Суд: Чернігівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №735/274/26
Суддя: Мамонова О. Є.
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
21 жовтня 2026 рокум. Чернігів
Унікальний номер справи № 735/274/26
Головуючий у першій інстанції – Грушко О. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1873/26
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Мамонової О.Є.,
суддів Висоцької Н. В., Супруна О. П.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-капітал» на рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 24 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У С Т А Н О В И В:
У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» (далі по тексту – ТОВ «ФК «Кредит-капітал», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №Р29.296.70374 від 12.09.2016 в загальному розмірі 56 306,60 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.09.2016 між ПАТ «Ідея банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Р29.296.70374, відповідно до якого відповідачу надано споживчий кредит на умовах платності та поворотності.
Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначені умовами договору. Відповідач тривалий час своєчасно не вносить платежі на повернення кредиту, чим порушує взяті на себе договірні зобов`язання.
26.11.2020 між АТ «Ідея банк» та ТОВ «ФК «Кредит-капітал» укладено договір факторингу №12/84, за умовами якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги, у тому числі і до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором.
Станом на дату подання позову сума заборгованості відповідача становить 56 306,60 грн, з них: 17 259,44 грн – заборгованість за тілом кредиту, 7 909,07 грн – заборгованість завідсотками, 31 138,09 грн – заборгованість за комісією.
Рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 24.06.2026 позов ТОВ «ФК «Кредит-капітал» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-капітал» заборгованість за кредитним договором №Р29.296.70374, яка складається: заборгованість за тілом кредиту – 414,44 грн, заборгованість за відсотками – 7 909,07 грн, а всього на суму 8 323,51 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплачені останнім судовий збір у сумі 400 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 200 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Кредит-капітал» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що умови кредитного договору, зокрема щодо встановлення комісій та інших платежів, були належним чином доведені до відома відповідача до його підписання, та відповідач, підписавши договір, погодився з усіма його умовами відповідно до принципу свободи договору.
Заявник зазначає, що укладення кредитного договору, у тому числі включення комісії до нього, не є порушенням ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Указує, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, не подав відзиву на позовну заяву та не подав будь яких інших заперечень щодо заявлених позивачем позовних вимог, у тому числі щодо правомірності нарахування комісії або її розміру.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-капітал» про стягнення заборгованості за комісією, суд першої інстанції виходив з того, що умови кредитного договору про оплату за обслуговування кредитної заборгованості відповідачем на користь позивача є несправедливими. У зв`язку із визнанням умов договору стосовно оплати за розрахунково-касове обслуговування несправедливими, кошти, які відповідач сплатив позивачеві в якості комісії, суд врахував на погашення тіла кредиту.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що 12.09.2016 між ПАТ «Ідея банк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби у сумі 19 999 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
Пунктами 1.2.-1.5., 1.7.-1.10., 1.12., 2.1.-2.3., 2.7., 5.2., 5.7. кредитного договору передбачено, що банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 48 місяців. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок, вказаний позичальником, надалі по тексту - «БПР» (при видачі кредиту у готівковій формі).
Цим договором позичальник доручає та дає розпорядження банку переказати в безготівковій формі кредитні кошти: 1) позичальнику в належній до виплати частині за такими реквізитами ОТР-bank, 300528, 19390819, 29092000100133, 2) страховику в частині суми страхового платежу, належного страховику, через транзитний рахунок банку.
За користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 6% (маржу банку).
Станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за рішенням Правління банку, становить 9,50%, що разом з маржею банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15,5000%.
Змінна частина ставки дорівнює потрійній середньозваженій процентній ставці за новими депозитами домашніх господарств у гривні по всій банківській системі України за попередній місяць (під «попереднім» розуміється останній місяць, за який опублікована інформація на сайті НБУ на момент затвердження змінної частини процентної ставки по кредиту) (розділ статистика, грошово-кредитна та фінансова статистика, статистичний бюлетень (електронне видання), надалі - «Індекс». Індекс встановлюється Національний банком України та використовується, як база для визначення процентної ставки. Індекс переглядається та може змінюватись банком щомісячно. Статистичні дані Національного банку України, які містять індекс, розміщуються для ознайомлення відповідно до графіку поширення статистичних даних на офіційному сайті Національного Банку України за адресоюhttp://www.bank.gov.ua. Сторони домовились, що у випадку зміни назви статистичних даних, які містять індекс, чи посилання на них, але без зміни їх економічної суті, сторони не вносять змін до договору і такі дані продовжують використовуватись у формулі визначення змінної частини ставки.
Банк може в будь який момент за рішенням Правління банку визначити змінну частину процентної ставки нижчу між ставка, яка розрахована відповіднодо п. 1.5. цього договору на основі зміни ключових ринкових показників.
Банк повідомляє позичальника про зміну розміру процентної ставки та надсилає позичальнику новий графік щомісячних платежів за кредитним договором листом без внесення змін (доповнень) до договору не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої почне діяти нова ставка. Таке повідомлення вважається надісланим в день його відправлення на адресу позичальника, що зазначена в цьому договорі. До направлення повідомлення на адресу позичальника поштою прирівнюється також і його вручення позичальнику, члену його родини чи представнику позичальника під розписку. Новий графік щомісячних платежів стає невід`ємною частиною цього договору.
Максимальний розмір, до якого може бути збільшена змінювана процентна ставка за кредитом, протягом всього строку кредитування становить 60% річних.
Позичальник стверджує, що розуміє суть і принципи визначення процентної ставки, усвідомлює ризики, які випливають із змінної частини ставки протягом всього строку кредитування, погоджується на ці ризики.
За обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором (далі - «графік щомісячних платежів»).
Позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 48 щомісячних внесках включно до 12 дня/числа кожного місяця, згідно графіку щомісячних платежів. Платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок № НОМЕР_1 в банку, МФО 336310, з якого проводиться погашення заборгованості за договором у такій черговості: 1) для оплати прострочених процентів, простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості; 2) для оплати простроченої заборгованості по кредиту; 3) для погашення строкових процентів та строкової плати за обслуговування кредитної заборгованості; 4) для погашення строкової заборгованості по кредиту; 5) для погашення штрафних санкцій (пені) згідно п. 3.3.1. цього договору; 6) погашення іншої заборгованості (в т.ч. дострокове погашення заборгованості за кредитом). Черговість погашення заборгованості, встановлена цим пунктом договору, може змінюватись за згодою сторін. Погашення простроченої заборгованості за цим договором (крім штрафних санкцій) здійснюється шляхом списання банком з транзитного рахунку суми простроченої заборгованості в день надходження грошових коштів на транзитний рахунок. Погашення іншої заборгованості здійснюється в терміни погашення заборгованості визначені графіком щомісячних платежів.
Сторони домовились, що у випадку порушення позичальником термінів сплати платежів за договором (строків) сплати платежів за договором (виникнення простроченої заборгованості), банк має право змінити черговість погашення заборгованості за кредитом, передбачену п. 2.1. договору, та встановили, що платежі для погашення заборгованості за кредитом можуть, за рішенням банку, здійснюватися у наступній черговості: 1) для погашення простроченої заборгованості по кредиту; 2) для погашення прострочених процентів, простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості; 3) для погашення строкових процентів, строкової плати за обслуговування кредитної заборгованості; 4) для погашення строкової заборгованості по кредиту; 5) для погашення штрафних санкцій згідно п. 3.3. цього договору; 6) погашення іншої заборгованості.
У випадку, якщо позичальник усуне порушення умов договору в частині порушення термінів (строків) сплати платежів, банк має право відновити черговість погашення заборгованості за кредитом, передбачену п. 2.1. договору.
Нарахування процентів здійснюється 2 рази на місяць за методом «факт/факт», а плата за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати видачі кредиту. Нарахування процентів і плати за обслуговування кредитної заборгованості припиняється після повного повернення кредиту, а також у інших випадках, передбачених цим договором.
