Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №135/152/19 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 135/152/19

Провадження № 22-ц/801/2302/2026

№22-ц/801/2329/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дєдов С. М.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа № 135/152/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді – доповідача),

суддів: Оніщука В.В., Панасюка О.С.,

за участю секретаря судового засідання: Канахівської М.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відновлення меж земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні майном та зобов`язання вчинити дії,

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 – адвоката Клименко Ірини Федорівни на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року та на додаткове рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 липня 2026 року, які ухвалив суддя Дєдов С.М.,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном та зобов`язання вчинити дії, мотивуючи його тим, що між сторонами існує спір щодо облаштування зливних ринв та облаштування вимощення навколо належних сторонам частин домоволодінь. Проте, в добровільному порядку шляхом мирного врегулювання спірних питань відповідачі не бажають вирішити, оскільки ведуть себе агресивно, не допускають позивача на територію належної їм суміжної земельної ділянки навіть у визначені мировою періоди угодою періоди часу, для здійснення ремонтних робіт.

Враховуючи заяву про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог, позивач просила:

1. Виділити позивачу ОСОБА_1 та відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у спільне сумісне користування для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, частини площ земельних ділянок: площею 0,1000 га, з кадастровим номером 0510600000:07:019:0251, та площею 0,0840 га, з кадастровим номером 0510600000:07:019:0198, домоволодіння АДРЕСА_1 , згідно плану-схеми, що міститься у Додатку №3 Висновку експерта від 16 вересня 2022 року №5577-5580/20-21.

2. Усунути позивачу ОСОБА_1 перешкод в користуванні майном, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 в облаштуванні водозахисту підземних конструктивних елементів (вимощення) навколо стін належних позивачці частин житлового будинку, а саме: житлового будинку літ. «А» з прибудовами частково, а біля стін господарської будівлі літ. «Г» (літня кухня) повністю, що розташовані на земельних ділянках домоволодіння АДРЕСА_1 , згідно проекту «Влаштування вимощення до частини житлового будинку та частини літньої кухні по АДРЕСА_1 ».

3. Залишити без розгляду заявлений нею позов в частині заявлених позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 облаштувати на належних їм на праві власності частинах житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , зливні ринви та необхідні інженерно-технічні заходи, що запобігають стіканню опадів на територію суміжної земельної ділянки у відповідності до вимог нормативних документів.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в частині позовних вимог про виділення позивачу ОСОБА_1 та відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у спільне сумісне користування для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, частини площ земельних ділянок: площею 0,1000 га, з кадастровим номером 0510600000:07:019:0251, та площею 0,0840 га, з кадастровим номером 0510600000:07:019:0198, домоволодіння АДРЕСА_1 , згідно плану-схеми, що міститься у Додатку № 3 висновку експерта від 16 вересня 2022 року №5577-5580/20-21, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 не зазначила передбачених законом ефективних та законних способів захисту порушеного права, за яких суд може втручатися у мирне володіння, користування майном відповідачів, тому позивач обрала неналежний спосіб захисту своїх прав. При цьому, звернута увага, що порядок користування земельними ділянками з кадастровими номерами 0510600000:07:019:0251 та 0510600000:07:019:0198, встановлено на підставі сервітуту який визначено судом рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 21 травня 2013 року у справі №135/604/13-ц.

В частині позовних вимог про усунення ОСОБА_1 перешкод в користуванні майном, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не чинити їй перешкоди в облаштуванні водозахисту підземних конструктивних елементів (вимощення) навколо стін належних їй частин житлового будинку, а саме: житлового будинку літ. «А» з прибудовами частково, а біля стін господарської будівлі літ. «Г» (літня кухня) повністю, що розташовані на земельних ділянках домоволодіння в АДРЕСА_1 , згідно проєкту «Влаштування вимощення до частини житлового будинку та частини літньої кухні в АДРЕСА_1 , згідно проєкту «Влаштування вимощення до частини житлового будинку та частини літньої кухні по АДРЕСА_1 », суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на облаштування водозахисту підземних конструктивних елементів (вимощення) навколо стін належних їй частин житлового будинку, відповідачами не порушено, а тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

