Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №509/505/26 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №509/505/26

Суддя: Сегеда С. М.

Номер провадження: 22-ц/813/6755/26

Справа № 509/505/26

Головуючий у першій інстанції Кочко В.К.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Драгомерецького М.М.,

Комлевої О.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 квітня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Кочка В.К., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

ОПИСОВА ЧАСТИНА.

КОТОКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.

27.01.2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «ФІНАНСОВА КОМПНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 06.06.2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №2489164, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 7 050,00 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором.

На підставі договору факторингу, укладеного 26.02.2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», до позивача перейшло право вимоги за вказаними кредитним договором.

Внаслідок неналежного виконання умов договору у відповідача виникла заборгованість за кредитом у розмірі 23 124,00 грн., з яких: 7 050,00 грн. – заборгованість за кредитом, 16 074,00 -заборгованість за відсотками.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.

КОРОТКОИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.04.2026 року позов ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 2489164 від 06.06.2020 року у розмірі 23 124,00 грн., а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та 8 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу (а.с.27-29).

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ

СКАРГИ НА РІШЕННЯ СУДУ.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Зачепіло З.Я. ставить питання про скасування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.04.2026 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.50-55).

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.74-77).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з перерубуванням суддів Сегеди С.М., Комлевої О.С., Драгомерецького М.М. у відпустках та враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), а також через розгляд даними суддями адміністративних справ та інших цивільних справ, а суддею Сегедою С.М. – і кримінальних, що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, датою ухвалення цього судового рішення є 21.10.2026 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.05.2026 року (а.с.70-71), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.72).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

Позиція апеляційного суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено договірні зобов`язання та внаслідок неналежного виконання позичальником умов договору, у останній виникла заборгованість за кредитним договором у відповідному розмірі, яка підлягає стягненню (а.с.27-29).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступних підстав.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ч.1 ЦК України).

Так, згідно матеріалів справи, 06.06.2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», правонаступником якого є ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 2489164, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 7 050,00 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором.

Крім того, матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, який також зазначає усі умови кредитування, у тому числі, сплату відсотків за користування кредитом.

Кредитний договір між сторонами було укладено в електронній формі та підписаний відповідачем електронним підписом – одноразовим ідентифікатором М100911. Паспорт споживчого кредиту також було підписано позичальником електронним підписом – одноразовим ідентифікатором М100911.

Проте, заявник апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 не укладала кредитного договору із первісним кредитодавцем.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 цієї статті Закону).

Згідно з ч. 6 вказаної статті Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст.11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В своїй постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовій формі.

За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами було укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису (дистанційне укладання договору). При цьому, ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті позивача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (первісний кредитор) надіслало позичальнику за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який остання і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Грошові кошти у розмірі 7 050,00 грн. 06.06.2020 року були зараховані на картковий рахунок позичальника, а саме картку НОМЕР_1 , номер якої ОСОБА_1 власноруч зазначила під час заповнення заявки на отримання грошових коштів 06.06.2020 року (п.2.1. Кредитного договору). Перерахування коштів на рахунок відповідача підтверджується листом ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 16.12.2025 року № 65-14 ВП. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» 20.04.2017 року було укладено договір № ВП-20417-1 на переказ коштів з метою надання он-лайн кредитів.

Відповідно до п. 1.4 Договору – строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів, що є Додатком №1 до цього Договору. Строк може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору. Відповідно до п.3.1. кредитного договору – нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Таким чином, враховуючи дату повернення кредитного договору (06.07.2020року), 07.07.2020 року у відповідачки виникла заборгованість за даним кредитним договором.

У зв`язку з цим, на підставі п. 3.1. наступні 90 днів (до 04.10.2020 року) продовжувалось нарахування процентів за користування кредитом.

Після спливу вказаного 90-денного строку, нарахування процентів за користування кредитом припинилось на підставі п.3.1. кредитного договору.

Отже, посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що позивачем було нараховані відсотки за користування кредитом поза межами кредитування, не заслуговують на увагу.

Станом на даний час заборгованість за розрахунком позивача становить 23 124,00 грн., з яких: 7 050,00 грн. – заборгованість за кредитом, 16 074,00 заборгованість за відсотками.

Колегія суддів звертає увагу, що заборгованість за кредитом станом на даний час відповідачем не сплачена.

Апелянт посилається також на те, що заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитом є непропорційно великою сумою (понад 50% вартості кредиту) та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конструкційного принципу верховенства права.

Однак, позичальник підписуючи договір, погодилася із його умовами, у тому числі зі сплатою відсотків у відповідному розмірі.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у встановленому законом порядку укладений кредитний договір ОСОБА_1 спростовано не було. Також позичальником не було спростовано розрахунок заборгованості та не надало свого контррозрахунку заборгованості.

Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної заяви споживача застосувати не може.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.09.2026 року у справі №552/672/23.

За правилами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином.

Отже, укладання між сторонами договірних зобов`язань та отримання позичальником грошових коштів встановлені належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 6 ст.81 ЦПК України).

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

МІЖНАРОДНЕ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду

апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Також зважаючи на те, що зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна, залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева

Оригінал: reyestr.court.gov.ua