Додаткове рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №569/14035/14-ц — Рівненський апеляційний суд

Д О Д А Т К О В А П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/14035/14-ц

Провадження № 22-з/4815/101/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: ОСОБА_1

судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника приватного виконавця ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за скаргою ОСОБА_6 на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області ОСОБА_4 ,

в с т а н о в и в:

24 квітня 2026 року до суду звернулася ОСОБА_6 зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області ОСОБА_4 (далі – приватний виконавець ОСОБА_4 або виконавець).

Скаржник просила визнати неправомірними дії приватного виконавця ОСОБА_4 щодо відкриття виконавчого провадження № 77240071; скасувати постанови № 4173, 4175, 4176, 4177 від 18.02.2025; зняти арешт з банківських рахунків та грошових коштів ОСОБА_6 ; витребувати у виконавця: матеріали провадження № 77240071, матеріали попереднього провадження за виконавчим листом № 569/14035/14-ц, примірник постанови з підписом боржника та датою «14.04.2026»; визнати неправомірною відмову у доступі до матеріалів провадження; направити матеріали до правоохоронних органів та Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) для перевірки фальсифікації дат постанов (ст. 366 КК), зловживання службовим становищем ОСОБА_7 (ст. 364 КК), порушення вимог щодо конфлікту інтересів (ст. 1727 КУпАП, ст. 25, 28 Закону України "Про запобігання корупції").

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року скаргу ОСОБА_6 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії приватного виконавця ОСОБА_4 щодо відкриття виконавчого провадження № 77240071.

Скасовано постанову приватного виконавця ОСОБА_4 про відкриття виконавчого провадження від 18 лютого 2025 року, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 77240071.

Скасовано постанову приватного виконавця ОСОБА_4 про арешт коштів боржника від 18.02.2025, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 77240071.

В задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 08 вересня 2026 року апеляційну скаргу представника приватного виконавця ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 задоволено.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року в оскаржуваній частині скасовано.

Відмовлено ОСОБА_6 у частині скарги про визнання неправомірними дій виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 77240071, скасування постанови виконавця про відкриття виконавчого провадження від 18 лютого 2025 року, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 77240071, та скасування постанови виконавця про арешт коштів боржника від 18 лютого 2025 року, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 77240071.

В решті ухвалу суду першої інстанції (щодо відмови ОСОБА_6 в задоволенні скарги) залишено без змін.

08 вересня 2026 року через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі – ЄСІТС) представником приватного виконавця ОСОБА_4 – адвокатом ОСОБА_5 надіслано заяву, в якій він просив ухвалити додаткове рішення щодо стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу у розмірі 16 500 гривень.

Обґрунтовуючи заяву, зазначалося про те, що щодо попереднього розрахунку витрат на правничу вказувалося в першій заяві по суті справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі. Також про подання доказів цих витрат після ухвалення судового рішення було заявлено завчасно, а встановлений ч. 8 ст. 141 ЦПК України строк їх подання не було пропущено. Так, 27 квітня 2026 року між ОСОБА_4 та Адвокатським об`єднанням "Агенція правового захисту" було укладено договір про надання правничої допомоги, а додатковою угодою від 30 квітня 2026 року визначено умови представництва її інтересів у справі № 569/14035/14-ц. Сторони погодили вартість правового аналізу документів — 500 гривень за кожну скаргу, складання відзиву, заперечень чи пояснень — 6 000 гривень за кожний документ, апеляційної або касаційної скарги — 10 000 гривень, участі в судовому засіданні — 3 000 гривень.

На виконання договору адвокат ознайомився з матеріалами справи, підготував і подав пояснення на скаргу ОСОБА_6 , заяви про повернення її заперечень без розгляду та про виконання ухвали щодо витребування документів, а також апеляційну скаргу. Отже, сумарна вартість наданих у судах першої та апеляційної інстанцій послуг становила 16 500 гривень. При цьому зверталася увага на те, що оплату послуг було відстрочено, а тому платіжного документа на час звернення із заявою не було. Але це, на його переконання, не є підставою для відшкодування цих витрат, оскільки відповідно до ст.ст. 137, 141 ЦПК України та усталеної судової практики такі витрати підлягають відшкодуванню незалежно від їх фактичної сплати.

Крім того, вважав заявлені витрати обґрунтованими, пов`язаними з розглядом справи та співмірними з її складністю, обсягом наданих послуг і витраченим адвокатом часом і на недопустимість їхнього зменшення судом з власної ініціативи без відповідного обґрунтованого клопотання, власного розрахунку протилежної сторони чи доказів неспівмірності.