Додатковим рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 липня 2026 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25000 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25000 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що розмір заявлених відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу підтверджено належними, допустимими, достовірними та повними в своїй сукупності доказами, а їх розмір відповідає критерію розумності та співмірності.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Клименко І.Ф. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним і необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в частині позовних вимог щодо усунення позивачу ОСОБА_1 перешкод в користуванні майном, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не чинити їй перешкоди в облаштуванні водозахисту підземних конструктивних елементів (вимощення) навколо стін належних позивачу частин житлового будинку, а саме: житлового будинку літ. «А» з прибудовами частково, а біля стін господарської будівлі літ. «Г» (літня кухня) повністю, що розташовані на земельних ділянках домоволодіння в АДРЕСА_1 .

Основними доводами апеляційної скарги є те, що необхідність облаштування поверхневого водовідводу (відмостки) навколо належних позивачу ОСОБА_1 на праві власності будівель за адресою: АДРЕСА_1 , було визначено судовим експертом, тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Крім того, не погодившись з додатковим рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Клименко І.Ф. подала також апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення в зв`язку з порушенням норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити відповідачам у стягненні з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не здійснено жодного правового аналізу вимог та заперечень сторін щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з доводів та вимог апеляційної скарги представника позивача адвоката Клименко І.Ф., вона не оскаржує рішення суду від 06 липня 2026 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виділення позивачу ОСОБА_1 та відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у спільне сумісне користування для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, частини площ земельних ділянок: площею 0,1000 га, з кадастровим номером 0510600000:07:019:0251, та площею 0,0840 га, з кадастровим номером 0510600000:07:019:0198, домоволодіння АДРЕСА_1 , згідно плану-схеми, що міститься у Додатку №3 Висновку експерта від 16 вересня 2022 року №5577-5580/20-21, а тому апеляційним судом в цій частині рішення суду не перевіряється.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.

Згідно ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення відповідають.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору дарування житлового будинку від 29 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Вихватнюк А.А., позивачка ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: по АДРЕСА_1 , на приватизованій земельній ділянці.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є власниками земельних ділянок площею 0,1000 га із кадастровим номером 0510600000:07:019:0251 в рівних частках та частини домоволодіння по АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0,0840 га із кадастровим номером 0510600000:07:019:0198 та іншої частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Власником частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки із кадастровим номером: 0510600000:07:019:0251, раніше була ОСОБА_4 , рідна мати відповідачів.

Між вказаними особами, а також ОСОБА_1 та ОСОБА_4 тривалий час існували конфліктні ситуації.

Вироком Ладижинського міського суду Вінницької області від 23 вересня 2016 року (справі №135/27/16-ц) ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину передбаченого ст.128 КК України по відношенню до ОСОБА_4 , однак звільнено від кримінальної відповідальності через неможливість його призначення.

ОСОБА_4 за договором дарування посвідченого нотаріусом від 27 листопада 2017 року відчужила своє домоволодіння та земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , своїм донькам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Судом також встановлено, що у 2013 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виник судовий спір щодо порядку користування земельною ділянкою: 0510600000:07:019:0251 та 0510600000:07:019:0198.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 21 травня 2013 року у справі №135/604/13-ц (т.2 а.с.81 – 82) між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 визнано мирову угоду на наступних умовах:

1. ОСОБА_4 надає ОСОБА_1 право обмеженого безкоштовного користування належною їй на праві власності (на підставі державного акту на право власності на землю ЯК №919649, виданого 14 грудня 2011 року) земельною ділянкою, кадастровий номер: 0510600000:07:019:0251, розміром 1 м на 4 м, розташованої вздовж зовнішньої сторони стіни будинку за адресою: АДРЕСА_2 , зі сторони подвір`я, належного ОСОБА_4 , а також земельною ділянкою розміром 1 м на 4 м та 1 м на 5 м, розташованої вздовж зовнішньої стіни належної ОСОБА_1 літньої кухні зі сторони подвір`я, належного ОСОБА_4

1.2 Право обмеженого безкоштовного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 розповсюджується на земельну ділянку з п. 1, з правом проходу та правом встановлення будівельних риштувань, драбини та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівлі у періоди, визначені сторонами: з 01 травня по 10 травня та з 20 серпня по 30 серпня включно, щорічно.

2. ОСОБА_1 надає ОСОБА_4 право обмеженого безкоштовного користування належною їй на праві власності (на підставі державного акту на право власності на землю, зареєстрованого Відділом Держкомзему у м. Ладижин Вінницької області 12 липня 2012 року) земельною ділянкою з кадастровим номером: 0510600000:07:019:0198, розміром 1 м на 7,5 м, розташованої вздовж зовнішньої сторони будинку за адресою: АДРЕСА_2 , зі сторони подвір`я, належного ОСОБА_1

2.2 Право обмеженого безкоштовного користування земельною ділянкою ОСОБА_4 , зазначену в п.2, з правом проходу та правом встановлення будівельних риштувань, драбини та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівлі у періоди визначені сторонами, з 01 травня по 10 травня та з 20 серпня по 30 серпня включно, щорічно.

3. ОСОБА_4 зобов`язується звільнити та не захаращувати земельну ділянку, зазначену в п.1, з метою обслуговування та дотримання санітарних норм зовнішніх стін житлового будинку та літньої кухні, належних ОСОБА_1 , протягом усього часу (постійно). А також, ОСОБА_4 зобов`язується не чинити перешкод в користуванні майном ОСОБА_1 при здійсненні ремонту стін та покрівлі будинку та літньої кухні.

4. ОСОБА_1 зобов`язується звільнити та не захаращувати земельну ділянку, зазначену в п.2, з метою обслуговування та дотримання санітарних норм зовнішніх стін житлового будинку, належного ОСОБА_4 , протягом усього часу (постійно). А також ОСОБА_1 зобов`язується не чинити перешкод у користуванні майном ОСОБА_5 при здійсненні ремонту стін та покрівлі будинку.

В кінці 2013 року ОСОБА_1 подала позов до ОСОБА_4 в якому просила визнати за нею у п. 1.2. мирової угоди, право перебувати на земельній ділянці, належній відповідачу ОСОБА_4 , визначеній у п.1 мирової угоди, без додаткового попередження відповідача, без отримання на те додаткової згоди відповідача та за відсутності відповідача; зобов`язати відповідача ОСОБА_4 не чинити їй перешкод при виконанні умов мирової угоди; зобов`язати відповідача ОСОБА_4 відновити зі сторони належного їй домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , калітку, встановлену у відповідності з актом поділу домоволодіння від 22 травня 1986 року та визнати за нею у визначені мировою угодою від 21 травня 2013 року періоди, право проходу через зазначену калітку на земельну ділянку відповідача для реалізації мого права на обмежене безкоштовне користування належною відповідачу земельною ділянкою на умовах, визначених в мировій угоді.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 12 грудня 2013 року (справа №135/2054/13-ц) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права, припинення дії, яка порушує право та примусове виконання зобов`язання в натурі – залишено без задоволення (т.2 а.с.85 – 87).

Однак, рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 04 лютого 2014 року (справа №135/2054/13-ц) рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 12 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_1 користуватися належною відповідачу земельною ділянкою на умовах та в порядку визначеному п. 1 та п. 1. 2 визнаної судом мирової угоди.

Зобов`язано ОСОБА_4 звільнити та не захаращувати земельну ділянку шириною 1 м та довжиною 4 м, що розташована вздовж зовнішньої стіни будинку «А» за адресою: АДРЕСА_2 , зі сторони подвір`я, що належить ОСОБА_4 та земельні ділянки розміром 1 м х 4 м і 1 м х 5 м, що розташовані вздовж зовнішніх стін належної ОСОБА_1 літньої кухні «Г», зі сторони подвір`я, що належить відповідачці для обслуговування зовнішніх стін житлового будинку та літньої кухні.

Зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди в користуванні майном при здійсненні ремонту стін та покрівлі будинку та літньої кухні за адресою: АДРЕСА_2 , зі сторони земельної ділянки, що належить відповідачці та не завішувати та не затуляти вікна в належних ОСОБА_1 будівлях (т.2 а.с.79 – 80).

Крім того, рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 21 травня 2014 року (справа №135/361/14-ц) усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні майном, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_4 не чинити їй перешкод в облаштуванні проходу з хвірткою, шириною 0,80 м, в паркані шириною 2,40 м, який розмежовує суміжні земельні ділянки та розташований між належною їй частиною будинку та входом в погріб, для проходу на суміжну земельну ділянку, належну відповідачу, у визначені мировою угодою від 21 травня 2013 року періоди.

Визнано за ОСОБА_1 право проходу на суміжну земельну ділянку, належну відповідачу ОСОБА_4 , у визначені мировою угодою від 21 травня 2013 року періоди, з 08:00 год ранку до 20:00 год вечора, через зазначену в п.1 позовних вимог хвіртку та зобов`язати відповідача ОСОБА_4 не чинити їй у визначені мировою угодою від 21 травня 2013 року періоди, з 08:00 год ранку до 20:00 год, вечора перешкоди в користуванні зазначеною хвірткою та проходу на суміжну земельну ділянку, належну відповідачу.

Також рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2024 року (справа №135/758/24), яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 13 лютого 2025 року (т. 2 а.с. 88 – 95), усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні майном, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити їй перешкоди у відновленні хвіртки, шириною 0,80 м, в паркані шириною 2,40 м, який розмежовує суміжні земельні ділянки та розташований між належною їй частиною будинку та входом у погріб, для проходу на суміжну земельну ділянку, належну відповідачам, у визначені мировою угодою від 21 травня 2013 року періоди.

Визнано за ОСОБА_1 право проходу на суміжну земельну ділянку, належну ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у визначені мировою угодою від 21 травня 2013 року періоди, з 08:00 год до 20:00 год, через відновлену хвіртку та зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 у визначені мировою угодою від 21 травня 2013 року періоди, з 08:00 год до 20:00 год перешкоди у користуванні зазначеною хвірткою та проходу на суміжну земельну ділянку, належну відповідачам.

З висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної та експертизи у даній справі від 16 вересня 2022 року №5577-5580/20-21 (т.1 а.с.155 – 175), вбачається, що:

- відхилення між параметрами проходження спільної межі суміжних земельних ділянок: площею 0,1000 га, з кадастровим номером 0510600000:07:019:0251, та площею 0,0840 га, з кадастровим номером 0510600000:07:019:0198, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , по фактичному користуванню і параметрам проходження спільної межі, які вказані в технічній документації із землеустрою, відсутні;

- проходження спільної межі суміжних земельних ділянок: площею 0,1000 га, з кадастровим номером 0510600000:07:019:0251, та площею 0,0840 га, з кадастровим номером 0510600000:07:019:0198, домоволодіння АДРЕСА_1 , частково проходить вздовж стін житлового будинку літ. «А» та літньої кухні літ. «Г», що не відповідає положенню п.3.251 ДБН 360-951 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», щодо мінімальної відстані від найбільш виступаючої конструктивної стіни будівлі до межі сусідньої земельної ділянки, яку необхідно приймати не менше 1,0 м (при цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів на територію суміжних ділянок).

При цьому, експертом запропоновано варіант відведення частини площі земельних ділянок: площею 0,1000 га, з кадастровим номером 0510600000:07:019:0251, та площею 0,0840 га, з кадастровим номером 0510600000:07:019:0198, домоволодіння АДРЕСА_1 , у спільне сумісне користування для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, згідно плану-схеми у додатку №3 до висновку експерта.

