Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №576/2354/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №576/2354/25

Номер провадження 22-ц/816/2281/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Щербаченко М.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрієвського Дмитра Павловича на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 лютого 2026 року, ухваленого в м. Глухів у складі судді Сапона О.В. у цивільній справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

15 вересня 2025 року представник ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі - ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 березня 2021 року між відповідачкою та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» було укладено договір про надання фінансових послуг № 2107954717996, відповідно до умов якого товариство надало відповідачці кредит у розмірі 5500,00 грн строком на один рік зі сплатою процентів за користування кредитом за кожен день користування кредитними коштами.

Однак відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, отримані грошові кошти не повернула та проценти за користування кредитом не сплатила.

01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема за договором № 2107954717996.

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь позивача права вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема за кредитним договором № 2107954717996 від 20 березня 2021 року.

Таким чином, позивач вважає, що набув право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 2107954717996 від 20 березня 2021 року.

Станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором становить 89199,48 грн, з яких 5499,20 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), а 83700,28 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Водночас позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість у меншому розмірі - 69375,40 грн, з яких 5499,20 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), а 63876,20 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором № 2107954717996 від 20 березня 2021 року в розмірі 69375,40 грн та судові витрати: 2422,40 грн судового збору та 16000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 лютого 2026 року позовні вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 69375,40 грн, а також 2422,40 грн. витрат по сплаті судового збору та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачка в особі представника - адвоката Петрієвського Д.П. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та недоведеність обставин, що мають значення для її вирішення, просить скасувати оскаржуване рішення й ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, стягнути з позивача судові витрати, зокрема 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник відповідачки зазначає, що відповідачка заперечує факт укладення кредитного договору, отримання за ним коштів та наявність будь-яких зобов`язань за ним. Водночас відповідачка підтверджує, що в зазначений період у зв`язку зі складними сімейними обставинами користувалася кредитними коштами різних фінансових установ, зокрема ТОВ «СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ», однак своєчасно повертала отримані кошти. Наявність у товариства її персональних даних відповідачка пояснює попереднім користуванням послугами кредитування.

На думку представника відповідачки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про укладення кредитного договору, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів його підписання відповідачкою в електронній формі, надсилання одноразового ідентифікатора, акцептування пропозиції, створення особистого кабінету та проведення її ідентифікації відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Крім того, представник стверджує, що надані договір та додатки до нього сформовані самим позивачем і не підтверджують факту укладення договору відповідачкою.

В частині перерахування коштів за кредитним договором представник відповідачки зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів отримання відповідачкою кредитних коштів. Зокрема, надана сканована довідка ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 05 травня 2025 року без номера, на думку представника, не підтверджує факту переказу коштів та не відповідає вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів. Відповідачка заперечує отримання коштів за кредитним договором і наявність заборгованості за ним, а висновок суду першої інстанції про належність зазначеної довідки як доказу вважає помилковим.

Представник відповідачки зазначає, що належним доказом перерахування коштів є виписка за особовим рахунком клієнта, якої позивач не надав, хоча мав можливість витребувати її через суд. Також позивач не підтвердив повноважень ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» на здійснення платіжних операцій та не надав доказів належності відповідачці карткового рахунку, на який нібито перераховано кредитні кошти. Відповідачка заперечує належність їй зазначеного рахунку та отримання коштів, а висновки суду першої інстанції вважає необґрунтованими.

Представник відповідачки зазначає, що на підтвердження переходу права грошової вимоги до ТОВ «Коллект Центр» позивач надав договір факторингу від 10 січня 2023 року, акти приймання-передачі та реєстри боржників, а також акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 28 лютого 2023 року. Водночас останній, на думку представника, не є належним доказом оплати за договором факторингу, оскільки не належить до первинних бухгалтерських документів.

Отже, представник відповідачки вважає, що позивач не підтвердив належними доказами оплату за договором факторингу, необхідну для підтвердження переходу до нього права грошової вимоги.

Представник відповідачки вважає помилковим висновок суду про те, що акт зарахування зустрічних однорідних вимог є належним доказом оплати за договором факторингу, та зазначає, що його укладення могло бути спрямоване на уникнення фактичної оплати. На його думку, суд першої інстанції безпідставно встановив перехід права грошової вимоги до ТОВ «Коллект Центр», не перевіривши наявності належних доказів оплати за договором факторингу.

Також представник відповідачки зазначає, що суд стягнув 69375,40 грн заборгованості, з яких 5499,20 грн - тіло кредиту та 63876,20 грн - відсотки, що майже у 12 разів перевищують суму кредиту. При цьому первісно позивач заявляв 83700,28 грн відсотків. Навіть зменшений розмір відсотків є неспівмірним, нерозумним і несправедливим.

