Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №464/7434/25 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: купівлі-продажу

Дата: 12 жовтня 2026 р.

Справа: №464/7434/25

Суддя: Сегеда С. М.

Номер провадження: 22-ц/813/6094/26

Справа № 464/7434/25

Головуючий у першій інстанції Гниличенко М. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С., Присакара О.Я.,

за участю секретаря Козлової В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Палько Микола Олександрович, на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18.03.2026 року, постановлену під головуванням судді Гниличенко М.ВА., про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів,

встановив:

ОПИСОВА ЧАСТИНА.

КОТОКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.

22.10.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця (далі – ФОП) ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Крім того, 17.03.2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Палько М.О. звернувся із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ФОП ОСОБА_2 та знаходяться на його рахунках у будь-яких банківських та фінансових установах України, у межах суми 18 667,18 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ УХВАЛИ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18.03.2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено (а.с.73-75).

Крім того, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.04.2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені (а.с.108-114).

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Палько М.О. ставить питання про скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси від 18.03.2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.120-124).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, представник позивача просив накласти арешт на грошові кошти, що належать ФОП ОСОБА_2 та знаходяться на його рахунках у будь-яких банківських та фінансових установах України, у межах суми 18 667,18 грн.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що представник позивача не навів наявність будь-яких рахунків, банківських установ, у яких відкрито ці рахунки, та суму коштів, що перебуває на означених рахунках відповідача, тобто до заяви не надано жодних доказів щодо банківських рахунків, що належить відповідачу, на які він просить накласти арешт.

Крім того, суд зазначив, що забезпечення позову має бути спрямоване на конкретне майно або кошти.

Більше того, суд зазначив, що у разі подання заяви про забезпечення позову шляхом арешту банківських рахунків без зазначення їх наявності чи конкретних банківських установ, він має відмовити у задоволенні такої заяви через необґрунтованість та неможливість її виконання.

Суд також виходив із того, що позивачем не доведено, що відповідачем наразі вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання до чи під час подання даного позову до суду, а відтак припущення, які викладені представником позивача, не є достатньо обґрунтованими.

Однак, з такими висновками суду колегія суддів не погоджується, виходячи з наступних підстав.

Колегія суддів зазначає, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України підставою для забезпечення позову є відповідна письмова заява будь-якої з осіб, які беруть участь у справі. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

В порядку ст. 150 ЦПК України, видами забезпечення позову є: накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; заборона вчиняти певні дії; встановлення обов`язку вчинити певні дії; заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам; зупиненням митного оформлення товарів; арештом морського судна та інші.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовним вимогам, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Колегія суддів зазначає, що запропонований позивачем захід забезпечення позову відповідає приписам ЦПК України, у заяві про забезпечення позову позивачем доведено співмірність запропонованого заходу забезпечення позову та наведено обставини та доводи на їх підтвердження, відсутність яких суд вбачав підставою для відмови у задоволенні заяви.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові від 12 липня 2022 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 5026/1357/2012(925/229/24), від 09 червня 2021 року у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/16866/20, від 13 жовтня 2020 року у справі № 917/273/20, від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18.

Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Більшу того, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 904/1934/23 виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь- який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (див. постанову Верховного Суду в складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22).

У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанова Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 905/446/22).

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, від 17 серпня 2022 року в справі № 361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов`язано із предметом позову.

У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-11439ав23), від 14 грудня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-14128ав23).

Так, у листуванні з позивачем відповідач повідомив, що його нібито використали для отримання від позивача коштів, які в подальшому були зняті з рахунку третьою особою. За це відповідачу було запропоновано фінансову винагороду, що свідчить про те, що відповідач не заперечував і не спростував факт надходження коштів та факт непоставлення товару.

Тобто, пояснення відповідача щодо причин невиконання зобов`язання перед позивачем зводяться до того, що сторонні особи мають доступ до його рахунку та вивели з нього кошти позивача і він не має змоги їх повернути.

Зазначені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що в даному випадку слід забезпечити позов, шляхом накладення арешту на грошві кошти, що належать ФОП ОСОБА_2 та знаходяться на його рахунках у будь-яких банківських та фінансових установах України, у межах суми позову - 18 667,18 грн.

МІЖНАРОДНЕ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.

ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвалу прийнято не у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду – скасувати і прийняти постанову, якою заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити, та накласти арешт на грошові кошти, що належать ФОП ОСОБА_2 та знаходяться на його рахунках у будь-яких банківських та фінансових установах України, у межах суми 18 667,18 грн.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381 – 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Палько Микола Олександрович, задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18.03.2026 року про відмову у забезпеченні позову скасувати і прийняти постанову, якою заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити, та накласти арешт на грошові кошти, що належать Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 та знаходяться на його рахунках у будь-яких банківських та фінансових установах України, у межах суми 18 667,18 грн. (вісімнадцять тисяч шістсот шістдесят сім гривень 18 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.10.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

О.Я. Присакар

Оригінал: reyestr.court.gov.ua