EUR-MED та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог Регіональної конвенції.

Таким чином, Регіональна конвенція надає уповноваженим органам право здійснювати перевірки підтверджень походження товарів після закінчення їх митного оформлення у країні імпорту як за наявності обґрунтованих сумнівів, так і вибірково.

Пунктом 2 ст. 32 Доповнення І Регіональної конвенції визначено, що з метою реалізації перевірок митні органи Договірної сторони імпортера повинні повернути документ, що підтверджує походження, або його копію органам країни експорту, вказавши, за необхідності, причини запиту.

Відповідно до п. 3 ст. 32 Доповнення І Регіональної конвенції перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам Конвенції (п. 5 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції).

Крім того, Законом України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 16 вересня 2014 року № 1678-VII, ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода).

Статтею 33 Протоколу І Угоди врегульовано питання щодо перевірки підтверджень походження товару.

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запиту, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції

Також згідно зі ст. 22 Протоколу І до Угоди декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена:

(a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу, або

(b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами.

Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно.

Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.

Отже, саме митний орган Договірної сторони країни експорту видає декларацію про походження товару.

Аналіз наведених норм міжнародного законодавства та законодавства України дає підстави для висновку, що однією із передумов для використання переваг, передбачених Угодою про асоціацію, є надання документа, що підтверджує походження товару, зокрема декларації про походження товару.

Разом з тим наявність декларації про походження сама по собі не вичерпує предмета доказування, оскільки відповідно до Регіональної конвенції та Протоколу І до Угоди про асоціацію держава імпорту має право перевіряти такі документи.

Згідно з п. 5 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції митні органи, на запит яких проводилась перевірка, мають бути повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати: 1) чи є перевірені документи достовірними; 2) чи можуть розглядувані товари бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін; 3) чи виконано інші вимоги Конвенції. Аналогічні вимоги містить ст. 33 Протоколу І до Угоди.

Випадки, за яких митний орган держави імпорту за відсутності виняткових обставин повинен відмовити у наданні права на преференції, визначені прямо. Це наявність обґрунтованого сумніву за умови, що відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати його подання. Це також ситуація, коли відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності документа або справжнього походження товарів.

Згідно з п. 1 ст. 33 Доповнення І до Регіональної конвенції спори щодо процедур перевірки за ст. 32, які не можуть бути вирішені між митними органами, передаються двосторонньому органу, встановленому відповідною угодою. Водночас п. 2 ст. 33 Доповнення І чітко встановлює, що в усіх випадках спори між імпортером і митними органами Договірної сторони-імпортера вирішуються відповідно до законодавства цієї країни. Аналогічні положення містяться і в ст. 33 Доповнення І. Тому спір між позивачем як імпортером і Вінницькою митницею підлягає вирішенню за нормами МК України та КАС України, а відповідь іноземного органу оцінюється судом як один із доказів у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження, декларація про походження товару або сертифікат про регіональне найменування товару.

Згідно з ч. 6 ст. 41 МК України декларація про походження товару є письмовою заявою про країну походження, зробленою у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи іншому документі, що стосується товару.

Позивач за митною декларацією від 03.07.2023 №23UA401020034107U1 подав декларацію про походження, складену експортером LAIRMED GLOBAL SRL на інвойсі від 28.06.2023 №29/28.06.2023 для партії товару вартістю до 6 000 євро, що відповідає ст. 21 Доповнення І до Регіональної конвенції та ст. 22 Протоколу І до Угоди. Відповідач не стверджує і не довів, що цю декларацію складено з порушенням форми, змісту, порядку підписання чи строків. Судом також не встановлено й того, що вона визнана недійсною чи підробленою.

З відповіді уповноваженого органу Румунії від 04.11.2024 №26493-26678 вбачається, що ним проведено перевірку декларації про походження (у листі зазначеної як «сертифікат походження»), складеної на інвойсі від 28.06.2023 №29/28.06.2023. Оскільки експортер LAIRMED GLOBAL SRL не надав документів на підтвердження заявленого походження, уповноважений орган вважає, що не може встановити, чи відповідають експортовані товари правилам походження згідно з положеннями Додатка I до Регіональної конвенції.

Водночас позивачем до позовної заяви долучено лист експортера LAIRMED GLOBAL SRL від 11.09.2025, в якому він повідомив, що рахунок-фактура від 28.06.2023 №29 румунській митниці не надавався, оскільки такий документ нею не запитувався. За період 2023-2025 років до експортера надійшов лише один лист митного органу від 10.02.2025 щодо підтвердження преференційного походження товару.

На підтвердження цього експортером долучено лист румунської митниці від 10.02.2025 №5365, у якому зазначено про необхідність надання підтвердження за деклараціями про походження, що були видані LAIRMED GLOBAL SRL та прийняті митницею Дорнешть, а саме за такими документами: №01/28.12.2022, №03/28.12.2022, №04/28.12.2022, №02/26.01.2023, №02/30.01.2023, №03/30.01.2023, №04/03.02.2023, №05/09.02.2023, №06/22.02.2023, №11/22.02.2023, №07/25.02.2023, №08/27.02.2023, №09/03.03.2023, №10/08.03.2023, №11/09.03.2023, №12/16.03.2023, №13/16.03.2023, №13/05.04.2023, №14/12.04.2023, №15/20.04.2023, №16/28.04.2023, №17/03.05.2023, №18/05.05.2023, №19/17.05.2023, №20/18.05.2023, №21/29.05.2023, №22/06.06.2023, №23/06.06.2023, №24/07.06.2023, №25/07.06.2023, №26/23.06.2023, №27/27.06.2023, №28/28.06.2023, №30/29.06.2023, №31/06.07.2023, №32/10.07.2023, №33/11.07.2023, №34/11.07.2023 та №35/21.08.2023.

