Суд: Рівненський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №569/17736/25
Суддя: Гордійчук С. О.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/17736/25
Провадження № 22-ц/4815/971/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Виконавчий комітет Рівненської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Студентська 7»
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року, ухвалене в складі судді Левчука О.В., дата складання повного тексту рішення 10.02.2026, у справі № 569/17736/25,
в с т а н о в и в :
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Студентська 7» про визнання права користування квартирою.
Позов мотивовано тим, що за життя її матір - ОСОБА_2 , отримала право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та вселилася у неї. Позивач, була вселена у квартиру з моменту народження як дитина квартиронаймача та постійно проживала за даною адресою разом із матір`ю, і продовжує проживати на даний момент. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Особові рахунки з оплати житлово-комунальних послуг були відкриті та зареєстровані на ім`я її матері - ОСОБА_2 , яка постійно проживала у спірному житлі та разом з позивачкою здійснювала оплату витрат з його утримання.
ОСОБА_2 була зареєстрована та фактично мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , однак не встигла підготувати усі необхідні документи та звернутись до компетентних органів із заявою про приватизацію даної квартири. Так як квартира не приватизована вона має намір її приватизувати, однак відсутність документів які б підтверджували право користування та проживання у спірній квартирі унеможливлює реалізацію належного їй права.
Наразі у спірній квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , її син, ОСОБА_3 , та зареєстрована, але не проживає близько 30 років сестра позивачки ОСОБА_4 . Вони є споживачами комунальних послуг та утримують квартиру у належному житловому та технічному стані.
Просила суд визнати за нею право користування на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та визнати її наймачем цієї квартири .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Студентська 7" про визнання права користування квартирою - задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право користування на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано ОСОБА_1 наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким про задоволення позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд прийшов до неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надала доказів, які б підтверджували її право проживання у квартирі, зокрема, ордера чи договору найму укладеного із ОСОБА_2 . Суд не врахував факт недоведеності законності вселення ОСОБА_2 у житло, тобто відсутність ордера, а також те, що у квартирі крім позивач та її сина, зареєстрована ОСОБА_4 як член сім`ї наймача, одна її згода на визнання ОСОБА_1 одноосібним наймачем відсутня.
Крім того, не дотримано процедури переоформлення договору найму.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Установлено, що ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_2 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 за життя отримала право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , вселилася у нього та була зареєстрована за вказаною адресою з 14.11.1973 року.
Особові рахунки з оплати житлово-комунальних послуг були відкриті та зареєстровані на ім`я матері позивачки - ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 народилась дочка ОСОБА_1 (позивач), яка з часу свого народження проживала разом з матір`ю і продовжує проживати в спірній квартирі.
Після смерті ОСОБА_2 28 вересня 2023 року, позивач звернулася до Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради із завою про зміну основного квартиронаймача, але отримала відмову, в тому числі, через відсутність згоди інших наймачів.
Наразі у спірній квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , її син, ОСОБА_3 , та зареєстрована, але не проживає близько 30 років сестра позивачки ОСОБА_4 .
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
У статті 9 ЖК Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Частиною першою статті 106 ЖК Української РСР передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.
Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).
При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК Української РСР , може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
Статтею 107 ЖК Української РСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статтею 8 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод закріплено право людини на повагу до свого житла.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц (провадження № 61-11097св20).
Аналіз змісту статті 65 ЖК Української РСР у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні. Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 641/7103/19 (провадження № 61-6885св20).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
У частинах першій - четвертій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Убачається, що позивач зареєстрована і постійно проживає у вказаній квартирі з моменту народження як член сім`ї основного квартиронаймача ОСОБА_2 , яка вселилася у спірне житло в установленому законом порядку.
У спірних правовідносинах на час вселення позивач був неповнолітньою дитиною, тому на вселення до матері згоди всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, не вимагалось.
Після смерті ОСОБА_2 її донька ОСОБА_1 несе витрати з утримання квартири, сплачуючи за особовим рахунком матері. Наразі у спірній квартирі зареєстровані та проживають: позивачка ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 . Вказані обставини не оспорюються сторонами.
Законність їх проживання протягом цього періоду ніким не оспорена.
Крім того, іншого житла вони не мають, що свідчить про те, що ОСОБА_1 має достатні та триваючі зв`язки із зазначеним місцем проживання як житлом, яким для неї у розумінні статті 8 Конвенції є квартира АДРЕСА_1 .
Отже, позивач є законними квартиронаймачем спірного житла і у відповідності до чинного законодавства та зверталася до відповідача з заявою про укладення договору найму житлового приміщення .
В свою чергу відповідач не спростував будь-якими доказами доводи позивачки щодо її позовних вимог, а тому, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність ордера на вселення квартиронаймача ОСОБА_2 у спірне житло, оскільки відсутність ордера на вселення до житлового приміщення в особи, яка зареєстрована в установленому законом порядку у цьому приміщенні, сама собою не впливає на правомірність її вселення.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19, від 10 лютого 2025 року у справі № 552/317/23, провадження № 61-3080св24.
За таких обставин порушене право позивача на користування квартирою та укладення договору найму, в яке вона вселилася на законній підставі і правомірно ним користується протягом тривалого часу, підлягає захисту.
Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу виконавчого комітету Рівненської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 22.10.2026 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.,
Ковальчук Н.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua