Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №120/12493/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

Суд: Вінницький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №120/12493/25

Суддя: Свентух Віталій Михайлович

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 жовтня 2026 р. Справа № 120/12493/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №025650012167 від 21.08.2025 року щодо відмови в зарахуванні періодів роботи на території Республіки Білорусь згідно трудової книжки від 30.09.1974 року.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачам строк на подання відзиву.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області просить відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, оскільки приймаючи оскаржуване рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області керувалось нормами чинного законодавства.

Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у відзиві на позовну заяву, також просило у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки періоди роботи в Республіці Білорусь не зараховано до страхового стажу у зв`язку з припиненням дії відповідної міжнародної угоди.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

14.08.2025 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та прийнято рішення №025650012167 від 21.08.2025 року, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.

До страхового стажу роботи заявника не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки від 30.09.1974 з 16.06.1988 по 01.11.1989, з 01.02.1992 по 01.06.1992, з 27.10.1994 по 07.05.1998, з 01.07.1999 по 22.02.2000, з 09.03.2000 по 01.09.2003, з 10.01.2005 по 01.09.2011 та з 02.09.2011 по 30.06.2013, оскільки це робота в Республіці Білорусь, де припинена Угода про гарантії громадян учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року в м. Москва.

Позивач вважає, що відповідачем (2) протиправно не зараховано вказані періоди трудової діяльності до страхового стажу, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.

Як уже встановлено судом, позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 16.06.1988 по 01.11.1989, з 01.02.1992 по 01.06.1992, з 27.10.1994 по 07.05.1998, з 01.07.1999 по 22.02.2000, з 09.03.2000 по 01.09.2003, з 10.01.2005 по 01.09.2011 та з 02.09.2011 по 30.06.2013 на території Республіки Білорусь у зв`язку з припиненням дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо незарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу у зв`язку з припиненням дії Угоди від 13.03.1992, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, є багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав-учасниць СНД, у тому числі Україна та Республіка Білорусь (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди".

Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.

Отже, наведені положення Угоди передбачають врахування при встановленні права на пенсію та її обчисленні стажу, набутого на території держав-учасниць, а також заробітку за відповідні періоди роботи.

Як встановлено судом, спірні періоди роботи позивача на території Республіки Білорусь підтверджені належним чином оформленими записами у трудовій книжці від 30.09.1974.

Недоліків цих записів, які б ставили під сумнів їх достовірність або потребували додаткового підтвердження відповідних періодів роботи, відповідачами не наведено.

Водночас, підставою для незарахування зазначених періодів до страхового стажу відповідач (2) визначив припинення дії Угоди від 13.03.1992.

Суд вважає такі доводи безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" Україна вийшла із зазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Міністерство юстиції України повідомленням від 10.01.2023, опублікованим в Офіційному віснику України, підтвердило припинення дії Угоди для України з 19.06.2023.

Разом з тим, згідно з пунктом 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, припинення дії Угоди саме по собі не є підставою для неврахування стажу, набутого до її припинення, оскільки Угода прямо передбачає збереження пенсійних прав громадян.

За таких обставин суд дійшов висновку, що незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 16.06.1988 по 01.11.1989, з 01.02.1992 по 01.06.1992, з 27.10.1994 по 07.05.1998, з 01.07.1999 по 22.02.2000, з 09.03.2000 по 01.09.2003, з 10.01.2005 по 01.09.2011 та з 02.09.2011 по 30.06.2013 на території Республіки Білорусь виключно з підстав припинення дії Угоди від 13.03.1992 є безпідставним.

Подібних висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №560/626/26 від 07 вересня 2026 року.

Отже, суд дійшов до переконання, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №025650012167 від 21.08.2025 року, яким позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи прийнято не обґрунтовано, а тому підлягає скасуванню як протиправне.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 16.06.1988 по 01.11.1989, з 01.02.1992 по 01.06.1992, з 27.10.1994 по 07.05.1998, з 01.07.1999 по 22.02.2000, з 09.03.2000 по 01.09.2003, з 10.01.2005 по 01.09.2011 та з 02.09.2011 по 30.06.2013, згідно трудової книжки від 30.09.1974 року.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що спірне рішення №025650012167 від 21.08.2025 року прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, на користь позивача слід стягнути понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №025650012167 від 21.08.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 16.06.1988 по 01.11.1989, з 01.02.1992 по 01.06.1992, з 27.10.1994 по 07.05.1998, з 01.07.1999 по 22.02.2000, з 09.03.2000 по 01.09.2003, з 10.01.2005 по 01.09.2011 та з 02.09.2011 по 30.06.2013, згідно трудової книжки від 30.09.1974 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 1211,20 грн. (тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач (1): Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ 13322403);

Відповідач (2): Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, 4, м. Ужгород, 88000, ЄДРПОУ 20453063).

Суддя Свентух Віталій Михайлович

Оригінал: reyestr.court.gov.ua