Суд звертає увагу, що в зазначеному переліку декларацій про походження, підтвердження за якими запитано румунською митницею листом від 10.02.2025 №5365, декларація на рахунку-фактурі від 28.06.2023 №29, за якою здійснено митне оформлення за спірною митною декларацією, не зазначена (перелік містить документи №28/28.06.2023 та № 30/29.06.2023).

Крім цього, до матеріалів справи наданий лист експортера LAIRMED GLOBAL SRL, в якому він повідомив, що інших запитів до нього від митних органів Румунії не надходило. І він має усі необхідні документи для підтвердження преференційного походження товарів, у разі запиту румунських митних органів він готовий надати такі документи та підтвердити, що товари виготовлені в Румуніїї.

З наведеного вбачається, що уповноважений орган не вжив усіх необхідних заходів щодо отримання відомостей про підтвердження преференційного походження товару.

Суд також зважає на обставини, які, за позицією відповідача, зумовили сумніви, а саме оформлення значної кількості ідентичних партій з деклараціями на суму до 6 000 євро та відмінність виробника від експортера. Ці обставини самі по собі не свідчать про недостовірність декларації. Норми Конвенції та Протоколу не забороняють експортеру-постачальнику, який не є виробником, складати декларацію про походження, і не обмежують кількість партій, на які вона складається. До того ж відповідно до положень Угоди відповідальність за дані, внесені до декларації, несе експортер.

Верховний Суд у постанові від 15.09.2025 у справі № 140/7511/25, висновки якої суд відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховує, виходив з того, що відомості уповноваженого органу іноземної держави підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами. Одним із таких доказів є документи декларанта, подані під час митного оформлення. Суд касаційної інстанції зазначив, що митний орган не може невмотивовано надавати перевагу одним доказам перед іншими, а має обґрунтувати, чому відомості іноземного органу є належною і достовірною підставою для визначених ним наслідків та чому подані декларантом документи їх не спростовують.

Верховний Суд також вказав, що непідтвердження преференційного походження експортером само по собі не доводить фіктивності чи недійсності документа про походження. Сумнів же не є підставою для позбавлення особи права на розмитнення товару з преференцією.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Отже, відповідач має довести, що декларація експортера є недостовірною або що товар не має румунського походження.

Верховний Суд також звернув увагу, що за змістом ст. ст. 345, 351, 352 МК України документальна невиїзна перевірка передбачає перевірку правильності, точності, повноти та достовірності інформації в митних деклараціях і документах, на підставі яких здійснено митне оформлення. Ця перевірка проводиться з використанням визначених законом джерел, зокрема відомостей від уповноважених органів іноземних держав. Якщо ж для з`ясування обставин недостатньо можливостей невиїзної перевірки, МК України передбачає інші заходи митного контролю, зокрема документальну позапланову виїзну перевірку з проведенням зустрічних звірок.

Таким чином, відповідач не надав доказів того, що експортером не підтверджено дійсне походження товару.

Акт перевірки від 22.05.2025 №21/25/7.4-19/30806493 не містить обґрунтованих доводів про недостовірність поданої декларації чи про те, що товар походить з іншої країни.

Отже, враховуючи вищевикладене в сукупності, відповідач не довів, що відсутні підстави для застосування преференційної ставки за кодом пільги « 410».

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 12.06.2025 №UA4010002025639, №UA4010002025640, №UA4010002025641 винесені необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, та за недоведеності відповідачем їх правомірності, а тому є протиправними і підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 3028, 00 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 3028, 00 грн.

Суд зауважує, що позивачем по тексту позовної заяви вказано, що він поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Ч. 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень доводить, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності, а також подані до суду у визначені строки.

З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем не надано вищевказаних документів.

Згідно ст. 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Суд зазначає, що позивачем не подану заяву щодо надання необхідних документів після вирішення спору із зазначенням причин неможливості подання таких доказів до ухвалення рішення по суті спору.

За таких обставин, за відсутності відповідної заяви, неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, підстави для стягнення витрат на правничу допомогу відсутні.

Керуючись ст. 2, 73-77, 90, 134, 139, 143, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Приватного агропромислового підприємства "Ранок" до Вінницької митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької митниці від 12.06.2025 №UA4010002025639, №UA4010002025640, №UA4010002025641.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці на користь Приватного агропромислового підприємства "Ранок" судовий збір у сумі 3 028, 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Приватне агропромислове підприємство «РАНОК» (вул. П, Кравчика, 17, офіс 64, м. Ладижин, Вінницька обл., 24321, код ЄДРПОУ 30806493)

Відповідач: Вінницька митниця (вул. Д. Бадіки, 17, м. Вінниця, 21034, код ЄДРПОУ 43997544)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.10.2026 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна