Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №511/107/26 — Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/107/26

Номер провадження: 2/511/582/26

12 жовтня 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Гринчак С. І.,

секретаря судового засідання - Замковенко О.Б.,

за участю:

позивача- ОСОБА_1 ,

представника позивача- ОСОБА_2 ,

відповідача- ОСОБА_3 ,

прокурора -Колесника В.Л.,

представника органу опіки та піклування Роздільнянської міської ради Одеської області -Прибилова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: Орган опіки та піклування Роздільнянської міської ради Одеської області, військова частина № НОМЕР_1 Національної Гвардії України (м.Одеса) про позбавлення батьківських прав,

встановив:

Короткий зміст позовної заяви.

У січні 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Теренчук Є.М., який діяв на підставі ордера серії ВН № 1635141 від 15.12.2025 року, звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив: позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітньої дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги мотивовані тим, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 2007 року, який рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 21.08.2014 року, розірвано. Вказаним рішенням також визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком, ОСОБА_1 . За час шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 2019 року донька проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач з 2019 року фактично не спілкується з донькою, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не підготовлює до самостійного життя, не забезпечує необхідної матеріальної підтримки, медичного догляду, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу так як це встановлено ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитини», а навпаки своїми діями перешкоджає вихованню дитини. З 2019 року ОСОБА_5 , 2009 року народження знаходиться на утриманні батька. Не дивлячись на те, що ОСОБА_6 постійно проживає у м. Роздільна, вона взагалі не приймає участі у матеріальному утриманні доньки, ухиляється свої батьківських обов`язків по вихованню доньки, не відвідує її вдома, взагалі не цікавиться її життям та навчанням у школі, центру мистецтв, у зв`язку з чим має бути позбавлена батьківських прав відносно своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 15.01.2026 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Витребувано з Орган опіки та піклування Роздільнянської міської ради Одеської області висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав щодо своєї дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ( а.с. 27)

30.03.2026 року до суду надійшов висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав щодо своєї дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ( а.с.95-97)

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 30.03.2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті. ( а.с.56)

Позиції сторін.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, суду пояснив, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 2007 року. В 2014 році вони були вимушені розірвати шлюб, оскільки так склалися сімейні обставини. При розірванні шлюбу, за рішенням суду, місцем проживання доньки ОСОБА_8 , було визначено з ним. Проте, не дивлячись на офіційне розірвання шлюбу, вони продовжували жити разом. В 2015 році вони виїхали до росії на заробітки, там повторно уклали шлюб. Жили добре, спільно займались вихованням доньки, працювали. В них була звичайна родина, добрі стосунки. Однак, згодом відносини поступово погіршувались і в 2020 році шлюб було розірвано повторно. Вони повернулись в Україну, де вже стали проживати окремо. ОСОБА_9 пішла жити до своїх батьків разом з донькою. Однак через деякий час донька прийшла жити до нього і сказала, що не хоче проживати разом з мамою, оскільки та не приділяє їй уваги та виявила бажання проживати разом з ним. Він запитав колишню дружину, чому донька не хоче проживати з нею, на що та відповіла, що це вибір ОСОБА_8 , тобто вона не заперечувала, щоб ОСОБА_8 проживала з ним. Він почав помічати, що донька взагалі не хотіла спілкуватись з матір`ю та ходити до неї. Він намагався налагодити стосунки між ними, коли був на роботі, намагався завозити доньку до батьків ОСОБА_9 , однак донька збігала та поверталась до додому, навіть коли його вдома не було і чекала його у сусідів. Вони навіть звертались до психолога з донькою, однак це проблеми спілкування з матір`ю не вирішило. Згодом донька взагалі відмовилась спілкуватись та бачитись з матір`ю. Він вважає, що ОСОБА_10 самоусунулась від спілкування з донькою, не виконує своїх батьківських обов`язків по відношенню до неї, а тому він разом із донькою вирішили позбавити ОСОБА_3 батьківських прав, про що він й просить суд.

Представник позивача- адвокат Теренчук Є.М., який діяв на підставі ордера серії ВН № 1635141 від 15.12.2025 року в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі, та просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні категорично з позовними вимогами не погодилася, заперечувала щодо позбавлення її батьківських прав. Зазначила, що вона дуже боляче переживає ситуацію, що склалося з її донькою, бажає налагодити відношення та спілкуватися з нею, у неї єдина донька ОСОБА_8 , яку вона дуже любить. Також, повідомила, що проживала в шлюбі з ОСОБА_1 з 2007 року. В 2014 році вони шлюб розірвали та визначили місце проживання доньки з колишнім чоловіком. Однак вони продовжували жити разом. В 2015 році виїхали до росії на заробітки, однак там було дуже тяжко, коштів не вистачало, їй було дуже важко морально. У 2020 році вони вирішили повернутися до України, і вона подала на розірвання шлюбу, так як не могла більше продовжувати жити однією сім`єю з ОСОБА_1 .. Вона пішла жити до своїх батьків разом з донькою. Однак через деякий час донька попросилась до батька та більше не бажала повертатись. Вона не стала давити на дитину, раз їй так було краще, вона прийняла її вибір. Донька жила з нею до липня 2021 року. Після переїзду дитини до батька, вона намагалась підтримувати з нею зв`язок. Телефонувала, писала, однак згодом донька перестала відповідати і вона вирішила, що це у неї такий період і все минеться і вони почнуть спілкуватись, як і раніше. Вона ніколи не відмовляла в допомозі на прохання ОСОБА_1 всього, що стосувалось доньки. Оплачувала їй поїздки екскурсій з класом, за необхідності та потреби купувала для доньки ліки. 3 самого народження ОСОБА_8 та до моменту розлучення, вона займалась її вихованням, піклувалась про стан її здоров`я, навчання, водила до садочку та школи, дитина в неї була завжди охайна та доглянута. Вважає, що таке ставлення доньки до неї налаштоване самим батьком. Вона дуже любить свою доньку, вона у неї єдина дитина, інших дітей у неї не має. Коли ОСОБА_8 виявила бажання проживати з батьком, вона не заперечувала проти її волі і ніколи не налаштовувала доньку проти батька. Разом з тим, вона вважає, що ОСОБА_8 попала під вплив батька і вони разом вирішили позбавити її батьківських прав, з єдиною метою, щоб ОСОБА_1 мав можливість списатися з військової служби, про що ОСОБА_11 та ОСОБА_8 прямо повідомили їй в ході телефонної розмови, яка відбулася у грудні 2025 року. Після того, як вона відмовилася в добровільному порядку відмовитися від доньки, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Крім того, з січня 2026 року ОСОБА_1 стягує з неї аліменти на утримання ОСОБА_8 , при цьому жодної заборгованості по аліментам вона не має, а тому вважає, що вимоги про позбавлення її батьківських прав по відношенню до доньки є надуманими.

Представник органу опіки та піклування Роздільнянської міської ради Одеської області - Прибилов О.О., діючий на підставі довіреності №452/1 від 02.04.2025 року, в судовому засіданні повідомив, що дійсно громадянин ОСОБА_5 у січні 2026 року звернувся до органу опіки з заявою про надання висновку щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки. Комісією було заслухано ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та неповнолітню ОСОБА_5 , вивчені всі документи, проте обставини які б підтверджували винну поведінку з боку ОСОБА_3 , яка б негативно впливала на розвиток дитини, грубо порушувала економічні, соціальні і культурні права дитини не встановлено, наданими ОСОБА_1 доказами також не підтверджено факт злісного ухилення ОСОБА_12 від виконання своїх батьківських обов`язків. Висновок органу опіки та піклування Роздільнянської міської ради Одеської області підтримав в повному обсязі та вважав недоцільним позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, в задоволені позову просив відмовити.