Цей договір є укладеним з дня його підписання сторонами та діє протягом строку кредитування, але в будь якому випадку до повно виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.
Згідно постанови НБУ №168 від 10.05.2007 реальна річна процентна ставка складає 195.5000%. Абсолютне значення подорожчання кредиту складає 54152.8000 грн. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення позичальником грошових зобов`язань відповідно до п. 2.1. цього договору.
У п. 6.1. кредитного договору наведено графік щомісячних платежів за кредитним договором.
Також ОСОБА_1 та ТДВ «Страхова компанія «АХА страхування життя» підписано заяву-приєднання (Акцепт) №29.296.70374 до договору добровільного страхування життя позичальника ПАТ «Ідея банк» (приєднання): оферта №ІВ0001 від 25.08.2015 (а.с. 10).
З виписки за банківським рахунком ОСОБА_1 № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) за період з 01.01.2000 по 26.11.2020 та з наданих відповідачем квитанцій про сплату кредитної заборгованості слідує, що 12.09.2016 видано кредит у сумі 19 999 грн, на погашення кредитної заборгованості позичальником сплачено 23 250 грн, з них 16 854,45 грн на погашення комісії (а.с. 12-13, 40-54).
Відповідно до довідки-розрахунку АТ «Ідея банк» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №Р29.296.70374 від 12.09.2016 станом на 26.11.2020 становить 56 306,60 грн, з яких: 17 259,44 грн – заборгованість за основним боргом, 7 909,07 грн – заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками, 31 138,09 грн – заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями (а.с. 13).
26.11.2020 між АТ «Ідея банк» (клієнт) та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (фактор) укладено договір факторингу №12/84, за умовами якого клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах визначених цим договором (а.с. 13 зворот – 14).
Пунктами 2.1.-4.2., 5.1., 5.2., 13.3. договору факторингу встановлено, що права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладання цього договору та передається, в день укладання цього договору, клієнтом фактору в електронному вигляді (на CD/USB у форматі .xls) та надсилається засобами корпоративного зв`язку у захищеному паролем файлі. Реєстр боржників після належного його підписання вважається невід`ємною частиною цього договору.
Сума фінансування, що надається фактором клієнту під відступлення прав вимоги, по реєстру боржників (лот №7) складає - 3 302 412,74 грн
Фактор зобов`язується сплатити клієнту суму фінансування у розмірі, вказаному у п. 3.1. договору, за виключенням вже сплаченої суми в розмірі 200 000 грн на підставі договору про участь у торгах від 16.10.2020, в якості забезпечення виконання фактором зобов`язань щодо участі у таких торгах, шляхом перерахунку суми, що становить різницю між сумою вказаною у п.3.1. цього договору та сумою в розмірі 200 000 грн, оплаченою на підставі договору про участь у торгах від 16.10.2020 на рахунки клієнта протягом трьох банківських днів з моменту підписання цього договору.
Сума фінансування перераховується фактором на наступні рахунки клієнта:UA423363102909399900100234768
Права вимоги вважаються такими, що перейшли віл клієнта до фактора в день підписання відповідного реєструборжників, за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених п. 4.1. цього договору.
В день переходу права вимоги до фактора, клієнт втрачає права на будь які платежі боржників в оплату їх заборгованостей за первинними договорами. В разі звернення боржників до клієнта з приводу виконання зобов`язаньза відступленими факторовіправами вимог, клієнт повідомляє про необхідність виконання зобов`язань на користь фактора.
Цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання сторонами всіх їх зобов`язань за цим договором.
Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу №12/84 від 26.11.2020 клієнт передав, а фактор отримав права вимоги, у тому числі, до ОСОБА_1 за кредитним договором №Р29.296.70374 від 12.09.2016, загальна сума заборгованості становить 56 306,60 грн, з яких: 17 259,44 грн – заборгованість за основним боргом, 7 909,07 грн – заборгованість за відсотками, 31 138,09 – заборгованість за комісіями (а.с. 14 зворот).
