Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №750/12041/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/12041/25

Головуючий у першій інстанції – Хоменко Л. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1859/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Любчика О.В., Супруна О.П.,

секретарі судового засідання Герасименко Ю.О., Мисник С.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Перша чернігівська державна нотаріальна контора,

особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року (суддя – Хоменко Л.В., місце ухвалення – м. Чернігів, дата складання повного рішення – 10.06.2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просив визначити йому додатковий строк тривалістю в два місяці для подання заяви до нотаріальних органів про прийняття спадщини за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_5 .

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 його батька ОСОБА_5 залишилося спадкове майно. Вказує, що він, його рідні сестра ОСОБА_2 та брат ОСОБА_6 , як спадкоємці першої черги були обізнані, що батьком був складений заповіт на користь онуки ОСОБА_7 , яка і прийняла спадщину. Тому позивач і не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а з такою заявою звернулась лише сестра ОСОБА_2 , оскільки на час смерті батька була непрацездатною й мала обов`язкову частку у спадщині. 13 серпня 2025 року від державного нотаріуса Першої чернігівської державної нотаріальної контори позивачем отримано повідомлення про наявність заповіту від 14.07.1994, складеного батьком на його користь на все майно. Причиною невчасного подання до органу нотаріату заяви про прийняття спадщини позивач зазначає те, що ні він, ні його родичі не знали й не могли знати про складання батьком даного заповіту на його ім`я.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви для прийняття спадщини відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим його позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт вказує, що місцевим судом не враховано, що позивач не вчиняв активних дій, не подав заяву про прийняття спадщини не тому, що не бажав прийняти спадщину, а тому, що йому було відомо про існування іншого заповіту на користь онуки ОСОБА_3 . У зв`язку з цим, будучи обізнаним про існування заповіту не на його користь, позивач розумів, що звернення з заявою про спадкування за законом не надасть йому право на оформлення спадщини.

Апелянт також зазначає, що в разі його звернення із заявою про прийняття спадщини за законом, нотаріус не зміг б оформити йому спадщину за заповітом.

Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач послалась на безпідставність заявлених позивачем вимог, оскільки ним не надано належних і допустимих доказів існування об`єктивних, непереборних та істотних труднощів, які б унеможливлювали звернення до нотаріуса протягом більше ніж десять років.

Зауважує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту не є автоматично поважною причиною, оскільки особа повинна проявляти розумну обачність щодо можливого спадкування після смерті родича. До того ж, спадкоємець має право звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини навіть без відомостей про заповіт.

Вказує, що позивач знав про смерть спадкодавця та відкриття спадщини, проте жодних дій для її прийняття у встановлений законом строк не вчинив.

Акцентує увагу, що визначення позивачу додаткового строку через понад десять років порушить принцип правової визначеності та законні права інших спадкоємців, які вже прийняли спадщину, оформили свої права, несуть витрати щодо утримання майна та добросовісно користуються ним.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Згідно копії повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 28.08.2025, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

ОСОБА_5 на день смерті був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1 ; разом з ним були зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради №19902 від 17.10.2026.

ОСОБА_5 за життя склав такі заповіти:

- 19 липня 1994 року, посвідчений головою виконавчого комітету Киїнської сільської ради народних депутатів, зареєстрований у реєстрі за №15, яким заповів все належне йому майно, – ОСОБА_1 (а.с. 10);

- 02 вересня 1999 року, посвідчений державним нотаріусом Чернігівської районної державної нотаріальної контори Соломко І.І., зареєстрований у реєстрі за №23562, яким заповів 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та всі речі домашнього вжитку, – ОСОБА_7 (а.с. 42 зворот);

- 19 січня 2001 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Ковтун К.В., зареєстрований у реєстрі за №123, яким заповів квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_3 , – ОСОБА_9 (а.с. 45 зворот).

Згідно договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки від 20.06.2008, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Пантелієнком О.С. та зареєстрованого в реєстрі за №2693, ОСОБА_5 продав ОСОБА_10 належну йому квартиру АДРЕСА_4 (а.с. 105).

