Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №571/3603/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року

м. Рівне

Справа № 571/3603/25

Провадження № 22-ц/4815/986/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ціпана О.П. на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 05 лютого 2026 року, ухваленого в складі судді Верзун О.П., дата складання повного тексту рішення 09.02.2026 року, у справі № 571/3603/25,

в с т а н о в и в:

В грудні 2025 року ТОВ «Свеа Фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 25 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено договір №2177677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до розділу 1 кредитного договору, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати позичальнику грошові кошти в гривні в сумі 8300,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Кредит надається строком на 27 днів, стандартна процентна ставка становить 1,90% на день.

ТОВ «Лінеура Україна», свої зобов`язання за кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку останній вказав при оформленні кредиту. Це підтверджується документом від надавача платіжних послуг.

Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов договору, не здійснивши передбачені договором платежі вчасно, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

08 лютого 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (нині ТОВ «Свеа Фінанс») було укладено договір факторингу №01-08022022, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.

Відповідно до копії витягу з додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу №1-08022022 від 08.02.2022 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2177677 складає: 26750,90 грн.

Вказує, що станом на дату складання позовної заяви, заборгованість за договором №2177677 від 25.07.2021 року становить 26750,90 грн, з яких: заборгованість по тілу - 8300,00 грн, заборгованість по відсотках – 18450,90 грн, пеня - 0,00 грн, комісія – 0,00 грн.

Просить суд стягнути вказану суму заборгованості.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 05 лютого 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за договором на умовах споживчого кредиту №2177677 від 25.07.2021 у розмірі 26750,90 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2442,40 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не з`ясував належним чином чи є відповідач особою, яка уклала кредитний договір, оскільки і в договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту, і в додатку до договору факторингу невірно зазначено прізвище і по батькові відповідача, а саме вказано « ОСОБА_2 ».

Стверджує, що набуття позивачем прав вимоги до відповідача на підставі договору факторингу №1-08022022 від 08.02.2022 року є недоведеним.

Вказує, що у позикодавця виникло право нарахування процентів за договором лише у межах строку його дії (27 днів), а також вважає, що позивач не довів факт пролонгації строку кредитування, оскільки сторони не підписували додаткової угоди щодо продовження строку дії договору.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що 25 липня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №2177677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно розділу І договору, предметом договору є кредит в розмірі 8300,00 грн строком на 27 днів зі стандартною та зниженою процентною ставкою 1,90%. Договором п.4.1 передбачено продовження строку кредитування.

Відповідно до розділу 2 договору, кредит надано у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту. Суму кредиту (його частину) товариство перераховує протягом трьох робочих (банківських) днів з моменту укладення цього договору.

Договір, додаток №1 до договору та Паспорт споживчого кредиту підписаний відповідачем електронним підписом М218.

ТОВ «Лінеура Україна», свої зобов`язання за договором виконало та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник вказав при оформленні кредиту. Це підтверджується документом від надавача платіжних послуг ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

08 лютого 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (нині ТОВ «Свеа Фінанс») було укладено договір факторингу №1-08022022, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.

Відповідно до платіжної інструкції №8368 від 09.02.2022, ТОВ «Росвен Інвест Україна» перерахувало ТОВ «Лінеура Україна» суму коштів 1958855,44 грн як оплату фінансування згідно договору факторингу №1-08022022.

Відповідно до Додатку 1 (витягу з Реєстру боржників) до договору факторингу №1-08022022 від 08.02.2022, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2177677 складає 26750,90 грн., з яких: 8300,00 грн.- сума основного боргу, 18450,90 грн. – сума нарахованих процентів, 830,00 – сума фінансування в гривнях.

Матеріалами справи підтверджується зміна назви товариства з ТОВ «Росвен Інвест Україна» на ТОВ «Свеа Фінанс».

Таким чином, позивач ТОВ «Свеа Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 на суму заборгованості за договором №2177677 від 25.07.2021, яка склала 26750,90 грн, з яких: 8300,00 грн.- сума основного боргу, 18450,90 грн. – сума нарахованих процентів.

Згідно розрахунку заборгованості за договором №2177677 від 25 липня 2021 року, станом на 08 лютого 2022 року, заборгованість ОСОБА_1 становить 26750,90 грн., в тому числі 8300,00 грн – заборгованість по тілу кредиту, 18450,90 грн – заборгованість по нарахованих відсотках.

Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За положеннями частини першої статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2177677 від 25 липня 2021 року містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів та умови кредитування.

Договір та додатки до нього підписано позичальником ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором М218 25.07.2021 18:35:49.

Також, перед підписанням кредитного договору відповідач ознайомився та підписав паспорт споживчого кредиту, де містяться основні умови кредитування.

Крім того, у договорі сторони погодили суму кредиту 8 300,00 грн (п. 1.2. договору), строк кредиту 27 днів (п. 1.3. договору), процентну ставку (п. 1.4. договору) та умови пролонгації договору (розділ 4 договору).

За вказаних обставин, колегія суддів вважає встановленим факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2177677 від 25 липня 2021 року із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

При цьому, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не з`ясував належним чином чи є відповідач особою, яка уклала кредитний договір, оскільки і в договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту, і в додатку до договору факторингу не вірно зазначено прізвище і по батькові відповідача, а саме вказано « ОСОБА_2 ».

Перевіряючи вказані доводи відповідача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що кредитний договір укладено саме з ОСОБА_1 , який ідентифікується за зазначеними ним самим у договорі РНОКПП та паспортом.

Судом встановлено, що реєстраційний номер облікової картки платника податків та адреса місця реєстрації, зазначені у договорі, збігаються з РНОКПП та адресою відповідача, указаним в апеляційній скарзі. Крім того, номер банківської картки, зазначений у договорі, відповідає номеру картки, зазначеному в листі, наданому до матеріалів справи.

Отже, наведені обставини в сукупності свідчать про наявність ідентифікаційних даних, які пов`язують відповідача зі спірним кредитним договором.

За таких обставин, сама по собі розбіжність в одній літері прізвища та по батькові позичальника не є достатньою підставою для висновку про укладення договору іншою особою.

Про втрату паспорта чи наявність паспорта з іншими даними відповідач не вказував та відповідних доказів не надавав.

Доказів про те, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, інша особиста інформація тощо) були використані первісними кредиторами чи іншими особами для укладення кредитного договору від імені скаржника, ним не надані.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до правоохоронних органів із заявами щодо можливого вчинення стосовно нього шахрайських дій.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення процентів за користування кредитом, колегія суду зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Убачається, що згідно умов підписаного договору №2177677 від 25 липня 2021 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, строк кредиту становить 27 днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору. Тип процентної ставки - фіксована.

Стандартна процента ставка становить 1,90% в день, знижена процентна ставка становить 1,90% в день. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: - за стандартною ставкою 26887,08% річних та за зниженою ставкою 26887,08% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою 12557,90 грн та за зниженою ставкою 12557,90 грн. ( п.п.1.5, 1.6 договору).

Як вбачається із позовних вимог, позивач окрім тіла кредиту просить стягнути із ОСОБА_1 прострочені відсотки, що становлять 18450,90 грн.

Пунктом 4.2 договору визначено порядок автопролонгації строку кредиту.

Згідно умов 4.2.1 сторони домовились, що у випадку, якщо у клієнта на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, та клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п.4.1.1.-4.1.6 договору, за цим договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту.

Пункт 4.2.2 договору визначає, що клієнт, підписуючи цей договір, дає згоду на його автопролонгацію, - продовження дії договору та строку користування кредитом з закінчення строку кредиту або продовженого строку кредиту (п.1.3, п.4.1.5 договору) ще на 15 календарних днів.

У пункті 4.2.3 договору сторони погодили, що: - за користування кредитом в період автопролонгації нараховування процентів здійснюється в порядку, визначеному розділом 3 договору, за стандартною процентною ставкою у відповідності до п.1.5.1 договору; - при застосування автопролонгації знижка, надана клієнту в рамках Програми лояльності, з анулюється та здійснюється автоматичний перерахунок процентів за користування кредитом за період, визначений п.1.3 договору, за стандартною процентною ставкою (застосовується стандартна процентна ставка) та відбувається перерахунок загальної вартості кредиту. Результати таких перерахунків відображаються в Особистому кабінеті.

Згідно умов п.4.2.4. договору, у випадку автопролонгації Товариство не пізніше 4-го календарного дня після закінчення строку кредиту або продовженого строку кредиту (п.1.3, п.4.1.5 договору) надсилає електронний лист-повідомлення на електронну адресу клієнта та/або СМС- повідомлення на номер телефону вказані в розділі 10 цього договору, інформуючи клієнта про новий строк користування кредитом та розмір процентної ставки за користування кредитом. Зазначена інформація відображається також в Особистому кабінеті.

Пунктом 4.2.5 договору визначено, що загальна кількість автопролонгацій за цим договором обмежується загальною кількість календарних днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 120 календарних днів (включаючи період, визначений в п.1.3 Договору). Тобто, якщо у разі наступної чергової автопролонгації загальна кількість днів користування кредитом буде більшою за 120, так автопролонгація не застосовується, а строк повернення кредиту та сплати нарахованих процентів є таким, що настав.

Колегія суду погоджується із розрахунком позивача, а саме: 8300,00 (тіло кредиту) *1,90 % (стандартна ставка погоджена стронами) *117 днів (загальна кількість днів автопролонгації)= 18450,90.

Тобто, нарахування прострочених відсотків первісним кредитором здійснювалось відповідно до погоджених умов договору і у межах загальної кількості днів користування кредитом, що з урахуванням автопролонгації не перевищував визначеного п.4.2.5. строку кредитування, а саме, 120 днів (117 днів).

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що сторони не підписували додаткової угоди щодо продовження строку дії договору, відповідач не вчиняв дій, які б свідчили про його бажання здійснити пролонгацію договору та не здійснював платежів по даному договору, які б могли вважатися підтвердженням пролонгації договору є безпідставними, оскільки погоджені умови договору № №2177677 від 25 липня 2021 року (п.4.2, 4.21 договору) не передбачають жодних активних дій зі сторони позичальника, оскільки сторони домовились, що у випадку, якщо у клієнта на дату закінчення строку кредиту наявна заборгованість за кредитом, та клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п.4.1.1.-4.1.6 договору, за цим договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту, що і відбулося у даному випадку.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про набуття позивачем права вимоги за кредитним договором, оскільки відповідні обставини підтверджуються договором факторингу від 08 лютого 2022 року, витягом із реєстру боржників до нього та доказами виконання сторонами договору своїх зобов`язань. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог шляхом стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2177677 від 25 липня 2021 року у розмірі 26750,90 грн, з яких: 8300,00 грн заборгованість за тілом кредиту та 18450,90 грн заборгованість за відсотками.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ціпана О.П. залишити без задоволення.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 05 лютого 2026 року залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя: Гордійчук С.О.

Судді: Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.