Вказує на те, що умови кредитного договору були визначені позикодавцем без можливості їх узгодження позичальницею, а передбачена договором реальна річна процентна ставка від 730% до 2735,45% є несправедливою та надмірно обтяжливою. Крім того, за розрахунками кредиторів, розмір відсотків становив близько 2 % на день, а в інші періоди його неможливо достовірно встановити, що, на думку представника, є надміру обтяжливим та суперечить будь-яким принципам розумності та справедливості.

Представник відповідачки зазначає, що надані розрахунки не дають змоги встановити дійсний розмір заборгованості за тілом кредиту та методику її обчислення. Крім того, стягнуті 63876,20 грн відсотків майже у 12 разів перевищують суму кредиту, а нарахування за ставками від 2 % до 7,51 % на день, на його думку, є неспівмірними, несправедливими та не підтвердженими умовами договору, факт укладення якого відповідачка заперечує.

Представник відповідачки зазначає, що стягнення надмірних відсотків перетворює їх на непомірний фінансовий тягар для споживача та джерело необґрунтованого прибутку кредитора. Позивач скористався необізнаністю позичальниці та спонукав її до укладення договору на вкрай невигідних умовах. Стягнення 63876,20 грн відсотків за кредитом у розмірі 5500 грн є неспівмірним, суперечить принципам розумності й добросовісності та порушує баланс договірних прав і обов`язків на шкоду споживачці.

08 червня 2026 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у яких вважає доводи відповідача безпідставними, такими, що не підлягають задоволенню, та зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Представник позивача зазначає, що ідентифікація відповідача здійснювалася за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора, зокрема із використанням системи BankID НБУ. При цьому доказів використання персональних даних відповідача іншими особами для укладення договору від його імені не надано. Оскільки договір укладено на вебсайті товариства з використанням одноразового ідентифікатора, отриманого в SMS-повідомленні, представник позивача вважає факт укладення договору підтвердженим.

Також зазначає, що часткове погашення заборгованості свідчить про визнання відповідачем кредитних правовідносин. Доводи щодо неперерахування кредитних коштів вважає необґрунтованими, оскільки відповідачка не надала доказів їх ненадходження на банківський рахунок, хоча мав можливість отримати відповідну виписку в банківській установі.

У розрахунках заборгованості первісного кредитора та фактора зазначено складові заявленої суми, умови договору, на підставі яких здійснено нарахування, та відповідний період.

Щодо доводів відповідача стосовно акта зарахування зустрічних однорідних вимог представник позивача зазначає, що відповідно до пункту 5.2 договору про відступлення прав вимоги право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі Реєстру боржників. Водночас пунктами 7.1, 7.2 договору передбачено оплату за відступлені права вимоги в розмірі 5312 491,59 грн протягом 1065 календарних днів із можливістю зарахування зустрічних однорідних вимог. На думку представника позивача, строк виконання зобов`язання з оплати на момент розгляду справи не настав, а перехід права вимоги не залежить від здійснення такої оплати.

Крім того, представник позивача зазначає, що заявлена до стягнення заборгованість складається із заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами. Позивач не нараховував пені, неустойки чи інших штрафних санкцій за порушення умов договору, а заявив до стягнення лише проценти в розмірі та за період, погоджені сторонами.

У зв`язку із цим представник позивача вважає, що підстави для зменшення заявленої до стягнення суми процентів відсутні, оскільки такі проценти не є пенею чи іншою неустойкою.

Ухвалами Сумського апеляційного суду від 29 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 25 червня 2026 року зупинено апеляційне провадження у зазначеній справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25).

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2026 року поновлено провадження у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи слідує, що 20 березня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг № 2107954717996 «Стандартний», за умовами якого позикодавець надав відповідачці грошові кошти у розмірі 5500,00 грн строком на 1 рік зі сплатою відсотків, які нараховуються за кожен день користування позикою (а.с. 25-27).

01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 1-12, згідно з яким ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» належні йому права вимоги за кредитними договорами, у тому числі до відповідачки за кредитним договором № 2107954717996 від 20 березня 2021 року (а.с.27-зворот-31).

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023, згідно з яким ТОВ «Вердикт Капітал» відступило позивачу належні йому права вимоги за кредитними договорами, у тому числі до відповідачки за кредитним договором № 2107954717996 від 20 березня 2021 року (а.с. 9-14).

З розрахунку заборгованості встановлено, що у відповідачки станом на 15 вересня 2025 року наявна заборгованість за кредитним договором № 2107954717996 від 20 березня 2021 року у розмірі 89199,48 грн (5499,20 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 83700,28 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги) (а.с. 8).

Згідно матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідачки вказану заборгованість у меншому розмірі, а саме в загальній сумі 69375,40 грн (5499,20 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 63876,20 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду знайшов своє підтвердження факт порушення відповідачкою узятих на себе зобов`язань щодо своєчасної сплати кредитного боргу у строк визначений договором, розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований.

З урахуванням обсягу наданої правничої допомоги, складності справи, ціни позову та принципів співмірності й розумності судових витрат суд визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачу, у сумі 3000,00 грн.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду в повній мірі погодитись не може, виходячи з такого.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

При цьому через особистий кабінет на вебсайті ТОВ «Служба миттєвого кредитування» подано заявку на отримання кредиту від імені відповідачки та підтверджено умови отримання кредиту шляхом акцепту. Ознайомившись з істотними умовами оферти позичальник надав згоду шляхом направлення повідомлення товариству, яке підписується відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме шляхом введення у спеціальному полі під акцептом, який містить усі істотні умови договору фінансового кредиту, одноразового ідентифікатора. Вчинення цих дій позичальником є проставленням електронного підпису в договорі фінансового кредиту одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Отже надісланий у зазначений спосіб одноразовий ідентифікатор було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

Належність зазначеного у договорі позики номера телефону та електронної адреси відповідачці не спростована жодними доказами, що дає підстави вважати, що саме на цей номер телефону та адресу електронної пошти у встановленому порядку було надіслано одноразовий пароль V4, який використано для підтвердження підписання договору позики в електронній формі.

Крім того, кредитний договір містить відомості про місце проживання відповідачки, реквізити паспорта та реєстраційний номер облікової картки платника податків, які є персональними даними. Наявність таких відомостей у договорі свідчить про ідентифікацію особи позичальника, а доказів укладення кредитного договору іншими особами від імені відповідачки матеріали справи не містять.

До того ж у заяві-анкеті, яка є додатком №1 до договору позики зазначено номер електронного платіжного засобу з маскою, а саме № НОМЕР_1 (а.с.42-зворот), який очевидно може бути надано саме відповідачкою, зважаючи на те, що така інформація у відповідності з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).

Матеріали справи не містять доказів того що відносно ОСОБА_1 вчинялись шахрайські дії, докази її звернень до правоохоронних органів відсутні, так як і відсутні докази того, що зазначені персональні дані відповідачки були використані третіми особами.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договір про надання фінансових послуг № 2107954717996 від 20 березня 2021 року підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора, що підтверджує укладання між сторонами правочину.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» не надано доказів надання ОСОБА_1 кредитних коштів в розмірі 5500 грн.

Факт перерахування коштів на картковий рахунок відповідача підтверджується листом ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» від 05 травня 2025 року, згідно якого первісний кредитор перерахував кредитні кошти на картковий рахунок відповідачки за номером повідомленим ним при укладенні кредитного договору.

У зазначеному повідомленні зазначено, що відповідно до умов договору між ТОВ «СЛУЖБА МК» та ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» про організацію переказів грошових коштів, ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» було здійснено переказ грошових коштів 20 березня 2021 року в сумі 5500 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , номер договору згідно інформації від кредитора 2107954717996 (а.с.58).

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових рахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Оскільки, всі кошти за даними договорами надавались на особистий картковий рахунок вказаний відповідачкою, то всі правовідносини між позичальником, кредитором та банком-еквайором регулюються Законом України «Про платіжні послуги» та Постановою НБУ №705 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів», відповідно до положень якого, документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (п.5 розділу VII зазначеної вище Постанови НБУ № 705 від 05 листопада 2014 року вказано, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань).

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Також на вказані доводи відповідачки колегія суддів апеляційного суду враховує правову позицію наведену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21.

Так, Верховний Суд у цій справі зазначив, що поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення.

Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява.

Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції.

Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу;

Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову.

Відповідачкою не доведено належними та допустимими доказами твердження щодо неотримання грошових коштів в сумі 5500,00 грн від кредитодавця, зокрема, не надано доказів на підтвердження здійснення перерахування коштів іншою, ніж кредитодавець, особою, також як і не спростовано факту наявності у неї відкритого банківського рахунку та користування банківською карткою № НОМЕР_1 .

Отже відповідачкою належними та допустимими доказами не спростовано факту отримання грошових коштів, що є її процесуальним обов`язком.

Крім того із розрахунку заборгованості слідує, що відповідачка частково здійснила оплату за договором позики на суму 2962 грн (10 квітня 2021 року), що вказує на обставини підтвердження отримання ним коштів позики. (а.с.58-зворот-60).

Отже факт виконання кредитного договору може свідчити про визнання договірних правовідносин, що відповідає позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16.

Таким чином в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором, що підтверджує погодження сторонами умов отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відсутні докази повернення отриманого кредиту в повному обсязі.

Таким чином, відповідачкою фактично отримані та використані кредитні кошти у розмірі 5500,00 грн, що підтверджується матеріалами справи, а тому колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про наявність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Оскільки між клієнтом ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та фактором ТОВ «Вердикт Капітал» 01 грудня 2021 року укладено договір факторингу № 1-12, а у подальшому між первісним кредитором ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» 10 січня 2023 року укладено договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, тому відповідачка несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором, ТОВ «Коллект Центр», у тому ж обсязі, що і перед первісним кредитором.