Прокурор Роздільнянської окружної прокуратури - Колесник В.Л., в судовому засіданні зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу. З урахуванням обставин справи, із врахуваням найкращих інтересів дитини, для виховання якої необхідна участь обох батьків, вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Представник в/ч НОМЕР_1 Національної Гвардії України, в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про розгляд справи в його електронний кабінет.

Судом по справі встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що сторони знаходились в зареєстрованому шлюбі з 2007 року, який рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 21.08.2014 року розірвано. Вказаним рішенням також визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком, ОСОБА_1 . ( а.с.13)

Від спільного шлюбу сторони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 07 жовтня 2009 року Старостинською сільською радою Роздільнянського району Одеської області, актовий запис №23. ( а.с.11).

Сторони повторно уклали шлюб у 2015 році, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (переклад з російської мови на українську), серії НОМЕР_3 , виданого відділом запису актів цивільного стану по Радянському району адміністрації м. Владивостока від 20.03.2015 року, актовий запис №150, який рішення Роздільнянського районного суду Одеської області (справа № 511/233/20) від 01.04.2020 року, розірвано.

Позивач: ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданої відділом надання адміністративних послуг Апарату Роздільнянської міської ради та її виконавчого комітету. ( а.с.10)

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 17.11.2023 року, неповнолітня - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 14.05.2012 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . ( а.с.12).

Зідно акту обстеження умов проживання від 08.12.2025 року, складеного службою у справах дітей Роздільнянської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що власником будинку є - ОСОБА_1 ,. В будинку ОСОБА_1 проживає разом з неповнолітньою донькою - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Умови проживання родини задовільні, є всі необхідні умови для розвитку та виховання дитини. У дитини є своя окрема кімната зі всіма зручностями, окреме спальне ліжко, стіл для навчання, шафа для речей, телевізор, інтернет, телефон.( а.с.20)

Відповідно до характеристики виданою КЗ «Роздільнянський міський ліцей №1 Роздільнянської міської ради Одеської області» на ОСОБА_5 , 2009 року народження, ОСОБА_8 навчається в даному ліцеї з четвертого класу. За час навчання зарекомендувала себе як здібна учениця. Навчальним матеріалом володіє на високому рівні. Має схильність до предметів гуманітарного та естетичного циклу. Закінчила 9 клас з відзнакою. Вихованням доньки займається батько. Дівчина проживає з батьком за рішенням суду. Батько завжди відвідує батьківські збори та цікавиться успіхами доньки. ( а.с.19)

Відповідно до довідки КЗ «Роздільнянський міський ліцей №1» від 11.12.2025 року про участь батьків ОСОБА_5 , учениці 10-Б класу у шкільному житті дитини, батько дитини спілкується з педагогами, які навчають доньку, цікавиться шкільним життям дитини. Мати ОСОБА_3 , контакту зі школою, де вчиться дитина, не підтримує, із вчителями не спілкується упродовж 2023- 2025 років.( а.с.18)

Відповідно до довідки КЗ «Роздільнянська міська школа мистецтв» ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається в 9 класі, відділ образотворчого мистецтва. Батько- ОСОБА_1 , проявляє зацікавленість її навчанням та всебічним розвитком. У спілкуванні з адміністрацією та викладачами ввічливий, ставлення доброзичливе. Мати контакту із школою мистецтв, де навчається ОСОБА_8 , не підтримує, із вчителями не спілкується.( а.с.16)

Відповідно до службової характеристики від 11.12.2025 року, виданою військовою частиною № НОМЕР_1 на штаб сержанта ОСОБА_1 , помічника начальника військового наряду роти охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав, ОСОБА_13 Сиволап зарекомендував себе з позитивної сторони. До виконання своїх службових обов`язків відноситься сумлінно. Службові стосунки з начальниками будує правильно. Якісно виконує поставлені завдання, швидко орієнтується і вміло діє в складних обставинах. Вимоги статутів Збройних Сил України знає, дотримується їх у повсякденній діяльності. Виявляє повагу до командирів та старших за військовим званням, дотримується правил військової ввічливості та вітання. ( а.с.14)

Відповідно до виписки від 24.12.2025 року із медичної карти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданою лікарем КНП «Роздільнянська БПЛ» на профогляди і на прийоми з приводу захворювання, дівчина приходила з батьком. Батько виконує всі рекомендації і призначення для дитини. Мати не цікавилась станом здоров`я дитини і жодного разу не спілкувалася з медпрацівниками.( а.с.17)

Позивач звертаючись до суду з позовною заявою, посилалась на те, що ОСОБА_3 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, розвитком та життям доньки не цікавиться, участі у вихованні та особистому житті не приймає, матеріально не підтримує.

Дані правовідносини регулюються наступним нормами права .

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її виховані, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.

Частиною 1 ст. 164 СК встановлено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав.

Згідно до положень ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні матері обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

В якості свідка в судовому засідання був допитаний ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який повідомив що є сусідом позивача ОСОБА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Подружжя ОСОБА_15 добре знає. Йому достеменно відомо, що після того, як ОСОБА_11 з ОСОБА_9 розлучилися, їхня донька ОСОБА_8 постійно проживає з батьком, а ОСОБА_9 він бачив останній раз приблизно роки три тому. Також, зі слів самої ОСОБА_8 , йому відомо, що вона не бажає спілкуватися з мамою, оскільки мати не приділяє їй належної уваги та материнської любові, не займається її вихованням, і вона не хоче проживати та спілкуватися з мамою.

Свідок, ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в судовому засіданні, повідомила, що проживає по сусідству з ОСОБА_1 , а саме по АДРЕСА_1 . ОСОБА_11 вона знає, більше 20 років. Їй відомо, що він з ОСОБА_9 розлучилися на початку 2020 року і стали проживати окремо, при цьому їх донька ОСОБА_8 , проживала разом із батьком. Коли почалася війна, ОСОБА_11 пішов служити та просив ОСОБА_9 , щоб донька проживала з нею. Але через деякий час ОСОБА_8 повернулася проживати до батька і коли останній перебував на службі, ОСОБА_8 приходила до неї як до сусідки і проводила вечора разом, вони спілкувалися на різні теми і ОСОБА_8 розповідала їй особисто, що не хоче спілкуватися зі своєю мамою та проживати разом з нею.

При цьому, відповідаючи на запитання учасників судового процесу та суду, свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_16 зазначили суду, що жодного разу не бачили мати дівчинки в стані алкогольного сп`яніння, або щодо неналежного ставлення до своє дитини.

Також, судом була заслухана думка неповнолітньої ОСОБА_5 , яка висловила беззаперечне бажання позбавити матір батьківських прав. Відповідаючи на запитання, ОСОБА_8 , повідомила що добре пам`ятає своє дитинство, коли її батько та мати проживали разом. У них було все добре, вони разом гуляли, відпочивали. З дитинства пам`ятає, що їй завжди більше уваги приділяв батько, він з нею грався, робив уроки. Їй завжди не вистачало маминої уваги та любові, тому після повернення з росії, вона деякий час прожила з мамою і за власним бажанням пішла жити до батька. Окрім того, вона розуміла, що батько працює по змінам і за будинком потрібно дивитись, тому вирішила жити з ним та допомагати йому. Коли їй було дома самій лячно, вона не телефонувала мамі, вона йшла до сусідів і там чекала на батька. Дійсно мама їй телефонувала, писала, оплачувала їй за потреби поїздки на екскурсії з класом, купувала ліки, однак наступив такий момент коли вона зрозуміла, що не хоче спілкуватись з мамою зовсім. Вона не хоче повертатись жити до мами, вважає, що її мама своєю поведінкою не заслуговує на її виховання, а тому просила позбавити маму батьківських прав, так як не хоче щоб вона була її мамою.

