Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №486/743/25 — Миколаївський апеляційний суд

20.10.26

22-ц/812/2101/26

Провадження №22-ц/812/2101/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Соловйовим М.А.,

за участю представника приватного виконавця – Зеніної М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу №486/743/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу, яку постановив Арбузинський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Явіци Ірини Василівни у приміщенні цього суду 13 серпня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича,

у с т а н о в и в :

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області(далі – приватний виконавець) Булахевіча С.В.

Скарга мотивована тим, що рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року частково задоволено позов Акціонерного товариства «Кредобанк» (далі – АТ «Кредобанк») до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором від 22 жовтня 2021 року у розмірі 168384 грн 08 коп. та судовий збір - 2069 грн 21 коп. На виконання рішення суду 29 травня 2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області видав виконавчі листи №486/743/25 про стягнення з неї на користь АТ «Кредобанк» 2069 грн 21 коп. судового збору та 168384 грн 08 коп. заборгованості. 06 липня 2026 року приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Булахевіч С.В. на виконання вказаних виконавчих листів відкрив виконавчі провадження №81412186 та №81412189, а також, того ж дня, були винесені постанови про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт коштів боржника, а постановами про арешт коштів боржника накладено арешт на грошові кошти/ електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику. Серед іншого вказаними постановами було накладено арешт на рахунок скаржниці в АТ «Ощадбанк», який є зарплатним та окрім заробітної плати інших надходжень не містить, про що 06 липня 2026 року вона повідомила приватного виконавця Булахевіча С.В. шляхом надсилання листа на його електронну адресу, та додатково на його вимогу - у застосунку «Вайбер» за номером телефону НОМЕР_1 . Також на підтвердження того, що даний рахунок є зарплатним вона надала виписку з рахунку у АТ «Ощадбанк» за період з 01 січня 2026 року по 01 липня 2026 року, довідку, що на рахунок щомісяця зараховується заробітна плата. Однак, посилаючись на те, що на цей рахунок надходять нецільові зарахування, зокрема, наявна сума 8481 грн 16 коп., ОСОБА_2 відмовляється скасувати арешт. На рахунку скаржниці дійсно 25 травня 2026 року була зарахована вказана сума та 02 березня 2026 року - 4691 грн 70 коп., які є податковими знижками на навчання за 2024-2025 роки, тобто було проведено повернення частини коштів, сплачених за навчання дочки ОСОБА_3 у вищому навчальному закладі. Вказані суми у наданій виконавцю виписці зазначені як повернення. Однак приватний виконавець це до уваги не прийняв та відмовив скаржниці у знятті арешту з зарплатного рахунку.

Посилаючись на викладене, заявниця просить зобов`язати приватного виконавця Булахевіча С.В. зняти арешт, накладений постановами від 06 липня 2026 року на відкритий на її ім`я в АТ «Ощадбанк» рахунок НОМЕР_2 .

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 13 серпня 2026 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що ОСОБА_1 доказів щодо статусу коштів на її рахунку приватному виконавцю у належний спосіб не направила, а відтак - у приватного виконавця були відсутні підстави зняти арешт із її коштів на підставі пункту 1 частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки для цього виконавцю потрібне документальне підтвердження щодо статусу самого рахунку або статусу коштів на ньому. Проте виконавець таких документів не отримував. Отже, ОСОБА_1 діяла недобросовісно, не надіславши йому у належний спосіб довідку банку і вимагаючи зняти арешт на підставі її власних вказівок. Суд звернув увагу, що за одночасної дії арешту та звернення стягнення на заробітну плату не відбувається подвійного списання коштів у рахунок погашення боргу, так як арешт сам по собі не передбачає списання. Тож, суд виснував, що ОСОБА_1 передчасно подала свою скаргу, бо за відсутності достатніх і достовірних доказів того, що виконавець отримав документальне підтвердження природи коштів на арештованому ним рахунку, його бездіяльність щодо знаття арешту не можна вважати протиправною.