Із копії спадкової справи №915/2012 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , заведеної Першою чернігівською державною нотаріальною конторою (а.с. 42-47), вбачається, що 25 жовтня 2012 року із заявою про прийняття спадщини за законом та за заповітом звернулась онука спадкодавця - ОСОБА_3 , яка згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 10.10.2008, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, змінила прізвище зі « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_12 ». Також із заявою про прийняття спадщини за законом звернулась дочка спадкодавця - ОСОБА_2 , вказуючи, що є непрацездатною за віком а має право на обов`язкову долю згідно ст. 1241 ЦК України.

07 серпня 2025 року Перша чернігівська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 , що до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 заведена спадкова справа №915/2012, і 19 липня 1994 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений головою виконавчого комітету Киїнської сільської Ради народних депутатів за реєстровим №15, яким все майно заповів ОСОБА_1 , а також роз`яснила заявнику строки звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та наслідки неприйняття спадщини (а.с. 9, 47).

У матеріалах спадкової справи міститься заява ОСОБА_1 до Першої чернігівської державної нотаріальної контори від 29.08.2025, у якій заявник повідомляє, що після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_5 у встановлений строк він спадщину не прийняв, а 29.08.2025 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова із позовною заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, тому просить не видавати свідоцтво про право на спадщину до вирішення справи по суті (а.с. 47 зворот).

Відомості про видачу свідоцтв про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, у матеріалах спадкової справи відсутні.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

У ст. 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч. 1). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч. 2). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Статтею 1268 ЦК України регламентовано прийняття спадщини, а саме: спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1); не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (ч. 2); спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. 3); малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою – четвертою статті 1273 цього Кодексу (ч. 4); незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5).

Водночас у ч. 1 ст. 1269 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності причин, які за змістом ч. 3 ст. 1272 ЦК України могли б вважатися поважними (тобто пов`язаними з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами). Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23, постанову Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №344/4418/22, суд зазначив, що необізнаність про наявність заповіту, складеного на позивача, який є спадкоємцем за законом першої черги та знав про смерть спадкодавця, не є поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який доводиться батьком позивачу ОСОБА_1 , відповідачу ОСОБА_2 та дідом відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_5 в установлений законом строк та порядку позивач та відповідач ОСОБА_4 не прийняли спадщину, тоді як таким правом скористались відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується відомостями спадкової справи Першої чернігівської державної нотаріальної контори №915/2012.

За змістом ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Системний аналіз зазначеної норми закону вказує на те, що такий позов може бути задоволений в разі надання позивачем доказів наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, якими є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, що також узгоджується з правовими позиціями, викладеними в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування».

Отже, правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1/ у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2/ ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість (ст. 3 ЦК України).

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Верховний Суд у своїй усталеній практиці сформулював ряд правих висновків, згідно з якими поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців з наявністю заповіту, який є єдиною підставою спадкування; тощо. При цьому судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача зі строком і порядком прийняття спадщини; необізнаність особи з наявністю спадкового майна та відкриття спадщини; похилий вік; непрацездатність; невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови тощо (постанови від 17.02.2022 у справі №953/15603/20, від 20.01.2021 у справі №752/11156/180ц, від 11.11.2020 у справі №750/262/20 та інші).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 причиною несвоєчасного звернення до органу нотаріату із заявою про прийняття спадщини після смерті батька вказав, що не був обізнаний про складання спадкодавцем заповіту на його ім`я, а вважав спадкоємицею його онуку ОСОБА_13 , на яку батько склав заповіт.

Велика Палата Верховного Суду у п. 154 постанови від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23, виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

Тому, місцевий суд правильно зазначив, що оскільки позивач є спадкоємцем за законом першої черги, то його необізнаність про існування вказаного заповіту при намірі успадкувати майно, жодним чином не унеможливлювала своєчасного звернення до нотаріуса для прийняття спадщини.