З копій платіжної інструкції №20004 від 21.10.2020 та платіжного доручення №20281 від 26.11.2020 слідує, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перераховано АТ «Ідея банк» відповідно кошти в сумі 20 000 грн, як гарантійний внесок згідно з договором про участь в торгах від 16.10.2020, та 3 102 412,74 грн, як плату за відступлення права вимоги згідно з договором факторингу №12/84 від 26.11.2020 (а.с. 15).
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
У ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
За положеннями частини першої статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Установлено, що кредитний договір №Р29.296.70374 від 12.09.2016 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування.
У договорі сторони погодили суму кредиту 19 999 грн, строк кредиту – 48 місяців, процентну ставку – 15,5% змінювана та інші умови.
Його підписано ОСОБА_1 особисто власноручним підписом, на підтвердження особи при укладенні договору відповідачем надавались завірені копії паспорту та РНОКПП (а.с. 10 зворот – 11).
Факт укладення між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору останнім не заперечується та не оспорюється.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ст. 517 ЦК України).
Відповідно до ст. 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).
Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі №910/19199/21).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 Кодексу).
Звертаючись до суду ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог, зокрема, кредитний договір №Т29.296.70374 від 12.09.2016, оформлений та підписаний його сторонами в установленому законом порядку, докази перерахування відповідачу кредитних коштів, належний розрахунок кредитної заборгованості, договір факторингу про відступлення права вимоги за спірним кредитним договором новому кредитору ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» з усіма необхідними документами (витяг з реєстру боржників, докази оплати відступлення права вимоги).
Кредитний договір та договір факторингу є дійсними, у судовому порядку не оспорені. Розрахунок заборгованості проведений первісним кредитором до відступлення прав вимог та новим кредитором після отримання права вимоги нарахувань не проводилось.
У свою чергу, ОСОБА_1 всупереч умовам кредитного договору не виконав своїх зобов`язань, не погасив наявну кредитну заборгованість.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості за тілом кредиту та відсотками.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що умови кредитного договору про оплату за обслуговування кредитної заборгованості відповідачем на користь позивача є несправедливими та не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до абз. 2, 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Згідно з п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Наведене нормативне регулювання спрямоване на забезпечення балансу інтересів сторін кредитного договору та недопущення покладення на споживача обов`язку оплачувати дії кредитодавця, які є складовою його власної діяльності з виконання кредитного договору, а не самостійною послугою, наданою позичальнику. Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір №Р29.296.70374 від 12.09.2016 передбачає щомісячну сплату позичальником плати за обслуговування кредитної заборгованості. Водночас зі змісту договору не вбачається, які саме самостійні додаткові чи супутні послуги банк зобов`язався надавати відповідачу за таку плату, у чому полягає їх конкретний зміст, який обсяг відповідних дій мав бути виконаний та в який спосіб позичальник міг скористатися такими послугами.
Саме по собі включення до кредитного договору умови про сплату комісії, визначення її розміру та підписання договору позичальником не є достатніми підставами для висновку про правомірність стягнення відповідних коштів. Для цього необхідно встановити, чи відповідає передбачений договором платіж вимогам законодавства, чинного на момент укладення договору, та чи є він оплатою за реальну самостійну послугу, а не за дії, які банк здійснює у власних інтересах або в межах виконання своїх договірних обов`язків.
При цьому принцип свободи договору, закріплений у статтях 6, 627 ЦК України, не є абсолютним і підлягає застосуванню з урахуванням установлених законом обмежень, зокрема гарантій захисту прав споживачів. Відповідно до статей 3, 13 ЦК України здійснення цивільних прав має відбуватися з дотриманням загальних засад цивільного законодавства, а поведінка учасників цивільних правовідносин не повинна порушувати права інших осіб.
Такий підхід узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №524/5152/15-ц (провадження №61-8862сво18). У цій постанові Верховний Суд виходив із того, що надання кредиту є обов`язком банку за кредитним договором, а надання фінансового інструменту та моніторинг заборгованості за кредитом самі по собі не становлять самостійних послуг, які замовляються позичальником та підлягають оплаті. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після 16.10.2011, про сплату комісій за дії, які не є послугами у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемною відповідно до ч. 4 ст. 11 цього Закону в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин.