Також судом встановлено, що органом опіки та піклування Роздільнянської міської ради надано висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав, відносно її неповнолітньої доньки: ОСОБА_5 , 26.09.2009 року, затверджений Рішенням виконавчого комітету Роздільнянської міської ради 12 лютого 2026 року № 45. Даний висновок обґрунтований тим, обставини які б підтверджували винну поведінку з боку ОСОБА_3 , яка б негативно впливала на розвиток дитини, грубо порушувала економічні, соціальні і культурні права дитини не встановлено, наданими ОСОБА_1 доказами також не підтверджено факт злісного ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків. Та враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, з урахуванням обставин справи, піклуючись про інтереси дитини, для виховання якої необхідна участь обох батьків, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини від 29.01.2026 року, виконавчий комітет, як орган опіки і піклування, вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ( а.с.47-51).

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, думку неповнолітньої дитини, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, на які посилається позивач давши оцінку кожному аргументу, наведеному позивачем в позові, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Позивачем не надані докази, які б підтверджували факт вжиття до відповідача заходів реагування та впливу з боку відповідних органів з приводу неналежного виконання ним батьківських обов`язків щодо неповнолітньої дитини, не надані докази того, що до звернення до суду з позовом відповідач попереджався відповідними органами про наслідки невиконання батьківських обов`язків, до неї застосувались відповідні заходу впливу з метою зміни поведінки, тобто суду не надані докази того, що змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо та вжиті заходи юридичної відповідальності не дали позитивних змін, що давало б підстави для застосування до матері дитини такого крайнього заходу відповідальності, як позбавлення батьківських прав.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини зокрема в частині її права на спілкування з матір`ю та збереження зв`язків із нею, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 22.01.2025 року у справі 333/8983/23, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Позивачем та його представником не доведено, що поведінка відповідача відносно її доньки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками та наявність в її діях вини.

Також позивач та її представник не довели та не надали суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до доньки батьківських прав.

У судовому засіданні було встановлено, що відповідач по справі дійсно не приймає участі у вихованні доньки через виниклі неприязні відносини між нею та батьком, однак відповідач досі не втратила інтересу до доньки та, як в судовому засіданні ОСОБА_3 зазначила, що вона дуже боляче переживає ситуацію, що склалося з її донькою, бажає налагодити відношення та спілкуватися з нею, у неї єдина донька ОСОБА_8 , яку вона дуже любить.

Крім того, відповідачем надані фотознімки за її участю та її неповнолітньої доньки ОСОБА_8 , які фіксують моменти спільного відпочинку, святкування урочистих подій та повсякденного спілкування матері з донькою. Візуальний зміст вказаних фотокарток відображає позитивну атмосферу взаємодії між ними, прояв материнської турботи та взаємну прихильність, що суперечить твердженням позивача про повне самоусунення матері від виховання дитини. Суд зазначає, що наявність кризового періоду чи тимчасового охолодження стосунків між підлітком та матір`ю на сучасному етапі не може нівелювати той факт, що відповідачка протягом тривалого часу належним чином виконувала свої обов`язки, що підтверджується, в тому числі, й зазначеними фотоматеріалами.

Так само не можуть бути беззаперечними доказами для позбавлення батьківських прав довідки з навчального закладу та медичної установи, які містять загальні фрази щодо неучасті відповідача у вихованні доньки і не розкривають всіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дитини, вони в сукупності з іншими доказами не є достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав.

Аналізуючи показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , які є сусідами позивача, суд ставиться до них критично та не може покласти їх в основу рішення про позбавлення батьківських прав. Зазначені свідки в судовому засіданні пояснили, що відповідач ОСОБА_3 не відвідує дитину та не цікавиться її життям. Разом з тим, суд враховує, що вказані особи є сусідами позивача, перебувають з ним у добросусідських відносинах, а тому є зацікавленими в результаті розгляду справи. Крім того, їхні пояснення ґрунтуються виключно на візуальному спостереженні за життєдіяльністю родини ззовні та не відображають об`єктивного стану виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, оскільки внутрішньо сімейні обставини свідкам достеменно відомі бути не можуть. Самі по собі твердження сусідів про відсутність відповідача за місцем проживання дитини не є беззаперечним доказом умисного ухилення від виховання у розумінні ст. 164 СК України».