Одночасно апеляційний суд вважає слушними доводи відзиву відповідача, що позивач, будучи обізнаним про смерть спадкодавця, проявив пасивність і упродовж тривалого періоду часу (понад 12 років) не вчиняв ніяких активних дій для прийняття спадщини.

Крім того, колегія суддів зауважує, що з огляду на вищевказані правові висновки Верховного Суду, не подання позивачем заяви про прийняття спадщини через обізнаність про існування іншого заповіту спадкодавця на користь онуки ОСОБА_3 , не є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки не є тією непереборною обставиною, яка б унеможливлювала своєчасному зверненню до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, зокрема, як це вчинила сестра позивача ОСОБА_2 .

Натомість колегія суддів зазначає, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (див. п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23).

Апеляційний суд також констатує, що звернення позивача до органу нотаріату про прийняття спадщини, а до суду – про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, після спливу понад дванадцять років із часу смерті спадкодавця не відповідає засадам розумності, добросовісності та справедливості.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про пасивну поведінку позивача та неповажність зазначених ним причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, оскільки вони не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, що перешкоджали б спадкоємцю вчасно подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено внаслідок повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з дотриманням вимог закону, а викладені у рішенні суду висновки відповідають обставинам справи та грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, апеляційний суд виходить з наступного.

З аналізу положень ст. 13 ЦПК України вбачається, що суд зобов`язаний вирішити справу за тим зверненням особи, що пред`явлене, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому (принцип диспозитивності цивільного судочинства).

Відповідач – це особа, яка на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

За приписами ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача (ч. 1). Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч. 2). Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови – підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, – належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач – це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідачами у такій категорії справ є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування»).

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 в жоден із способів, передбачених ст. 1268, 1269 ЦК України, не прийняла спадщину.

Крім того, всупереч вимог ст. 13, 51 ЦПК України місцевий суд самостійно, за власною ініціативою та без наявності відповідного клопотання сторони позивача, залучив ОСОБА_4 як співвідповідача, що підтверджується змістом заяв ОСОБА_1 та його представника - адвоката Чікової Т.А. (а.с. 66, 67), протоколу судового засідання №5782822 від 23.01.2026 (а.с. 69) і прослуханим технічним записом фіксації судового засідання.

Отже, у даній справі ОСОБА_4 не може вважатися належним відповідачем, тоді як такими є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які в установлені законом строк і порядку прийняли спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_5 .

За таких обставин, суд першої інстанції правильно відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по суті заявлених вимог, дійшов помилкового висновку щодо мотивів такої відмови й до неналежного відповідача ОСОБА_4 .

У довідці Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради №19902 від 17.10.2026 зазначено, що на день смерті ОСОБА_5 разом з ним був зареєстрований ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який доводиться спадкодавцю онуком.

Однак, ОСОБА_8 не може входити до суб`єктного складу належних відповідачів у виниклому спорі, оскільки заповіт на нього спадкодавцем не складався, тоді як онук згідно ст. 1265 ЦК України відноситься до спадкоємців п`ятої черги за законом, а відповідач ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, належить до кола до спадкоємців першої черговості (ст. 1261 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ч. 1). Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (ч. 2).

Отже, у даній справі законні права, свободи та інтереси ОСОБА_8 жодним чином не зачіпаються.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює про необхідність зміни судового рішення щодо відмови в задоволенні позову стосовно відповідача ОСОБА_4 з вищенаведених підстав.

Відтак, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10.06.2026 у відповідності до ч. 4 ст. 376 ЦПК України слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки у вимогах апеляційної скарги не ставилося питання про зміну судового рішення за неправильністю його мотивувальної частини, то судовий збір, сплачений позивачем у суді першої інстанції та за апеляційний перегляд справи, розподілу не підлягає.

Керуючись ст. 367-369, 374, 376 ч. 4, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року – змінити, виклавши його мотивувальну частину щодо відмови в задоволенні позову стосовно відповідача ОСОБА_4 в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.В. Любчик

О.П. Супрун