- встановлено відсутність в цілому даних водостоків вимогам нормативно-правових актів з питань будівництва, а їх конструктивні особливості повинні встановлюватись проєктом згідно розрахунків;

- встановлено часткову відсутність поверхневого водовідводу (відмостки) біля житлового будинку літ. «А» з прибудовами та повну відсутність водозахисту підземних конструктивних елементів у господарської будівлі літ. «Г» (літня кухні), що розташовані на земельних ділянках домоволодіння АДРЕСА_1 .

У відповідності до вимог державних будівельних норм України, біля будівлі необхідно улаштувати водозахист з метою збереження довговічності конструктивних елементів та усунення їх прискореного зносу (п.п.6.1, 6.3, 6.12, ДБН В.2.1-10-2009 «Основи та фундаменти споруд», аналогічні норми у ДБН В.2.1-10:2018). Відсутність водозахисту підземних конструктивних елементів може призвести до надмірного зволоження ґрунту біля будівель, що зменшує довговічність експлуатації та збільшує ризики виникнення втрат несучої спроможності основи фундаменту і, як наслідок, безпосередньо впливає на надійність будівельного об`єкту в цілому.

Таким чином, біля стін житлового будинку літ. «А» з прибудовами частково, а біля стін господарської будівлі літ. «Г» (літня кухня) повністю, необхідно улаштувати поверхневий водовідвід (відмостку), а наявні пошкодження відмостки повинні зашпаруватись. Параметри даного водозахисту основ будівель домоволодіння АДРЕСА_1 встановлюються окремим проєктом.

Позивачка стверджує, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні належної їй частині будинку, зокрема не дозволяють влаштувати вимощення навколо належної їй частини нерухомості, а саме належної їй на праві власності 45/100 частини житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 ), а вказане влаштування вимощення біля будинку необхідне для запобігання його руйнуванню та забезпечить збереження майна всіх його співвласників.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).

Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 1163 ЦК України фізична особа, майну якої загрожує небезпека має право вимагати її усунення від того, хто її створює.

Згідно п. г ч. 1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно ч. 7 ст. 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок зобов`язання власника земельної ділянки допустити до користування його майном інших осіб передбачено через встановлення земельного сервітуту.

Згідно із ч. 1 ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з ч. 1 ст. 101 Земельного кодексу України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що завданням судочинства є саме захист уже порушеного права. Захист правового інтересу на майбутнє, за відсутності фактів реального порушення або створення реальних перешкод з боку відповідача на момент звернення до суду, не допускається.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач заявляє вимогу про зобов`язання відповідачів не чинити їй перешкоди на облаштування водозахисту підземних конструктивних елементів (вимощення) навколо стін належних їй частин житлового будинку літ. «А» з прибудовами (частково) та господарської будівлі літ. «Г» (повністю), розташованих на території домоволодіння АДРЕСА_1 .

Проте позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачі чинять їй реальні перешкоди у реалізації цього права, забороняють вчиняти такі дії, активно заважають його побудувати або оспорюють це право в установленому законом порядку. Сама лише ймовірність виникнення спору чи незгоди відповідача в майбутньому не свідчить про наявність порушеного права на момент звернення до суду.

Суд визнає обґрунтованими висновки експертизи в частині того, що тривала експлуатація будівлі без відмостки створює загрозу її руйнування. Факт тривалого існування будівлі історичної чи старої забудови (зокрема зведеної у радянський період на межі ділянок) створює у власника майна законне очікування на безпечність її експлуатації та захисту від руйнування.

Згідно зі ст. 98 ЗК України земельний сервітут – це право обмеженого користування чужою земельною ділянкою, яке має здійснюватися у спосіб, найменш обтяжливий для її власника. Обсяг прав особи, на користь якої встановлено сервітут, чітко обмежений його змістом і метою.

Наявний між сторонами сервітут у відповідності до ухвали Ладижинського міського суду Вінницької області від 21 травня 2013 року у справі №135/604/13-ц є строковим і обмеженим. Водночас, облаштування постійного водозахисту (бетонної або цементної відмостки навколо стін) за своєю технічною природою є безстроковим капітальним втручанням у чужу земельну ділянку, що призведе до незворотної зміни поверхневого шару ґрунту, який належить відповідачам. Такий вид робіт повністю виходить за рамки дозволеної поведінки в межах земельного сервітуту позивача.