Крім того, оцінюючи висловлену в судовому засіданні думку неповнолітньої ОСОБА_5 , яка виявила беззаперечне бажання позбавити матір батьківських прав, суд враховує її погляди, проте не може покласти їх в основу рішення про задоволення позову. Відповідно до ч. 3 ст. 171 СК України, суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Зі згадок самої неповнолітньої вбачається, що відповідачка виявляла до неї увагу, телефонувала, писала, оплачувала екскурсії та купувала ліки. Зазначені обставини свідчать про наявність матеріальної та комунікативної участі матері у житті дитини та спростовують факт її умисного, свідомого й винного ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні ст. 164 СК України. Погіршення особистих, психоемоційних стосунків між матір`ю та донькою, небажання дитини спілкуватися на сучасному етапі та її суб`єктивне рішення проживати з батьком, щоб допомагати йому у побуті, не є тотожними юридичному поняттю "ухилення від виховання". Оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейної відповідальності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування такого радикального кроку.

Окрім того, щодо тверджень позивача про порушення відповідачкою вимог ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" та створення перешкод у вихованні неповнолітньої, суд зазначає наступне.

Позбавлення батьківських прав за своєю правовою природою є виключною мірою відповідальності, яка потребує доведення саме винної та умисної протиправної поведінки батьків. Проте, матеріали справи свідчать про протилежне. Факт перерахування відповідачкою грошових коштів на потреби дитини (оплата екскурсій, купівля ліків) та намагання підтримувати постійний контакт телефоном спростовують доводи про її байдужість чи протидію розвитку доньки.

Тимчасовий переїзд дитини до батька з побутових причин (пов`язаний із позмінною роботою батька та необхідністю догляду за будинком) та подальше небажання підлітка спілкуватися з матір`ю є наслідком сімейного конфлікту та тривалого роздільного проживання, а не результатом протиправних дій відповідачки. Суд не вбачає у діях матері наміру перешкоджати вихованню дитини, а тому вказані доводи позову підлягають відхиленню.

Далі продовжуючи аналіз необхідності позбавлення відповідача батьківських прав для суду є важливим питання, яким чином така юридична процедура (мається на увазі позбавлення батьківських прав) змінить існуючу ситуацію в бік покращення «положення дитини» та сприятиме реалізації її інтересів.

Суд розуміє можливе існування між сторонами неприязних відносин, але дані суперечки не повинні йти на шкоду дитини і можуть лише свідчити про взаємну неправильну поведінку сторін по відношенню до дитини і ніяк не свідчать про необхідність позбавлення одного із батьків батьківських прав, наведене вимагає від обох з батьків зміни свого ставлення до спільної їх участі у вихованні дитини.

Аналізуючи особу відповідача, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної та адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо доньки, вчиняла насильство по відношенню до неї..

Важливим є те, що відповідачу ніколи раніше не виносились попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів, що в сукупності з іншими обставинами переконує суд, що відповідача не потрібно позбавляти батьківських прав.

Суд наголошує, дійсно роль матері у вихованні дітей є край важливою для них і посідає одне із найважливіших місць у вихованні дітей, а тому позбавлення матері батьківських прав по відношенню до доньки повинно здійснюватися як крайній захід і вимагає обов`язкового дослідження можливості застосування інших, менш радикальних заходів.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно її доньки не забезпечуватиме інтересів самої доньки.

Позивач та її представник не довели та не надали суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.150,164,165,166,180,182 Сімейного кодексу України, Постановою №3 Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав, ст.ст. 4,18,19,76-81,95,211, 258-259,263-265,273,354,355 ЦПК України,

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: Орган опіки та піклування Роздільнянської міської ради Одеської області, військова частина № НОМЕР_1 Національної Гвардії України (м.Одеса) про позбавлення батьківських прав, відмовити у повному обсязі.

Попередити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у випадку оголошення вступної та резолютивної частини - протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано суддею 22 жовтня 2026 року.

Суддя: С. І. Гринчак