Доводи апеляційної скарги про ненадання позивачем належних доказів оплати за договором факторингу № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року колегія суддів відхиляє, оскільки факт виконання грошового зобов`язання за цим договором підтверджується актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 28 лютого 2023 року, підписаним сторонами цього договору. Зазначеним актом сторони засвідчили припинення відповідних зустрічних грошових зобов`язань у визначеному договором розмірі, що відповідно до статті 601 ЦК України є належним способом припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Отже, відсутність окремої платіжної інструкції сама по собі не свідчить про невиконання набувачем прав вимоги свого грошового зобов`язання, якщо факт його припинення підтверджений належним письмовим доказом - актом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до пункту 5.2 договору відступлення право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі Реєстру боржників. Згідно з пунктами 7.1, 7.2 договору, оплата за відступлені права вимоги в розмірі 5312 491,59 грн здійснюється протягом 1065 календарних днів із можливістю зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.20-21). Отже, сторони погодили відстрочення оплати, водночас перехід права вимоги пов`язали з підписанням відповідного акта, а не з проведенням розрахунків.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що перехід права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачкою, до позивача від первісного кредитора підтверджено належними та допустимими доказами.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно нарахування процентів за кредитом колегія суддів враховує правовий висновок, наведений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23.

Згідно цієї постанови умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Об`єднана палата зауважила, що:

станом на 13 травня 2021 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»);

за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит;

суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору;

натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Оскільки споживач у справі, яка переглядається апеляційним судом, не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом, а тому доводи апеляційної скарги відповідачки щодо застосування п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими.

В той же час згідно постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

У справі, що переглядається встановлено, що у договорі про надання фінансових послуг № 2107954717996 від 20 березня 2021 року сторони, зокрема, передбачили:

Відповідно до пп. 1.4.1., 1.4.2. договору та заяви-анкети нараховані проценти підлягають обов`язковій сплаті на 16-й день з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати. В разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 16 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом.

Згідно з п. 1.4 договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування (далі Процентна ставка), протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту в такому розмірі:

а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;

б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а);

в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.6);

г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в).

д) тип процентної ставки – фіксована.

Пунктом 1.9 договору зазначено, що граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік.

Таким чином, відповідно до умов договору, відсоткова ставка за перші 16 днів становить 2% на день, з 17 по 31 день -3,64% на день, з 32 по 47 - 5,02% на день, в подальшому - 7,67% на день (а.с.25-27).

У заяві-анкеті (для отримання кредиту), яка є додатком № 1 до договору про надання фінансових послуг № 2107954717996 від 20 березня 2021 року, сторони погодили, що ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит у розмірі 5500,00 грн та сплатити проценти у розмірі 1760,00 грн (а.с.14).

Тлумачення змісту вказаних умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача і стягненню підлягають проценти за користування кредитом в розмірі 1760,00 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, рішення суду підлягає зміні в частині стягнення розміру заборгованості за кредитним договором, а апеляційна скарга відповідача частковому задоволенню.

Тому апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення заборгованості з відповідача за кредитним договором.

Отже відповідачка мала сплатити на користь кредитодавця 7260,00 грн (5500,00 грн тіло кредиту + 1760,00 грн відсотки).

Колегія суддів апеляційного суду враховує сплату відповідачкою на погашення кредитних коштів в загальному розмірі 2962,00 грн (10 квітня 2021 року), а тому заборгованість за кредитом, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача підлягає зменшенню на вказані суми погашення та становить 4298,00 грн.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру заборгованості за кредитним договором та з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню борг у загальному розмірі 4298,00 грн. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду судового рішення позов задовольняється частково (6%), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 145,34 грн (6% від 2422,40 грн) судового збору за подання позову.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 3 415,58 грн (94% від 3633,60 грн).

В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції вирішено до стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такий висновок суду правильним, а визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу співмірним зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг.

В той же час, враховуючи зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення заборгованості за кредитним договором, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеним позовним вимогам підлягають стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 180,00 грн. (6% від 3000,00 грн).

Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрієвського Дмитра Павловича задовольнити частково.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 лютого 2026 року змінити в частині розміру присудженої до стягнення заборгованості за кредитним договором та розподілу між сторонами судових витрат, виклавши перший, другий та третій абзаци резолютивної частини в такій редакції.

«Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором № 2107954717996 від 20 березня 2021 року на загальну суму 4298 грн 00 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» 145 грн 34 коп. витрат по сплаті судового збору та 180 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити».

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на користь ОСОБА_1 3415 грн 58 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: О.І. Собина

М.В. Щербаченко