Якщо існуючий земельний сервітут за своїм змістом не покриває технічних потреб для збереження майна (зокрема, не передбачає право на постійне розміщення конструкцій водозахисту чи відмостки), особа не може вимагати безперешкодного проведення таких робіт у межах негаторного позову про усунення перешкод. Належним і ефективним способом захисту прав у таких правовідносинах є звернення про зміну умов існуючого сервітуту або встановлення додаткового постійного земельного сервітуту для конкретно визначеної мети (облаштування та обслуговування відмостки).

Оскільки позивач звернувся з позовом про усунення перешкод в облаштуванні відмостки не маючи відповідно правового титулу, колегія суддів констатує, що заявлені вимоги про усунення перешкод у такий спосіб є передчасним і безпідставним.

Захист права позивача на збереження будівлі від руйнування має відбуватись шляхом трансформації (розширення) меж обмеженого користування чужою земельною ділянкою через зміну умов сервітуту чи встановлення нового сервітуту з визначенням чітких координат та площі.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч.1,2 ст. 15 ЦПК України Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 грудня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VІ представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року в справі № 826/1216/16.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 року у справі № 329/766/18.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції адвокат Бодачевський Р.В. надав: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; акт прийому-передачі наданих послуг від 06 липня 2026 року за договором про надання правової допомоги від 10 травня 2019 року, згідно якого адвокатом Бодачевським Р.В. надано послуг ОСОБА_3 на суму 25000 грн; договір про надання правової допомоги від 10 травня 2019 року; квитанцію до прибуткового касового ордеру №б/н від 06 липня 2026 року, згідно з якої адвокатом Бодачевським Р.В. прийнято від ОСОБА_3 кошти в сумі 25000 грн; квитанцію до прибуткового касового ордеру №б/н від 06 липня 2026 року, за якою адвокатом Бодачевським Р.В. прийнято від ОСОБА_2 кошти в сумі 25000 грн; розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу, за яким адвокат Бодачевський Р.В. надав професійну правничу допомогу ОСОБА_3 в Гайсинському районному суді Вінницької області наступного характеру - консультування, пошук відповідної практики складання заяви та оформлення відзиву, оформлення додатків до відзиву, участь у 12-ти судових засіданнях, підготовка заяви та клопотань, розрахунок вартості становить 25000 грн; розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу, за яким адвокат Бодачевський Р.В. надав професійну правничу допомогу ОСОБА_2 в Гайсинському районному суді Вінницької області наступного характеру - консультування, пошук відповідної практики складання заяви та оформлення відзиву, оформлення додатків до відзиву, участь у 12-ти судових засіданнях, підготовка заяви та клопотань, розрахунок вартості становить 25000 грн.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України", від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час тощо.

Здійснивши оцінку розміру судових витрат, понесених відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, крізь призму вимог, установлених частиною четвертою статті 137 та частиною третьою статті 141 ЦПК України, урахувавши положення наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційність та розумність розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також зважаючи на тривалість і складність справи та виконані адвокатом роботи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, предмет позовних вимог та значення справи для сторін, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що їх заява підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується, що розмір заявлених відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати у визначеному заявником обсязі мають характер необхідних і співмірні з виконаною роботою адвоката Бодачевського Р.В. в суді першої інстанції.

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто витрати на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції в розмірі 50000 грн (по 25000 грн на кожного відповідача), які позивач має відшкодувати відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , колегія суддів погоджується з таким висновком, а тому підстав для скасування додаткового рішення немає.

З урахуванням вищевикладеного доводи апеляційних скарг не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення та додаткового рішення суду першої інстанції.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Клименко Ірини Федорівни залишити без задоволення.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року та додаткове рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді В. В. Оніщук

О. С. Панасюк