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 19 999 грн. За наявними у справі доказами, позичальник сплатив на погашення кредитної заборгованості 23 250 грн, з яких 16 854,45 грн було зараховано в рахунок погашення комісії. Водночас станом на дату відступлення права вимоги первісний кредитор визначив заборгованість за комісією в розмірі 31 138,09 грн.
Таким чином, з урахуванням уже сплаченої комісії загальний розмір платежів цього виду, відображений у матеріалах справи, становить 47 992,54 грн, що близько у 2,4 рази перевищує початкову суму кредиту.
Необхідність внесення плати за обслуговування банком кредитної заборгованості передбачено п. 1.12. та п. 6.1. (графік щомісячних платежів за кредитним договором). При цьому загальна сума комісій відповідно до графіку платежів становить 45 982,64 грн, тобто є меншою, ніж заявлено у позові з урахуванням уже сплаченої позичальником суми комісії у розмірі 16 854,45 грн.
Колегія суддів зауважує, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості, а також не визначено механізм її нарахування, у графіку платежів за кредитним договором вказані лише суми за спадаючою градацією.
Законність комісії має оцінюватися передусім з огляду на її правову природу, зміст послуг, за які вона встановлена, та законодавство, чинне на час укладення договору. Водночас такий істотний розмір комісії є обставиною, яку суд не може залишити поза увагою під час оцінки справедливості договірних умов і реального розподілу прав та обов`язків між сторонами.
За змістом ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, несправедливими є, зокрема, умови договору, які всупереч принципу добросовісності спричиняють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачеві.
У цій справі комісія нараховувалася протягом тривалого строку кредитування, однак позивач не довів, що її розмір відповідав вартості конкретних самостійних послуг, які фактично надавалися позичальнику. При цьому стягнення плати за невизначені дії з обслуговування кредитної заборгованості, які становлять частину звичайної діяльності кредитодавця, фактично покладає на споживача додатковий фінансовий тягар без належного підтвердження зустрічного надання послуг.
Отже, за встановлених у справі обставин умова кредитного договору про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості не може бути визнана правомірною лише з тієї підстави, що відповідач підписав договір і погодився з його умовами. Протилежний підхід фактично позбавляв би споживача передбачених законом гарантій захисту від несправедливих договірних умов.
Відповідно, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заявленої заборгованості за комісією є обґрунтованим.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав підстав перевіряти правомірність нарахування комісії з огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та відсутність заперечень проти позовних вимог.
Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а суд розглядає справу на підставі поданих доказів у межах заявлених вимог. Водночас неподання відповідачем відзиву не звільняє позивача від обов`язку довести наявність у нього права вимоги в заявленому розмірі та не позбавляє суд обов`язку перевірити відповідність умов договору імперативним приписам законодавства.
Питання про можливість стягнення комісії не зводиться виключно до наявності чи відсутності заперечень позичальника. Суд повинен установити, чи виник у відповідача відповідний обов`язок на законних підставах, чи є передбачений договором платіж оплатою за послугу, яка може надаватися за плату, та чи не суперечить відповідна умова договору законодавчим гарантіям захисту прав споживача.
Тому посилання апелянта на принцип свободи договору та процесуальну пасивність відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції щодо неправомірності нарахування комісії.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або про порушення норм процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку наданим сторонами доказам та обґрунтовано визначив розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача. Висновки суду щодо відсутності правових підстав для стягнення комісії відповідають установленим обставинам справи та вимогам законодавства, чинного на час укладення кредитного договору.
Виходячи з викладеного вище, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів уважає, що рішення районного суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-капітал» – залишити без задоволення.
Рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 24 червня 2026 року – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча О.Є.Мамонова
Судді Н. В. Висоцька
О. П. Супрун
Оригінал: reyestr.court.gov.ua