У поданих запереченнях щодо ухвалення додаткового рішення ОСОБА_6 просила відмовити у задоволенні заяви адвоката ОСОБА_5 . Також просила, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви, то зменшити розмір витрат до суми, що відповідає критеріям розумності, необхідності і співмірності, з урахуванням фактичного обсягу та складності виконаної адвокатом роботи.

Заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ст.ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги – це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.

Рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "EastAlliance Limited про ти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено таке.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

У разі недотримання останніх вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що Цивільним процесуальним кодексом України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1.) їх дійсність; 2.) необхідність; 3.) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Тобто законодавцем визначено роль суду у позовному провадженні саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що 27 квітня 2026 року між ОСОБА_4 (замовник) та Адвокатським об`єднанням "Агенція правового захисту" в особі старшого партнера - адвоката ОСОБА_5 (виконавець) було укладено договір про надання правничої допомоги.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 додаткової угоди від 30 квітня 2026 року до договору виконавець зобов`язувався надати замовнику правову допомогу (адвокатські послуги) щодо представництва інтересів ОСОБА_4 (приватного виконавця) у Рівненському міському суді Рівненської області, Рівненському апеляційному суді та Верховному Суді у справі № 569/14035/14-ц за скаргою ОСОБА_8 на дії приватного виконавця ОСОБА_4 у виконавчому провадженні № 77240071, відкритому на підставі виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року, про стягнення заборгованості із ОСОБА_8 на користь КБ "Приватбанк".

Замовник зобов`язався сплатити виконавцю (адвокатському об`єднанню) грошові кошти в такому розмірі: здійснення правового аналізу документів у спірних правовідносинах — по 500 гривень за кожну скаргу; складання відзиву, заперечень, пояснень на скаргу по 6 000 гривень за кожну; складання апеляційної та/або касаційної скарги по 10 000 гривень за кожну; здійснення представництва інтересів замовника в суді 3 000 гривень за кожне судове або підготовче засідання.

Оплата здійснюється протягом 90 днів після ухвалення відповідного судового рішення (постанови) та набрання ним законної сили або за першою вимогою виконавця, якщо інше не було узгоджено сторонами.

Відповідно до звіту про виконання договору щодо надання правової допомоги та рахунку за цим договором у суді першої інстанції щодо оскарження дій приватного виконавця роботи виконано та оцінено так: 27 квітня 2026 року адвокат подав заяву про доступ до електронних матеріалів справи в ЄСІТС та ознайомився з матеріалами справи (500 гривень); 01 травня 2026 року підготував і подав до суду пояснення (заперечення) на скаргу ОСОБА_6 ; 08 травня 2026 року подав заяву про повернення без розгляду заперечень ОСОБА_6 ; 11 травня 2026 року подав до суду заяву про фактичне виконання ухвали про витребування документів у справі № 569/14035/14-ц (6 000 гривень).

У суді апеляційної інстанції щодо оскарження ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року правнича допомога полягала лише у поданні апеляційної скарги, а вартість такої роботи склала 10 000 гривень.

Проте апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені виконавцем на професійну правничу в судах обох інстанцій, дійшов до висновку про те, що наявні в матеріалах справи відповідні докази не є безумовною підставою для їхнього відшкодування, адже їхній розмір є необґрунтованим, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат і є непропорційним до складності спірного питання для адвоката та виконаної ним роботи.

Також для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Тому колегія суддів бере до уваги, що доводи скарги на дії виконавця є очевидно необґрунтованими, а їх спростування не вимагає складного правового аналізу, опрацювання значного обсягу доказів або формування нової правової позиції.

Тобто підготовка письмових пояснень та апеляційної скарги з огляду на зміст порушених питань і характер наведених аргументів об`єктивно не потребувала значних витрат часу та професійних зусиль.

При цьому колегія суддів частково враховує заперечення ОСОБА_9 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, розмір витрат на професійну правничу допомогу приватного виконавця ОСОБА_4 в судах обох інстанцій, який підлягає стягненню з ОСОБА_6 , повинен становити 5 000 гривень.

Зважаючи на наведене і керуючись ст. ст. 141, 270, 368, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Заяву представника приватного виконавця ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області ОСОБА_4 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткова постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У разі невручення додаткової постанови в день складення, учасник справи має право на поновлення строку оскарження за умови подання касаційної скарги протягом тридцяти днів із дня отримання постанови.

Головуючий: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3