Суд також вказав, що наразі ОСОБА_1 має довідку, що може бути підставою для знаття арешту, але вона не довела за допомогою належних, достовірних і допустимих доказів, що направила цей документ виконавцю, який, у свою чергу, за відсутності у нього документального підтвердження зарплатної природи коштів на арештованому рахунку, не може застосувати положення п. 1 ч.4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». ОСОБА_1 позбавлена змоги користуватись заробітною платою через власну недбалість і недобросовісні дії щодо звернення із заявою про знаття арешту, оскільки виконавець не зобов`язаний приймати рішення про скасування арешту на підставі нічим не підтверджених доводів і переписки у мобільному застосунку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити вимоги скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд надав неправильну оцінку долученим нею доказам повідомлення виконавця про призначення банківського рахунку та коштів. Так, ОСОБА_1 зауважує, що квитанція була підтвердженням того, що на її рахунок в АТ «Ощадбанк» надходить зарплата. Таким же підтвердженням були і виписки по її рахунку АТ «Ощадбанк» НОМЕР_2 . Також з переписки у «Вайбер» вбачається, що вона відправила приватному виконавцю виписку по її рахунку в АТ «Ощадбанк» НОМЕР_2 , яка містить регулярні платежі двічі на місяць упродовж наданого у виписці періоду та довідку. Крім того у переписці приватний виконавець не заперечував, що арештований ним рахунок зарплатний та прямо зазначено, що вона надсилала виписку АТ «Ощадбанк» НОМЕР_2 за півроку та довідку АТ «Ощадбанк», що рахунок НОМЕР_2 зарплатний, декларацію на податкову знижку. Щодо висновку суду про надання доказів частинами, заявниця пояснює це тим, що вона не є просунутим користувачем електронного суду, тому не до кінця зрозуміла, як надсилати документи іншій стороні, а скористатись послугами адвоката вона позбавлена можливості, оскільки через неправомірні дії приватного виконавця її рахунок і досі залишається арештованим та вона не має коштів оплатити такі послуги. Крім того 27 липня 2026 року вона намагалася врегулювати спір з приватним виконавцем Булахевічем С.В. щодо арешту її зарплатного рахунку, про що ОСОБА_1 зазначала у звернутих до суду листах, до яких були надані ці докази.

У відзиві на апеляційну скаргу представник приватного виконавця Булахевіча С.В. – адвокат Зеніна М.О. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду залишити без змін як ухвалену відповідно до вимог закону. Також просить стягнути з заявниці судові витрати – вартість правничої допомоги, орієнтовний розмір якої становить 6000 грн.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника приватного виконавця, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону.

Як установив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча С.В. перебувають виконавчі листи, видані на виконання рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року у справі №486/743/25 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» заборгованості у розмірі 168348,08 грн. та судового збору у розмірі 2069, 21 грн.

На виконання вказаного рішення приватний виконавець відкрив два виконавчі провадження:

1) №81412186 – на підставі виконавчого листа №486/743/25, виданого Арбузинським районним судом Миколаївської області 29 травня 2026 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 168384,08 грн.;

2) №81412189 – на підставі виконавчого листа №486/743/25, виданого цим же судом 29 травня 2026 року про стягнення з ОСОБА_1 судового збору у розмірі 2069, 21 грн.

Постановою від 06 липня 2026 року приватний виконавець наклав арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів,крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та /або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , у межах виконавчого провадження №ВП 81412186 про стягнення заборгованості.

Так само постановою від 06 липня 2026 року приватний виконавець наклав арешт на грошові кошти/ електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/ електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів,крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/ електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та /або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , також і у межах виконавчого провадження №81412189 про стягнення судового збору.

14 липня 2026 року приватний виконавець виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 з огляду на те, що остання отримує дохід в Територіальному управлінні Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі - ТУ ДСА України в Миколаївській області). Зокрема, постановив здійснювати відрахування із суми доходів ОСОБА_1 у розмірі 20 % щомісячно до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадження.

За повідомленням ТУ ДСА України в Миколаївській області від 21 липня 2026 року №7/1-1397/26 проводиться утримання із заробітної плати ОСОБА_1 з 01 липня 2026 року у розмірі 20 % щомісячно після утримання податків та зборів за кожною постановою до погашення заборгованості, заробітна плата після стягнення заборгованості буде направлятись на особистий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ «Ощадбанк».

Згідно довідки АТ «Ощадбанк» № 112.40/0134-14/12 від 08 липня 2026 року, яку ОСОБА_1 долучила до скарги, з 15 квітня 2024 року на її ім`я відкрито картковий зарплатний рахунок, на який щомісяця зараховується заробітна плата.

Посилаючись на те, що арешт банківських рахунків, на які надходить заробітна плата не відповідає вимогам закону, про статус свого рахунку в АТ «Ощадбанк» як зарплатного вона повідомила приватного виконавця, але той арешт з цього рахунку не зняв, ОСОБА_1 звернулася зі скаргою до суду.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів ДВС, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Такий висновок підтверджений у частині першій статті 74 Закону № 1404-VIII, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.

Статтею 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина 1 статті 451 ЦПК України).

Статтею 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Тому, при розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця заявник має довести, а суд перевірити, чи були оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю порушені права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження, яка подала скаргу.

Частиною 1 та пунктом 2 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом № 1404-VIII, так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція).

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 1404-VIII у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Якщо у заяві про відкриття виконавчого провадження не зазначено майно боржника та/або його кошти на рахунках у банківських установах, то у відповідності до статті 36 Закону № 1404-VIII розшук майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до пункту 7 розділу VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов`язаний винести постанову відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII про звернення стягнення на майно боржника, його арешті або вилучені вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частини третя та четверта статті 56 Закону № 1404-VIII).

Крім того, частина восьма розділу VIII Інструкції визначає, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові про накладення арешту зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

При цьому частина перша та друга стаття 48 Закону № 1404-VIII чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Законом № 1404-VIII також визначено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частини восьмої статті 48).

У пункті 10 Розділу VIII Інструкції вказується також, що саме після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.

При цьому пунктами 3, 14, 21 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках – відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону № 1404-VIII та розділу VIII Інструкції.

Відповідно до пункту 8 розділу VIII Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкрити після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним.

При цьому законом забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абзац другий частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII).

Відтак, частиною другою статті 48 Закону № 1404-VIII встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункт 7.13 постанови).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону № 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3) у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.

Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається Законом № 1404-VIII та розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції у відповідності до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону № 1404-VIII).

При цьому у відповідності до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою (пункт 4 розділу Х Інструкції), а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою встановленою у додатку 9 до Інструкції). Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток № 9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов`язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням.

Таким чином, законодавство покладає зобов`язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов`язано направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.

Відповідно частини першої статті 70 Закону розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частинами другою та третьою статті 70 Закону № 1404-VIII передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.

З наведених норм права вбачається, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності декількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємстввами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь - яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань.

Як виснувала Велика Палат Верховного Суду у постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21), «66. Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя.

67. Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.

68. Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.

69. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.

70. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII).

71. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

72. Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункти 7.14, 7.15 постанови).»

Також у постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс2174) Велика Палата дійшла наступного: «передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

75. Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

76. Одночасно слід звернути увагу, що наявність у виконавчому провадженні звітів підприємства, установи, організації, фізичної особи-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати про нарахування доходів та розмір утримань з цього доходу на погашення боргу, надає можливість виконавцю здійснювати не тільки контроль за правильністю такого утримання, а й можливість визначення розмір коштів, які складають дохід боржника, з якого здійснення стягнення неможливе.

Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.»

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка розглядається, боржник ОСОБА_1 не оспорює правомірність накладення арешту, однак, оскаржує бездіяльність приватного виконавця щодо не зняття арешту із її зарплатного рахунку, зокрема, за одночасної наявності постанови про звернення стягнення на заробітну плату.

Згідно долучених до матеріалів справи доказів, суд першої інстанції установив, що на підставі постанови приватного виконавця від 06 липня 2026 року було накладено арешт на кошти ОСОБА_1 , які розміщені на відкритому на її ім`я рахунку в АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_3 , у зв`язку із чим боржниця 07 липня 2026 року направила виконавцю електронною поштою клопотання про зняття арешту, долучивши до нього квитанцію по рахунку невідомого змісту.

Установивши, що допустимих та належних доказів на день звернення із скаргою до суду та під час її розгляду статусу відкритого в АТ «Ощабданку» рахунку ОСОБА_1 не надала, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки заявниці не довела факт протиправної бездіяльності приватного виконавця Булахевіча С.В.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не приймає доводи апеляційної скарги, аргументи якої не спростовують їх правильність, зокрема не містять посилання на докази, що підтверджують наявність у приватного виконавця достатніх підстав вважати, до вказаний рахунок призначений виключно для отримання заробітної плати.

Так, з долученої нею до скарги виписки по рахунку № НОМЕР_3 вбачається, що на вказаний банківській рахунок, окрім сум заробітної плати, надходили інші суми, зазначені як «повернення» (а.с. 7-26). Отже без надання відповідних доказів від банківської установи приватний виконавець не мав можливості остаточно визначити призначення банківського рахунку.

Згідно з отриманою 08 липня 2026 року ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк» довідкою рахунок НОМЕР_3 , на який було накладено арешт, є зарплатним і на нього щомісяця зараховується заробітна плата (а.с. 41). Натомість доказів направлення приватному виконавцю Булахевічу С.В. цієї довідки у будь–який спосіб, зокрема, засобами поштового зв`язку, на електронну адресу, через застосунок «Viber», заявниця суду не надала.

Зі змісту роздруківки переписки ОСОБА_1 та приватного виконавця Булахевіча С.В. у застосунку «Viber» взагалі неможливо установити, що було надіслано останньому.

За такого ОСОБА_1 належних доказів щодо походження коштів на її рахунку приватному виконавцю у належний спосіб не направила.

Тому колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги, натомість погоджується з аргументами відзиву на апеляційну скаргу представника органу ДВС.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, що їх понесли учасники в суді першої інстанції, відповідно до положень частини 13 статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Арбузинського районного суду Миколаївської області від 13 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

______________________________________________

Повна постанова складена 22 жовтня 2026 року